Поняття про мислення, розумові дії та розумові операції, форми мислення, процес розуміння і розв’язання завдань. Різновиди мислення. Індивідуальні особливості мислення.

Мислення – найбільш узагальнена і опосередкована форма психічного відображення, яка установлює зв’язки і відношення між об’єктами пізнання.

Функція мислення – розширення кордонів пізнання шляхом виходу за межі почуттєвого сприймання.

Завдання мислення – розкриття відносин між предметами, виявлення зв’язків і відділення їх від випадкових збігів (совпадений). Мислення оперує поняттями і приймає на себе функції узагальнення і планування.

Навички і способи мислення розвиваються у людини в онтогенезі при впливі середовища – людського суспільства.

Ступені інтелектуального розвитку людини:

1. Наочно-дійове мислення: маніпулювання предметами малюка в кінці першого – на початку другого року життя. На розвиток мислення великий вплив надає розвиваюча мова.

Дитина починає сприймати мову після 6 місяців спочатку тільки як компонент-подразник.

- спостереження дитини;

- у віці 3-6 років дитина починає помічати відносність деяких властивостей і положень («камені йдуть до дна»).

Наочно-дійове мислення – це вид мислення, яке спирається на безпосереднє сприймання предметів, реальне перетворення в процесі дій з предметами.

2. Наочно-образне мислення – вид мислення, яке спирається на уяви і образи;

3. Словесно-логічне мислення – відбувається за допомогою логічних операцій з поняттями.

Розрізняють: теоретичне, практичне, інтуїтивне, аналітичне, реалістичне, аутистичне, продуктивне, репродуктивне мислення.

Структура процесу мислення по вирішенню проблеми:

1. Мотивація (бажання вирішити проблему);

2. Аналіз проблеми (виділення «що дано», «що потрібно знайти» тощо);

3. Пошук рішення;

4. Логічне обґрунтування знайденої ідеї рішення, логічний доказ правильності рішення;

5. Реалізація рішення;

6. Перевірка знайденого рішення;

7. Корекція.

Операції мислення:

1. Порівняння: речі, явища, їх властивості, вияв схожості, різниці;

2. Аналіз – подумки розчленування предмету, явища чи ситуації для виділення складових елементів;

3. Синтез – зворотній аналізу процес, який відновлює ціле, знаходячи суттєві зв’язки і відношення. Аналіз і синтез в мисленні взаємопов’язані;

4. Абстракція – це виділення однієї якої-небудь сторони, якості, властивості і відволікання від інших. Так, розглядаючи предмет, можна виділити його колір, не помічаючи форми;

5. Узагальнення (чи генералізація) – це відкидання одиничних при знаків при збереження загальних з розкриття суттєвих зв’язків. Узагальнення може відбуватись шляхом порівняння, при якому виділяються спільні якості.

Індивідуальні відмінності в мисленні:

1. Широта – це здібність охопити все питання в цілому, не упускаючи при цьому часностей;

2. Глибина – уміння проникати в сутність складних питань;

3. Самостійність – уміння людини висувати нові завдання і знаходити шляхи їх вирішення;

4. Гнучкість думки – виражається в свободі думки від сковуючого впливу закріплених в минулому прийомів і способів вирішення завдань, в умінні швидко міняти дії при зміні обстановки;

5. Швидкість розуму – здібність людини швидко розібратись в новій ситуації, обдумати і прийняти правильне рішення;

6. Квапливість (торопливость) розуму – проявляється в тому, що людина, не продумував всебічно питання, вихоплює яку-небудь одну сторону, спішить дати рішення, висказує недостатньо продумані відповіді і судження;

7. Критичність розуму – уміння людини об’єктивно оцінювати свої і чужі думки, ретельно і всебічно перевіряти всі висунені положення і висновки.

Сукупність пізнавальних процесів людини визначають її інтелект – глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами, здатність людини адаптуватися до оточуючого середовища.

Американський психолог Н.Таллент виділяє людей з трьома типами інтелекту:

1. вербальний – здібність оперувати словами, символами, числами, ідеями, логічними доводами;

2. механічний – здібність сприймати і розуміти зв`язки фізичних сил і елементів механізмів в практичних ситуаціях, швидко схоплювати принцип машинних операцій;

3. соціальний – здібність розуміти стан інших людей і передбачати розвиток різних соціальних явищ: а) почуття такту; б) уміння знайти прихильність інших людей і створити сприятливу атмосферу у взаємовідношеннях з ними.

Структура інтелекту.

1. Здатність до рахування (оперувати цифрами);

2. Вербальна (словесна) гнучкість: легкість, з якою людина може пояснюватись, використовуючи найбільш підлящі слова;

3. Вербальне сприймання: здатність розуміти усну і письмову мову;

4. Просторова орієнтація: здатність уявляти різні предмети і форми в просторі;

5. Пам’ять;

6. Здатність до міркувань (рассуждений);

7. Швидкість сприймання схожості чи відмінностей між предметами та зображеннями.

Розвиток інтелекту залежить від уроджених факторів:

1. генетичних факторів спадковості;

2. хромосомних аномалій.