Тема14. Компонування оптичних приладів елементна база  і приклади конструкцій

Лекція № 47. Загальні принципи компонування оптичних приладів

 

Залежно від призначення і умов роботи приладу застосовують наступні компонувальні схеми:

1) децентралізована (розкидана) схема;

2) повністю централізована;

3) централізована з автономним пультом управління.

При децентралізованій схемі кожен з блоків приладу конструюється окремо і розміщується автономно, а функціонування приладу забезпечується за допомогою системи сполучних кабелів. Такий метод компоновки застосовується, наприклад, для приладів, що працюють в польових умовах з метою розподілу їх маси і зручності роботи (див. рис. 14.1)

Рис. 14.1. Портативний тепловизор

На рис. 14.1 показані: 1 – оптичний блок; 2 – електронний блок з пультом; 3 – сполучні кабелі; 4 – блок живлення.

Достоїнства такого методу компоновки:

· простота;

· можливість довільного розміщення окремих блоків;

· висока надійність.

Недоліки:

· наявність сполучних кабелів;

· необхідність індивідуального захисту кожного блоку від зовнішніх дій.

При повністю централізованій схемі всі блоки розміщуються в одному корпусі. Такий варіант застосовується для стаціонарно встановлених приладів, в основному лабораторних (див. рис. 14.2).

 

Рис. 14.2. Денситометр СР-21

Достоїнства такого методу компоновки:

· компактність приладу;

· мінімальна довжина міжблочних зв'язків;

· одночасний захист всіх вузлів від дії зовнішніх чинників.

В деяких випадках застосовується централізована компоновка з автономним пультом управління. Прикладом такого варіанту установки можуть служити прилади, що працюють в складних умовах, шкідливих для оператора.

    Незалежно від вибраної компонувальної схеми, при конструюванні необхідно враховувати наступні загальні принципи:

1) конструкцію необхідно ділити на вузли за функціональною ознакою;

2) вузли і блоки приладу мають бути закінченими з точки зору виробництва, не вимагати додаткової обробки після збірки спільно з іншими частинами і дозволяти автономно перевіряти якість цих вузлів;

3) конструкція повинна забезпечувати можливість збірки, як окремих вузлів, так і приладу в цілому;

4) число деталей, що входять в збірку, по можливості має бути мінімальним;

5) елементи збірки необхідно встановлювати так, щоб вони не перешкоджали проходженню променів;

6) необхідно враховувати рух частин приладу, що переміщаються, з метою виключення їх зіткнення і попадання в хід променів;

7) при монтажі приладів в загальному корпусі окремі вузли і блоки не повинні робити шкідливого взаємного впливу (тепловий вплив, вібрації);

8) в умовах експлуатації приладу необхідно передбачити можливість швидкої заміни окремих вузлів або блоків;

9) конструкція деталей, що входять в збірку має бути технологічною;

10) необхідно широко використовувати стандартні сортаменти матеріалів (труби, профілі, плити) і застосовувати стандартизоване кріплення;

11) при компоновці слід враховувати вимоги:

· герметизації;

· термостатування;

· екранування;

· вимоги до конструкції, визначені умовою експлуатації.

Немає загальної методики компоновки оптичних приладів. Проте досвід по конструюванню дозволяє представити загальну схему компоновки.

Компоновка приладу починається з розробки різного вигляду схем:

1. Структурна схема.

2. Схема функціональна.

3. Схема оптична.

4. Схема кінематична.

5. Схема електрична принципова.

6. Схема з'єднань.

7. Схема розміщення.

 

На підставі схеми оптичної і схеми кінематичною розробляються оптико-кінематична схема. На підставі схеми електричної принципової розробляється схема електрична монтажна. Після розробки схем ведеться розробка окремих вузлів оптичних, кінематичних і електричних. Далі проводиться загальна компоновка функціональних блоків, а потім компоновка приладу в цілому. Після компоновки розробляються креслення загальних видів і функціональних блоків. Одночасно з цим розробляється методика юстування.

Незалежно від конструкції приладу можна виділити наступні основні способи компоновки його оптико-механических блоків:

1) у єдиному корпусі;

2) із застосуванням труби як елементу, що несе;

3) за допомогою рами, виконаної з труб, косинців або інших профілів;

4) на монтажній плиті;

5) на монтажних плитах з колонками;

6) з нанизуванням вузлів;

7) з використанням направляючої яка несе;

8) у стійку з використанням модульних блоків і вузлів;

9) у кожусі у вигляді пульта.

Способи компоновки 3 – 8 вимагають додаткового вживання захисного кожуха. Компоновка в єдиному корпусі характерна для приладів відносно невеликих розмірів, коли необхідно добитися компактності і жорсткості конструкції. Прикладом компоновки з використанням труби, що несе, є конструкція фотоелектричного автоколіматора (див. рис. 14.3).

Рис. 14.3. Компоновка фотоелектричного автоколіматора

Гідністю цього методу компоновки є висока жорсткість і стабільність конструкції. Тому цей метод застосовують для створення контрольно-юстувальної і вимірювальної апаратури.

Компоновка за допомогою рами з профільного прокату рекомендується для приладів значних габаритних розмірів, а також на етапі макетування приладу. Гідністю цього методу є простота виготовлення конструкції, що несе, полегшений доступ до окремих елементів з метою їх юстування. Недолік – порівняльна нестабільність конструкції. Приклад такої компоновки представлений на рисунку 14.4.

Рис. 14.4. Компоновка за допомогою рами

з профільного прокату

Компоновка на монтажній плиті застосовується при конструюванні приладів високої стабільності, коли оптичні елементи удається розташувати в одній площині. Такий метод застосовується для компоновки лабораторних приладів і приладів, що мають невеликі габарити (див. рис. 14.5).

Рис. 14.5. Компоновка на монтажній плиті

Спосіб компоновки на монтажних плитах з колонами є розвитком попереднього методу, коли елементи оптичної системи розташовуються на різних рівнях. Приклад такої компоновки представлений на рис.14.6.

Рис. 14.6. Компоновка на монтажній плиті

з колонками

 

Компоновка з нанизуванням вузлів застосовується у тому випадку, коли всі вузли можуть бути зібрані на платах, що мають однакову конструкцію. Гідністю методу є одноманітність елементів, що несуть, простота збірки і юстування. Жорсткість даної конструкції така ж як і при вживанні труби яка несе.

Компоновка із застосуванням направляючих використовується в приладах, коли необхідно міняти взаємне розташування окремих вузлів. Наприклад, в оптичних лавах.

        

 

Лекція №48. Компонування і юстування  монокулярів і автоколіматорів

 

          Монокуляр являє собою прилад для спостереження, в основу якого покладена телескопічна система зорової труби Кеплера. Вона містить об’єктив і додатній окуляр. Це значить, що збільшення монокуляра від’ємне, тобто Г_т< 0. Призма, введена в оптичну схему, має подвійне призначення. Вона використовується для зламу оптичної осі на 60º і є обертальною системою. Збільшення призмової обертальної системи від’ємне, тобто β = -1*. Це означає, що для отримання повного обертання (по двом координатам) необхідно використовувати призму з непарним числом відбиваючих граней і з дахом. Із цих міркувань вибираємо призму АкР = 60º. Призма виготовляється із скла БК 10 і має параметри: a = D, C= 2 D, h= 1,094 D, l = кD = 2,646 D, де a – розмір вихідної та вихідної граней; D – найбільший світловий діаметр однієї з граней призми; C – довжина ребра даху; h – висота; l – довжина ходу променів у призмі; к = 2,646 – коефіцієнт призми.

Таким чином, збільшення монокуляра з призмовою обертальною системою є додатнім.

При проектуванні візуальних автоколіматорів необхідно враховувати, що схема автоколіматора включає в себе крім основної телескопічної вимірювальної системи ще і освітлювальну систему. Основною вимогою до візуального автоколіматора є точність вимірювання кутового положення автоколімаційного дзеркала, яка регламентується допустимою похибкою . В свою чергу точність вимірювання визначається параметрами вимірювальної шкали та можливостями ока. Оптимальною відстанню між зображеннями поділок шкали є мм. При цьому спостерігач може з високим ступенем достовірності оцінити інтервал рівний . З урахуванням збільшення окуляра інтервалу  у площині шкали відповідає інтервал , де  - збільшення окуляра. Тоді кутова похибка вимірювань зв’язана з залежністю:

                                           (14.1)

 де  - фокусна відстань об’єктива автоколіматора.

    Із співвідношення (14.1) можна визначити необхідну величину фокусної відстані об’єктива на основі заданої похибки  по формулі: 

.                                   (14.2)

Після підрахування  розрахунок оптичної системи автоколіматора проводиться згідно з методикою розрахунку телескопічної системи. Розрахунок освітлювального каналу проводиться по формулам, приведеним у лекції №26.

Конструкція монокуляра поділена на вузли за функціональною ознакою. Це вузли об’єктива, призмений та окуляра. Кожен з вузлів може бути зібраний окремо, а також можуть бути проконтрольовані їхні характеристики. Основною несучою базовою деталлю монокуляра є патрубок, на якому є два циліндричних виступи для закріплення при необхідності в кронштейн штатива.

Як видно з рис.14.7 монокуляр містить об’єктив 1, окуляр 2, сітку 3, корпус 4 з призмою 6. Об’єктив виконаний в вигляді складальної одиниці і складається з дволінзового оптичного блоку, встановленого в оправу і закріпленого в ній проміжним і різьбовим кільцями. Точність центрування оптичної деталі відносно зовнішнього посадочного діаметру забезпечується технологічним способом.

Симетричний окуляр представляє собою складальну одиницю. Він має два однакових дволінзових оптичних блока, встановлених симетрично в оправу і закріплених в ній за допомогою різьбового і проміжного кілець. Одночасно на оправі кріпляться жорсткий наочник і оправа з діоптрійною шкалою. Оправа має окулярну різьбу, за допомогою якої переміщуються лінзи в різьбовій втулці, закріпленій на корпусі 4. Різьбова втулка на зовнішньому діаметрі має штрих для відліку по діоптрійній шкалі. Сітка закріплена в оправі приклеюванням і має поперечне переміщення разом з оправою 13. Різьбове кільце 14 фіксує сітку з оправою після її центрування. Переміщення і попередня фіксація сітки виконується чотирма гвинтами 17, розміщеними попарно під кутом 90° один до одного. Кріплення призми 6 в корпусі 4 зі сторони робочих граней виконується пружинними упорами 12, гайкою 10 і втулкою 13. Регулювання тиску упора здійснюється гвинтом 16 і гайкою 18 через шайбу 11. З торцевих поверхонь призма закріплена напівжорсткими упорами на корпусі 4 і кришці 5. Кришка приєднується до корпусу гвинтами 15.

Таким чином, окуляр, сітка і призма закріплені з необхідною точністю в корпусі 4. Їх взаємозв’язок з об’єктивом 1 здійснюється за допомогою патрубка 7, котрий вкручений в корпус 4. Патрубок має зовнішній установочний діаметр, відносно якого об’єктив центрований за допомогою посадочного діаметра з точністю 0,01-0,02 мм.

Кріплення дволінзового об’єктива 1 в патрубку 7 виконується накидною гайкою 8 через кільце 9, котре дозволяє при юстуванні сумістити фокальну площину об’єктива з площиною сітки. Установочний діаметр патрубка 7 є установочною базою монокуляра при кріпленні його в прилад. У відповідності з ДСТУ 2.108-81 конструкція монокуляра має специфікацію.

 

 

    При юстуванні монокулярів і автоколіматорів слід виконати наступне.

    1. Забезпечити співпадіння в межах допуску фокусів об’єктива і окуляра.

    2. Забезпечити установку прицільної або вимірювальної сітки в фокальну площину фокусуючи вузлів.

    3. Перевірити точність градуювання вимірювальної сітки автоколіматора.

    Забезпечити вирішення перших двох питань можна за допомогою діоптрійної трубки. При цьому схема юстування має наступний вигляд. (рис. 14.8.)

 

                       1                                        2

              Рис. 14.8. Схема юстування монокуляра або автоколіматора

    На рис. 14.8 показані:1-діоптрійна трубка; 2- прилад що випробується.

    Діоптрійну трубку послідовно фокусують на зображення нескінченно віддаленого об’єкта яке побудовано фокусуючим об’єктивом. а потім на різке зображення сітки. По різниці відліків визначають значення і напрямок юстувального пересування.

    Для вирішення питання градуювання коліматора можна застосувати високоточний прилад. що задає певні значення вимірюваних автоколіматором кутів. В якості такого приладу застосовують гоніометр.

 

Лекція № 49. Приклади компонування приладів на базі оптичних систем мікроскопа, коліматора,проектора

 

Розглянемо деякі приклади конструкцій приладів побудованих на схемах систем проектора, коліматора,мікроскопа.

 

 

Рис.14.9. Об'єктив проекційної установки

Об'єктив проекційної установки з кадром 300 х 300 мм показаний на рис.15.8. Його конструкція забезпечує автоматичне управління механізмами фокусування і ірисовою діафрагмою. Оптична схема об'єктиву побудована симетрично розташованим двома блокам лінз в оправах 2 і 8. Лінзи 4 і 75 завальцовані в окремі оправи. Лінзи 1, 3, 12 і 14 закріплені в оправах різьбовими і проміжними кільцями. Ірисова діафрагма 6 встановлена в оправу 2 нерухомо. Обидва блокі кріпляться на різьбленні в корпусі 5 об'єктиву, який переміщається в підставі при обертанні гайки 7. Управління гай­кою 7 здійснюється за допомогою приводу 9, що містить двигун 10 і дві пари зубчастих прямозубих шестерень редуктора. Двигун автоматично виклю­чається в крайніх положеннях корпусу 5 за допомогою повзуна-шпонки 13, що утримує його від розвороту і що замикає відповідний кон­цевий вимикач. Управління діафрагмою відбувається за допомогою шестерні 16, виконаною у вигляді втулки, що повертає повідець діафрагми приводом 17. Привід встановлений на нерухомій оправі 11.

       На рис.14.10і 14.11 показані конструкції автоколімаційних окулярів.

 

Рис.14.10. Окуляр Гауса

 

 

 

Рис.14.11. Окуляр куб

У корпусі автоколімаційного окуляру Гауса со світлоподільною пластиною 1 з одного боку кріпиться стопорним гвинтом втулка 2 з сіткою 3 і світлоділильною пластиною 4, а з іншої - втул­ка 5 з окулярним різьбленням, в яке укручений окуляр 8. Кріплення сітки 3 виконано різьбовим кільцем. Пластинка 4 фіксується в корпусі 1 двома проміжними втулками із скосами під кутом 45° і різьбовим кільцем. Для кріплення лінз окуляра 8 використовують спосіб завальцовки. Обертання окуляра виконується рукояткою 7 з шкалою 6, На рис. 15.9 показаний автоколімаційний окуляр, за схемою Гауса. Як світлодільник використана полупрозора пластинка 4, встановлена під кутом 45° до оптичної осі окуля­ра. Світло від джерела (на малюнку не показаний) потрапляє на пластинку 4 і, частково відбившись, освітлює шкалу 3 з перехрестям. Її автоколімаційне зображення фокусується об'єктивом в площину сітки 3 і розглядається окуляром 8. В конструкцію окуляра входить наочником 9.

На рис. 14.11 розглянута конструкція автоколімаційного оку­ляра, що використовує як світлодільник призму-куб. Конструкція містить джерело світла в патроні 13, конденсор в оправі 9, дві сітки освітлювача (рухому 5 і нерухому 7), призму-куб 5 і окуляр 17 з сіткою з оправі 15. На корпусі 4 крі­пляться всі елементи конструкції: сітки 7 і 8, підстава освітлювача 10 з втулкою 11, різьбова втулка 16 з окуляром 17 і оправа 15 з сіт­кою. Переміщення повзуна 1 з сіткою 8 здійснюється в направляю­чих типа „ласточкин хвіст" за допомогою гвинта 3 і пружин 2. Патрон 13 з оправою 12 встановлений з можливістю подовжнього переміщення у втулці 11 з хомутом. Втулка 11 на підстави 10 має поперечне переміщення за допомогою гвинтів 14. Конструкція окуляра типова з діоптрійним наведенням на фокальну площину. Кріплення призми-куб 5 різьбовим кільцем 6 унеможливлює пережими скла в кутах призми.

На рис.14.12. приведена конструкція відлікового мікроскопа.

Рис.14.12. Відліковий мікроскоп

 Мікроскоп зібраний в корпусі 5. Об'єктив містить передній блок, закріплений за допомогою різьбового кільця 1 в оправі 2, і лінзу, завальцовану у втулці 7. Втулка кріпиться на різьбленні в оправі 2. Між ними на терті встановлена диаф­рагма 3. Об'єктив виконаний у вигляді самостійної складальною оди­ниці. За об'єктивом в корпусі 5 розташована і закріплена різь­бовим кільцем 6 оправа 5 із завальцованою в ній сіткою. Регулювальне кільце 9 дозволяє встановити сітку в потрібне положення. Окуляр зібраний в корпусі 11 із зовнішнім окулярним різьбленням. Кріп­лення оптичних деталей виконане різьбовим і проміжним кільцями. Гайка 10 служить обмежувачем обертання окуляра в різьбовій втулці 12, закріпленій на корпусі 5. Окуляр має жорсткий наочник 14, виготовлений разом з рукояткою, яка має діоптрійну шкалу. Як і об'єктив, окуляр виконаний у вигляді самостійної складальної одиниці. Корпус мікроскопа 5 встановлений у втулку 4 і закріплений гайкою 13. Втулка 4 має штрих нуля відліку шкали окуляра

Рис.14.13. Проектор для фотолітографії

На рис.14.13 приведена компоновка проектора для фотолітографії, який містить основу 1, корпус мікроскопа 2, візуальну трубку 3, корпус проекційної частини 4, освітлювач 5, фотошаблон 6. На рисунку показані положення основних складальних баз: База кріплення джерела (Б5), технологічна регульована база(БТ), база візуальної частини (БЗ), база кріплення проекційної частини (Б2).

 

 

Лекція  № 50. Елементна база оптичних приладів

 

 

                                                                    

 

 

           Основними елементами оптичних приладів є вузли освітлювачів, фокусуючі вузли, вузли з призмами і дзеркалами. Розглянемо деякі типові варіанти конструкцій цих вузлів.

 

Рис 14.14. Приладові освітлювачі

 

На рис. 14.4 показані декілька варіантів приладових освітлювачів. Так на рис.14.4,а показаний освітлювач з малою лампою і конденсором. Лампа 4 встановлена в сферичний шарнір, що складається з шарової втулки 3 і двох різьбових опор 2. Закріплених в корпусі 1. Конденсор освітлювача складається з двох лінз, що завальцовані в оправу 5 і втулку 6. Конденсор може пересуватися в корпусі 1 при ковзанні в ньому оправи 5. Пересування здійснюється поводком 7, який ковзає в гвинтовому пазу корпусу 1. Корпус має посадковий діаметр для установки і кріплення освітлювача в приладі.

Конструкція освітлювача з лампою РН8-20 показана на рис.14.4,б. Лампа з патроном встановлена у втульці 8, яка може пересуватися в оправі 7 і фіксуватися в ній гвинтом 6. Оправа 7 закріплена шайбою 2 на мембрані 3 з отворами для вентиляції. Мембрана закріплена на корпусі 1 кришкою5 і різьбовим кільцем 4. В кришку ввернуті три гвинта 9. що розташовані під кутом 120 градусів один до одного. Вони впираючись у шайбу 2 нахиляють лампу для юстування. Конденсор складається з двох лінз завалькованих в оправу 11 і втулку 12

Така ж лампа використовується в освітлювачі показаному на рис. 14.14,в. Лампа з стандартним патроном утримується у втулці 6 на терті. Втулка разом з шайбою 4 пересувається гвинтами 5 в оправі 2 з кришкою 3. Оправа закріплена на корпусі 1 з протилежного боку якого розташована оправа 9 конденсора. Лінзи конденсора закріплені у втулці 7 завальцовкою і різьбовим кільцем. На осі 12 оправи 9 встановлені світлофільтри 10.

Охолодження освітлювача може здійснюватися за рахунок збільшення площі його зовнішнього корпуса. Такі освітлювачі з типовим конденсором з кварцового скла показані на рис. 14.15. Змінний освітлювач з лампою типу РН8-20 (рис14.15,а) зібраний в корпусі 6. Шайба 3 з втулкою 5 слугує для поперечного пересування. Стандартний патрон 1 з лампою встановлений на терті. Пересування шайби 3 здійснюється двома гвинтами 10 і пружнім упором 4, які розташовані під кутом 120 градусів один до одного в корпусі 6. З іншої стороні на корпусі кріпиться конденсор 7, для чого використовується пружне кільце 8 і різьбове кільце 9.

Освітлювач з лампою КГМ9-70 конструктивно подібний до попереднього. Все кріпиться в корпусі 5. Шайба 2 з втулкою 4 пересувається гвинтами 6 і пружнім упором 3 в корпусі 5 з кільцем 12. Патрон 1 тримається на терті у втулці 4. Конденсор 7 закріплений в оправі 8 пружнім 10 і різьбовим 9 кільцями. В оправі 8 закріплений світлофільтр11.

 

Рис. 14.15. Змінні освітлювачі.

 

           Освітлювач проекційної системи показаний на рис.14.16 розрахований на використання лампи КГМ9-70. Оптична схема освітлювача (рис.14.16,а) містить дволінзовий конденсор с Г=-7,8 і числовою апертурою 0,5. Освітлювач (рис 14.16,б) зібраний в корпусі 4, який виконаний у вигляді втулки з ребрами і фланцем для кріплення у приладі. Патрон 6 з лампою пересувається і фіксується двома гвинтами 8 і пружнім упором 7. Для зменшення нагріву корпуса його внутрішня поверхня полірується, а за рахунок діафрагми 5 з полірованою сферичною поверхнею частина променевої енергії виводиться вгору. Лінзи кріпляться різьбовими кільцями. При цьому нижнє різьбове кільце 3 виконано у вигляді оправи до світлофільтра 2. Світлофільтр 1 кріпиться в оправі 9 с прорізами.

 

Рис 14.16. Освітлювач проекційної системи.

 

 

                На рис. 14.17 показана конструкція телеоб’єктива, а на рис.14.18 конструкції дзеркального і дзеркально - лінзового об’єктивів.

 

Рис. 14.17. Конструкція телеобєктива.

Рис. 14.18. Конструкції дзеркального і дзеркально – лінзового обєктивів.

 

 

                                           

На рис.14.19 показана конструкція об’єктива насипної конструкції, коли окремі лінзи в оправах без юстування вкладаються в корпус і фіксуються проміжними і різьбовими кільцями.

                                

                                        Рис.14.19. Конструкція об’єктива насипної конструкції

В тому випадку коли потрібно проводити юстування при складанні об’єктива доцільними можуть бути конструкції показані на рис.14.20.

Рис.14.20. Конструкції об’єктивів з продовжнім юстуванням

                                                        

           На рис.14.21 показана конструкція обєктивів з можливістю компенсації децентрувань.

 

Рис.14.21 Конструкція обєктивів з можливістю компенсації децентрувань.

    Обєктиви телескопічних систем відрізняються низкою особливостей. Вони стосуються як забезпечення якості зображення так і особливостями виготовлення і складання. Конструктивно вони можуть бути одно лінзовими, дволінзовими і багатолінзовими з повітряним проміжком між компонентами. К децентруванням найбільш чутливі друга і третя поверхні. При цьому відхилення повітряного проміжка в декілька разів впливає сильніше на аберації ніж зміна товщини лінз. На рис. 14.22 показана конструкція об’єктивів для телескопічних систем.

Рис. 14.22. Обєктиви телескопічних систем з фокусуванням проміжним кільцем і по різьбі

                                                               

           Рис.14.23. Фотографічний об’єктив «Геліос».        

    На рис.14.23 показані два варіанта конструкції фотографічного об’єктива «Геліос» насипної конструкції і кріпленням лінзових блоків різьбовими кільцями.

    На рис.14.24 показаний об’єктив фокусна відстань якого змінюється від 15 до 60мм. Кріплення оптичних деталей в корпусі 1 здійснюється різьбовими кільцями. Фокусування здійснюється рукояткою 2. Компоненти об’єктива мають різні закони руху: лінійний і нелінійний. Конструкція оправи 3 передбачає регулювання децентрувань. Лінзи центруються в оправах і кріпд\ляться в корпусі гайкою. Ірисова діафрагма виконана у втулці 13 і керується за допомогою кільця 10 і рукоятки 9. 

 

           Рис.12 24. Насадка до об’єктиву з змінним збільшенням.

 

           На рис. 14.25 показана телескопічна насадка. Яка працює з об’єктивом бінокля і дозволяє змінювати збільшення в 3,2 рази. В насадці присутній нерухомий блок лінз 1 в оправі 2 і два рухомих компоненти: передній 5 в оправі 4 і задній 7 в оправі 8.

Рис.14.25.Телескопічна насадка.

                                                                                       

           На рис. 14.26. показані оптична схема і конструкція мікрообєктива – апохромата ОМ-21 (20* 0,65). Конструкція об’єктива дозволяє компенсувати залишкові похибки виготовлення деталей.

Рис. 14.26. Обєктив ахромат ОМ-21

Рис. 14.27. Обєктив апохромат ОМ-18.

    На рис.14.27 показаний об’єктив апохромат ОМ-18 (10* 0,30) з фокусною відстанню 15,1мм. На рис.14.28. показана конструкція епіаобєктива з фокусною відстанню 6,3мм. Обєктив має збільшення 40*0,65. Обєктив містить параболічне дзеркало 4 і власне мікрообєктив 3.

 

Рис.14.28. Конструкція епіаобєктива ОЕ-1.

 

На рис.14.29 показані конструкції окулярів мікроскопів. На рисунку показані

                                          

Рис.14. 29. Конструкції окулярів мікроскопів.

 

а-окуляр Гюйгенса без шкали; б- окуляр Гюйгенса зі шкалою; в – окуляр Кельнера; г – симетричний окуляр; д – окуляр отоскопічний.

    На рис 14.30 показана конструкція дзеркально – лінзової зорової труби. Така труба є складовою частиною теодоліта. Її оптична схема містить дзеркально – лінзовий об’єктив 2, 4, 5 фокусуючий компонент 7, сітку 8, окуляр 10.

Рис. 14.30. Зорова труба

 

На рис 14.31 показана конструкція призменного монокуляра з змінним збільшенням 6* - 15*, кутове поле зору 3,2-8 градусів, діаметр вихідної зіниці 6-2,4мм., віддалення вихідної зіниці 12мм.

 

                           

 

Рис. 14.31 Монокуляр