Міжнародний бізнес: поняття, суб’єкти, типи, види

У нинішніх ринкових умовах розвитку світової економіки все більших масштабів набуває міжнародна підприємницька діяльність (бізнес), тобто сфера практичної реалізації форм міжнародних економічних відносин.

У прагматичному значенні міжнародну підприємницьку діяльність (бізнес) можна трактувати як діяльність, що передбачає науково – технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю господарських суб’єктів двох або більше країн. Міжнародний бізнес трактується також як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб’єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення найрізноманітніших природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва, розмірами трудових ресурсів та іншими факторами.

Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, пов’язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва (трудових ресурсів, засобів та предметів праці), товарів і послуг через національні кордони.

Загальними мотивами, що спонукають окремих суб’єктів господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання (використання) нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприєм­ствам (фірмам) значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збе­реження повної прибутковості не є пріоритетними.

Виробничі можливості будь-якого підприємства можуть бути обмежені змен­шенням обсягу внутрішнього (національного) ринку через недостатню кількість споживачів або низьку купівельну спроможність. За сприятливої кон'юнкту­ри на світовому ринку національна фірма має можливість нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів через вихід на міжнародний ринок. Як свідчить досвід господарювання, великі корпорації у наш час понад 40 % обсягу продажу власних товарів здійснюють поза межами національних ринків.

Розширювати і збільшувати ринки збуту (і відповідно свої прибутки) те чи інше підприємство може за рахунок купівлі за кордоном певних видів первин­ної сировини, напівфабрикатів тощо. У деяких випадках вирішальне значення мають унікальні властивості закордонних товарів або послуг, які використову­ються вітчизняними підприємствами.

Різким коливанням у виробничій і комерційно – торгівельній діяльності можна зарадити диференціацією підприємства, за якої підтримуються оптимальні обсяги продажу продукції (на випадок економічного спаду у своїй країні або фірмі) за рахунок виходу ринки інших країн, економіка котрих перебуває на стадії пожвавлення і піднесення. Крім того, підприємство стає менш залежним від кон’юктури внутрішнього ринку, якщо певну частину ресурсних компонентів і напівфабрикатів воно одержує по імпорту з – за кордону.

Суб’єктами міжнародного бізнесу є його учасники, спроможні активно і незалежно працювати з метою реалізації своїх економічних інтересів. До основ­них суб'єктів такої господарської діяльності належать фізичні та юридичні особи, інституціональні й добровільні об'єднання останніх, держави та міжна­родні організації. Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами такої діяльності можуть бути:

§ фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають громадянську дієздатність і правоздатність;

§ юридичні особи, що зареєстровані в Україні та мають на її території по­стійне місцезнаходження;

§  об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезна­ходження на території України;

§ структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

§  спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

До цього слід додати, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності Украї­ни при господарюванні мають дотримуватись таких принципів:

- суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- свободи зовніш­ньоекономічного підприємництва;

-  юридичної рівноправності та недопущення дискримінації;

-  верховенства закону;

-  захисту інтересів суб'єктів зовнішньо­економічної діяльності;

-  еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу в проце­сі ввезення і вивезення товару.

Виходячи з мотивації та особливостей здійснення міжнародної підприєм­ницької діяльності (бізнесу), можна виокремлювати певні її (його) типи і види (мал. 1).

Як видно із рисунка, є два основні типи бізнесу — приватний і державний міжнародний бізнес. Таке виокремлення типів міжнародного бізнесу здійсню­ється на основі розмежування суб'єктів господарювання за ознакою форм влас­ності. Зараз у країнах Із перехідною економікою домінує тенденція до поступо­вого збільшення частки приватного міжнародного бізнесу.

За галузево-технологічною і функціональною ознаками розрізняють певні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, промислово-аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий. Най­більш швидкими темпами розвиваються промисловий, торговельний і фінан­совий міжнародний бізнес.

Форми міжнародної підприємницької діяльності

У міжнародній практиці підприємницької діяльності розрізняють певні форми та рівні інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що показано на мал. 2.

Першою і найнижчою за рівнем інтернаціоналізації формою підприємни­цької діяльності є здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій — екс­портно-імпортних, лізингу, посередницьких, консультаційних і маркетинго­вих послуг.

Другою формою підприємницької діяльності є різноманітна промислова кооперація — науково-технічна (в галузі науково-дослідних і дослідно-кон­структорських, випробувальних робіт), виробнича, збутова, сервісна (технічне обслуговування і ремонт після продажу).

Третя форма міжнародної підприємницької діяльності — це достатньо ши­рокомасштабна організація спільного підприємства, яка має високий рівень інтернаціоналізації і охоплює створення та функціонування спільних підпри­ємств, ліцензування, управління за контрактом.

Четверта форма міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання — це територіально-виробничі комплекси з багатосторонніми міжнародними зв'язками. Прикладами таких форм господарських зв'язків можуть бути прикордонна і прибережна торгів­ля, різні консорціуми, реалізація концесійних угод тощо.

Економічні зв'язки з зарубіжними фірмами реалізуються переважно шля­хом здійснення комерційних операцій, тобто певних технічних і організацій­них процедур для підготовки і здійснення міжнародного співробітництва. Найбільш поширеною, традиційною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторговельні операції — імпортні та експортні.

Імпорт — завезення товарів з іншої країни і реалізація їх на внутрішньому ринку.

Експорт — продаж товарів, вивезених із країни іноземному покупцю.

Розрізняють нерегулярний експорт, коли фірма експортує надлишки своїх товарів чи окремі товари, виготовлені на замовлення, та активний експорт, за якого продуцент розширює постійні експортні операції на конкретних міжна­родних ринках. Є ще прямий експорт, коли будь-який суб'єкт зовнішньоеко­номічної діяльності може експортувати свої товари самостійно, і побічний екс­порт, коли реалізація здійснюється за допомогою міжнародних посередників.

Не наявність достатньої кількості конвертованих національних валют, пра­гнення скоротити валютні ресурси на імпорт зарубіжних товарів спричиняють значний розвиток зустрічної торгівлі, основними формами якої є:

— бартер — одноразовий або послідовний обмін товарів у натуральній формі без грошей. У цьому випадку гроші є лише розрахунковою категорією;

— зустрічна купівля — торгівля за одним або кількома контрактами, кож­ний з яких має бути оплачений покупцем негайно, але із зобов'язанням про­давця закупити в свою чергу певний товар на відповідну суму в покупця. У цьому випадку операції оплати і закупівлі розмежовані в часі;

— кліринг (міжнародний) — безперервна зустрічна торгівля в обумовлених договорами обсягах з використанням системи безготівкових розрахунків, тоб­то заліку взаємних вимог і зобов'язань;

— компенсаційна операція — це операція, подібна до бартерної; проте мож­ливе часткове погашення заборгованості грошима;

— офсет — це виробничі взаємовідносини, коли продавець зобов'язується виготовляти товар або складувати готовий виріб у місці збуту (в іноземній дер­жаві), або купувати певні комплектуючі деталі (вузли) для даного товару в конкретних виробників цих деталей;

— спільне підприємство — підприємство, діяльність якого базується на співпраці вітчизняних та іноземних партнерів, солідарному ризику її здійснен­ня, спільному розподілі прибутків. Необхідні передумови такої діяльності ство­рюються у процесі інтернаціоналізації суб'єктів господарювання, розвитку експортно-імпортних операцій.

Надвисокий рівень інтернаціоналізації є важливим чинником зростання ефективності зовнішньоекономічної діяльності будь-якого суб'єкта господарювання; досягається лише в межах четвертої форми міжнародного бізнесу. У цій формі фактично Інтегруються всі інші форми міжнародної підприємницької діяльності, в тому числі створення спеціальних (вільних) економічних зон, міжнародних консорціумів, концесій тощо.

Щоб реалізувати окремі форми міжнародної підприємницької діяльності, рекомендуються два основні шляхи:

1) встановлення міжнародних відносин між партнерами, без створення но­вого підприємства, що мають регулюватися відповідними економічними уго­дами або контрактами, чинними законодавчими актами про міжнародну тор­гівлю та кооперацію;

2) створення нового спільного підприємства або зарубіжної філії (представ­ництва), тобто нового суб'єкта господарювання і міжнародного бізнесу.

Ці шляхи передбачають обґрунтування всіх факторів, що впливають на вибір відповідної форми бізнесу.

2. Міжнародні спільні підприємства.

 

Міжнародна підприємницька діяльність зумовлена об'єктивними процесами інтернаціоналізації окремих суб'єктів господарювання та національної еконо­міки в цілому. Вона може мати різноманітний характер, типи, види, форми. За масштабами та ефективністю впливу на міжнародний бізнес слід виокремити спільне підприємництво.

Міжнародне спільне підприємство (МСП) є формою співробітництва і поєднання зусиль різнонаціональних партнерів стосовно інвестування, управ­ління, виробництва продукції (надання послуг, торгівлі), розподілу підприєм­ницьких доходів і ризиків.

Серед найважливіших ознак міжнародного спільного підприємства варто виокремити насамперед те, що воно є:

1) формою міжнародного бізнесу і специфічним його суб'єктом;

2) формою і способом виходу на зарубіжний ринок;

3) різновидом прямого іноземного інвестування;

4) однією з нових форм господарювання для країн з економікою, що актив­но трансформується на ринкових засадах.

Мотивація і процедура створення міжнародних спільних підприємств фор­мується на макро і мікрорівні. Для промислове розвинених країн вирішаль­ним макроекономічним чинником експортної орієнтації підприємницького ка­піталу є насамперед баланс імпорту й експорту інвестиційних ресурсів. Його формування і фактичний стан визначаються певними політико -, ресурсо -, та загальноекономічними чинниками, до яких можна віднести: стабільність полі­тичної системи, ступінь втручання уряду в економіку, рівень інфляції та конвертованість валюти, стан платіжного балансу, розвиненість фондового ринку, систему оподаткування тощо.

Привабливість міжнародних спільних підприємств зумовлена:

Ø збільшенням матеріальних та фінансових ресурсів, виробничих потужностей;

Ø сприянням розвитку національної науково-дослідної бази, поширенням передової технології та управлінського досвіду, підвищенням кваліфікації керівних кадрів і спеціалістів-менеджерів;

Ø стимулюванням конкуренції! Пов’язаними з нею позитивними явищами (підриванням позицій місцевих монополій, підвищенням якості імпортозамін-ної продукції та зниженням цін на неї);

Ø нарощуванням експортних надходжень у вигляді податків на прибутки спільних підприємств.

Основними мотивами формування й функціонування спільних підприємств як стратегії виходу на міжнародний ринок є:

Ø зниження питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику за створення і використання нових потужностей;

Ø розширення діючих виробничих потужностей;

Ø реалізація переваг меншої вартості факторів виробництва і в першу чер­гу збереження ресурсів;

Ø можливість уникнення сезонної нестабільності виробництва і пристосу­вання до процесу скорочення життєвого циклу продукції;

Ø підвищення ефективності маркетингу і находження нових каналів збуту;

Ø проникнення на конкретний територіальний ринок і набуття управлін­ського досвіду на нових ринках.

Мотивація діяльності безпосередніх партнерів формується внаслідок узго­дження їхніх інтересів — виробничо-економічних, маркетингових, екологіч­них, престижних та особистих. Домінуючими є виробничо-економічні й мар­кетингові мотивації діяльності партнерів. Проте слід враховувати й інші (мало декларовані та рідко досліджувані) мотиви: екологічні, коли розв’язуються на­гальні завдання виведення з експлуатації екологічно брудних (небезпечних для здоров’я людей і довкілля) виробництв; пропагандистські престижі, що прита­манні діяльності великих корпорацій (компаній, фірм) за кордоном і міжна­родному бізнесу в окремих невиробничих сферах (туризм, сервіс); особисті (пер­сональні), коли спільні підприємства засновуються партнерами однієї націо­нальності або на родинних засадах.

Створення спільних підприємств базується на чинному законодавстві Украї­ни. Цей процес охоплює узгоджені в часі етапи (мал. 3).

Ухваливши заснування міжнародного спільного підприємства, уточнюють (вибирають) сферу його діяльності. Спільне підприємство має задовольняти потреби ринку в певній продукції і її належній якості.

Оцінювання вітчизняного партнера здійснюється за сукупністю показників, що характеризують:

1) рівень якості продукції її конкурентоспроможність на світовому ринку;

2) технічний рівень устаткування, наявність окремих будівель, споруд, вільних виробничих площ, що можуть бути зараховані до статутного фонду при його формуванні;

3) професійну підготовку і спеціалізацію персоналу, необхідного для забез­печення функціонування створюваного спільного підприємства;

4) місце розташування підприємства щодо постачальників сировини, на­півфабрикатів, комплектуючих, забезпечення транспортними комунікаціями;

5) можливий ринок збуту товарів (внутрішній і зовнішній), його обсяги, номенклатуру та прогнозну перспективу.

Пошук зарубіжного партнера.

  В першу чергу слід враховувати вихідні умови вітчизняного партнера, що може мати вже досвід роботи із зарубіжним партнером. Це сприятиме прискоренню розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, експортно-імпортної діяльності, поглибленню науково-технічної і виробничої кооперації з іншими зарубіжними фірмами. Діяльність можливих партнерів аналізують за певною системою показників. Для цього використову­ють: прямі показники (величину активів і їх динаміку, частку власних чи позичених коштів, отриманий прибуток, чисельність працівників, кількість підприємств (філій, представництв фірми), обсяг зарубіжного продажу); опосе­редковані показники (прибуток щодо поточних витрат виробництва, продук­тивність праці, приріст продукції в розрахунку на одиницю інвестицій та ін.).

У результаті отриманого аналізу встановлюються (або припиняються) без­посередні контакти з зарубіжними партнерами і ведуться попередні перегово­ри. Процес переговорів завершується підписанням протоколу намірів, в якому мають бути визначені й зафіксовані такі питання:

Ø загальний обсяг виробництва, можливі обсяги поставок на внутрішній і зовнішній ринок;

Ø розмір статутного фонду і часток учасників в ньому, співвідношення між власниками і позичковими коштами, можливий банк-кредитор;

Ø забезпеченість місцевими кваліфікованими кадрами та можлива потреба у залученні іноземного персоналу;

Ø форми і методи організації продажу готової продукції (виробів) та їх післяпродажне технічне обслуговування, його тривалість;

Ø забезпечення трансферту прибутку іноземного партнера;

Ø джерела надходження і напрямки використання іноземної валюти, у тому числі вільно конвертованої.

Можуть бути й інші питання. Деталізація їх щодо створення міжнародного спільного підприємства здійснюється в процесі підготовки техніко економіч –ного обґрунтування. Приблизні схема і його зміст подані в мал. 4.

У процесі підготовки установчих документів (проектів) слід усвідомити важливість ретельної розробки статуту спільного підприємства, в якому має бути визначено: предмет і цілі діяльності спільного підприємства, його місцезнаходження, склад учасників; розмір статутного фонду і часток парт­нерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів управ­ління, порядок прийняття рішень та коло завдань, для розв’язання яких ви­магається одностайність думки; порядок припинення діяльності (ліквідації) спільного підприємства.

Вищим органом спільного підприємства є рада, яка формується з осіб, при­значених його учасниками, тобто з громадян країн-учасниць. Керівництво поточною діяльністю спільного підприємства здійснює генеральний директор (ди­рекція), який (яка) призначається радою. Керівником спільного підприємства може бути як представник одного із засновників, так і запрошений спеціаліст. Після завершення переговорів і підписання установчих документів прово­диться реєстрація спільного підприємства у відповідній державній інстанції згідно з чинними законодавчими актами. Для реєстрації СП необхідні такі документи:

1) письмова заява одного з учасників, в якій зазначаються всі учасники СП, їхні юридичні адреси, керівні органи, особа, котрій доручено отримати реє­страційне свідоцтво;

2) письмове погодження обласної (міської) держадміністрації і керівного органу вітчизняного учасника на створення СП;

3) нотаріально засвідчені копії установчих документів;

4) техніко-економічне обґрунтування створення СП, що засвідчує його ефек­тивність і валютну окупність;

5) документи, що підтверджують реєстрацію іноземного партнера як юри­дичної особи та його платоспроможність.

Реєстрація проводиться за наявності рішення Державної зовнішньоеко­номічної комісії Кабінету Міністрів України. Після розгляду і схвалення пода­них документів, приймається відповідне рішення, видається свідоцтво про реє­страцію, а назва спільного підприємства вноситься до спеціального реєстру.

Механізм функціонування СП.

  На етапі створення спільного підприєм­ства у його установчих документах і техніко-економічному обґрунтуванні ви­рішуються принципові питання управління й кадрового забезпечення, фор­мується організаційно-економічний механізм функціонування.

Нині в Україні вже створені й функціонують тисячі міжнародних спільних підприємств в різних галузях народного господарства, і кожне з них має свою специфіку і певну особливість господарської діяльності, що пов’язані з багать­ма чинниками діяльності їх зарубіжних партнерів. Проте можна окреслити загальновизнаний організаційно-економічний механізм функціонування МСП, його структуроутворюючі основні елементи, що зображені на мал. 5.

Як видно із рисунка, першочерговою і найважливішою функцією дирекції є управління персоналом. Чисельність персоналу МСП не регламентується, а погоджується партнерами. Засновники самостійно вирішують питання найман­ня і звільнення працівників, форми і розміри оплати праці, матеріального за­охочення. Умови оплати праці вітчизняних працівників, режим їх роботи та відпочинку, соціальне забезпечення і страхування регулюються чинним зако­нодавством України. На іноземних працівників МСП поширюється встановлений для них режим роботи та чинне вітчизняне законодавство щодо деяких умов праці. Умови оплати праці і пенсійного забезпечення визначаються, в основному, трудовим договором з кожним іноземним працівником МСП. Пла­тежі для майбутнього пенсійного забезпечення цих працівників перерахову­ються у відповідні фонди країн їхнього постійного проживання і у відповідній валюті.

Матеріально технічне забезпечення МСП здійснюється з використанням як внутрішнього, так і зовнішнього ринків також відповідно до прийнятих угод між засновниками спільного підприємства.

Транспортне обслуговування регулюється нормами і правилами внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів.

Маркетингові дослідження дають можливість успішно здійснювати міжна­родну підприємницьку діяльність, забезпечувати ефективність її результатів. Вони охоплюють такі основні організаційно-економічні заходи: визначення структури власної служби маркетингу; визначення середовища міжнародного маркетингу; пошук прийнятних ринкових ніш і розробка стратегії виходу на міжнародний ринок; здійснення наступальної реклами, вибір найефективні­ших її видів і форм Інформування клієнтів про переваги пропонованих товарів.

Міжнародні спільні підприємства самостійно здійснюють стратегічне і по­точне планування виробництва, визначають порядок реалізації продукції та послуг. Складання плану виробництва базується на результатах маркетинго­вих досліджень і портфеля замовлень, сформованого укладанням вітчизняних і міжнародних угод (контрактів).

Спільні підприємства реалізують вироблену власну продукцію, використо­вуючи вітчизняні системи збуту, гуртову і роздрібну торгівлю.

Прибуток, отриманий в результаті спільної діяльності з виробництва гото­вої продукції, підлягає ретельному розподілу між партнерами. Балансовий прибуток визначають відрахуванням із загального виторгу від реалізації ви­трат на виробництво, суми виплати відсотків за кредит, а також величини штрафів, пені, неустойки. З отриманого балансового прибутку створюють фон­ди відтворення і резервний фонд, здійснюють страхові платежі. Прибуток, що залишається, підлягає оподаткуванню. Він є також джерелом відповідних платежів у бюджет та створення фонду, спрямованого на матеріальне заохо­чення працівників і соціальний розвиток підприємства. Далі залишається чистий прибуток, який має бути розподілений між партнерами пропорційно частці внеску до статутного фонду МСП.

Прибуток, одержаний зарубіжним учасником (партнером), може викори­стовуватися за його ініціативою по-різному:

Ø як трансферт (репатріація) всього або частки прибутку, для купівлі то­варів для власних потреб;

Ø щодо імпортозамінної продукції — як трансферт прибутку шляхом за­купівлі товарів або згідно з конкретними домовленостями.

Склад конкретних фондів, спрямованих на відтворення матеріально-технічної бази та соціальний розвиток підприємства, порядок їх утворення і використання фіксуються в установчих документах. Зокрема, передбачається обов’язкове фор­мування резервного фонду обсягом не менш як 25 % структурного фонду, який використовується для забезпечення стабільності функціонування МСП та можли­вості здійснення господарського маневру в разі виникнення нагальної потреби.

Система оподаткування МСП в Україні відповідає чинному законодавству. Ставки податку на прибуток встановлені на рівні 30 %, а податок на трансферт розподіленої частини прибутку за кордон — 15 %. Існують податки на додану вартість, акцизний збір, місцеві податки і збори. В окремих випадках держава може надавати пільги залежно від важливості й необхідності прискорення випуску певної продукції (особливо ліквідної).

Розрахункова-кредитні операції регулюються відповідними нормативними актами, чинними у період формування банківської системи ринкового типу.

Кошти МСП зараховуються на його поточний або валютний рахунок відпо­відно у Національному банку України і банку, що здійснює зовнішньоеконо­мічну діяльність.

На наявні грошові кошти спільному підприємству нараховуються банком певні проценти. За потреби СП можуть надаватись кредити на комерційних умовах вітчизняними або зарубіжними банками.

Фінансові результати діяльності МСП залежать від прийнятої ним системи обліку та якості звітності.

Спільні підприємства несуть відповідальність за дотримання встановленого порядку ведення та правильність обліку і звітності. Документи, що регулюють окремі аспекти обліково-аналітичної діяльності спільних підприємств, врахо­вують їхні певні особливості, зокрема, витрати, пов’язані з експортом продукції, зарубіжними відрядженнями, представницькими функціями, аудиторськими послугами, інноваційною та маркетинговою діяльністю, валютними операція­ми тощо.

Страхування підприємницького ризику — є обов’язковим для функціону­вання спільних підприємств. Його здійснюють через державні й приватні ком­панії. Чинним законодавством передбачене страхування: основних засобів (ак­тивів); частини оборотних коштів (виробничих запасів на складах, напівфаб­рикатів власного виробництва); збитків від стихійного лиха; вантажів у про­цесі транспортування; майна від крадіжки зі зломом.

Спільні підприємства зобов’язані постійно інформувати страхову компанію про істотні зміни щодо об’єктів страхування, розмірів страхових сум та ступеня ризику.

5. Особливості, проблеми та методика їх вирішення.

Україна як незалежна держава, що продекламувала і активно здійснює курс ринкових перетворень, має порівняно невеликий досвід здійснення спільного підприємництва на власній території. За 1991 – 1995 роки створено понад 3 тисячі спільних підприємств різної галузево – функціональної спрямованості. Найбільша кількість (майже 90 %) МСП створена на двосторонній основі і функціонує у промисловості України. Частка українських партнерів у статутному фонді МСП коливалися від 40 до 90 % і в середньому дорівнювала 57 %.

У створенні МСП на території України взяли участь майже 40 країн світу. Найбільш активні (за кількістю створених спільних підприємств) – США, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Польща, Угорщина, Болгарія, Італія, Канада. Загальний обсяг іноземних інвестицій у створення і розвиток МСП на кінець 1995 року становив понад 2,2 млрд дол.. США.

Зараз уже можна констатувати певні тенденції щодо розвитку МСП в Україні. До таких тенденцій належать:

Ø відносно висока динаміка процесів створення, розширення масштабів, видів і сфер підприємницької діяльності;

Ø переважання партнерів по спільному підприємництву, які належать до промислово розвинених країн, що зумовлено потужністю, стратегічною організацією і мобільністю капіталу цих країн;

Ø створення МСП переважно на двосторонній основі і заради здійснення промислової діяльності;

Ø орієнтація МСП на продукування видів продукції, якими світовий ринок практично насичений (наприклад, комп’ютерна техніка певних класів, офісні меблі) та сферу різноманітних послуг;

Ø обмеженість іноземних партнерів щодо великих за обсягом інвестицій (особливо в обробну промисловість), зумовлена відсутністю надійних гарантій їхнього правового захисту, стратегією виходу на практично малознайомий і тривалий час закритий український ринок;

Ø активна участь у формуванні МСП малих зарубіжних фірм і компаній, зорієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій або комерційну вигоду від разових операцій, нерідко суто посередницьких чи відверто спекулятивних;

Ø зосередження МСП передовсім у науково – технічних і виробничо – промислових центрах і регіонах України, зокрема Києві, Київській, Львівській, Донецькій та Одеській областях, бажання і намагання формувати більш – менш потужні центри підприємницької діяльності.

Заслуговує на увагу виявлена аналітичним шляхом низка причин недостатньо високої результативності діяльності МСП з погляду вирішення організаційно – економічних завдань і пріоритетів України у сфері спільного підприємництва. Ці причини можна звести до такого:

§ потенціал іноземного інвестування виробництва більшості товарів споживчого призначення обмежений загальною експортною орієнтацією найконкурентноспроможніших корпорацій на світовому ринку;

§ участь іноземних інвесторів у активній структурній перебудові економіки України є зараз ненадійною, оскільки триває їхня заінтересованість у місцевій сировині, металі та продуктах первинної обробки;

§ масштабне технолого–технічне переоснащення виробництва насамперед у пріоритетних галузях народного господарства ускладнюється завдяки інфернальній (внутрішній) орієнтації інвестиційної політики іноземних фірм, використання МСП як каналу доступу до науково – технічного потенціалу українських суб’єктів господарювання;

§ переваги використання традиційної товарної й територіальної (географічної) структури експортно–імпортної діяльності обмежують участь МСП у необхідній прискореній диверсифікації виробництва багатьох господарських утворень;

§ підготовка та підвищення кваліфікації національних кадрів, здатних ефективно керувати підприємницькою діяльністю, входять у певне протиріччя із природним прагненням іноземних партнерів використовувати в основному наявних місцевих працівників високої кваліфікації, не вкладаючи відповідні кошти у формування дійової системи управління персоналом.

Практика сучасного господарювання свідчить про наявність політико – правових, організаційно – структурних та соціально – психологічних проблем створення і функціонування МСП на різних рівнях управління спільним підприємництвом – внутрішньовиробничому, галузевому, регіональному, державному та міжнародному (мал. 6.). Вирішення цих проблем вимагає формування зовнішнього і внутрішнього середовища спільної підприємницької діяльності, власної стратегії розвитку, ефективної системи управління МСП.