Корекційні дії в класичному психоаналізі

Термін «психодинаміка» був введений у 1918 р. Р. Вудвортсем. Згідно визначенню в центрі психодинамічного підходу знаходяться питання, пов'язані з динамічними аспектами психіки, тобто мотивами, вабленнями, спонуками, внутрішніми конфліктами (суперечностями), існування і розвиток яких забезпечують функціонування і розвиток особистісного «Я».

Центральним поняттям в уявленні всіх прихильників психодинамічного підходу про причини порушення в поведінці і емоційному житті клієнта є поняття конфлікту. Конфлікти — причини цих порушень. Автори, що належать до різних напрямів психодинамічного підходу, по-різному тлумачать поняття конфлікту, проте всі корекційні і психотерапевтичні методи направлені на вирішення цих конфліктів. Таким чином, головною задачею психоаналізу є доведення до свідомості клієнта конфліктної ситуації, пов'язаної з неприйнятністю для нього несвідомих ваблень. При цьому вважається, що саме усвідомлення наявності несвідомих імпульсів і самої конфліктної ситуації — шлях рішення цих конфліктів.

Описана 3.Фрейдом «Історія маленького Ганса» поклала початок використовуванню психоаналізу в роботі з дітьми різного віку. З моменту зародження дитячого психоаналізу його розвиток йшов в основному у двох школах, розрізняються по теоретичним поглядам і техніці практичного (С33) доповнення, — школи М. Клайн і класичної (або фрейдистської), між якими існувала розбіжність в розумінні механізму трансферу — центрального процесу, що визначає успіх корекційної дії.

Неможливість прямого застосування методу вербальних вільних асоціацій в ранньому дитячому віці (а перша робота проводилися з дітьми у віці 4—5 років) примусили представників дитячого психоаналізу шукати нові шляхи створення ефективних корекційних методик і процедур особового розвитку. В результаті в рамках психодинамічного підходу були виділені: 1) ігротерапія і 2) арт-терапія, які надалі розвинулися вже в самостійні методики і, вийшовши за рамки психодинамічного підходу, стали існувати в рамках власних підходів. Ряд авторів показує ефективність недирективної ігротерапії і використовування методик ігрового психоаналізу для роботи з дітьми, що страждають страхами, фобіями, розладами сну.

Психоаналітики пред'являють ряд вимог як до маленьких пацієнтів, так і їх батькам: інтелектуальний розвиток дитини повинен бути вище середнього; батьки повинні проявляти активне прагнення до співпраці з психоаналітиком.

У роботах А. Фрейд, М. Маллера, П. Нолбауера сформульовані умови проведення дитячого психоаналізу:

> адаптація психоаналітичної техніки до віку;

> терапевтичний альянс не тільки «аналітік—пацієнт», як при роботі з дорослими, але і «аналітік—батьки»;

> інформаційний альянс «батьки—аналітик» (постійний обмін інформацією між ними).

Цілі корекції. Загальна спрямованість корекції в психодинамічному напрямі — допомога клієнту у виявленні неусвідомлюваних причин обтяжливих переживань і хворобливих проявів. За рахунок їх опрацьовування (у різних формах) передбачається можливість контролю принаймні часткового оволодіння поведінкою, і, як наслідок цього, можливість особового зростання для клієнта.

Техніка. У практиці психодинамічної школи використовуються різні методи, які охоплюють майже всі аспекти психічної динаміки людини.

Одна група методів направлена на виявлення несвідомих спонук людини, що лежать в основі її поведінки. (С34)

Інша група методів акцентує увагу на внутрішніх силах, які допоможуть людині здолати труднощі самостійно.

За допомогою третьої групи методів психолог прагне довести до свідомості пацієнта те, як він сприймає дійсність.

І нарешті, за допомогою четвертої групи методів психоаналітик намагається спонукати клієнта змінити характер свого функціонування в групі або мобілізувати свої внутрішні ресурси з метою зміни поведінки. Вибір і ефективність того або іншого методу залежать від цілого ряду чинників, серед яких важливу роль виконують характер проблеми клієнта, ступінь сприйняття людини, а також особа психолога.