Міф 5: «про можливості й результати зниження собівартості».

Звичайно «дочка» уважає, що її поточна (у невиділеному стані) собівартість роздута за рахунок накладних витрат «матері», і виділившись, «дочка» зможе серйозно знизити витрати й заробляти більше прибутки (останнє пов'язане з міфом 3). «Мати» найчастіше також уважає, що собівартість «дочки» роздута «у рази», що збігається з точкою зору «дочки», але робить із цього інший висновок, також пов'язаний з міфом 3 - про можливості «дочки» значно знизити ціну на свої послуги для «матері» відразу після виділення.

На практиці звичайно виявляється, що собівартість «дочки» роздута не настільки сильно, наскільки представляється обом сторонам. Крім того, виділившись, «дочка» здобуває власні накладні витрати (наприклад, АУП), які не настільки малі, щоб ними можна було зневажити. Є й ще один фактор, якому потрібно врахувати - звичайно є ряд витрат, які історично несе «мати», але в галузі є нормою, щоб їх несла «дочка».

Отже, як уже згадувалося, універсальної моделі ефективної взаємодії між «матір'ю» й «дочкою» не існує. І для того, щоб вибрати оптимальну модель для конкретної ситуації, необхідно:

· Чітко сформулювати мети, що «мати» ставить перед собою

· Реалістично оцінити майбутню «дочку» (потенціал зовнішнього ринку, економіка, керівник-лідер, готовий приступитися до роботи)

· Сформулювати мети перед «дочкою»

· Дати «дочці» досить самостійності, повноважень і ресурсів для реалізації поставлених цілей,

· Пам'ятати про вищезгадані міфи

 

2. Основні методи подолання розбіжностей. Побудова систем стимулювання/

 

Стимулювання являє собою деякий механізм, за допомогою якого керуюча підсистема змушує керовану підсистему робити щось, використовуючи природні прагнення останньої, створюючи зацікавленість. У результаті виникають штучно створені механізми, технологія будівництва яких є однієї з цілей даної роботи.

Цілеспрямоване використання механізму зацікавленості ґрунтується на тім, що зацікавленість являє собою спеціально організований інтерес. Це означає, що суспільство, або підприємство повинне побудувати таку систему відносин, яка б мала ознаки об'єктивної необхідності і на цій основі пустило в хід об'єктивні закони. Це такі ознаки:

n істотність;

n загальність;

n сталість дії;

n необхідність.

На основі цих ознак можна представити систему принципів стимулювання, реалізація яких у практичній діяльності дозволить підприємствам створити стійку матеріальну зацікавленість для всіх категорій працюючих.

Принцип істотності говорить про те, що показники, покладені в основу систем стимулювання повинні бути істотні для взаємодіючих суб'єктів. Якщо загальна структура формули стимулювання представлена як «якщо А, то В», те й А и В повинні бути істотні для суб'єктів, взаємодіючих у процесі стимулювання, тобто в якості В повинний бути запропонований товар, життєво необхідний для суб'єкта, якого стимулюють, а в якості, А товар життєво необхідний для іншого суб'єкта.

Принцип загальності говорить - якщо система стимулювання діє, те вона повинна діяти для всіх однаково, без винятку, оскільки як тільки з'являються виключення суб'єкти починають прагнути до того, щоб потрапити в положення виняткових, але не працювати.

Принцип сталості дії говорить про те, що система стимулювання повинна працювати досить довго в постійній якості для того, щоб працівники могли до неї пристосуватися. Дійсно, якщо постійно змінювати умови стимулювання працівники, очікуючи наступних змін, будуть них очікувати замість того щоб удосконалювати виробництво.

Принцип необхідності говорить про те, якщо виконано умову, А обов'язково повинно бути виконане й умова В, оскільки, у противному випадку, працівники, припускаючи можливе невиконання умов системи або перестануть виконувати умови зі своєї сторони, або спробують вирішити свої проблеми ще до закінчення дії системи стимулювання.

Принцип нормальності говорить про те, що в системі стимулювання повинні бути зазначені нормальні значення показників А и показників У, оскільки в системі повинна бути зазначена крапка відліку. У противному випадку завжди будуть виникати проблеми щодо кількості і якості витраченої праці і виконаної роботи.

Принцип необхідної озброєності вимагає того щоб у системі повинне бути все необхідне для виконання її умов, тобто поставлені умови повинні бути забезпечені необхідними матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами. У противному випадку працівники не зреагують навіть на самі привабливі стимули, тому що мало імовірність виконання умов договору.

Принцип контролю вимагає того, щоб показники А и показники В піддавалися облікові і контролеві, тому що в противному випадку неможливо чи визначити виконані умови системи стимулювання, а приведе лише до збільшення кількості виробничих конфліктів і зниженню стимулюючої сили системи.

Очевидно, для того щоб створити зацікавленість у колективу - підприємства, цеху, ділянки, бригади, необхідно, насамперед, забезпечити поява в нього необхідності у власному збереженні і розвитку, тому що тільки в цьому випадку має сенс говорити про оціночні показники, контроль і стимулювання. Об'єктивною основою реалізації цієї необхідності може стати речовинний фактор виробництва (устаткування, матеріали, технологія). Інакше кажучи, необхідно реалізувати право власності або на рівні користування, або на рівні розпорядження. Причому, при організації систем стимулювання, рівень розпорядження, оскільки мова повинна йти про розвиток виробництва, а на рівні користувача складно організувати зацікавленість у розвитку. У такий спосіб виникає необхідність наділення суб'єктів матеріальними ресурсами з правом розпорядження ними на досить тривалий термін.

Якщо припустити, що усі відзначені положення і принципи реалізовані, то можна затверджувати - така система маємо максимальне наближення до природних механізмів формування інтересів і тому зацікавленість максимально наближається до інтересу.

Якщо систему стимулювання будувати на підставі перерахованих принципів, то в неї повинні входити наступні складові:

n забезпечення ресурсами, необхідними для виконання закріплених функцій з наданням права розпорядження даними ресурсами на досить довгому відрізку часу;

n системи показників типу А и типу В;

n нормальні значення показників і порядок їхньої зміни;

n повинна бути зазначена функціональна залежність між показниками А и В;

n повинно бути зазначене на кого дана система стимулювання поширюється;

n повинно бути зазначене з якого моменту система вступає в дію і коли її дія припиняється;

n у системі повинне бути зазначене хто, що, коли, де, за допомогою чого і яким образом контролює результат;

n у системі повинні бути зазначені джерела стимулювання;

n у системі повинний бути визначений порядок дозволу конфліктних ситуацій.

На наш погляд, система стимулювання, що володіє зазначеним набором складовому і реалізована на строгому дотриманні принципів стимулювання дозволяє створити стійку матеріальну зацікавленість..

Питання для самоконтролю:

Які методи використовуються для подолання проблем при:

1. Формування стратегії розвитку.

2. Формування інвестиційної політики.

3. Ціноутворенні.

4. Розподілу прибутку.

 

Тема №8. Планування фінансування об'єднань підприємств

 

Метою фінансового планування є - оптимізація грошових потоків для досягнення гарантованої ліквідності на будь-який момент часу й постійного росту цінності капіталу.

1. Фінансове планування містить у собі наступні елементи:

2. розрахунок грошових потоків

3. розрахунок інвестицій

4. розрахунок обсягів зовнішнього фінансування

5. розрахунок резервів ліквідності

6. розрахунок поточної й перспективної цінності капіталу.

 

Відповідно до цієї класифікації всі витрати підрозділяються на виробничі й невиробничі. У свою чергу виробничі витрати складаються з

§ витрат, пов'язаних з використанням прямих матеріалів,

§ витрат на оплату прямої праці,

§ виробничих накладних витрат.

 

Витрати на прямі матеріалу включають суму витрат, понесених підприємством на придбання сировини й комплектуючих матеріалів, тобто тих фізичних субстанції, які безпосередньо використаються у виробництві й переходять у готову продукцію.

Витрати прямої праці являють собою оплату основного виробничого персоналу (робітників), зусилля яких безпосередньо (фізично) пов'язані з виробництвом готового продукту. Праця наладчиків устаткування, цехових майстрів і менеджерів у змісті витрат ставиться на виробничі накладні витрати. Слід зазначити відому умовність цих визначень у сучасних умовах, коли «істинно прямій» праця починає грати всі меншу роль у сучасному високоавтоматизованому виробництві. Існують повністю автоматизовані виробництва, для яких пряма праця, як такий, відсутній зовсім. Проте, у загальному випадку поняття «основні виробничі робітники» залишається в чинності і їхній заробітній платі ставиться до витрат прямої праці.

Виробничі накладні витрати  включають інші види витрат, які забезпечують стадію виробництва на підприємстві. Структура цих витрат може бути дуже складної, а їхня кількість велика. Найбільш характерними видами виробничих накладних витрат є непрямі матеріали, непряма праця, електрична й теплова енергія, ремонт і зміст устаткування, комунальні послуги, амортизація виробничі встаткування й приміщень, певна частина податків, що включають у число так званих валових витрат, і всі інші витрати, які іманентно пов'язані з виробничим процесом на підприємстві.

Витрати, пов'язані із продажем продукції, містять у собі всі витрати підприємства, пов'язані зі збереженням готової продукції на складі, просуванням товару на ринок і доставкою товару споживачеві.

Адміністративні витрати містять у собі загальну суму витрат, пов'язаних із загальним управлінням підприємства, тобто змістом «апарата» керування, у тому числі бухгалтерії, планово-фінансового відділу й інших керуючих підрозділів.

Дуже важливим представляється спосіб, за допомогою якого сукупність витрат укладається у виробничу собівартість проданих товарів. Нижче в таблиці 1. наведено приклад впорядкування витрат за допомогою деякої розрахункової процедури, що як кінцевий результат приводить до виробничої собівартості проданих товарів.

Варто звернути увагу на відношення до товарно-матеріальних запасів прямих матеріалів, незавершеному виробництву й готовій продукції.

Ясно, що відповідно до цієї класифікації виробничі витрати (у своїй основній масі) ставляться до першої групи, а невиробничі витрати - до другого. На мал. 2 ілюструється трансформація ресурсів підприємства у витрати і їхню участь у формуванні чистого прибутку.

Таблиця 1.

 

Розрахунок виробничої собівартості проданих товарів

Собівартість зроблених товарів (грн.)

 

Прямі матеріали:
Початкові запаси ТМС сировини	10,000
Плюс: Покупка нових ТМС сировини	200,000
ТМС сировини для використання	210,000
Мінус: Кінцеві запаси ТМС сировини	30,000
Використані ТМС сировини		180,000
Пряма праця		270,000
Виробничі накладні витрати:
Непрямі матеріали	5,000
Непряма праця	100,000
Цехові комунальні витрати	80,000
Податки, що включають у число валових витрат	36,000
Страховка	9,000
Оренда встаткування	70,000
Амортизація	120,000
Накладні витрати, усього		420,000
Виробничі витрати, усього		870,000
Плюс: Початкові ТМС незакінченого виробництва		40,000
		910,000
Мінус: Кінцеві ТМС незакінченого виробництва		60,000
Собівартість зроблених товарів		850,000
Собівартість проданих товарів:
Початкові запаси готової продукції		130,000
Плюс: собівартість зробленої продукції		850,000
Товари, готові до продажу		980,000
Мінус: кінцеві запаси готової продукції		80,000
Собівартість проданих товарів		900,000

 

Прямий труд

Прямі матеріали

Виробничі накладные

Незавершене виробництво

Готова продукція

Виробництвоо

Собівартість проданих товарів

Товари продані

Витрати, які відносяться до продажу та управління

Витрати, які відносяться до періоду часу

ВиручкаА

Прибуток

 

                                                                                                               

 

 

Рис. 2. Схема формування прибутку.

 

 

Відповідно до цієї схеми, ресурси підприємства, які формують витрати, що ставляться до продукту, є активами підприємства доти, поки підприємство не продасть готову продукцію. У той же час, витрати, що ставляться до періоду часу, зізнаються витратами підприємства саме в той період, коли вони були понесені, незалежно від того, була продана готова чи продукція ні.

 

                                                         

 

 

Компоненти фінансових розрахунків представлені в таблиці

 

Розділ фінансових розрахунків	Надходження	Виплати
Платіжні кошти на початок періоду	Обсяг платіжних коштів на початок періоду: розрахунковий рахунок: авуари в кредитних інститутах; каса
Грошові потоки	Надходження: від збуту продукції;	Виплати пов'язані із придбанням ресурсів: персонал матеріал послуги енергія інформація
	по ліцензіях по оренді; по відсотках; по поверненню податків дивідендів	по ліцензіях по оренді; по відсотках; по поверненню податків дивідендів
Інноваційні розрахунки	по земельних ділянках по будинках по встаткуванню по оснащенню за матеріалами	по земельних ділянках по будинках по встаткуванню по оснащенню за матеріалами
	Продаж участий -часток	Придбання часток
	Продаж цінних паперів	Покупка цінних паперів
	Повернення позичок	Надання позичок
Розрахунки зовнішнього фінансування	Залучення власного капіталу Залучення позикового капіталу	Повернення власного капіталу Повернення позикового капіталу
		Обсяг платіжних коштів на кінець періоду
Розрахунок ліквідності коштів
Розрахунок цінності капіталу

 

 

У процесі планування розраховуються такі показники:

Коефіцієнт покриття основних коштів: власний капітал / основні кошти.

Коефіцієнт покриття = власний капітал + довгостроковий позиковий капітал / основні кошти + оборотний капітал у виробництві.

 

 

Коефіцієнт ліквідності:

 

    платіжні кошти + короткострокова деб. заборгованість + запаси

Кл = ----------------------------------------------------------------------------------

               короткострокова кредиторська заборгованість

     

 Крім того розраховуються такі показники:

        

      Приклад розрахунку чистого грошового потоку.

№	Найменування статті	2000	2001	2002
1	Надходження від збуту продукції	1008045	1041224	1067594
2	Прямі виробничі витрати	160821	164534	168642
3	Заробітна плата	17808	17808	17987
4	Надходження від інших видів діяльності, тис. грн.	0	368.0	984.0
5	Виплати на інші види діяльності	0	0	0
6	Загальні постійні витрати	8969	11124	11714
7	Податки, тис. грн.	338,5	461,04	655,5
8	Кэш-фло по оперативній діяльності	481947	754718	1197751
9	Витрати на придбання активів	0	0	0
10	Інші витрати підготовчого періоду	1250158	0	0
11	Надходження від реалізації активів	0	0	0
12	Кэш-фло від інвестиційної діяльності	1250158	0	0
13	Власний капіталі	419000	419000	419000
14	Позики	0	0	0
15	Виплати й погашення позик	0	0	0
16	Виплати % по позиках	0	0	0
17	Банківські вклади	0	0	0
18	Доходи по банківських вкладах	0	0	0
19	Виплати дивідендів	0	0	0
20	Кэш-фло від фінансової діяльності	0	0	0
21	Баланс готівки на початок періоду	0	481947	754718
22	Баланс готівки на кінець періоду	481947	754718	1197751

 

 

Питання для самоконтролю:

 

1. Завдання, зміст та принципи фінансового планування.

2. Завдання та види фінансових планів.

3. Зміст та характеристика оперативного фінансового планування.

4. Планування потреби в основному та оборотному капіталі.

5. Структура, показники і сфера застосування балансу доходів і виду - тижневого календаря, кредитного та касового плану.

6. Суть та порядок визначення точки беззбитковості.

7. Методи розрахунку потреби в оборотних коштах.

8. Способи вимірювання прибутковості підприємства.

9. Методи розрахунку прибутку від реалізації продукції.

10. Оцінка фінансового стану підприємства.

11. Шляхи вдосконалення фінансового планування в умовах реформи фінансового механізму.

                                      

Лекція 9. Фінанси  об'єднання.

 

1. Майнова структура  об'єднання.

2. Фінанси акціонерного товариства.

3. Отримання доходів і прибутку.

4. Розподіл майна і прибутку у фонди товариства.

 

1. Майнова структура  об'єднання.

 

Акціонерне товариство як суб'єкт і об'єкт права власності (майновий комплекс) характеризується складною майновою і фінансо­вою структурою. Правові основи майнових відносин в акціонерному то­варистві загалом врегульовані Законом "Про власність", який визначає товариство суб'єктом права колективної власності, а його майно - об'єктами права колективної власності, а також встановлює підстави ви­никнення права колективної власності. Поняття майна акціонерного то­вариства використовується, зокрема. в статті 24 Закону "Про господар­ські товариства", відповідно до якої товариство "несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства". Поняття майно товариства узагальнює всі види майна і майнових прав даного суб'єкта права. Зміст його необхідно визначати згідно з правилами статті 10 Закону "Про під­приємства в Україні".

Під майном мається на увазі всі активи і пасиви то­вариства. За ознакою функціонального призначення окремих видів май­на це: основні фонди, обігові кошти, інші матеріальні цінності товарист­ва. Майно товариства юридичне відособлене від майна власників това­риства, тобто акціонерів. Дане майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб'єкта права володіє, користує­ться і розпоряджається майном товариства, відособлення якого здійсню­ється на праві колективної власності (спільної часткової власності).

 Ви­значаються також майнові права в акціонерному товаристві. Купуючи акцію акціонер відчужує своє майно в статутний фонд товариства. За це майно акціонер одержує специфічне право-право участі в акціонерному товаристві. Зміст даного права зазначено Законом "Про господарські то­вариства" (статті 10,11,26,29,30,33,35,36,38) та Законом "Про цінні папери і фондову біржу"(статті 4,5,8,9). Право участі в акціонерному товаристві за змістом є комплексним. До майнових прав акціонера належать:

- брати участь у розподілі прибутків товариства;

- отримувати частку прибутку товариства у вигляді дивідендів;

- отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквіда­ції.                        Ця частка має бути пропорційною вартості акцій, які належать акціонеру;

- розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчужувати іншим особам у порядку, визначеному чинним законодавством та стату­том товариства;

- заповідати акції у спадщину;

- купувати додатково випущені акції товариства.

Акціонер несе майнові обов'язки стосовно товариства. Він зо­бов'язаний вносити вклади, сплачувати основні та додаткові акції у роз­мірах, передбачених установчими документами товариства.

 

2. Фінанси акціонерного товариства.

 

 Безперечно складнішою за майнову є фінансова структура товариства. По-перше, визначимо поняття фінансів. Фінанси представляють собою сукупність грошових відносин, що виникають на всіх стадіях створення, функціонування і ліквідації товариства. Виходячи з цього визначення, та детально проаналізувавши структуру акціонерного товариства виходить, що фінанси акціонерного товариства являють собою врегульовані правом відносини щодо:

1. Об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів;

2. Випуск та обіг акцій;

З. Отримання доходів;

4. Розподіл майна та прибутку у фонди товариства;

5. Виплата дивідендів на акції.

Закон "Про власність" визнає дві основні юридичні підстави виникнення колективної власності товариства. Загальним правилом для всіх товариств є добровільне об’єднання майна засновників і учасників для створення і діяльності товариства. Отже, однією з юридичних підстав виникнення прав колективної власності є умови відповідних договорів, згідно з якими утворюється статутний фонд товариства (засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором акціонерного товариства, інші акціонери - на умовах договорів купівлі-продажу акцій).

Право колектив­ної власності виникає в результаті перетворення державних підприємств в акціонерні товариства, тобто в порядку прийняття власником рішень про їх корпоратизацію та приватизацію. Державне підприємство перетво­рюється в акціонерне товариство на підставі спільного рішення трудового колективу і уповноваженого державного органу про випуск акцій, на всю вартість майна підприємства. Згідно з цим рішенням створюється статут­ний фонд акціонерного товариства (стаття 25 Закону "Про власність").

Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товариства при­ймає орган приватизації, якому передаються акції держави. В обох випад­ках виникає право колективної власності, єдиним суб'єктом якого стає товариство як юридична особа. Об'єкти права власності акціонерного то­вариства різні. Товариство визнається власником, по-перше, майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладами засновників і учасників. А також майна, придбаного за рахунок продажу акцій, одержаного в результаті його го­сподарської діяльності, а також іншого майна набутого на підставах, не забо­ронених законом. З економічної точки зору вклади (стосовно вищезгада­ного майна) являють собою фіксовані частки майнової участі згаданих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому виразі ви­значається вартістю акцій, на які поділений статутний фонд.

Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна кількість та вартість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета діяльності, мі­німального легального розміру статутного фонду акціонерних товариств. Наприклад у статуті закритого акціонерного товариства "МРІЯ" зазна­чено: 7.4. Статутний фонд акціонерного товариства складає 3000 (три ти­сячі) гривень і розподілений на 6 акцій номінальною вартістю 500 (п'ятсот) гривень.

Засновники визначають в установчих документах і ви­ди вкладів до статутного фонду. Як і в інших товариствах, це може бути майно в прямому розумінні (будинки, споруди, устаткування, машини, ін­ші матеріальні цінності), цінні папери, грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також майнові права. До майнових прав належать права користування зазначеним майном, природними ресурсами (землею, водою, корисними копалинами і таке інше), права на інтелектуальну вла­сність.

Вклади в статутний фонд акціонерного товариства в натуральній та нематеріальній формах підлягають оцінці в гривнях (отже, і в акціях). За загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначається установчи­ми документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України. Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених в натуральній формі, затверджують установчі збори товариства. Дані правила безпосередньо стосуються вкладів фізичних і недержавних юридичних осіб-акціонерів. Вклади, які є майном державної власності, ви­значаються в нормативне врегульованому порядку - згідно з методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 8 вересня 1993 року. Це означає, що при створенні акціонерних товариств у процесі корпоратизації й інших випадках діють загальні правила оцінки вкладів. Сума випуску акцій товариства, яке створюється на базі державного підприємства, повинна відповідати сумі статутного фонду підприємства, яка в даному разі визначається відповідно до зазна­ченої Методики.

 Крім вкладів, товариство виступає власником й іншого майна, яке на відміну від статутного фонду називається власним капіта­лом товариства. Це виготовлена в процесі господарювання продукція, до­ходи від продажу облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити бан­ків, інвестиції під державні контракти, надходження від продажу акцій, що належать державі, пожертвувань тощо.

Правовий режим акцій регулює Закон "Про цінні папери і фондову біржу". Цей закон визначає поняття і функції акцій, права власника акцій, порядок випуску і придбання акцій та інші питання (статті 49).

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Юридична природа акції обумовлена вкладом акціонера у статут­ний фонд товариства. Статутні фонди не акціонерних товариств як колек­тивну часткову власність законом приписано розподіляти безпосередньо на частки учасників. Розміри часток визначають установчі документи. Правовою формою часток не акціонерних товариств є свідоцтва, які ви­значають розміри часток і права майнової участі членів товариств у статутних фондах. Акція, на відміну від свідоцтва, регулює частки у статутних фондах і права акціонерів більш уніфіковано.

Статутний фонд акціонер­ного товариства як колективну часткову власність прийнято розподіляти на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, тобто акція є ін­дивідуальним, але уніфікованим регулятором статутного фонду і прав участі акціонера в ньому. З економічної точки зору акція являє собою не матеріалізований інтерес у майні товариства, з правової - обіговий доку­мент (правовий акт встановленої форми), який виражає даний інтерес. Як правовий акт акцію можна визначити в розумінні договору часткової уча­сті акціонера в статутному фонді товариства. Сторонами цього договору є акціонер і товариство. Економічним змістом зазначеного договору є умови про дивіденди, про частину виручки від реалізації майна товариства, що припиняється, про ціну акції як вартості права дольової участі.

Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

Крім права часткової участі, акція засвідчує членські права акціо­нера. Стаття 4 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає по­діл акцій на класи або види.

 Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їх власникам однакове за обсягом пра­во майнової участі в товаристві. За ознакою класу закон визначає, по-перше, привілейовані і прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження (трансферт), розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника (пред'явницькі).

 Простими іменними закон визначає акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких вхо­дять до обов'язкових реквізитів акції. Власники простих іменних акцій є, як правило, громадяни. Статус іменних акцій має на увазі спеціальні пра­вила їх відчуження. Власники іменних акцій в принципі вільно розпоря­джаються ними (продають, передають, відчужують іншим особам), але з дотриманням цих правил. Обіг іменних акцій фіксується товариством, яке зобов'язано вести книгу реєстрації акцій. Реєстраційною інформацією в даному разі є дані про кількість іменних акцій, про всіх власників даних акцій, про час придбання, про пакет акцій кожного акціонера. Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Статутами акціонерних товариств визначаються іменні акції, які підлягають і які не підлягають вільному відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не вказано, що вона підлягає передачі, передача здійс­нюється шляхом іменного індосаменту. Іменний індосамент - це передато­чний запис особи, якій передається акція безпосередньо на акції або в окремому документі. Цей запис посвідчує перехід права участі до акціоне­ра-покупця акції. Акції на пред'явника на відміну від іменних обертають­ся вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товариство фік­сує в книзі реєстрації загальну кількість пред'явницьких акцій. З розвит­ком акціонерних товариств і ринку цінних паперів іменні акції поступово витісняються акціями на пред'явника, які є об'єктом купівлі - продажу на фондовій біржі.

Привілейовані акції - це акції з пільговими правами май­нової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть певний ризик порівняно з простими акціонерами. Конкретні права приві­лейованих акціонерів визначають загальні збори акціонерного товарист­ва. Привілеями є, насамперед, переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд виплачується з резервного фонду, а не ли­ше з фонду дивідендів. Привілейована акція передбачає також доплату її власнику у тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію ви­явиться нижчим від дивіденду на просту акцію. Привілеєм є також пріо­ритетна участь власника привілейованої акції в розподілі ліквідних акти­вів товариства, яке припиняється. Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом привілейо­вані акціонери не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть визначати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія акціонерів. Закон обмежує кількість привілейованих акцій. Їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 10% статутного фонду акціонерного товариства. Частина прибутку товариства, що зали­шилась після сплати дивідендів власникам привілейованих акцій, розпо­діляється у вигляді дивідендів між власниками звичайних акцій. Звідси, розмір доходу по звичайних акціях находиться в залежності від прибутку товариства. Враховуючи, що власники звичайних акцій несуть підвищений ризик, пов’язаний з діяльністю акціонерного товариства, їм надаєть­ся право обирати членів правління товариства і вирішувати інші питання на загальних зборах акціонерів. Фіксований дивіденд по привілейованим акціям встановлюється при їх випуску. Він може виплачуватись: кожний квартал, раз в півроку чи рік; акціями (капіталізація прибутку), облігаціями і товарами. Дивіденд не виплачується по акціям, що не були випущені в обіг або знаходяться на балансі товариства. До акції мо­же додаватись купонний лист на виплату дивідендів, який містить наступні данні: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного това­риства і рік виплати дивідендів.

Вартість є однією з найбільш важливих характеристик акцій. Оскільки акція являє собою грошовий документ, вона повинна мати вартість, визначену в грошових одиницях. Акції можуть мати номінальну, емісійну, ринкову та балансову вартості.

Номінальна вартість акції являє собою вартість, яку номінально має один пай статутного фонду акціонерного товариства. Для даного типу господарських товариств характерним є те, що статутний фонд акціонерного товариства поділяється на певну кількість рівних між собою паїв. Коли створюється акціонерне товариство, воно визначає свій статутний фонд, а також кількість паїв, на які цей фонд поділяється. Для того щоб виразити якимось чином вартість однієї долі, їй надається номінальна вартість. Тобто вартість, яка не залежить від будь – яких факторів впливу, окрім вибору емітента.

Номінальна вартість однієї акції визначається за формулою:

 

НВА=СФ/ЗКА;

 

де НВА – номінальна вартість однієї акції

СФ – розмір статутного фонду

ЗКА – загальна кількість акцій, що випускаються.

 

Під емісійною вартістю акцій розуміють ціну, за якою акції продаються покупцям при випуску, тобто вперше. Акціонерне товариство може здійснювати продаж своїх акцій безпосередньо покупцям або за допомогою посередників. У першому випадку товариство самостійно визначає, за якою ціною його акції будуть пропонуватися покупцям; в останньому – питання емісійної вартості має погоджуватися з посередниками.