Тема 3. Емоційно-вольова X а paktep и c тика людини

    До емоційно-вольової сфери відносяться такі основні поняття як емоції почуття, настрої, воля. Їх аналіз і врахування в конкретних ситуаціях дозволяють зрозуміти людську поведінку, вчинки.

  Е м о ц і ї – це психічний стан людини, суть якого полягає в ситуаційній, короткотривалій реакції організму на різні події, факти оточуючого середовища. Емоції з точки зору нейрофізіології мають вроджений характер, проявляються імпульсивно, тобто не потребують підготовки і навчання. Джерелом їх виникнення є логічна потреба організму в поєднанні з об’єктивною дійсністю. Все, що задовільняє біологічні і соціальні потреби людини, викликає у неї позитивні емоції (задоволення, радість, щастя, любов, захоплення, приязнь). І навпаки, все, що не відповідає потребам людини – викликає негативні емоції (незадоволення, гнів, страх, горе, сум, огида, ненависть). Слід зазначити, що особистісна і суспільна оцінка позитивних і негативних емоцій не завжди співпадають. Наприклад, такі емоції як каяття, сором оцінюються людиною як неприємні, але із соціальної точки зору вони корисні і необхідні, бо сприяють моральному вдосконаленню особистості. Емоції ненависті, гніву, огиди сприймаються людьми також позитивно, коли мова йде про такі негативні суспільні явища як зрада, злочинність, алкоголізм, наркоманія тощо.

Емоції за своїм характером складні і взаємопов’язані. Деколи людина може одночасно проявляти цілком протилежні емоції. Прикладом такого психічного стану може бути закінчення школи або іншого навчального закладу. Тут учень чи студент відчуває одночасно радість, сум і гордість.

 У психології розрізняють стенічні (від грец. «стенос» – сила) і астенічні (від грец. «астенос» – слабкість, безсилля) емоції. Практикою доведено, що людина в пориві таких стенічних емоцій як гнів і радість може виконати набагато важчу і складнішу роботу. І навпаки, такі астенічні емоції як страх, журба, горе, пригніченість зменшують активність, енергію і життєдіяльність людини, викликають відчай і апатію.

  Емоції поділяються на настрої, афекти, хвилювання і пристрасті.

  Настрій – це загальний емоційний стан людини, який впливає на її діяльність і поведінку впродовж довготривалого або короткотривалого періоду життя.

Афект (від лат. affectus – душевне хвилювання, збудження) – це короткотривалий інтенсивний вибух емоцій. Ними можуть бути гнів, горе, радість, страх. Викликаються афекти сильними збудниками: словами, поведінкою інших людей, деякими обставинами.

Хвилювання – короткотривалий емоційно-психічний стан з різким початком і різноманітною інтенсивністю. У хвилюванні відображається оцінка людиною тих чи інших явищ, спонукання до дії, передбачення її наслідків. Як правило, хвилювання знижують рівень логічного мислення людини.

Пристрасті – це сильні, глобальні, стійкі і довготривалі почуття, які стають характерними рисами особистості. Маючи пристрасті, людина підпорядковує їм свої інші зацікавлення і зусилля. Пристрасті можуть бути позитивними і негативними. Позитивні пристрасті зорієнтовані на пізнання світу, самовдосконалення. Негативні – завжди мають шкідливий характер як для людини, так і для суспільства.

Із емоціями тісно пов’язані почуття, але вони не тотожні. Почуття відрізняються від емоцій тим, що носять соціальний характер. В їх основі лежать суспільні потреби і відносини між людьми. Таким чином, почуття – це психічний стан людини, який визначає відношення до того, що вона пізнає або робить, до інших людей і самої себе.

Сучасна психологічна наука, виходячи з різних критеріїв класифікації почуттів, виділяє суспільні, моральні, інтелектуальні, естетичні і релігійні почуття.

Cуспільні почуття – це різноманітні зв’язки і контакти з іншими людьми. Є три типи таких зв’язків.

1. Взаємний зв’язок людей чоловічої і жіночої статі, що призводить до утворення сім'ї. Для цього типу характерні почуття симпатії, любові, вірності, приязні.

2. Суспільний взаємозв’язок почуттів, пов’язаний з материнством і батьківством. Сюди можна віднести почуття ніжності, делікатності, любові, приналежності тощо.

3. Взаємозв’язки, які встановлюються в результаті співпраці й партнерства. До них відносять почуття ввічливості, толерантності, взаємовиручки, допомоги.

Моральні почуття – це система загальнолюдських цінностей, моральних і гуманістичних норм, принципів та ідеалів, які визначають сенс життя людей, регулюють взаємовідносини у суспільстві. Найважливішими з них є почуття совісті обов’язку, відповідальності.

Інтелектуальні почуття – це почуття, пов’язані з розумово-пізнавальною діяльністю людини упродовж її життя. До них відносять почуття сумніву і впевненості, радості і задоволення, тріумфу і розчарування.

Естетичні почуття – це відношення людини до всього її оточення з точки зору ідеалів краси. Джерело естетичних почуттів – твори мистецтва, музика, живопис, скульптура, література, архітектура.

Релігійні почуття – психічний стан віруючих людей, основою якого є прагнення наблизитися до Бога. Таке почуття виникає, передусім, під час молитви, відвідування церкви, участі у богослужінні, контактів з предметами культу.

З людською психікою тісно пов’язана воля. Під цим поняттям психологи розуміють психічну діяльність людини, зорієнтовану на цілеспрямовані дії і вчинки через подолання труднощів і перешкод. Воля людини визначається вмінням долати перешкоди і труднощі на шляху до мети, управляти своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність поставленій меті. На цьому шляху людині приходиться долати зовнішні та внутрішні труднощі.

Зовнішні труднощі – це об'єктивні перешкоди, протидія інших людей. Природні перешкоди. Внутрішні перешкоди залежать від самої людини. До них належать пасивність, поганий настрій, лінощі, почуття страху, звичка думати непродумане тощо.

Щоб бути вольовою людиною, потрібно розвивати і виховувати такі якості: цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, витримку, сміливість, мужність, дисциплінованість. Зміст цих вольових якостей загальновідомий.

 

 

Тема 4. Пам’ять

 

   Важливою особливістю психіки людини є те, що предмети та процеси навколишнього світу, які ми сприймаємо, не зникають безслідно для нашої свідомості, а зберігаються у корі головного мозку. Тільки завдяки збереженню та відтворенню інформації, людина може орієнтуватися у навколишньому середовищі та постійно нарощувати свій інтелектуальний потенціал. Запам’ятовування, зберігання і наступне відтворення інформації називається пам’яттю.

Кожний вид людської діяльності пов’язаний з певним видом пам’яті. Для видової класифікації пам’яті у психології існують три основні критерії: об’єкт запам’ятовування, ступінь вольової регуляції пам’яті, тривалість збереження інформації.

За об’єктом запам’ятовування пам’ять поділяється на: емоційну, образну, словесно-логічну та моторну.

Емоційна пам’ять Зв’язана з почуттями людини. Завдяки їй людина може співчувати та співпереживати.

На основі образної пам’яті людина цілісно відображає навколишній світ. Вона поділяється на зорову, слухову, дотикову, нюхову, смакову. У переважної більшості людей задіяна зорова і слухова пам’ять. Інші види образної пам’яті обслуговують певний вид професійної діяльності.

Словесно-логічна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення думок. Цей вид пам’яті притаманний тільки людині.

Моторна пам’ять служить основою для набуття рухових навиків тих, хто вчиться ходити, писати, навчається використовувати інструменти та пристрої професійній діяльності, у спорті.

За ступенем вольової регуляції пам'ять поділяється на мимовільну та довільну. Мимовільне запам’ятовування відбувається без вольових зусиль. Довільне запам’ятовування потребує уваги та зосередженості індивіда.

Поділ пам’яті на короткочасну та довготривалу здійснюється на основі такого показника як її тривалість. Короткочасна пам’ять виникає при миттєвому сприйнятті інформації та негайному її відтворенні. Цей вид пам’яті добре розвинений у перекладачів та різного роду операторів управління. Довготривалість пам’яті – це спроможність людини упродовж довгого часу зберігати сприйнятий досвід.

У функціонуванні пам’яті виділяють процеси – запам’ятовування, збереження, відтворення і забування. Ефективність запам’ятовування залежить від мотивів, цілей і способів діяльності людини. Збереження – це здатність пам’яті утримувані деякий час певну інформацію. Відтворення пов’язане з пригадуванням матеріалу. Відтворення є основним якісним показником пам’яті. Забування – це властивість пам’яті втрачати через певний проміжок часу набуту раніше інформацію. Забування, крім відомих негативних наслідків, має і позитивну сторону, вона захищає наш мозок від перевтомлення. Залежно від особливостей протікання процесів пам’яті людей можна поділити на чотири групи: тих, хто швидко запам’ятовує і довго забуває; швидко запам’ятовує і швидко забуває; повільно запам’ятовує, але довго забуває; довго запам’ятовує і швидко забуває.

Успішне запам’ятовування, збереження та відтворення матеріалу, залежить від багатьох умов. В першу чергу від інтересу людини до того матеріалу, який необхідно запам’ятати. Велике значення для запам’ятовування мають почуття. Емоції та почуття активізують мозок людини і сприяють кращому запам’ятовуванню.

Важливою умовою доброго запам’ятовування є розуміння матеріалу. Те, що зрозуміле, швидше запам’ятовується і довше зберігається у пам’яті. Позитивно впливає на процес запам’ятовування і внутрішня установка людини на міцне і довге засвоєння інформації.

Запам’ятовування проходить набагато успішніше при поєднанні його з діяльністю людини. У процесі діяльності людина порівнює, узагальнює, робить певні висновки і тим самим сприяє більш свідомому закріпленню матеріалу.

Запам’ятовування невід’ємне від вольових якостей людини. Досить часто саме наполегливість, завзятість виступають основними показниками успішного запам’ятовування.   

  Таким чином, до основних, якісних показників пам’яті належать: місткість, тобто її здатність запам’ятовувати велику кількість інформації, швидкість запам’ятовування, тривалість збереження засвоєного, готовність до відтворення.

  Наявність в однієї людини вищеназваних якісних показників пам’яті є швидше ідеалом, ніж реальністю. Найбільш поширеним є підхід, коли береться до уваги лише швидкість запам’ятовування та тривалість збереження інформації.

  Отже, пам’ять людини є невід’ємним важливим складником її психіки, що надає людині здатність мислити, розвивати її розумові здібності через утримування потрібної інформації, її аналіз та синтез.

 

  

Тема 5. Пізнавальні процеси

 

Психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, мислення і мова, уява, увага) відіграють важливу роль у різних сферах людської життєдіяльності.

Відчуття – відображення в корі головного мозку окремих ознак і властивостей предметів, явищ, які безпосередньо діють в даний час на органи відчуттів людини (зір, слух, смак, нюх, дотик). За допомогою відчуттів людина пізнає зовнішні характеристики предметів: величину, форму, колір, густину, температуру, звук, запах, смак тощо. На основі відчуттів виникають складніші психічні процеси – сприйняття, мислення, уява, увага.

Відчуттями володіють не тільки люди, але й деякі тварини – гострим зором (орли), нюхом і слухом (собака). Очі мурашок розрізняють ультрафіолетові промені, які не доступні очам людини. Летючі миші і дельфіни сприймають ультразвуки, котрих не чує людина. Змія відчуває найменші коливання температури − в 0,001 градуса. Але органи відчуттів людини розрізняють у речах значно більше ознак і властивостей, ніж відчуття тварин, бо людські відчуття збагачуються мисленням.

Важливо знати яким чином інформація із зовнішнього світу поступає до мозку людини. В психології канали зв’язку між мозком і довкіллям називається аналізаторами. Аналізатор – це складне нервове сполучення, яке єднає органи відчуттів людини з її корою головного мозку. Всі аналізатори пристосовані для сприйняття тільки для них характерних властивостей предметів чи явищ. Наприклад, око реагує на світлові подразники, вухо – на звукові, ніс та язик –-на хімічні властивості, шкіра – на механічні і температурні подразники.

Аналізатори складаються із трьох відділів: переферичного, або рецептора; провідникового; мозкового або центрального, що знаходиться в корі головного мозку.

До переферичного відділу аналізаторів відносяться рецептори − органи чуттів (око, вухо, язик, ніс, шкіра) і спеціальні рецептори – закінчення, які закладені у м’язах, тканинах і внутрішніх органах тіла. Рецептори – це анатомо-фізіологічні трансформатори, які реагують на певні подразники, внаслідок чого відбувається збудження нервової системи. Провідниковий відділ здійснює нервове збудження від рецепторного апарату до центрів головного мозку.

Мозковий або центральний відділ виконує функцію аналізу. Саме тут виникають відчуття. Вони поділяються на три групи. До першої відносяться відчуття, які відображають зовнішні ознаки і властивості оточуючих людину предметів і явищ: зорові, слухові, смакові, нюхові і шкірні. Другу групу складають відчуття, які відображають стан організму – органічні, відчуття рівноваги, рухові. До третьої групи відносять дотикові і больові відчуття.

Складнішим пізнавальним психічним процесом є сприйняття. Це відображення в корі головного мозку людини предметів, явищ, подій як цілісності. Психологи виділяють переважно такі властивості сприйняття: цілісність (відображення об’єкту пізнання як єдиного цілого), осмислсність (застосування у сприйнятті знань і досвіду), вибірковість (виділення пізнавального об'єкту з інших), константність (відносна постійність образів), апперцепція (залежність сприйняття від психічного стану, досвіду і якостей людини).

У процесі сприйняття важливу роль відіграють пауза, інтонація, освітлення, звукове середовище, побілка приміщень і т. д. Відомо, наприклад, що червоний колір збуджує, привертає увагу, голубий діє заспокійливо. Дослідження показують, що правильно вибраний колір для фарбування стін приміщень та обладнання підвищує продуктивність праці на 15-20 %.

В основі сприйняття лежать аналізатори. Вони відіграють не одинакову роль. Як правило, один із них визначальний. У залежності від того, який аналізатор відіграє у сприйнятті головну роль, відрізняють зорові, слухові, дотикові сприйняття. Сприйняття деколи неправильно, викривлено відображає предмети і явища оточуючого довкілля. Таке явище називають зоровими ілюзіями.

  Важливе місце у пізнавальних процесах людини займає уява, мислення і мова. Уява – це відтворення у свідомості образів конкретних предметів, а також створення нових образів, ідей. До уяви спонукають людину різні завдання, потреби, бажання, почуття, настрій, світогляд. Завдяки уяві, людина створює нові образи, в думці передбачає події, результати своєїпраці, заглядає у майбутнє. Уява буває таких видів: мимовілна, довільна, відтворююча, творча, мрія.

 Мислення – це складний психічний процес опосередкованого і узагальнюючого пізнання оточуючого світу. Мислительна діяльність людей здійсьнюється за допомогою таких операцій: порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, конкретизації.

Порівняння - це співставлення предметів з метою встановлення їх схожості і вімінності. Аналіз – це мислиме розчленування предмета на його складові частини.

Синтез – це з’єднання окремихелементів, розчленованих аналізом у єдине ціле. Абстрагування – це виділення істотних ознак і нехтування іншими властивостями, які є на даному етапі пізнання другорядними. Узагальнення – це мислиме об’єднання предметів і явищ на основі їх загальних ознак. Конкретизація – це підтвердження теоретичних положень фактами, прикладами з практичного життя.

    Таким чином, психічні пізнавальні поцеси відіграють важливу роль у людській життєдіяльності. Вони протікають у відповідності з індивідуальними властивостями кожної дюдини, поглядами, переконаннями, мотивами і цілями.

 

 

Тема 6. Особистість та її індивідуально-психологічні особливості

 

Тема особистості у психології є однією з основних.   Зокрема, важливим

є положення про те, що психічна характеристика людини є багатогранною й визначається як вродженими властивостями, так і набутими у процесі навчання, виховання, самовиховання. Варто наголосити, що особистість з точки зору психології – це своєрідне і єдине сполучення рис характеру, властивостей особистості. Описуючи ту чи іншу особистість – називаючи її характерні риси, ми отримуємо картину особистості. На думку Ю. Ананьєва, одного із членів Ленінградської школи психологів, кожній людині притаманна яскрава індивідуальність, яка є інтегральною якістю, що об’єднує її природні таособистісні властивості. Через індивідуальність розкриваються: своєрідність особистості, її здібності, переважна сфера діяльності. В індивідуальності виділяються базові та програмовані властивості.

До базових належать темперамент, характер, здібності
людини. Саме через них розкриваються динамічні характеристики
психіки, формується певний стиль поведінки та діяльності, спілкування
особистості.                   

До програмованих належать спрямованість, самоусвідомлення.

 На основі оцінки властивостей особистості можна скласти психологічний портрет – власний та іншої людини.

До психологічного портрету зазвичай включають: темперамент, характер, здібності, рівень інтелекту, емоційність (рівень стійкості), самооцінку (занижену, адекватну, завищену).

   Індивідуальні особливості людини були названі темпераментом (від лат. temperamentum –  співвідношення, пропорція).

    Темперамент  належить до базових психологічних характеристик  індивідуальності. Він є основою, на якій будується людська особистість.

Тип темпераменту, за І. Павловим, обумовлений властивостями нервових процесів збудження й гальмування та їх різноманітним сполученням. Він вважав, що таких властивостей є три: сила, врівноваженість, жвавість. Немає типів темпераментів поганих чи гарних. У кожного є сильні та слабкі сторони. Комбінація цих властивостей і породжує різні типи темпераменту.

Незважаючи на те, що типи темпераменту у більшості відомі, зверніть увагу на їх характеристику, слабкі, сильні сторони, особливості поведінки людей різних типів темпераменту.

   Темперамент – це анатомо-фізіологічні і психологічні особливості людини, які визначають динаміку її діяльності та поведінки. Є чотири показники динаміки психічних процесів і поведінки: активність і емоційність, збудження і гальмування. В залежності від цих процесів розрізняють людей із   сильною і слабкою нарвовою системою.

    Традиційно виділяють такі основні типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолічний. В чистому вигляді названі темпераменти зустрічаються дуже рідко. З точки зору психології, немає поганих або хороших темпераментів, кожен наділений позитивними особливостями.

    Сангвінічний темперамент – характеризується цікавістю, рухомістю, життєрадісністю. Представник цього типу емоційно нестійкий, легко піддається почуттям, але вони у нього несильні і неглибокі.Сангвінік швидко забуває образи, легко переносить невдачі, товариський, доброзичливий і привітний. У навчанні засвоює той матеріал, який викликає емоційний відгук і не вимагає багато зусилля.

    Флегматичний темперамент. Представник цього типу повільний, спокійний, не квапливий, врівноважений. В будь-якій діяльності проявляє грунтовність, продуманість, наполегливість. Схильний до порядку, звичної обстановки, не любить перемін ні в чому. Як правило, доводить розпочату справу до кінця. Всі психічні процеси у флегматика проходять повільно. Ця сповільненість заважає йому в учбовій діяльності, осодливо там, де вимагається швидко запам’ятати, зрозуміти, міркувати, зробити. В подібних випадках флегматик може бути безпорадним, але зате запам’ятовує він надовго, грунтовно, міцно.

    У відносинах з людьми флегматик завжди спокійний, дружелюбний. Його важко вивести з рівноваги, він ухиляється від сварок. При правильному вихованні у флегматика легко формуються такі риси як посидючість, діловитість, наполегливість.

    Представники холеричного темпераменту відрізняються швидкістю рухів і дій, збудливістю, неврівноваженістю. Психічні процеси протікають в них швидко, інтенсивно. Холерик із захопленням береться за справу, проявляє ініціативу, працює з піднесенням. Але пілнесення і захоплення зникає, коли робота одноманітна і вимагає посидючості та терпіння. У спілкуванні з людьми холерик проявляє різкість, гарячковість, дратівливість, емоційну нестриманість, що нерідко призводить до конфліктних ситуацій.

    У представників меланхолічного темпераменту психічні процеси протікають уповільнено, вони мляво реагують на сильні подразники; тривале і сильне напруження викликає у них уповільнену діяльність, а потім іприпиняє її. Вони швидко стомлюються. Але у звичайній і спокійній обстановці люди з таким теапераментом почувають себе спокійно і працюють продуктивно. Емоційні стани у людей меланхолічного темпераменту виникають повільно, але відрізняються глибиною, великою силою і тривалістю; меланхолік легко вразливий, важко переносить образи, схильний до замкнутості, уникає спілкування з мало знайомими і новими людьми, часто соромиться.

    Із темпераментом тісно пов’язаний характер людини. Психологи розглядають характер як сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що складаються та виявляються у спілкуванні, діяльності та накладають відбиток на поведінку людини. Особливості особистості, які належать до характеру, називають рисами характеру    (сміливість, правдивість, відвертість, схильність до творчості, щедрість, скупість, безвідповідальність та ін.). Тобто, це властивості, які характеризують людину та за будь-яких обставин можна очікувати на їх прояв у даної людини.

Характер людини – багатоманітний, багатогранний у своїх виявах і разом з тим – цілісний. Це дає змогу ставити питання про класифікацію характерів. Традиційно при цьому розглядаються наступні сфери:

– сфера спрямованості інтересів та схильностей;

– інтелектуальна сфера.

   Коли ми вживаємо слово «характер», то розуміємо поведінку людини, її звички. Слово «характер» у перекладі з грецької означає «риса», «прикмета», «ознака», «особливість».

Характер – це сукупність індивідуальних психічних властивостей особливості, які визначають відношення людини до оточуючого довкілля, її діяльність, поведінку, вчинки. Особливою ознакою характеру людини є звичка, що міцно закріплюється у відповідь на вплив різних зовнішніх подразників.

  Риси характеру прийнято поділяти на дві основні групи. Першу групу складають ті риси характеру, які визначають ставлення людини до дійсності (до суспільства, колективу, інших людей, до праці, до самої себе). Друга група включає в себе цільові риси характеру: цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість, витримку, мужність і сміливість, дисциплінованість. 

  Характер впливає на здібності людини. Підставою для визначення здібностей є два показники: швидкість оволодіння певним видом діяльності і якість досягнутих результатів. Потенційні можливості психіки людини невичерпні.

Важливою індивідуально-психологічною особливістю людини є здібності. Що таке здібності? По-перше, це – психічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; по-друге, це – індивідуальні обливості, які стосуються успішності у будь-якій діяльності.

Останнім часом здібності у психології розглядаються як особлива властивість психологічної системи, що знаходить вираження у певному рівні її продуктивності (точності, надійності, швидкості функціонування).

Існує низка класифікацій здібностей. Розуміння цієї проблеми є особливо актуальним, тому що деякі типи діяльності (управлінська, викладацька, дослідницько-діагностична) вимагають повсякденного «сполучення різнорідного», тому їх ефективність визначається загальною здібністю особистості.

  Останнім часом (особливо у СІІІА) проведено багато досліджень, які свідчать, що у творчих можливостях людей існують відмінності вже з дитячого віку. Обдаровані діти становлять від 2,5 до 20 % від загальної кількості дітей, але вони найчастіше відчувають депресію завдяки диференційованому підходу, змушені приховувати свої здібності від оточуючих. Що характерно для таких дітей? Здібність подумки програвати ситуації ризику та небезпеки, знаходити нестандартні рішення, прогнозувати майбутнє, виробляти оригінальні прийоми розв’язку задач. Але вони часто «незручні», напружені, уперті. Не бажають слідувати суспільні зразки, навіть позитивні. Безумовно, обдаровані діти вимагають індивідуального підходу.   

      Здібності – це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам даної діяльності і є умовою успішного її виконання. Здібності формуються і виявляються тільки в процесі відповідної діяльності. Однак, сучасна психологія визнає і роль вроджених факторів у розвитку здібностей. Розрізняють здібності різного рівня – учбові, загальні, розумові і спеціальні, творчі. Учбові здібності передбачають засвоєння уже відомих досягнень людської цивілізації, здобуття знань, умінь і навичок.

Творчі здібності характеризуються створенням нових способів виконання діяльності. До загальних розумових здібностей відносяться розумова активність, критичність, систематичність, швидкісна розумова орієнтація, високий рівень аналітико-синтетичної діяльності, зосереджена увага. Спеціальні здібності – це музикальні, художньо-образотворчі, математичні, літературні, конструктивно-технічні і т. д. Високий рівень розвитку здібностей називають талантом.

    Важливо не лише вміти давати характеристику індивідуальним особливостям особистості, але й оцінити їх – як власні, так і інших людей. Психологія може запропонувати широкий спектр таких методів: спостереження, тестування, біографічний метод, метод оцінювальних центрів, невербальні методи та ін. Характеристики, умови їх вибору, правила використання досить широко подано у літературі.

Використовуючи тести, самоспостереження, проаналізуйте та ще раз дайте оцінку своїм індивідуальним особливостям, складіть свій «психологічний портрет». Пам’ятайте, пізнання себе та інших людей – головні елементи психологічної культури.