Тема: Особистість. Психологічні якості особистості.

Лекція №1.

Тема: Особистість. Психологічні якості особистості.

 

План.

1. Поняття про особистість, структура особистості.

2. Поняття про темперамент, види темпераменту.

3. Поняття про характер, риси характеру, формування характеру.

4. Виховання та самовиховання.

 

1. Особистість – це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольвими та фізичними властивостями. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності.

Структура особистості:

1. Темперамент.

2. Характер.

3. Направленість (спрямованість).

4. Діяльність.

     

2. Темперамент – сукутність найбільш стійких індивідуально – психічних особливостей людини, які виявляються в динаміці її поведінки та діяльності.

 На основі експериментальних даних Павлов встановив, що вид темпераменту людини зумовлений типом НС. Є два типи НС: сильний та слабкий. Вид темпераменту залежить від динаміки процесів збудження та гальмування в корі ЦНС:

1. Сила процесу збудження і гальмування, яка залежить від працездатності нервових клітин. (сангвінік, холерик, флегматик)

2. Урівноваженість нервової системи, баланс гальмування і збудження. У сангвініка та флегматика процеси врівноваженні, у холерика і меланхоліка – не врівноваженні. (сангвінік, флегматик) (хорлерик, меланхолік)

3. Швидкість зміни збудження на гальмування і навпаки. У сангвініка та холерика процеси швидко змінюють один одного – швидкий або рухливий тип, а у флегматика та меланхоліка зміна відбувається повільно – повільний або інертний тип. (холерик, сангвінік)

 

Динаміка процесів збудження та гальмування успадковується від батьків.

Флегматик – повільно і довго

Сангвінік – життєрадісно

Меланхолік – скиглить

Холерик – нестримана, вибухова

 

                  

Класифікція темпераментів

Сильний

Слабкий

           

 

 

   

 

 

3. Характер – сукупність найбільш стійких індивідуальних якостей людини.

Основні риси характеру:

1. Ставлення до себе (ставлення до самої себе, позитивне або негативне, залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе).

2. Ставлення до інших (виникає у міжособистісних контактах і зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються історично і розкриваються в колективі).

3. Ставлення до праці (виявляється в повазі до праці працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці, акуратність, сумлінність,дисціплінованість, організованість).

4. Вольові якості людини.

Формування характеру – це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об’єктивних і спеціально створенних для цього умов, коли її дії і вчинки стають звичними й визначають типову модель її поведінки. Характер формується оточенням та власне людиною.

Направленість (спрямованість) особистості – це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності, які визначають її самоцінність та суспільну значущість.

- переконання;

- світогляд;

- ідеали;

- здібності;

- інтереси;

- талант.

Діяльність – це специфічно людська форма активності.

Види діяльності:

- гра;

- навчання;

- праця;

- творчість.

Патологіями характеру називають психопатії. До психопатій належать зміни в характері, які не дають змогу особистості будувати нормальні робочі взаємини в колективі, в сім’ї і заважають нормальній трудовій діяльності. При цьому люди психопати не визнають своєї провини, вони перекладають її на оточуючих.

Причини психопатій:

1. Дефекти виховання.

2. Відсутність самовиховання. 

Види психопатій:

1. Істерична – характеризується егоцентризмом, брехливістю і вередливістю. Проявляється при невиконанні якогось бажання, людина бурно протестує.

2. Шизоїдна – людина замикається в собі, уникає спілкування. При шизоїдній психопатії немає гармонії у співвідношені розуму, волі та почуттів.

3. Епілептоїдна – відзначається запальністю і дратівливістю. Проявляється в негативному ставленні до оточуючих. Нерідко жорстокі і мстиві.

4. Циклоїдна – характеризується частою зміною полярних емоційних станів. Особи або перебувають у зниженому настрої, або ж усім задоволені, нерідко метушливі і непосидючі.

Патологія особистості.

Акцентуація – це крайня інтенсивність певних рис людини. Загострення рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умовам. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості.

Прояви акцентуацій:

1. Демонстративний.

2. Педантичний.

3. Тривожний.

4. Застрявання.

Виховання та самовиховання.

Виховання і самовиховання - це дві сторони процесу формування особистості.

Виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

    Виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату та корекції.

Структура процесу виховання має такі компоненти:

Ø свідомість особистості;

Ø емоційно-почуттєва сфера;

Ø навички та звички поведінки.

 

Провідну роль в процесі виховання відіграє розвиток свідомості.

Свідомість – це найвища форма відображення головним мозком навколишнього та внутрішнього світу.

Елементами свідомості є відчуття, мислення, емоції, воля, самосвідомість.

 

Самовиховання – це свідома діяльність людини, спрямовання на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Важливий аспект самовиховання – це логічне мислення, вміння проаналізувати кожен свій вчинок.

 

Питання на наступне заняття:

1. Визначення особистості.

2. Структура особистості.

3. Поняття темпераменту.

4. Види темпераменту.

5. Визначення характеру.

6. Основні риси характеру.

7. Визначення виховання.

8. Визначення самовиховання.

 

Питання для самостійного опрацювання:

1. Теоретичні методи психології.

2. Завдання психології.

3. Розвиток психіки.

 

Д.З. Конспект, підручник В.Ф. Матвєєв гл.5. стор. 66 або підручник І.С. Вітенко, Т.І. Вітенко р. 3 стор. 74.
Лекція №2

Розлади відчуття: стезі.

Стезії:

1) гіпо – зниження або зменшення

2) а – відсутність                                        всіх видів чутливості

3) гіпер – зростання, збільшення

4) пара(е) – помилкове або незвичне

5) шкірний зуд, свербіж

6) біль – розлад відчуття

 

Сприйняття в свідомості предмету чи явища в цілому при його безпосередній дії на органи чуттів.

Розлади сприйняття:

1) Ілюзія – помилкове сприйняття реального об’єкту;

2) Галюцинація – сприйняття без об’єкту;

3) Агнозія – не впізнавання знайомого об’єкту.

Ілюзії, галюцинації та агнозії розрізняють за аналізаторами.

Увага – вибіркове сприйняття.

Властивості:

1) Концентрація (зосередженість) – здатність психіки обирати об’єкт сприйняття;

2) Стійкість – здатність психіки тривалий час сприймати об’єкт;

3) Переключення – здатність психіки змінювати об’єкт сприйняття;

4) Об’єм – здатність психіки одночасно сприймати декілька об’єктів;

5) Розподіл – здатність психіки одночасно виконувати одночасно декілька дій (операцій).

 Особливості уваги у дітей:

1) Мала концентрація;

2) Низька стійкість;

3) Прискорене переключення.

До 7 – 80% дитина засвоює навколишній світ.

 

Пам'ять – це здатність психіки запам’ятовувати, зберігати та відтворювати сприйняту інформацію.

 

Розрізняють чотири види пам'яті: моторну, емоційну, образну, словесно-логічну.

Моторна пам'ять - це запам'ятовування і відтворення рухів.

Емоційна пам'ять - це пам'ять почуттів.

Образна пам'ять - це збереження в пам'яті та відтворення колись сприйнятого життєво важливого об'єкта,

Словесно-логічна або змістова пам'ять - це запам'ятовування і зберігання в пам'яті, а потім відтворення прочитаних або почутих думок у словесній формі.  

Природжена пам'ять проявляється у вигляді безумовних рефлексів, інстинктів, характерних для певного виду.

Набута пам'ять складає основу індивідуальної пристосувальної поведінки і формується в результаті навчання. Її механізми забезпечують зберігання і відтворення інформації, набутої протягом життя. Саме цей вид пам'яті має величезне значення для поведінкової орієнтації людини. Без здатності накопичувати, зберігати й відтворювати інформацію не можна було б планувати і здійснювати доцільні дії, здобувати нові знання.

Запам'ятовування - це закріплення в пам'яті певних знань.

Розрізняють запам'ятовування механічне і осмислене, мимовільне і довільне.

Механічне запам'ятовування ґрунтується на повторюванні матеріалу без його осмислення.

Осмислене запам'ятовування відбувається тоді, коли людина усвідомлює прочитане, намагається зрозуміти, про що йдеться, і запам'ятати суть. Мимовільне запам'ятовування відбувається тоді, коли людина не ставить перед собою мети щось запам'ятати.

Довільне запам'ятовування пов'язане, звичайно, зі свідомим запам'ятовуванням.

Розлади пам’яті: мнезії.

Мнезії:

1) гіпо – зниження пам’яті;

2) а – відсутність пам'ять;

3) гіпер – підвищення пам’яті;

4)  пара(е) – несправжні або накручені спогади.

Мислення – це опосередковане, абстрактне, узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, їх суті і існуючих між ними зв’язків, здійснюване шляхом мислитель них операцій (аналізу й синтезу, порівняння і розрізнення тощо); вища форма відображувальної діяльності.

Мислення – це відображення в свідомості людини навколишнього та внутрішнього світу у вигляді образів та думок. Мислення починається з аналізу інформації.

Нижчі процеси мислення:

- аналіз;

- синтез;

- порівняння;

- конкретизація;

- судження;

Ці процеси є у людини та у вищих тварин. Ці процеси раніше з’являються у людини в процесі онтогенезу, а зникають – пізніше (при захворюваннях).

Вищі процеси мислення. Зустрічаються лише у людини або в зародковому стані):

- абстрагування;

- узагальнення;

- утворення понять;

- висновок (умовивід).

Розлади мислення:

I – за швидкістю:

а) загальмоване мислення, характеризується повільним мовленням, тривалим обдумуванням самого простого запитання.

 II – за зв’язністю: характеризується набором слів, речень або складів.

III – за цілеспрямованістю – зустрічається тільки у психічно хворих.

IV – за продуктивністю:

а) марення (маячення)

б) нав’язлива ідея (нав’язливий стан)

Марення та Нав’язлива ідея – це помилкове судження про когось або про щось.

Відмінністю між маренням та нав’язливою ідеєю є:

1) Марення виникає лише у психічно хворого;

2) Марення виникає на «пустому» місці;

3) Марення не лікується;

4) Марення людиною не усвідомлюється;

5) При переконанні марення посилюється.

Інтелект (розуміння) – відносно стійка структура розумових здібностей людини. Інтелект – це потенціальна здатність людини мислити.

Розлади інтелекту:

1. Природжене зниження інтелекту (олігофренія);

2. Набуте зниження інтелекту (деменція).

Причини олігофренії:

1) Екологія (вода, земля, повітря і т.д.)

2) Хвороби жінки;

3) Спадкові та хромосомні захворювання;

4) Алкоголь;

5) Алкогольне сп’яніння (свята та т.д.)

6) Хвороби жінки в період 4 місяця вагітності;

7) Неповноцінна робота медиків;

8) Хвороби та травми мозку у дітей до 3 років.

Ступені олігофренії:

1) Дебільність;

2) Імбецильність;

3) Ідіотія.

Критерії поділу олігофренії на ступені:

1) Здатність до самообслуговування;

2) Здатність до мовлення;

3) Здатність до навчання;

4) Здатність до праці.

Причини деменції:

1) Хвороби та травми мозку;

2) Терапевтичні захворювання;

3) Венеричні захворювання;

4) Психічні захворювання;

5) Отруєння мозку.

Види деменції:

- Часткова (локальна, вогнищева)характеризується різними розладами пам’яті, які призводять до зменшення здатності мислити;

- Повна (тотальна, дифузна) характеризується розпадом ядра особистості, тобто людина перестає бути людиною, вона робить все що хоче і де хоче.

 

Питання на наступне заняття:

1. Поняття відчуття.

2. Розлади відчуття.

3. Поняття сприйняття.

4. Розлади сприйняття.

5. Поняття уваги.

6. Визначення пам’яті.

7. Механізми та процеси пам'яті.

8. Поняття мислення.

9. Поняття мовлення.

10. Поняття інтелекту.

 

Питання для самостійного опрацювання:

1. Пізнавальні психічні процеси (відчуття, сприйняття, мислення, увага, уява, пам'ять)

Лекція №3

Тема: Емоційно-вольові процеси.

 

План:

1. Поняття про емоції;  Класифікація емоцій;

2. Емоційні стани; Розлади емоцій;

3. Поняття про стрес; Стадії стресу;

4. Поняття про волю; Етапи вольового процесу;

5. Значення волі; Розлади волі;

Емоції – це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій.

Почуття - одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ діяльності.

 

Класифікація емоцій:

1) Сила (величина);

2) Тривалість;

3) Забарвлення (колір);

а) позитивне;

б) негативне;

в) індиферентне (ніяке).

4) Ступінь:

а) нижчі – власне емоції (у людини та тварини);

б) вищі – почуття (лише у людини).

5) За впливом на організм:

    а) стенічні емоції – підвищують життєвий тонус, покращують самопочуття, підвищують працездатність, прискорюють одужання та загоєння ран, підвищують імунітет, подовжують життя;

    б) астенічні – все навпаки.

Емоційні стани людини:

1) Страх - емоція що виникає в ситуаціях загрози біологічного або соціального існування людини і спрямоване на джерело справжньої або уявної небезпеки;

2) Настрій – середньої величини досить тривала емоція, яка здатна коливатись від позитивного до негативного і забезпечує життєдіяльність людини;

3) Пристрасть – це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань;

4) Афект – найсильніша короткочасна емоція, яка супроводжується сильним душевним керуванням та руховим збудженням. Афект розвивається в критичних умовах, коли людина не здатна знайти адекватний вихід із небезпечних або несподіваних ситуацій;

5) Гнів - супроводжується намаганням завдати комусь страждань.

6) Радість - внутрішній глибокий стан і зовнішня форма, що виражається сміхом і жвавими діями

7) Печаль - характеризується пригніченим станом, почуттям морального дискомфорту і навіть стражданням;

8) Смуток;

9) Скорбота.

Розлади емоції:

1) Депресія – характеризується різким зниженням настрою з негативною оцінкою минулого, теперішнього та майбутнього. Супроводжується гальмуванням мислення та рухів. Можливий суїцид (самогубство);

2) Маніакальний синдром - це стан, протилежний за емоційним фоном депресії. Характеризується стійким підвищенням настрою, надмірною рухливістю і прискореним темпом мислительної діяльності.

3) Маніакально-депресивний психоз - проявляється в типових випадках періодичо виникаючими маніакальними і депресивними фазами.

4) Ейфорія – радісний настрій без причини;

5) Емоційна лабільність – зміна настрою без причини;

6) Дисфорія – злобний настрій без причини. Найчастіше виникає у епілептиків;

7) Апатія (емоційна тупість) – байдужість до всіх і до всього;

8) Емоційна амбівалентність – неадекватні переживання. Радісна звістка – сльози, сумна звістка – радість.

Стрес – адаптаційний синдром. Це відповідь організму на дію сильних або незвичних подразників (стресорів).

Стадії стресу:

1) Стадія тривоги – в організмі відбувається перерозподіл поживних речовин та кисню. В першу чергу забезпечується робота життєво важливих органів; організм готується до чогось невідомого;

2) Стадія опору – приведення зрушень першої стадії до норми;

3) Стадія виснаження – поява патологічних змін.

 

Воля - здатність людини, що виявляється в само детермінації і саморегуляції своєї діяльності та різних психічних процесів.

Етапи вольового процесу:

1) Поява бажання;

2) Усвідомлення бажання;

3) Боротьба мотивів «за» чи «проти»;

4) Прийняття рішення + воля;

5) Задоволення бажання.

 

Розлади волі (булії):

1) Гіпобулія – зниження вольової активності. Проявляється зменшенням бажань або не доведенням справи до кінця;

2) Абулія – відсутність вольової активності. У людини зникають всі бажання, навіть інстинкти;

3) Парабулія – незвичні бажання проявляються зміною харчового інстинкту;

4) Гіпербулія – підвищення вольової активності, але патологічної. Проявляється в тому, що людина постійно щось робить, не доводячи нічого до кінця.

5) Ступор - Пригнічення психічної активності що виявляється у повній нерухомості. (Депресивний ступор, психогенний ступор, кататонічний ступор).

Питання на наступне заняття:

1. Визначення емоції.

2. Емоційні стани.

3. Поняття стресу.

4. Поняття волі.

5. Розлади емоцій.

6. Розлади волі.

 

Питання для самостійного опрацювання:

1. Емоційно-вольові процеси (Емоції, почуття, воля, стрес)

Лекція № 4

Зони спілкування

Ділове спілкування підсвідомо здійснюється на певній відстані між людьми, причому виділяються такі види зон спілкування:

1. Інтимна зона (15 — 46 см) — спілкування з близькими, батьками, родичами.

2. Особиста зона (46 — 120 см) — відстань для спілкування з друзями і однодумцями.

3. Зона соціального спілкування (120 — 200 см) — відстань для переговорів з приятелями і колегами по роботі.

4. Формальна зона (200 — 360 см) — ділові переговори візити до вищих чиновників.

5. Загальнодоступна або публічна зона (більше 360 см) спілкування з великою групою людей.

Сигнальний комплекс при спілкуванні – це жести, міміка, пантоміміка, погляд, які сигналізують співрозмовнику про:

1) Слухає чи не слухає;

2) Розуміє чи не розуміє інформацію;

3) Відношення до інформації.

Службовий етикет – це певні вимоги до зовнішнього вигляду, поведінки та спілкування людини під час виконання професійних обов’язків.

Морально-етичні норми спілкування:

1. «Не нашкодь».

2. Збереження медичної таємниці.

3. Принцип гуманізму.

4. Принцип самопожертвування.

5. Принцип інтернаціоналізму.

6. Принцип колегіальності.

7. Повага до Пацієнта.

8. Повага до вибору Пацієнта.

Питання на наступне заняття:

1. Поняття про мову та мовлення.

2. Види мови.

3. Формування мовлення.

4. Поняття спілкування.

5. Способи та функції спілкування.

6. Культура спілкування.

 

Питання для самостійного опрацювання:

1. Психологічні основи спілкування.

Лекція № 5

Тема: Колектив. Мікроклімат колективу.

План:

1. Поняття про колектив;

2. Поняття про лідера; Види лідерів; Основні вимоги до лідера;

3. Поняття про мікроклімат; Види мікроклімату;

4. Фактори сприятливого мікроклімату;

5. Стосунки медиків між собою;

6. Поняття про конфлікт; Класифікація конфліктів;

7. Стилі розв’язання конфліктів.

8. Поняття про ВКХ;

9. Ставлення пацієнта до свого захворювання;

10. Поняття про невроз; Причини неврозу; Види неврозів;

Колектив – це вищий рівень розвитку і функціонування групи людей, які характеризуються спільними цілями. (група людей, яких об’єднує спільна діяльність)

Діяльність – це специфічно-людська форма активності.

Види діяльності:

1) Гра;

2) Навчання;

3) Праця;

4) Творчість.

Лідер – це член групи, якому група надає право приймати найвідповідальніші рішення, що стосуються інтересів усієї групи. (людина, яка здатна організувати навколо себе інших людей, повести їх за собою та відповідати за них)

Лідерство -   це вплив стосунків у процесі взаємодії, що ґрунтуються на особистісних характеристиках, де простежується факт домінування і підкорення.

Види лідерів:

1) Формальній (має офіційні права) і неформальний (не має офіційних прав);

2) Позитивні та негативні (по відношенню до соціуму).

Основні вимоги до лідера:

1) Організаторські здібності;

2) Високий рівень загальної культури;

3) Позитивні моральні якості:

а) чесність;

б) принциповість;

в) справедливість.

4) Певний рівень галузевих знань;

5) Вміння керувати.

Мікроклімат колективу – це стосунки між людьми в колективі.

Види мікроклімату:

1) Сприятливий – сприяє росту працездатності та продуктивності праці, створює умови самореалізації для особистості, зміцнює колектив.

2) Несприятливий – знижує працездатність, негативно впливає на членів колективу, часто веде до розпаду колективу.

Фактори сприятливого мікроклімату:

1. Наявність позитивного формального лідера;

2. Відсутність неформальних лідерів;

3. Високий рівень загальної культури;

4. Високий рівень моральної культури;

5. Високий професійний рівень;

6. Матеріальна захищеність;

7. Психологічна захищеність;

8. Вік;

9. Стать;

10. Відсутність пліток;

11. Психологічна сумісність (за темпераментом та характером);

12. Толерантність;

13. Відсутність психопатичних та конфліктогенних особистостей;

14. Високий рівень емпатії. Емпатія – це здатність людини до співпереживання, до розуміння проблем іншої людини.

15. Відсутність антипатії. Антипатія – це неприязнь однієї людини до іншої.

16. Відсутність симпатій у лідера. Симпатія – це прихильність однієї людини до іншої.

Конфлікт – зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, поглядів або думок опонентів чи суб’єктів взаємодії.

Класифікація конфліктів:

1) Справжні та хибні;

2) Спонтанні та заплановані;

3) Короткочасні, тривалі, затяжні;

4) Локальні та глобальні;

5) Вертикальні та горизонтальні (в залежності від соціального статусу конфліктуючих сторін або посад);

6) Публічні, соціальні і т.д.

При виникненні конфлікту в обох конфліктуючих сторін зростає психоемоційне напруження. Під час конфлікту в колективі люди поводять себе по-різному:

1) Спостерігачі;

2) Вболівальники;

3)  Конфліктуючі.

Причини конфліктів:

1) Низький рівень загальної культури;

2) Низький професійний рівень;

3) Недостатня організація праці (розподіл обов’язків);

4) Керівник, який не відповідає основним вимогам;

5) Непрозоре матеріальне стимулювання праці;

6) Наявність конфліктуючих особистостей;

7) Плітки;

8) Реорганізація конфлікту.

Поведінка людини під час конфлікту:

1) Витримка;

2) Дотримуватись загальноприйнятих норм поведінки;

3) Повага до опонента;

4) Вислухати протилежну сторону.

Конструктивний конфлікт – це такий конфлікт, який знімає психоемоційне напруження, вирішує проблему, підвищує працездатність колективу, згуртовує колектив.

Стилі розв’язання конфліктів:

1) Уникнення конфлікту;

2) Взяти провину на себе;

3) Компроміс – обидві сторони ідуть на певні поступки;

4) Мирні переговори для повного вирішення проблеми;

5) «Третейський суддя» - знаходження третьої сторони (особи), яка є нейтральною по відношенню до конфліктуючих та користується авторитетом для них.

Стосунки медиків між собою:

1) Медична сестра - лікар:

а) Субординація – підпорядкованість;

б) Дисциплінованість;

в) Повага до лікаря як до людини і фахівця (під час виконання професійних обов’язків);

г) Чесність.

2) Медична сестра - медична сестра:

       а) Взаємоповага;

    б) Дисциплінованість – передача чергувань;

    в) Взаємодопомога.

3) Медична сестра – молодший медичний персонал:

    а) повага;

    б) педагогічна діяльність.

 

ВКХ – це внутрішня картина хвороби – сукупність переживань та проблем пацієнта, які виникають при захворюванні.

Ставлення до захворювання:

1) Адекватне – людина розуміє, що вона хвора і починає лікуватися;

2) Неадекватне:

а) ігноруюче – людина вважає себе здоровою;

б) зверхнє – людина недооцінює важкість свого захворювання;

в) іпохондричне – людина перебільшує важкість свого захворювання;

г) занурення у хворобу -  людина живе лише своєю хворобою;

д) утилітарне – хочу отримати вигоду від свого захворювання.

Невроз – це функціональний розлад вищої нервової діяльності в результаті перенапруження основних процесів в корі ЦНС.

Причини неврозу:

1) Перевтома;

2) Травми та хвороби мозку;

3) Важкі та тривалі хвороби;

4) Алкоголь та наркотики;

5) Психічні травми;

6) Часті стреси;

7) Неповноцінне харчування.

Види неврозів:

1) Істерія – характеризується появою різноманітних нападів, які не пов’язані з бажанням (сльози, сміх, нудота, блювання, задуха, обморок і т.д.)

2) Неврастенія – різке ослаблення регуляції головним мозком роботи органів та систем. Характеризується появою різноманітних скарг з боку різних органів.

3) Психостенія – ослаблення психічної діяльності. Характеризується різкою зміною особистості (характеру), пізнавальної діяльності (уваги та пам’яті, емоційно-вольової сфери).

 

Питання для самостійного опрацювання:

1. Колектив.

2. Мікроклімат колективу.

3. Лідер. Основні вимоги до лідера.

4. Конфлікт. Способи розв’язання конфлікту.

Лекція №1.

Тема: Особистість. Психологічні якості особистості.

 

План.

1. Поняття про особистість, структура особистості.

2. Поняття про темперамент, види темпераменту.

3. Поняття про характер, риси характеру, формування характеру.

4. Виховання та самовиховання.

 

1. Особистість – це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольвими та фізичними властивостями. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності.

Структура особистості:

1. Темперамент.

2. Характер.

3. Направленість (спрямованість).

4. Діяльність.

     

2. Темперамент – сукутність найбільш стійких індивідуально – психічних особливостей людини, які виявляються в динаміці її поведінки та діяльності.

 На основі експериментальних даних Павлов встановив, що вид темпераменту людини зумовлений типом НС. Є два типи НС: сильний та слабкий. Вид темпераменту залежить від динаміки процесів збудження та гальмування в корі ЦНС:

1. Сила процесу збудження і гальмування, яка залежить від працездатності нервових клітин. (сангвінік, холерик, флегматик)

2. Урівноваженість нервової системи, баланс гальмування і збудження. У сангвініка та флегматика процеси врівноваженні, у холерика і меланхоліка – не врівноваженні. (сангвінік, флегматик) (хорлерик, меланхолік)

3. Швидкість зміни збудження на гальмування і навпаки. У сангвініка та холерика процеси швидко змінюють один одного – швидкий або рухливий тип, а у флегматика та меланхоліка зміна відбувається повільно – повільний або інертний тип. (холерик, сангвінік)

 

Динаміка процесів збудження та гальмування успадковується від батьків.

Флегматик – повільно і довго

Сангвінік – життєрадісно

Меланхолік – скиглить

Холерик – нестримана, вибухова

 

                  

Класифікція темпераментів

Сильний

Слабкий

           

 

 

   

 

 

3. Характер – сукупність найбільш стійких індивідуальних якостей людини.

Основні риси характеру:

1. Ставлення до себе (ставлення до самої себе, позитивне або негативне, залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе).

2. Ставлення до інших (виникає у міжособистісних контактах і зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються історично і розкриваються в колективі).

3. Ставлення до праці (виявляється в повазі до праці працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці, акуратність, сумлінність,дисціплінованість, організованість).

4. Вольові якості людини.

Формування характеру – це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об’єктивних і спеціально створенних для цього умов, коли її дії і вчинки стають звичними й визначають типову модель її поведінки. Характер формується оточенням та власне людиною.

Направленість (спрямованість) особистості – це система домінуючих цілей і мотивів її діяльності, які визначають її самоцінність та суспільну значущість.

- переконання;

- світогляд;

- ідеали;

- здібності;

- інтереси;

- талант.

Діяльність – це специфічно людська форма активності.

Види діяльності:

- гра;

- навчання;

- праця;

- творчість.

Патологіями характеру називають психопатії. До психопатій належать зміни в характері, які не дають змогу особистості будувати нормальні робочі взаємини в колективі, в сім’ї і заважають нормальній трудовій діяльності. При цьому люди психопати не визнають своєї провини, вони перекладають її на оточуючих.

Причини психопатій:

1. Дефекти виховання.

2. Відсутність самовиховання. 

Види психопатій:

1. Істерична – характеризується егоцентризмом, брехливістю і вередливістю. Проявляється при невиконанні якогось бажання, людина бурно протестує.

2. Шизоїдна – людина замикається в собі, уникає спілкування. При шизоїдній психопатії немає гармонії у співвідношені розуму, волі та почуттів.

3. Епілептоїдна – відзначається запальністю і дратівливістю. Проявляється в негативному ставленні до оточуючих. Нерідко жорстокі і мстиві.

4. Циклоїдна – характеризується частою зміною полярних емоційних станів. Особи або перебувають у зниженому настрої, або ж усім задоволені, нерідко метушливі і непосидючі.

Патологія особистості.

Акцентуація – це крайня інтенсивність певних рис людини. Загострення рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умовам. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості.

Прояви акцентуацій:

1. Демонстративний.

2. Педантичний.

3. Тривожний.

4. Застрявання.

Виховання та самовиховання.

Виховання і самовиховання - це дві сторони процесу формування особистості.

Виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

    Виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату та корекції.

Структура процесу виховання має такі компоненти:

Ø свідомість особистості;

Ø емоційно-почуттєва сфера;

Ø навички та звички поведінки.

 

Провідну роль в процесі виховання відіграє розвиток свідомості.

Свідомість – це найвища форма відображення головним мозком навколишнього та внутрішнього світу.

Елементами свідомості є відчуття, мислення, емоції, воля, самосвідомість.

 

Самовиховання – це свідома діяльність людини, спрямовання на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Важливий аспект самовиховання – це логічне мислення, вміння проаналізувати кожен свій вчинок.

 

Питання на наступне заняття:

1. Визначення особистості.

2. Структура особистості.

3. Поняття темпераменту.

4. Види темпераменту.

5. Визначення характеру.

6. Основні риси характеру.

7. Визначення виховання.

8. Визначення самовиховання.

 

Питання для самостійного опрацювання:

1. Теоретичні методи психології.

2. Завдання психології.

3. Розвиток психіки.

 

Д.З. Конспект, підручник В.Ф. Матвєєв гл.5. стор. 66 або підручник І.С. Вітенко, Т.І. Вітенко р. 3 стор. 74.
Лекція №2