Діяльність гірничодобувних підприємств в

Рамках гірничого законодавства України.

Вступ до дисципліни

 

На сучасному етапі розвитку народного господарства нафтова і газова промисловість відіграє одне із вирішальних значень. Як наслідок, виникає необхідність правового регулювання суспільних відносин вивчення та використання надр України.

Гірниче право займає самостійне місце в загальній системі права, оскільки воно спрямовано на регулювання конкретного по своїй сутності виду суспільних відносин, тобто гірничих відносин. Воно, як уже було показано вище, має свій предмет і метод правового регулювання цих відносин.

Предметом галузі права, у тому числі і гірничого, є визначена група суспільних відносин, регульована відповідними нормами права. Таким чином, відносини, що виникають у зв’язку з вивченням, використанням і охороною надр і регульовані нормами гірничого права, складають предмет цієї галузі права.

Зі зміною змісту суспільних відносин стосовно надр відбуваються зміни в предметі і завданнях гірничого права. В умовах реформування й удосконалювання керівництвом економікою розвивається самостійність користувачів надр, демократизація гірничих відносин, розширення прав користувачів надр.

Метод гірничого права.

Для характеристики галузі права взагалі і гірничого права зокрема поряд із предметом важливе місце посідає метод регулювання гірничих відносин. Під методом галузі права розуміється спосіб впливу норм даної галузі права на учасників гірничих відносин.

Надання надр у користування провадиться на підставі рішення (постанови) компетентного державного органа. Ті ж органи виносять рішення про вилучення надр з користування чи щодо будь-яких інших змін у праві надрокористування. Виникнення, зміна або припинення гірничих правовідносин відбувається на підставі адміністративно-правового акта – рішення (постанови) державного органу.

Для адміністративно-правового методу регулювання суспільних відносин характерний прояв "влади і підпорядкування". Цей метод не виключений і у гірничих відносинах.

Учасники таких відносин не рівноправні, тому що один дає обов’язкові для виконання розпорядження, а інший зобов’язаний їх точно і вчасно виконувати.

Особливо адміністративно-правовий метод регулювання гірничих відносин проявляється у випадках виявлення порушень гірничого законодавства, а також при необхідності їх попередження. Тут виявляється діяльність не тільки правоохоронних органів (прокуратури, суду, арбітражу), санітарної служби, органів охорони праці та екобезпеки, але і органів Держкомгеології.

В основі адміністративно-правового методу регулювання гірничих відносин завжди присутні економічні розрахунки і прогнози (державний план, проект, погоджений у належному порядку і затверджений компетентним державним органом; економічні нормативи), що обґрунтовують прийняття тих чи інших рішень.

Важливо, проте, завжди мати на увазі, що адміністративний метод поширюється не на всі види гірничих відносин. Так, при наданні надр у користування адміністративний метод застосовується, а на наступній за цією стадією – при внутрішньогосподарському плануванні використання надр – застосування цього методу значно обмежене.

Таким чином, якщо в одних випадках допускається метод адміністрування, то в процесі внутрішньогосподарського використання надр застосовується змішаний метод, тобто в основному вільний дозвіл і в обмежених законом випадках – адміністрування.

Система гірничого права.

Гірниче право, як складне явище соціально-політичного та економічного життя суспільства має визначену систему. Його первинним складовим елементом слугують правові норми. Правова норма – це правило поведінки суб’єктів гірничих відносин, яким вони повинні керуватися, роблячи свої дії і вчинки, приймаючи відповідальні рішення.

Окремі правові норми формуються в групи (блоки чи ланки) норм, що називаються правовими інститутами. Норми, що складають правовий інститут, регулюють не які-небудь окремі дії, а цілісну однорідну спільність гірничих відносин.

Гірниче право як галузь, що має свою систему, складається з загальної частини, що містить правові норми і положення, які стосуються всієї галузі в цілому, та спеціальної частини, що охоплює норми, які регулюють окремі види гірничих відносин. Правові інститути, що входять у загальну частину, називаються загальними, а в спеціальну частину – особливими або спеціальними.

Правовими інститутами, що складають загальну частину гірничого права, є: право власності на надра, інші види прав на надра; право керування в області нардрокористування (надання і вилучення надр, планування використання і розподілу надр); контроль за використанням надр, правової охорони надр, інститут юридичної відповідальності за порушення гірничого законодавства.

Правовими інститутами спеціальної частини є групи (блоки) правових норм, що встановлюють наявність окремих категорій надр та їхній правовий режим; форми і види надрокористування; права та обов’язки окремих надрокористувачів і т.д.

Відповідно до приведеного вище системою гірничого права будується курс його вивчення. Це дозволяє послідовно і з достатнім ступенем повноти розкрити зміст такої складної і важливої галузі права, яким є українське гірниче право.

Гірниче право має свої особливості не тільки в структурі (системі) побудови (загальна й спеціальна частини, їхні правові інститути), але й у змісті правового регулювання окремих видів гірничих відносин. Гірничому праву, як самостійній галузі, права притаманні свої визначені загальні принципи. Принцип – це деяке загальне правило, що характеризує даний правовий інститут чи усю галузь гірничого права.