Історичний факт. Історична концепція

Історики позитивісти визначали історичний факт як: 1)Рештки старовини.2)Обєктивну данність 3)Фрагмент історичної дійсності який знаходить відображення в історичних джерелах.

На думку Колінгвуда історичний факт – це результат пізнавальної діяльності історика.

Позитивісти на рубежі 60-80 років 19 століття вважали: І Історичний факт – об’єктивне і єдине джерело історичних знань. Він а)елементарний(не піддається поділу) б) відокремлений від інших фактів – чітко обмежений від них у часі і просторі. в)незмінний за своїм змістом, бо цей зміст події відклався назавжди, тому завдання історика встановити автентичність факту

ІІ. Історичні пам’ятки містять раз і назавжди згадане число історичних фактів. Факти, що витримали перевірку на автентичність – це фрагменти власне самої історичної дійсності

ІІІ. Факти – це заготовлені самою історією цеглинки наукової істини.

Nota Bene!!!!!

Єдина справжня загроза істині випливає не і з джерел, не від фактів, а від історика. Звичайно, що у кожному без винятку досліднику присутній суб’єктивний елемент. Вимога до дослідника – наскільки це можливо «виключити» особу історика з дослідження. Кращий історик той, що залишає читача на одинці з фактами. Виходячи з позицій позитивістів історична наука – наука фактів. Вона так само як факт нічого не передбачає, не допускає, не узагальнює. Історія просто розповідь про те, що повідомляють джерела. Позитивістська історіографія не бачила різницю між фактом історичної науки і фактом історичної дійсності. З такого тлумачення випливала можливість повного ототожнення гносеологічної і логічної природи історичного і природничого знання. Факт історії і факт природи однорідні. Позитивістська історіографія разом з тим віддавала данину об’єктивізму: Факти якими оперує історична наука вона не тільки не змішувала з досвідом суб’єкта який пізнає, але й проти поставляла.

В останній третині 19 стооліття у зв’язку з розвитком природничих дисциплін появилася тенденція протипоставляти природу суспільства. Піонером у цій справі став німецький філософ Вільгельм Дільтей(1837-1911). Він один із родоначальників так званої філософії життя. В системі його поглядів концепція історичного факту одержала суб’єктивне, ідеалістичне тлумачення: факти якими оперує історична наука різко відрізняються від фактів природничих, бо останні це результат відтворення з допомогою органів чуття зовнішньої дійсності, а факти історичні відтворюють необ’єктивну дійсність. А історичні свідчення серед яких так звані протокольні описання очевидців подій тануть в масі повідомлень досить опосередкованих властивостей.

Таким чином обґрунтованість історичних фактів поставлена в залежність від обґрунтованості(об’єктивності критерію оцінки істориком свого матеріалу. У зв’язку з цим історичне пізнання зведено до: інтуїції, переживань, вражень того хто пізнає суб’єкта.

Віндельбанд Вільгейм і Ріккен Генріх разом заснували «Баденську (фрейгенську) школу неокантіанства». Остаточно поставили стіну між науками природничими і науками про дух. На зміну переконання, що факт історії це сама історична дійсність спочатку прийшов сумнів, а згодом рішуче заперечення історичної діяльності.

Неокантіанці відмовляли історичним фактам в об’єктивній істинності. Вважали, що історичні факти не піддаються пізнанню. Оскільки ці факти доступні спостереженню тільки на рівні явищ, вони позбавлені сенсу. Як результат історичними фактами стають тільки ті з них, які набули для нас значення фактів культури. В підсумку творцем історичної дійсності виступав сам історик – носій цінності.

Досвід 20-21 століття показав, що ні одна з історичних шкіл яка прийшла на зміну неокантіанству не сказала чогось принципово нового.

У 1926 році Бекке виступив з доповіддю і дав своє визначення історичного факту:1)Історик вивчає дійсність якої нема. 2)На відміну від явищ природи ця дійсність була неодноразовою і неповторною.3) Її не можна відтворити в експерименті, бо немає носіїв історичної цінності.

Історик вивчає сліди минулого які самі по собі позбавлені сенсу і значення. Усім цим їх наділяє історик. Таким чином історичний факт не що інше як ілюзія. А це тому, що він немає ніякого відношення до історії бо свідчить не про минуле, а про теперішнє. Словом Бекке уся камва історичних фактів не що інше як творіння історика. Певну данину такій точці зору дав Люсьєн Февр. (1878-1956).

Історична концепція - це низка історичних фактів обєднаних на певних ідейно-теоретичних засадах. Це кінцева мета історико - наукового дослідження. Історична наука в радянській історіографії розглядалася як боротьба між дворянською течією і буржуазією. Українська концепція Д.Дорошенка «Державницька». Суть: впровадження в історичну свідомість та науку ідей окремішності та державності

Закон і закономірність

Проблема історичних законів давно цікавила дослідників, однак коли почали шукати «закони історії» то виявилося, що таких конкретних взаємозалежностей котрі б мали стійку повторюваність немає. Закони:1) соціальні;2) економічні.3)правові та інші.

Ця ситуація дала підставу неокантіанцям віднести історію до ідеографічних наук які вивчають індивідуальні, неповторні прояви людської історії. На противагу історії вони називали природничі науки номотетичними, тобто такими, що встановлюють певні повторювальні зв’язки між речами та явищами. Дослідження показали, що закон як повна повторюваність явищ немає місця ні в природі, ні в суспільстві. Тоді його почали розглядати під кутом зору сутнісних зв’язків і відношень між речами і явищами виділивши різні види законів:а) специфічні;б)загальні;3)універсальні

Виявилось, що соціальним відносинам властиві всі види законів. Проте вони не створюють єдину сферу вивчення історичної науки, оскільки торкаються різних сторін і галузей людського буття: економіки, політики, психології, логіки.

Тому для історії залишились «глобальні» універсальні закони людського роду, або історіософські закони абсолютної ідеї(Гегель, Тойнбі). На жаль історична конкретика даючи безліч прикладів сутнісних зв’язків між людьми:а)у соціумі;б) між різними соціумами і природами; не подає чітких фактів для виокремлення і тлумачення законів історії, тому можна допустити існування історичних закономірностей на рівні окрем соціальних спільнот, народів, націй, держав. Однак ці закономірності залежать від конкретних суспільних умов в яких перебували дані спільноти. Якщо ж виділити «закони історії» тобто закони свідомої діяльності людей то доведеться ототожнювати її з універсальними категоріями розвитку і змін, але цей підхід надто віддалений від історичної конкретики. Історики схиляються все таки до думки про дію історичних закономірностей.

Ці закономірності відображають суттєві зв’язки і відношення між соціальними об’єктами саме на рівні перетинання часово-просторових предметів. Історична закономірність проявляється як закономірність історичної ситуації. Закономірним є те, що випливає або є результатом попередньої діяльності людей у суспільстві. Ця закономірність – підсумок взаємодії багатьох індивідуальних і соціальних чинників, які дають у підсумку єдиний конкретний наслідок. Будь – які реалізовані в дійсності явища є закономірними з точки зору їх історичної об’єктивності.

    N.B. Нинішній стан усякого соціуму є виключно закономірним наслідком його вчорашнього стану, а завтрашній завжди буде зумовлений сьогоднішнім.

Закони історичної ситуації мають історичну специфіку порівняно з іншими соціальними законами, хоч це ї не виключає спільних рис. Ці закони рівнодіюча взаємодії перехрещування закономірностей різних конкретних сторін життя людей.

N.B. Багатомірність стосунків і зв’язків виявляється:

А) як на рівні окремої особи (продукт соціального розвитку)

Б) на рівні масових явищ

N.B. Рівнодіюча впливу індивідуальних і соціальних чинників залежить від особливостей:

1. часу

2. місця

3. дійових осіб даної конкретної історичної ситуації

Таким чином закони історичної ситуації виділяють дії:

1. Індивідуальних

2. Соціальних

3. Природничих закономірностей у їх взаємодії в часово-просторовому вимірі

АЛЬТЕРНАТИВНІСТЬ В ІСТОРІЇ

У звязку з проблемою істричнмх закономірностей постає питання про історичну альтернативу або нереалізованість історичних можливостей.

Як у сучасних так і у минулих індивідуальних ситуаціях існує не одна можливість виходу. Однак реальністю стає тільки одна з них. Постає питання про:

1. Необхідність

2. Випадковість реалізації однієї з існуючих можливостей.

Альтернатива – (лат. Alterno - буквально чергую, змінюю):

- необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну

- кожна з цих можливостей

Проблема альтернативи більш-менш задовільно розвязується при діалектичному розумінні:

А) обєктивного

Б) субєктивного в історії

Ще з 18 ст. люди знали, що субєктивні наміри людини і обєктивні наслідки її діяльності здебільшого не співпадають.Обєктивні наслідки в будь-якої людської діяльності є завжди незмінні і закономірні.Історичні альтернативи наявні на стадії формування намірів людиною.

Наміри соціума залежать від культурно-індивідуального рівня.Практика свідчить,наукова озброєність людей робить свідому діяльність людей прогнозованою.Однак не було і не буде повного співпадіння субєктивних намірів і обєктивних наслідків людської діяльності.

В історії як і в інших науках немає абсолютної функціональної закономірності,або жорсткого звязку між обєктами і явищами.Звязки мають імовірнісно-випадковий характер однак альтернативність не заперечує ані закономірності ані обєктивності історичного процесу в цілому.

Історія завжди є результатом реалізованих можливостей.Усяка історична закономірність є “рукотворною” в тому розумінні що створюється в процесі людської діяльності. Незмінним супутником історичної закономірності є випадковість, тобто відображення не зовнішніх несуттєвих оденичних звязків в історичній дійсності.Ці звязки не випливають з необхідності обєктивних передумов.

Питання про історичну закономірність і випадковість давно дискутуються. В немарксистській ідеології існують дві точки зору:

1) Повністю заперечують випадковість історії(історія втілення божої волі)

2) Інші вважають, що сам історичний процес – це царство випадковості(погляди Вольтера – історія гра випадковості.)

Марксистська визнає існування діалектичного зв’язку взаємозалежності необхідного і випадкового в історичному процесі.

Є кілька типів випадковості:

- Загадкові “дивні” які не даються раціональному поясненню(стихійні лиха)

- Усяка фактично-історична закономірність – це сокупний продукт дій різних причино-наслідкових зв’язків.

 

Великі географічні відкриття:

1) Результат, наслідок соціально-економічного розвитку

2) Але поява європейських мандрівників не випливала з характеру аборигенів, для них це випадковість