Поняття вільного часу, рекреації, культурного дозвілля

Лекція №4

 

Поняття вільного часу, рекреації, культурного дозвілля

 

План.

Концепції вільного часу як важливої категорії рекреації. Значення відпочинку і рекреації в житті людини.

2. Педагогіка вільного часу.

3. Особливості занять на дозвіллі різних соціальних і вікових груп.

4. Типи і види дозвілля.

 

 

Література:

 

 

1. Дутчак М.В. Спорт для всіх в Україні: теорія та практика /М.В.Дутчак. – К.: Олімп. л-ра, 2009. – 279с.

2. Організація та методика оздоровчої фізичної культури і рекреаційного туризму: Навчальний посібник / Жданова О.М., Тучак А.М., Поляковський В.І., Котова І.В. – Луцьк: Редакційно-видавничий відділ “Вежа” Державного університету імені Лесі Українки, 2000. –233 с.

3. Кіндрат В.К., Кіндрат Н.П., Чалій Л.В. Організація і методика спортивно-масової роботи в різних сферах фізкультурного руху: Навчально-методичний посібник.– Рівне: РВВ «СОМ-ЦЕНТР»,2014.- 375 с.

4. Круцевич Т.Ю., Безверхня Г.В. Рекреація у фізичній культурі різних груп населення: навч. посібник /Т.Ю.Крусевич, Г.В.Безверхня. – К.: Олімп. л-ра, 2010. – 248 с.

5. Круцевич Т.Ю. Історія розвитку фізичної рекреації: навч. Посіб. / Т.Ю.Круцевич, Н.Є. Ангелова, С.Б. Ангелов. – К.: Академвидав, 2013. – 160 с.

6.  Тімець О.Б. Краєзнавство і туризм. – К.: Знання, 1999. – 120 с.

7. Фізична рекреація: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. фізичного виховання і спорту (автор. колектив за ред.. Євгена Приступи. – Л.:ЛДУФК, 2010. – 447 с.

 

 

Концепції вільного часу як важливої категорії рекреації.

Педагогіка вільного часу

Педагогіка вільного часу є важливим елементом педагогіки як гуманістичної науки про основи навчання та виховання людини. Загальна педагогіка вивчає проблеми виховання та навчання у широкому розумінні, а педагогіка вільного часу - проблеми підготовки людини до ефективного використання вільного часу. У цьому аспекті її можна окреслити як науку, що встановлює і формулює закономірності й принципи ефективного формування системи умінь і навичок, знань, переконань, мотивів і загалом активну життєву позицію у сфері рекреаційної діяльності.

Рекреаційне виховання має на меті підготовку людини до активного проведення вільного часу через реалізацію своїх потреб під час рекреаційних занять.

Як відомо, головним принципом життєдіяльності є стан активності, який зумовлюється наявністю певних потреб. У людини розрізняють дві групи потреб. Першу становлять біологічні (фізіологічні) потреби, до яких зараховують потреби в їжі, сні, відпочинку, фізичній активності, безпеки життєдіяльності тощо. До другої групи належать психологічні, які своєю чергою формують соціальні, психічні та культурні потреби.

Незалежно від походження всі людські потреби характеризуються певними рисами:

• потреба завжди має визначений предмет (певну матеріальну річ, стан, ситуацію чи результат діяльності). Отже, всі потреби вимагають для свого задоволення наявності певних зовнішніх умов.

• потреби мають здатність виникати повторно. Циклічність повторюваності стосується переважно біологічних потреб.

• розвиток потреб відбувається у процесі натуральних морфо-функціональних змін організму людини (фізичний розвиток) й у процесі її соціалізації (виховання, освіта, вплив культури).

Як відомо, поведінка людини на дозвіллі може мати пасивний чи активний характер, бути більш або менш усвідомленою, а залежно від формальних і змістовних чинників саме дозвілля може ототожнюватися з діяльністю рецептивною (спостереження, слухання, оглядання), креативною (творчість), конструктивною (споживання, задоволення біологічних і психосоціальних потреб), відтворювальною, розважальною тощо

Діяльність людини завжди залежить від наявності певних умов.

По-перше, має бути стимул, що ініціює активність людини. По-друге, людина повинна проявити готовність до визначеної діяльності (отже, для особи зазначена діяльність має мати певну вартість). По-третє, повинні існувати зовнішні умови, які в суб'єктивному оцінюванні людини дають можливість реалізувати вибрану діяльність.

Згідно з однією з концепцій, мотиваційними процесами називаються процеси, що організовують, спрямовують і стимулюють активність людини для досягнення визначеної мети. Тобто мотивом можна назвати кожне переживання людини, яке стимулює її активну діяльність. Отже, мотив є внутрішнім станом людини, що характеризується відчуттям незадоволення і готовністю до реалізації визначеної активності. Вказаний стан називається мотиваційним напруженням.

Різноманітна рекреаційна поведінка спричинена, з одного боку, генетичними чинниками, а з другого - соціальними, набутими в процесі життя людини. До перших належать, наприклад, типологічні характеристики нервової системи (темперамент, рівень гальмування та збудження нервових процесів тощо), потреба у фізичній активності, розвагах, відпочинку. Роль генетичних чинників обмежується до регуляції поведінкових рекреаційних дій через установлення їх енергетичної вартості й тривалості рекреаційної активності в часі.

До чинників біологічного походження належать: стан здоров'я, рівень фізичної підготовленості, тип соматичної будови (конституція тіла). їх вплив на параметри рекреаційної активності людини є незаперечним. Другу і третю групу становлять чинники соціально демографічної (стать, вік, рівень освіченості, професія тощо) та господарсько-економічні чинники (матеріальний стан, кількість вільного часу, доступність рекреаційних об'єктів). Четверта група - це чинники психічної природи, що визначають напрямки, зміст і форми рекреаційної активності людини.

На рекреаційну активність і вибір її форм мають вплив тип темпераменту, рівень розумового розвитку, потреби та зацікавлення людини.

Потреби становлять головне джерело рекреаційної активності людини, хоча на загал не визначають конкретної форми зазначеної активності. У цьому аспекті більшу роль відіграють зацікавлення.

Аналізуючи людську діяльність, в тому числі й рекреаційну, необхідно враховувати, що кожна людина існує та розвивається у певному соціально-культурному середовищі, що має безпосередній вплив на вибір форм рекреації. На рекреаційну активність людини впливають не лише генетичні чинники організму та набутий життєвий досвід, а також біологічні, соціальні та культурні елементи середовища людської життєдіяльності. Зазначений вплив є взаємним: з одного боку - середовища на людину, з другого - людини на середовище. На відміну від інших живих істот, які переважно пристосовуються до зовнішнього середовища, людина за допомогою своєї активності намагається пристосувати середовище до своїх потреб.

Задовольняючи зазначені потреби у процесі рекреаційної активності, людина, по-перше, гармонійно розвиває емоційну сферу життєдіяльності; по-друге, задовольняє різноманітні потреби для підтримання функціональної рівноваги організму; по-третє, відкриває новий простір для вдосконалення особистості, нові форми самореалізації; по-четверте, як активний учасник рекреаційних форм стимулює процес самовдосконалення.

Людина отримує в процесі рекреаційної активності такі психолого-педагогічні здобутки:

• постійне формування низки цінностей, прагнень і зацікавлень;

• удосконалення та розвиток соціально-психологічних потреб;

• вдосконалення: характеру, управління психічним станом, відповідальності та самодіяльності;

• ефективне формування навичок спільної діяльності з іншими людьми;

• формування здатності розуміти потреби інших людей, співчуття.

 Педагогіка вільного часу поглиблює наші знання рекреаційного стилю життя, який характеризується такими елементами:

• самодіяльність та активність, що виявляються у виборі такої форми рекреаційної активності, яка відповідає власним переконанням, потребам, інтересам і є наслідком власних рішень;

• спонтанність діяльності, а також обмеження самоконтролю на користь власних відчуттів, емоцій, фантазії;

формування соціальних контактів, що грунтуються на товариських потребах людини та підтриманні тривалих неформальних людських стосунків;

забезпечення релаксу, доброго самопочуття, звільнення від стресів і напружень;

• отримання задоволення, приємності, участь у розвагах.

Рекреаційна активність людини на дозвіллі є також важливим чинником культури - "культура вільного часу" - це система напрацьованих та апробованих суспільством взірців поведінки людей на дозвіллі. Моделі проведення вільного часу формуються під впливом певної (домінантної) культури.

Незважаючи на тенденції до збільшення кількості вільного часу, усе ще чимала група людей використовує вільний час неефективно, з малою користю для власного здоров'я. У фаховій літературі зазначається, що важливою складовою педагогіки вільного часу є рекреаційне виховання. Мета рекреаційного виховання - це формування мотивів, переконань і потреб систематичної рекреаційної активності.

Головними завданнями рекреаційного виховання є:

- формування зацікавлень до систематичних рекреаційних занять;

-  формування потреб і переконань у рекреаційній активності;

- інформування про сучасні форми й методи рекреаційної активності та створення умов для їх використання різними групами населення;

- формування та зміцнення умінь і навичок рекреаційної активності, посилення мотивації у сфері активного дозвілля;

- формування умінь самооцінки і прийняття рішень у виборі рекреаційних форм, ефективних для людини та суспільства.

Рекреаційне виховання може реалізовуватися на таких засадах:

- систематичного формування усвідомлення, потреб і навичок ефективного використання вільного часу;

- інтегрування виховної діяльності всіх без винятку осередків впливу, а саме - сім'ї, школи, громадських організацій, закладів праці, осередків відпочинку, засобів масової інформації, неформальних об'єднань людей.

Ефективність рекреаційного виховання зумовлюється систематичним впливом на такі сфери життєдіяльності людини:

- пізнавальну сферу (інтелектуальну) - через усвідомлення ролі та значення для гармонійного розвитку людини задоволення рекреаційних потреб;

- емоційну сферу - через формування позитивного ставлення до рекреації, а також її значення в системі людських цінностей;

- сферу рухову (моторичну) - через формування рухових умінь і навичок ефективного проведення вільного часу.

 

Типи і види дозвілля.

 

Можна виділити такі типи дозвілля:

• культурно-мистецький (знайомство з творами мистецтва, історичними пам'ятками та ін.);

• освітньо-розвиваючий (навчання у вільний від роботи час, участь в роботі гуртків, відвідування просвітницьких заходів та ін.);

• природно-рекреаційний (перебування на природі, спілкування з до­машніми тваринами, спостереження за дикими тваринами);

• санаторно-оздоровчий і туристичний (подорожі, відпочинок на курорті та ін.);

• спортивно-видовищний (безпосередні заняття спортом і спостережен­ня за спортивними змаганнями);

• самодіяльно-любительський (хобі, самодіяльне заняття художньою творчістю);

• розважальний та видовищний.

 

Виділені найбільш поширені і доступні типи, безумовно, не вичерпують змістовних різновидів дозвільних занять, але дозволяють утворити нові, змі­шані види і різновиди дозвілля. Наприклад:

• народні ігри, спортивні заняття та ігри на свіжому повітрі (різновиди: рухливі ігри, ігри з м'ячем, плавання у відкритому водоймищі та ін.);

• любительські заняття на природі (похід, рибалка, охота);

• культурно-мистецький туризм (історичний, музейний туризм, від­відування міжнародних кінофетивалів, театрально-видовищних за­ходів та ін.).

 

Дуже різноманітним і широко затребуваним є розважальний тип дозвіл­ля — досягнення рекреаційних цілей через сприйняття певних видів і жанрів мистецтва. У розважальному відпочинку задіяні багато різновидів і форм на­родного мистецтва (елементів сміхової культури, бурлеск, весела музика та ін.), а також професійного мистецтва (буфонада, гротеск, естрадно-видовищні форми). Базовими компонентами розваг стають сміх (гумор, висміювання), святковий настрій, легка музика (пісенно-опереткового типу). Прагнення ор­ганізаторів представити споживачам помпезну і масштабну розвагу породжує в сучасній індустрії дозвілля яскраве музичне видовище, що отримало назву шоу. Призначення культурної продукції і зміст дозвільних занять набуває тут яскраво вираженого рекреаційного характеру, що не вимагає від людей сер­йозних інтелектуальних зусиль, не породжує складних відчуттів, хоча гострі переживання, радісні емоції в цьому випадку не протипоказані. Розважальний тип дозвілля існує в таких видах і різновидах:

• карнавали, святкові гуляння і заходи (свято сміху, проводи зими, Мас­ниця та ін.);

• розважальні заходи в приміщеннях (циркові вистави, вечори гумору і сатири в концертних залах, "капусники", розважальні шоу, скетчі на театральних підмостках);

• розважальні жанри мистецтва, видовищні види художньої продукції (комедії, комікси, детективи, трилери, фільми жахів, відеопродукція з еротичним змістом та ін.);

• легка музика (оперета, мюзикл), масові пісні, жанрові композиції;

• розважальні заняття на міських вулицях, у парках, у заходах розва­жальних центрів (вистави і концерти, атракціони, кімнати сміху, вікто­рини, забави, ігри та змагання всіх учасників на відкритому повітрі, в напівзакритих і закритих приміщеннях);

• ігрова діяльність (включаючи азартні ігри): казино, ігрові автомати, то­талізатор та ін. (Аванесова, 2006).

Сучасна людина частіше розглядає дозвілля як особисте надбання, в рамках якого вона реалізує свободу дій. Звичайно, діяльність на дозвіллі актуальна для індивіда, оскільки дозволяє йому відновлювати працездат­ність (спорт, ігри на повітрі, оздоровчі заняття), розширювати самосвідомість (звернення до мистецтва, філософії), самореалізовуватися і знімати стре­си (любительські заняття, розваги). Дозвілля надає можливість осмислити індивідуальні особливості: природжені якості характеру, творчий потенціал, рівень інтелектуального розвитку. У заняттях улюбленою справою, у самоті людина здатна зосередитися на своїх продуктивно-вольових можливостях.

Але на вибір тих або інших занять у вільний час впливають соціальні моменти: мода, реклама, соціальний статус. Саме на ці часом приховані від самої людини аспекти вибору дозвілля розраховують організатори розва­жальних заходів (рис. 2).

Суспільна значущість дозвілля. Коли безліч людей вирішують у доз­віллі одні й ті самі завдання, пов'язані із збереженням здоров'я, розвитком особистості, придбанням різноманітних соціальних зв'язків, індивідуальні потреби перетворюються на масові, набуваючи тим самим суспільного ха­рактеру і резонансу. Крім того, у ході дозвільних занять кожна людина усві­домлює свою ідентичність з культурним середовищем, глибше інтегрується в життєвий простір всього суспільства. Тому особливо важливе звернення людини до етнонаціональних видів занять на дозвіллі, до рекреаційних тра­дицій (більшість яких має колективний характер), до масових і видовищних видів дозвілля, участі в святах, гуляннях. Суспільний потенціал дозвілля — це зворотний бік його індивідуальної значущості. їх не можна виділяти один від одного, вони виступають взаємнодоповнюючими аспектами одного і того ж процесу людської життєдіяльності.

 

Сучасне суспільство розглядає діяльність на дозвіллі як самостійну сфе­ру життєдіяльності, що тісно перетинається з такими важливими сферами, як спорт і подорожі, релігія і мистецтво, сімейні відносини і побут, система со­ціальних комунікацій і практика масових видовищ, індивідуальні пристрасті й захоплення. У міру розвитку культури вільний час і дозвілля також еволю­ціонували, інтегруючи технічні новинки, освоюючи ефективніші організаційні технології.

 

Мандрівки

 

 

Лекція №4

 

Поняття вільного часу, рекреації, культурного дозвілля

 

План.