Виробнича програма і виробнича потужність підприємства.

Література: 13, 17, 18, 23.

1. Оперативне управління виробництвом – система заходів, які спрямовані на конкретизацію річного плану в часі і просторі. Оперативність управління полягає в тому, що розробка планових завдань поєднується з організацією їх виконання.

Основне завдання оперативного управління виробництвом полягає в організації злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства для забезпечення рівномірного, ритмічного випуску продукції у встановлених обсягах і номенклатурі при повному використанні виробничих ресурсів.

Оперативне управління виробництвом складається з наступних підсистем: функціональної, по елементної і організаційної.

Функціональна підсистема визначає коло функцій, що може виконувати система оперативного управління виробництвом в межах певного часу на рівні підприємства. У функціональному відношенні оперативне управління виробництвом здійснюється наступним чином: на рівні управління підприємством воно полягає в організації руху предметів праці в межах року, кварталу, місяця; на рівні управління цехом – в межах кварталу, місяця, тижня (декади); на рівні управління виробничою дільницею – в межах місяця, тижня (декади), доби, зміни і по годинах (для конвеєрів).

  Поелементна підсистема характеризує основні елементи системи оперативного управління: склад та кваліфікацію управлінського персоналу, математичне забезпечення завдань планування виробництва; склад та величину комплексу технічних засобів; склад календарно-планових нормативів; планово-облікові одиниці; склад і зміст планово-облікової документації; характер і напруженість інформаційних потоків.

Організаційна підсистема характеризує побудову системи оперативного управління: на рівні підприємства – диспетчерський відділ; на рівні цеху – виробничо-диспетчерське бюро; на рівні виробничої дільниці – планово-управлінський персонал.

Оперативне управління і регулювання полягає в усуненні відхилень від плану, ліквідації збою і відновленні ходу виробничого процесу згідно з календарним графіком. Централізований виробничий контроль і оперативне регулювання ходу виробництва має назву диспетчерування.

Оперативне управління здійснюється ефективно, якщо забезпечується: ритмічна робота підрозділів підприємства, рівномірний випуск продукції, максимальне завантаження обладнання і робочої сили, мінімальна тривалість виробничого циклу, мінімальні запаси незавершеного виробництва.

 

2. На виробничих підприємствах використовують різні види систем оперативного управління виробництвом. Кожну систему оцінюють тим, на скільки її застосування сприяє встановленню і підтриманню чіткого ритму в роботі підприємства. Вибір системи оперативного управління виробництвом залежить від типу виробництва, обсягу продукції, рівня уніфікації і стандартизації деталей і вузлів, спеціалізації підприємства і кваліфікації спеціалістів.

Діяльність виробничих підприємств сприяла створенню багатьох варіантів систем оперативного управління виробництвом, які можна звести до кількох основних.

На підприємствах з масовим типом виробництва основною формою руху предметів праці є потік. Тут найчастіше використовують подетальну систему оперативного управління виробництвом з її різновидами (партійно-періодична, система планування за ритмом випуску). При цій системі планове завдання формується у вигляді квартальної і місячної подетальних програм та графіку запуску-випуску для кожної деталі або заданого ритму випуску деталей чи картотеки забезпечення.

На підприємствах серійного типу виробництва найчастіше використовують покомплектну систему оперативного управління виробництвом з її різновидами (машино-комплектна, комплектно-вузлова, комплектно-технологічна, планово-комплектна).

Формою планового завдання при цій системі є місячна програма і графік випуску комплектів деталей, що визначені цехами та споживачами. Основним документом міжцехового оперативного планування є календарний план виробництва виробів і перелік складу комплектів.

В основу по комплектної системи планування покладено такі календарно-планові нормативи: величина партії деталей, тривалість виробничого циклу, наробки, величина незавершеного виробництва, час випередження запуску-випуску.

Для підприємств одиничного типу виробництва характерні великі міжопераційні наробки, вид руху предметів праці у виробництві послідовний. Основна вимога – раціональна організація руху предметів праці в процесі виготовлення певного виробу.

Саме тому одиничному типу виробництва найбільше відповідає позамовна система оперативного управління виробництвом. Планово-обліковою одиницею в цій системі для складальних цехів прийнято виріб, а для заготівельних і обробних – комплект деталей. Основою для розробки плану виробництва є календарно-планові нормативи.

Оперативний облік виробництва передбачає облік виробітку і заробітної плати всіх категорій працівників; виконання змінних завдань, виробничих програм дільницями і цехами за добу, декаду, місяць; облік руху деталей, заготовок і вузлів на виробничих складах; облік комплектації ходу виробництва; облік міжцехових передач [13].

 

3. Виробнича програма і виробнича потужність підприємства. Оперативне управління виробництвом, в першу чергу, направлене на своєчасне виконання підприємством виробничої програми. Виробнича програма визначає обсяг виготовлення і випуску продукції по номенклатурі, асортименту і якості в натуральному і вартісному вираженнях.

Виробнича програма цехів і дільниць одиничного і дрібносерійного типу виробництва складається на місяць. Склад місячної програми визначається методом підбору по портфелю замовлень. Після отримання виробничої програми цех розподіляє її по дільницях.

Оперативне виробниче правління тісно пов’язане з обліком, виготовленням і рухом виробів в процесі обробки. Як правило, облік здійснюють з допомогою нарядів, в яких вказують зміст роботи, умови та дані про фактичне виконання.

У серійному виробництві також основним плановим періодом, на який складається виробнича програма, є місяць. Цехові місячні програми розробляються виробничо-диспетчерськими відділами на основі квартальних і річних планів і видаються цехам за 5-10 днів до початку наступного місяця. При цьому використовують календарно-планові нормативи, дані про розподіл річного випуску по місяцях і про фактичне виконання плану за попередній період.

Оперативний облік виготовлення і руху виробів (деталей) здійснюється за допомогою маршрутних листів, які виписуються на партію і супроводжують її по всіх операціях технологічного процесу, аж до здачі готових виробів на склад.

На підприємствах масового типу виробництва, враховуючи стабільність обсягів та номенклатуру випуску, виробничі завдання для цехів розробляються на рік з поквартальною розбивкою і на кожен квартал з розбивкою по місяцях детально в розрізі номенклатури. Виробничі програми складаються “ланцюговим методом”, тобто вихідною величиною для планування випуску по цехах є план випуску готової продукції. Місячна програма для цеху є і місячним завданням для дільниць, тому що в масовому виробництві кожна дільниця спеціалізована за предметним принципом і складається з ряду потокових ліній.

Отже, оперативно-виробниче планування на підприємствах різних типів виробництва має ряд характерних особливостей. Проте метою будь-якої системи є забезпечення рівномірності протікання виробничого процесу та випуску продукції, яка потрібна народному господарству в певних кількостях в заданий термін та у відповідності з виробничою потужністю підприємства.

Виробнича потужність підприємства – це максимально можливий річний випуск продукції або обсяг надання послуг в номенклатурі і асортименті, що встановлені планом при повному використанні обладнання і виробничих площ з врахуванням використання прогресивної технології, передової організації праці.

На виробничу потужність впливають такі фактори:

- структура основних виробничих фонді, питома вага їх активної частини;

- освоєння прогресивної технології;

- продуктивність технологічного обладнання;

- спеціалізація підприємства;

- рівень організації праці і виробництва;

- режим роботи підприємства.

Розрахунок виробничої потужності виконується в послідовності від нижчої ланки до вищої, тобто від потужності технологічного обладнання до потужності дільниці, від потужності дільниці – до потужності цеху, від потужності цеху – до потужності підприємства.

При виготовленні різних виробів потужність груп обладнання залежить від їх пропускної здатності. Пропускна здатність показує можливість обладнання дільниць або цеху забезпечити випуск запланованої продукції. Кількісно вона характеризується коефіцієнтом пропускної здатності, який розраховують співвідношенням виробничої потужності і обсягом випуску випуску продукції у відповідності з виробничою програмою [13, 18].