Навчально-методичні матеріали

 

№ п/п	Найменування	Вид літ.	Наявність літератури
1	2	3	4

Основна література

1   2   3 4   5   6     7   8   9 10   11   12     13

Грамматика цивилизаций / Фернан Бродель: пер. с франц. – М.: Весь мир, 2008. Космина В. Г. Вступ до історії сучасної цивілізації: Конспект лекцій. – Запоріжжя: Просвіта, 2001. Бжезинский З. Великая шахматная доска. –М., 1998. Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, ХV – XVIII вв. – М.: Весь мир, 2008. Веретенников А. М. Города майя и ацтеков. – М., 2003. Вернадский Г. В. Начертание русской истории / / Евразия. Исторические взгляды русских эмигрантов. – М., 1992. Гангтінгтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. – Львів, 2006. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. – СПб. 2002. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. – СПб., 1995. Емельянов Ю. Рождение и гибель цивилизаций. – М., 2000. Ерасов Б. С. Цивилизации: универсалии и самобытность. М., 2002. Козьякова М. И. История. Культура. Повседневность. Западная Европа от античности до ХХ в.: Учебное пособие. – М.: Весь мир, 2002. Куликов М. И. Мир на пороге ХХІ столетия: Всемирно-исторический процесс и глобальне проблемы мировой цивилизации. – Новгород, 1995.

Навч. посібник   Конспект лекцій Монографія Підручник     Монографія   Монографія     Монографія     Монографія   МонографіяМонографія     Монографія   Навч. Посібник     Навч. посібник

2   1   3 1   1   1     3   2   1 1   1   3     1

Допоміжна література

15   16   17   18     19     20   21     22   23 24   25   26   27   28

Лимэн О. Введение в классическую исламскую философию: Пер. с англ. – М.: Весь мир, 2008. Мириманов В. Б. Африка: встречи цивилизаций. – М.,1970. Моисеева Л. История цивилизаций. – Ростов-на-Дону, 2000. На перекрестке цивилизаций: история Византии. История Османской империи.: Пер. с франц. М.: Весь мир, 2007. Орлова И.Б. Евразийская цивилизация: социально-историческая ретроспектива и перспектива. – М., 1998. Павленко Ю. Історія світової цивілізації: соціокультурний розвиток людства. – К., 1999. Пономарев М. В. Новая и новейшая история стран Европы и Америки.: В 3 тт. / Учебное пособие для студентов вузов – М.: Владос, 2000. Северная Европа – регион нового развития. / Под ред.. Ю. С. Дерябина. –М.: Весь мир, 2009. Соди Д. Великие культуры Мезоамерики. – М., 1985. Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 1998. Февр Л. Цивилизация: Эволюция слова и группы идей // Февр Л. Бои за историю. – М., 1991. Хабермас Ю. Расколотый Запад.: Пер. с нем. – М.: Весь мир, 2009. Шинни Питер. Нубийцы.Могущественная цивилизация древней Африки. – М., 2004. Шпенглер О. Закат Евопы. М., 1993.

Монографія     Монографія   Монографія   Моногра-фія   Монографія     Монографія     Посібник   Монографія    Монографія Хрестоматія   Монографія Монографія   Монографія Монографія

1   1   1     1     1   1     2     1   1 1   1 1     1 1

Перелік навчально-методичних матеріалів, що забезпечують використання ТЗН

№ п/п	Найменування	Наявність
1	Мультимедіа проектор «Тошиба»	1
2	Ноутбук	2

 

Перелік ілюстративно-наочних матеріалів для застосування ТЗН.

№ п/п	Найменування матеріалів	Тема курсу
1	Слайди: “Виникнення Давніх цивілізацій”	Індійська та Китайська цивілізації
2	Слайди: “Історія античної цивілізації»	Антична цивілізація
3	Слайди: «Європейська цивілізація Нового часу“	Західна цивілізація епохи середньовіччя та Нового часу.

РЕЗУЛЬТАТИ ПЕРЕГЛЯДУ РОБОЧОЇ ПРОГРАМИ

 

Робоча навчальна програма перезатверджена на 2012/2013 навч. рік

Протокол №1 від 31 серпня 2012 р.

 

В.о. зав. кафедри історії                                                            В.А.Нестеренко

 

 

Тема 1. Теоретико-методологічні основи курсу

Мета і завдання курсу.

Формаційний підхід до вивчення світової історії.

Цивілізаційний підхід до вивчення історії.

Класифікація цивілізацій.

 

1. Сучасний етап розвитку людства, який характеризується швидкими темпами міжнародної інтеграції та глобалізації, вимагає цілісного уявлення про світ, який характеризується різноманітністю культурно-історичних форм. Тому важливим є розуміння багатьох соціокультурних, історичних, гуманітарних, релігійних проблем, які постали перед людством. В цьому важливу роль відіграє вивчення історії світових цивілізацій.  З точки зору еволюції виділення формацій чи цивілізацій відіграє важливу роль у осмисленні величезного обсягу інформації, яку представляє собою історичний процес.Класифікація формацій і цивілізацій – це лише певні ракурси, в яких вивчається історія людства. Пропонується погляд на світову історію на основі цивілізаційного підходу, який є відносно новим для вітчизняної історичної науки. Він прийшов на зміну пануючому раніше формаційному підходу.

 Термін «цивілізація» вперше в літературі почали використовувати в епоху Просвітництва. Слово походить від латинського civilis, що означає громадянський, державний. Вважається, що в науковий обіг його ввів маркіз де Мірабо, поняття цивілізація було відомо Монтеню, автору «Досвідів», пізніше його використовував Декарт у «Міркуванні про метод».

В трактовці Мірабо цивілізація – це визначення якісної характеристики суспільства, певного рівня його розвитку. В енциклопедіях поняття «цивілізація» асоціювалось із концепцією прогресу (наприклад, у П. Гольбаха). Економіст А. Сміт пов’язував поняття «цивілізація» і «багатство». У працях Вольтера цей термін ототожнювався з вихованістю, гарними манерами. Л. Морган, Ф. Енгельс розглядали цивілізацію як стадію розвитку суспільства, що настала після дикунства і варварства.

  Важливу роль у розумінні історичного процесу відіграє виділення певних етапів його розвитку, оскільки у різні епохи якісний стан суспільства відрізнявся один від одного. Систематизовану наукову картину історичного розвитку пропонує формаційний підхід до історії. Його поява пов’язана із теорією суспільно-економічних формацій, авторами якої є К. Маркс і Ф. Енгельс.  Вперше концепція про формаційний підхід до історії була викладена в книзі К. Маркса і Ф. Енгельса «Німецька ідеологія» (1845-1846), також у праці К. Маркса «До критики політичної економії» (1859)..Поняття «суспільно-економічна формація» означає суспільство на певній стадії розвитку, якому відповідає  рівень матеріального виробництва. Тому історія розглядалась як сукупність історій багатьох соціально-історичних організмів, які повинні пройти ряд суспільно-економічних формацій, що послідовно змінюють одна одну. Традиційно виділяють п’ять типів формацій:

-первіснообщинна;

-рабовласницька;

-феодальна;

-капіталістична;

-комуністична.

Суспільні відносини підрозділяються на матеріальні та ідеологічні. Матеріальні, або виробничі відносини виникають між людьми у процесі виробництва матеріальних благ. Характер виробничих відносин визначається рівнем матеріальних сил. Єдність виробничих відносин і продуктивних сил утворюють для кожної суспільно-економічної формації спосіб виробництва. Важливим елементом формації є «надбудова». Це сукупність ідеологічних (політичних, правових, релігійних та ін.) відносин, які утворюються у процесі виробництва. Головним у формаційному підході є матеріальний фактор (або «базис»). Для формаційного підходу узагалі була характерна дискретність, тобто зосередженість на переломних моментах історичного процесу – на революціях, які були породженням боротьби антагоністичних класів. Прихильники формаційного підходу уявляють історію як однолінійний процес від нижчих форм до вищих. Роль людини як суб’єкту історії не враховується, вона виступає тільки як об’єкт впливу історичних закономірностей. Проте досвід людства свідчить про різноманітність і багатоваріантність форм розвитку, які не вкладаються у формаційну систему. Сьогодні формаційний підхід до розуміння світової історії вчені розуміють більш розширено: історія людства – це висхідний прогрес розвитку продуктивних сил, що направляє процес історичних змін у всіх інших сферах суспільства. У цьому сенсі формаційний підхід не є чіткою послідовністю формацій, а лише загальний пояснювальний принцип у дусі економічного детермінізму. Формаційний підхід був скерований проти ідеалістичного трактування законів суспільного розвитку. Тому увага акцентувалась на економічних факторах. Сьогодні мова йде не про заперечення формаційного підходу, а про корегування його однобічного економічного розуміння.

 Цивілізаційний підхід не має єдиної концепції. Сьогодні поняття цивілізації стає домінуючою історико-соціологічною категорією, яку можна порівняти з переважаючою раніше концепцією нації. Цивілізаційний підхід представлений різними науковими школами і напрямками, які використовують різноманітні категорії у визначенні сутності цивілізації. На відміну від формаційного підходу в структурі цивілізації економічні чинники суспільства можуть бути другорядними, а на перше місце виступає духовна сфера.

Вважається, що вперше в літературі це поняття було використано маркізом де Мірабо у 1757 році у праці «Друг законів». Пізніше шотландський філософ А. Фергюссон відокремив три стадії розвитку людства: дикунство, варварство та цивілізація. У 1877 р. Л. Морган у праці «Стародавнє суспільство, або дослідження шляхів людського прогресу від дикунства через варварство до цивілізації» визначає, що для цивілізації характерна впорядкованість суспільного ладу, виникнення класів, держави, приватної власності. Такої ж точки зору дотримувався і Ф. Енгельс («Походження родини, приватної власності та держави»). Російський вчений М. Данилевський у праці «Росія та Європа» вважав,що головні суб’єкти історії не нації, або держави, а культурно-історичні типи. О. Шпенглер у відомій праці «Присмерк Європи» (1918 р.) доводив, що цивілізації – це занепад культури.

Засновником цивілізаційного підходу до вивчення історії прийнято вважати англійського історика А, Тойнбі (1889-1975). Проте сьогодні дослідникам відомо ім’я арабського філософа Ібн-Хальдуна (1332-1402), який стверджував,що цивілізації утворюються розподілом праці між містом і селом, обміном, торгівлею. А. Тойнбі у праці «Дослідження історії» (12 тт.), описуючи динаміку цивілізацій вважав,що від її зародження до розпаду увесь час існування визначається законом «виклик-віповідь». Серія послідовних відповідей на виклики пояснюється ним як вияв розвитку цивілізацій. А. Тойнбі перераховує п’ять типів викликів: виклик суворих країн; виклик нових земель; виклик історичних ударів; виклик тиску; виклик утисків.

Інші дослідники: німецький філософ М. Вебер, французький історик Ф. Бродель, американський соціолог П. Сорокін вважали цивілізації великими суперсистемами, життєвий шлях яких здійснювався не лінійно, а циклічно. Кожна цивілізація проходить власний шлях, переживаючи етапи генезису, зростання, розвитку, затухання, занепаду, відродження.

Визначень поняття «цивілізація» дуже багато. На сьогодні немає загальноприйнятого визначення. У широкому смислі – це рівень, ступінь розвитку суспільства, його матеріальної і духовної культури, який наступає після дикості та варварства. Інше визначення «цивілізації» - це якісна специфіка (своєрідність) життя країни, народів на певному етапі розвитку.  Існує думка,що «цивілізація» - це специфічний базис, спосіб життя, система цінностей, способи взаємозв’язку з оточуючим світом. Деякі сучасні історики вважають,що цивілізація – це стійка соціокультурна спільність людей і країн як синонім культурного або конфесійного світу ( (мусульманський, християнський). Цивілізація може охоплювати декілька держав, або одну.

Критерії цивілізації:

- Наявність писемності;

- Великі території, значна кількість людей;

- Тривале існування (до 1000 років);

- Релігійна система, певні моральні та етнічні цінності;

- Специфіка відносин між містом і селом;

- Торгівля, мережа послуг, обміну;

- Розвинена система економічних відносин;

- Політична структура управління, яка формується за визначеними законами;

Дослідники вважають,що за всю історію людства виникали десятки тисяч соціо-культурних утворень, проте небагато з них стали цивілізаціями. У вчених немає єдиної  точки зору щодо кількості цивілізацій. Більшість вважає, що існувало 12 основних, 7 з яких уже не існують. Зниклі цивілізації: месопотамська, єгипетська, крито-мікенська, класична (греко-римська), візантійська, мезоамериканська, андська.

Відомий американський вчений С. Хантінгтон виділяє 8 сучасних світових цивілізацій: західну (християнську), словяно-православну, ісламську (мусульманську), індуську, конфуціанську (китайську), синтоїстську (японську) латиноамериканську, африканську. Китайську, японську, індустську цивілізації він пропонує обєднати в одну – азійську, оскільки їх об’єднує так звана «тріада факторів»: релігія, демографія, традиції. Політична система, економіка, соціальний фактор відходять на другий план. Кожна цивілізація по Хангтінгтону, характеризується певною історико-духовною цілісністю, тому що у різних цивілізацій різні уявлення про суспільний устрій, сімейні відносини, релігію тощо. Більшість цивілізацій представлені багатьма країнами і народами (мусульмани, християни). Іноді межі цивілізації проходять через кордони країн. Якщо базуватись на точці зору Хангтінгтона, то він передбачає зіткнення цивілізацій на так званій «лінії розколів», або військових кордонів. Після закінчення «холодної війни» у центр висувається проблема взаємодії між західним і незахідними цивілізаціями. В основі конфліктів може бути різниця мов, історії, культури, релігії.

2. Враховуючи різноманітність підходів до визначення суті і змісту поняття «цивілізація», які існують сьогодні серед науковців, можна виділити два головних значення цього поняття: по-перше, цивілізації як стадія розвитку у світовій історії, або концепція «світ-система» (І. Валлерстайн). Тобто світ – це система, в яку входять: а) найбільш розвинені і багаті країни, б) країни середньо розвинуті, в) периферії, або бідні і відсталі країни. Отже стадіально-цивілізаційний підхід базується на визнанні загальносвітової цивілізації, а значить і єдиної для людства глобальної історії.

Сьогодні досить популярними є ідеї єдиної цивілізації (К. Ясперс, Ф. Бродель, О. Тоффлер). К.Ясперс пише про єдине походження людства, виділяючи три стадії його історії: 1. Доісторія (становлення людства); 2. історія(приблизно 5 тис. років тому виникають давні цивілізації незалежно одна від одної: Месопотамська, Єгипетська, Індійська, Китайська); 3. Універсальна історія з ХХ ст. (глобальна єдність). Ясперс ввів термін «вісьовий час»: період, коли на зміну міфологічному світогляду прийшов раціональний, сформувалась людина, яка існує понині (приблизно 800-200 тис. років до н. е.), а також утворилась вісь всієї світової історії. О. Тоффлер також підтримує теорію загальнолюдської цивілізації. Він вважає,що людство єдине і близько 10 тис. років тому перетворилось на спільну цивілізацію. Перед цим існували три хвилі цивілізацій: аграрно-реміснича (або «традиційне суспільство»); індустріальне суспільство, яке утворилось завдяки промисловим революціям; інформаційна цивілізація, або постіндустріальне суспільство (приблизно з 1960-1980-х рр.).

По-друге, цивілізація як локальне явище. Прихильники цього підходу доводять, що людство – це складна система окремих цивілізацій. Вони формуються в своєрідну ієрархічну систему. Центр, або на чолі її стоять США, Західна Європа і Японія, інші – це периферії та напівпериферії. Ядро, або «золотий мільярд», вийшли на рівень інформаційного суспільства, інші знаходяться на стадії індустріального суспільства. Основна частина мешканців Землі живе у периферії та напівпериферії. Там зростає глобальне незадоволення системою відносин у суспільствах. У загальноісторичному контексті виділяють також синхронні цивілізації, що співіснували одночасно, та діахронні, між якими встановлена велика відстань. У кінці ХХ ст. відомий американський історик Ф. Фукуяма відзначає вичерпаність цивілізаційних можливостей після досягнення людством певного рівня споживання. Він не бачить можливості якісних стрибків у розвитку людства. В праці «Кінець історії і остання людина» (1992 р.) Фукуяма наголошує, що всі старі режими ХХ ст. потерпіли поразку не шляхом збройної боротьби, а в результаті кризи ідей. Він вважає, що це не кінець історії, а кінець боротьби ідеологій, яка настала після перемоги у світі ліберальної демократії. Проте в останніх своїх роботах Ф. Фукуяма доводить, що ліберальної демократії в ідеальній формі не існує: ні США, ні Європейська спільнота не досягли стадії вдосконалення. З 2004 р. він пише про проблеми «сильних» і «слабких» країн. Сильні змогли подолати корупцію, дотримуються законів, контролюють економіку. Слабкі – ні. Тому виникає тероризм, неконтрольована імміграція тощо. Це постмодерністський варіант підходу до вивчення історії цивілізацій.

Таким чином, базуючись на різноманітних підходах до вивчення історії цивілізацій, можна визначити,що:

-світова цивілізація – це система перетину між країнами світу, заснована на ліберальних цінностях, спільною для ринку сировинною, наявністю загальних інтересів, що спонукають до діалогу.

-локальна цивілізація – це великі регіони національного чи преднаціонального рівня, які відрізняюся світобаченням.

Висновки:

На підставі цивілізаційного підходу можна виділити багато концепцій. Цей підхід називають плюралістичним. Усі концепції об’єднує заперечення єдності людської історії, теорія існування багатьох різноякісних культур, відмова від європоцентристської схеми розвитку історії. Цивілізаційний підхід також дає можливість дослідити багатоваріативність суспільного розвитку, у певній мірі враховує роль і інтереси людини. Слід розуміти, що ні формаційний, ні цивілізаційний підходи не є ідеальними для пояснення всієї історії людства. Ці підходи не взаємозаперечуючі, а взаємодоповнюючі.

Отже, історія цивілізацій вивчає рівень універсалізації культури, економіки, політики, релігії, державного життя країн світу. Вона також вивчає боротьбу локальних цивілізацій за домінування у світі, форми їх взаємодії.

 Література

Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм XV – XVIII вв. – М., 2008.

Гангтінгтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. – Львів, 2006.

Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. – СПб., 2002.

Данилевский Н. Я. Россия и Европа. – СПб., 1995.

Моисеева Л. История цивилизаций. – Ростов -на Дону, 2000.

Шпенглер О. Закат Европы. – М., 1993

Docme.ru > doc / 28093/istoriya-civilizacij.

Siblec.tu > index.Php?dn.=html/8 way=

Biblioteka.zaochnik.com.ua>

Ключові терміни:

Цивілізація, базис, формаційний підхід, світова цивілізація, локальна цивілізація, синхронні цивілізації, діахронні цивілізації.