Умови ґрунтоутворення сірих лісових ґрунтів

Клімат. Сприятливий для росту і розвитку природної дерев’янистої та трав’янистої рослинності. Характерна особливість – приблизно однакове співвідношення опадів та випаровуваності.

Рельєф і ґрунтоутворюючі породи. Рельєф хвилястий, сильно і глибоко розчленований ерозією. Перважаючими породами яввляються леси та лесовидні суглинки.

Рослинність. Цілинна рослинність зони представлена трав’янистими лісами, які чергуються з безлісними ділянками лучних степів. Переважають букові, буково-грабові, дубово-грабові ліси.

Структура профілю та генезіс сірих лісових ґрунтів

За сукупністю морфологічних ознак та властивостей займають проміжне положення від дерново-підзолистих до чорноземних ґрунтів.

В залежності від інтенсивності гумусування і розвитку ознак опідзолення тип сірих лісових ґрунтів підрозділяють на 3 підтипи – світло-сірі, сірі та темно-сірі.

Тип сірих лісових ґрунтів характеризується слідуючою будовою профілю. Цілинні ґрунти з поверхні мають горизонт лісової підстилки (А₀ ) або дернини (А_д). У верхній частині виділяється гумусовий шар, забарвлення якого змінюється від світло-сірого до темно-сірого, в залежності від вмісту гумусу. Гумусовий шар помітно розподілений на 2 горизонти – верхня частина з найбільш інтенсивним забарвленням    (гор. А₁) і нижня частина – гумусово-опідзолений (гор. А₁А₂ ), який має білясту присипку (ознака опідзоленості). Далі слідує перехідний горизонт А₂В. Нижче залягає ілювіальний горизонт В, який поступово переходить в породу С. В.В.Докучаєв розглядав сірі лісові ґрунти як самостійний зональний тип, зформований під трав’янистими широколистними лісами в умовах лісостепової зони. У формуванні профілю сірих лісових ґрунтів, крім процесу опідзолення, беруть участь також поцеси лесиважу та внутрішньоґрунтового вивітрювання.

 

Склад і властивості сірих лісових ґрунтів

Механічний та мінералогічний склад. Верхні горизонти збіднілі на мулисту фракцію, що пов’язано з поцесами опідзолення та лесиважу. Мінералогічний склад мулистої фракції представлений аморфними сполуками SiO₂, R₂O₃ та глинистими мінералами (гідрослюдами, вермикулітом, монтморилонітом, хлоритом).

Хімічний склад та фізико-хімічні властивості. Верхні горизонти збіднілі на півтораоксиди, але збагачені кремнійкислотою. Вміст гумусу коливається від 3-4 до 6-8 % (сірі лісові) і від 3,5-4 до 8-9% (темно-сірі). У складі гумусу гумінові кислоти переважають над фульвовими. Підтип сірі лісові ґрунти характеризується кислою реакцією. Ємність поглинання коливається в межах 18-30 м-екв.

Більш сприятливі фізико-хімічні властивості у темно-сірих ґрунтів. Ємність поглинання – до 45 м-екв. Вони мають вищу насиченість основами (V=80-90%). Реакція витяжки частіше всього слабокисла.

Фізичні та водно-фізичні властивості. Щільність твердої фази ґрунтів зростає вниз по профілю. Характеризується високою щільністю ілювіальних горизонтів. Загальна пористість змінюється від 50-60% у верхніх горизонтах до 40-45% в ілювіальних і породах. Темно-сірі ґрунти характеризуються більшою вологоємністю та більшим вмістом доступної для рослин вологи.

 

Зона Степу

 

Займає близько 23млн.га (38% території). Ґрунтовий покрив відносно однорідний і педставлений головним чином чорноземами. За ґрунтовокліматичними умовами Степ підрозділяється на 2 підзони – північну і південну, а також на дві фації – теплу субконтинентальну південноєвропейську та помірно теплу континентальну східноєвропейську. До першої фації належать Задністров’я і південний степ Кримської області, до другої – решта території. В структурі ґрунтового покриву (у % від площі ріллі в зоні) чорноземи звичайні займають – 64, чорноземи південні – 23, чорноземи на нелесових породах – 6, лучно-чорноземні, лучні ґрунти та їх солонцюваті види – 6.

Чорноземні ґрунти

 

Умови ґрунтоутворення чорноземних ґрунтів

Клімат. Характеризується теплим літом та помірно холодною зимою. По мірі просування з заходу на схід зростає континентальність клімату. Більш м’який клімат в лісостепу. Кількість опадів зменшується з півночі на південь. Характеризується недостатнім зволоженням.

Рельєф. Територія переважно рівнинна або слабохвиляста, в різній мірі розчленована річковими долинами та байрако-балковою сіткою. Серед плоских вододілів часто зустрічаються усілякі зниження.

Ґрунтоутворюючі породи. Основні породи – леси та лесовидні суглинки різного механічного складу (від легких до важких суглинків). Особливість ґрунтоутворюючих порід – їх карбонатність.

Рослинність. Лісові ділянки розташовані по вододілах, балках, річковим терасам і представлені широколистними породами (дубом). На піщаних терасах зустрічаються соснові бори. Рослинність лучних степів представляють ковил, типчак, степові вівси, келерія, шалфей, лядвенець, дзвоник. Рослинність степової зони представляє собою різнотравно-ковильні та типчаково-ковильні степи. В нинішній час основні масиви чорноземів розорані. Природна рослинність збереглася тільки на окремих ділянках.

Генезіс чорноземів.

Чорноземні ґрунти розвиваються під степовою і різнотравно-степовою трав’янистою рослинністю. Особливість біологічного круговороту під трав’яними сполученнями чорноземів заключається в тому, що гідротермічні умови зони сприяють розкладу багатого на основи та азот опаду по типу гуміфікації з виникненням складних висококонденсованих перегнійних сполук типу гумінових кислот, закріпленню яких в ґрунті сприяє безперервне утворення в середовищі біогенного кальцію і формування карбонатного ілювіального горизонту.

Класифікація чорноземів

В нинішній час прийнятий слідуючий розподіл чорноземів на підтипи і роди (табл. 12.1).

Нижче дається опис основних родів чорноземів.

Звичайні – виділяються в усих підтипах; ознаки і властивості відповідають основним характеристикам підтипу.

Слабо диференційовані – розвинені на супіщаних та піщаних породах, типові ознаки чорноземів виражені слабо.

Глибокоскипаючі – скипають більш глибоко у зв’язку з більш вираженим промивним режимом за рахунок полегшенного механічного складу або умов рельєфу. Вирізняються серед типових, звичайних і південних чорноземів.

Безкарбонатні – розвинені на породах, бідних на силікатний кальцій, скипання і виділення карбонатів відсутні; зустрічаються серед типових, вилужених і опідзолених підтипів.

           Таблиця 12.1 – Класифікація чорноземів

 

Підтипи	Роди		Підтипи	Роди
Опідзолені     Вилужені	Звичайні, слабо диференційовані   Глибокоскипаючі, безкарбонатні		Типові     Звичайні   Південні	Карбонатні, солонцюваті   Осолоділі, глибинно-глеєваті   Злиті, неповністю розвинені

 

Карбонатні – характеризуються скипанням по усьому профілю. Серед вилужених і опідзолених не вирізняються.

Солонцюваті – в межах гумусового шару мають ущільнений солонцюватий горизонт з вмістом обмінного натрію більше 5%; вирізняють серед звичайних і південних чорноземів.

Осолоділі – характеризуються наявністю білястої присипки в гумусовому шарі, патьочністю гумусового забарвлення; розповсюджені серед типових, звичайних і південних чорноземів.

Глибинно-глеєваті – розвинені на двочленних і складних породах, а також в умовах тривалого збереження глибинної зимової мерзлоти.

Злиті – розвинені на мулово – глинистих породах в теплих фаціях. характеризуються високою щільністю (злитістю) горизонту В. Вирізняються серед чорноземів лісостепу.

Неповністю розвинені – мають слаборозвинений (неповний) профіль у зв’язку з їх молодістю або формуванням на сильноскелетних або щебнистих породах.

На види всі чорноземи діляться за слідуючими ознаками:

- за потужністю гумусового шару – надпотужні (>120 см), потужні  (120 –80 см), середньопотужні (80 – 40 см), малопотужні і дуже малопотужні (<25 см);

- за вмістом гумусу – тучні (> 9%), середньогумусові (9 – 6%), малогумусові (6 –4%) і слабогумусові (<4%).

Крім того, чорноземи ділять на види по мірі вираження супровідного процесу (слабо-, середньо-, сильновилужені; слабо-, середньо-, сильносолонцюваті і т.д.).

Зона чорноземних ґрунтів з півночі на південь підрозділяється на слідуючі підзони: чорноземів опідзолених, чорноземів вилужених, чорноземів типових, чорноземів звичайних, чорноземів південних.

 

Чорноземи опідзолені. У гумусовому шарі мають залишкові ознаки впливу підзолистого процесу у виді білястої присипки (відмінна морфологічна ознака підтипу). Гумусовий профіль сірого, рідше темно-сірого забарвлення в горизонті А і помітно світліший в горизонті В₁. Біляста присипка знаходиться в горизонті В₁, але при сильній опідзоленості білястий наліт буває і в горизонті А.