Показники чисельності, структури і розміщення населення

 

Вивчення чисельності, структури та розміщення населення території муніципального утворення є однією з найважливіших задач.

Джерелом інформації про чисельність населення є переписи, що провадяться в Україні не частіше, як раз на 10 років, а в міжпереписний період - це результати оцінок - розрахунки за даними поточного обліку процесів природного та механічного руху.

Основними категоріями населення, за якими реєструється його чисельність, є наявне та постійне населення. Наявне населення (НН) - це чисельність осіб, які на момент реєстрації перебувають на території певного населеного пункту, незалежно від місця їх постійного проживання. Постійне населення (ПН) - це чисельність осіб, які постійно, протягом тривалого часу проживають на території певного населеного пункту, незалежно від їх наявності на момент реєстрації.

Поряд з ними враховуються ще такі категорії населення, як тимчасово проживаючі та тимчасово відсутні.

Тимчасово проживаючі (ТП) - особи, які постійно проживають в іншому населеному пункті, але на момент обстеження перебувають у даному пункті (за відсутності на постійному місці проживання не більш як 6 місяців).

Тимчасово відсутні (ТВ) - особи, які постійно проживають в даному населеному пункті, але на момент обстеження перебувають за його межами, якщо термін їх відсутності не перевищує 6 місяців.

На підставі зазначених категорій населення визначають баланси категорій населення, які характеризують зв’язок між наявним та постійним населенням, а саме:

НН = ПН – ТВ + ТП        або                ПН = НН – ТП + ТВ.

Баланси категорій населення використовуються для перевірки точності обліку й розрахунку чисельності постійного та наявного населення.

Чисельність постійного населення використовується при визначенні складу населення (за статтю, віком, місцем проживання), співвідношення його окремих груп (демографічне навантаження). Чисельність наявного населення покладено в основу розрахунку всіх показників інтенсивності природного та механічного руху.

Обидва показники чисельності населення є моментними, оскільки реєструються на певну дату (на критичний момент перепису або на початок кожного року в міжпереписний період). У такому вигляді вони характеризують лише стан населення. Втім, для оцінки демографічного процесу необхідні інтервальні показники. З цією метою вживається не моментна чисельність населення, а середня. Залежно від первинних даних та мети розрахунку використовуються такі середні:

- арифметична проста - у разі, коли відомі дані про чисельність населення на початок та кінець року;

- хронологічна проста - коли відомі дані на початок кожного місяця або кварталу;

- арифметична зважена - коли проміжки часу між моментами не рівні.

На підставі даних про чисельність населення будують структурні та типологічні групування. Прикладом структурних групувань є розподіли міських поселень за чисельністю наявного населення, у тому числі окремо для міст (з інтервалом за кількістю жителів у межах від 10 тис. до 1 млн осіб і більше) і селищ міського типу (починаючи від 0,5 тис. осіб).

 

Показники складу населення

 

Склад населення досліджується за такими демографічними ознаками, як стать, вік, шлюбний стан, а також за соціальними ознаками: національність та рідна мова, громадянство, суспільна група, джерело засобів існування, освіта.

Статевий склад населення аналізується за допомогою абсолютних та відносних показників (структури та координації), статистичних групувань.

Головною метою структурно-порівняльного аналізу статевого складу є аналіз пропорцій не стільки всього населення, скільки окремих його груп (вікових, соціальних), що є вкрай важливим для нормального процесу відтворення населення. Збалансованість статей у межах вікових контингентів не є стійкою. Така рухливість підпорядкована певній закономірності розподілу. А саме, при переході від групи новонароджених, де переважає частка чоловічої статі (51,2% хлопчиків проти 48,8% дівчаток або таке значення з незначною варіацією), до молодих вікових груп співвідношення статей зрівнюється. При пересуванні до старших вікових груп частки жінок переважають. Це відбувається через більш високу смертність чоловіків з біологічних причин (зниженість інстинкту самозбереження, більша вразливість захворюваннями) та соціальних (переважання важких та небезпечних умов діяльності, поширеність шкідливих звичок тощо), а також унаслідок втрат чоловічого населення під час останніх війн і різних репресій.

Узагальнюючим показником статевих пропорцій є вік балансування - вік, в якому чисельність чоловіків та жінок урівноважується. За оптимальних умов він має наближуватись до верхньої межі плідного віку (50 років). В Україні вік балансування становить 32 роки, а в містах 28. В сільській місцевості України вік балансування сягає «соціальних стандартів» (44 роки), проте насправді він не враховує значних диспропорцій у молодих генеративних вікових групах. А саме серед сільського населення спостерігається дефіцит жінок у найплідніших дітородних групах (15-39 років), зумовлений міграцією дівчат та молодих жінок із села в місто.

Віковий склад населення вивчається з метою визначення режиму відтворення населення; перспективних розрахунків його чисельності; впливу на інтенсивність природного, соціального руху, на процес старіння населення. Віковий склад населення подається у вигляді ряду розподілу його чисельності (в абсолютному або відносному вираженні) за віком, а саме: повним числом років життя, що виповнилось на момент обстеження.

Групування складаються за одно-, п’яти- та десятирічним інтервалом, залежно від вікової групи населення. Так, для молодших груп населення віком 0-4 роки застосовується однорічний інтервал, оскільки біологічні особливості їх існування та виживання в окремих роках різні. Для середніх та старших груп населення застосовується п’ятирічний інтервал. Іноді для старших груп віком від 70+ користуються десятирічним інтервалом, якщо насиченість цих груп населення незначна.

Складаються також групування, в яких виокремлюються типові групи населення за їх соціальним змістом - контингенти населення, або за демографічним призначенням (участю в процесі відтворення) - демографічні покоління. Статистика використовує такі контингенти населення: немовлята (до 1 року), ясельний контингент (0-2 роки), дитсадковий (3-6 років), дошкільний (1-6 років), шкільний контингент складається з двох груп (діти - 7-14 років та підлітки - 15-17 років), дітородний контингент жінок (15-49 років), працездатний контингент (16-54 роки для жінок, 16-59 років для чоловіків), допрацездатний (0-15 років), післяпрацездатний (55 p.+ для жінок, 60 p.+ для чоловіків).

У групуваннях за демографічними поколіннями вирізняють такі групи: діти (0-14 років), батьки (15-49 років) і прабатьки (50 і старші). Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний. Моделі типів вікової структури запропонував шведський демограф Г. Зундберг.

Прогресивний тип - відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманне таке співвідношення поколінь: діти - 40%, батьки - 50%, прабатьки - 10%. Отже, переважає частка дітей.

Стаціонарний тип - відповідає населенню, в якому врівноважуються частки дітей та прабатьків через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти - 27%, батьки - 50%, прабатьки - 23%.

Регресивний тип - відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка прабатьків дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і подовження тривалості життя. За цього типу створюються умови скорочення і навіть часткового виродження населення, адже виконується таке співвідношення: діти - 20%, батьки - 50%, прабатьки - 30%.

Україна вже пережила демографічний перехід від прогресивного до регресивного типу і тепер має таку структуру населення за демографічними поколіннями: діти - 18,5%, батьки - 50,7%, прабатьки - 30,8%. Отже, поглиблюється процес старіння населення, а тому підвищується рівень загальної смертності (збільшується частка старших груп, з більшою інтенсивністю вимирання). Водночас скорочується частка потенційно дітородного контингенту, яка братиме в майбутньому участь у відтворенні населення.

На підставі структурних і типологічних групувань будуються аналітичні групування, які визначають вплив вікової структури населення та її зміни на показники народжуваності, смертності, шлюбності тощо.

Статистичні групування населення за віком є основою для обчислення середніх та відносних показників. А саме, визначаються частки окремих вікових груп, контингентів, демографічних поколінь у загальній чисельності населення, у межах окремої статі та за місцем проживання. До цих показників належить коефіцієнт старіння населення, що характеризує частку осіб, які досягли і перетнули перший поріг старості (60 років) у загальній чисельності населення (d60+).

Співвідношення окремих поколінь характеризують коефіцієнти демографічного навантаження, які подаються в розрахунку на тисячу населення, тобто у промілле (‰):

- загальний коефіцієнт демографічного навантаження;

- коефіцієнт навантаження дітьми;

- коефіцієнт навантаження особами старше працездатного віку.

На підставі вікового розподілу населення визначають його середній, модальний й медіанний вік.

Проводять групування також за сімейним складом населення муніципальної громади, національної приналежність і громадянством, засобами існування та розміщення по території, щільністю населення тощо.