Виникнення і розвиток науки про фінанси

Термін „фінанси” походить від латин. „finance” – грошовий платіж. Вперше цей термін почали використовувати наприкінці ХІІІ ст. в Італії.

Виникненню фінансів сприяли такі обставини:

• Центральній Європі в результаті перших буржуазних революцій хоча і збереглись монархічні режими, але влада монархів була значно обмежена, саме тому відбулося відчуження монарха від казни. Виник загальнодержавний фонд грошових засобів – бюджет, яким монарх не міг користуватись особисто;
• Формування і використання бюджету прийняло системний характер.

Тобто виникли системи державних доходів та видатків з визначеним складом, структурою, і законодавчим закріпленням. Саме тоді було сформульовано основні напрями видатків: на військові цілі, управління, економіку, соціальні потреби.

• Податки в грошовій формі набули переважного характеру, тоді як раніше доходи держави формувались головним чином за рахунок натуральних податків і трудових повинностей.

Одже, фінанси – продукт наявності держави і товарно – грошових відносин. В ХІХ ст. функції держави значно розширились і удосконалились, а товарно-грошові відносини зайняли головне місце в економічній системі. Фінанси стали універсальним і дуже активним елементом економічного життя.

 

Виникнення фінансів пов’язане з 2-ома суспільно-економічними передумовами:

v Виникнення держави і розвиток державності

v Розвиток ТГВ.

Виникнення держави призводить до об’єктивної необхідності розподілу і перерозподілу створеного суспільного продукту

 

2 Поняття „Фінанси” та „Фінансова система”

В загальному вигляді фінанси відображають відносини, які виникають між

людьми, підприємствами, фірмами, банками, державними органами з приводу отримання, передавання один одному грошових коштів, взаємних платежів, боргових та інших зобов’язань.

Фінанси охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики,

вклади в банки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально-економічними процесами.

       Фінанси – це система відносин з приводу розподілу й використання фондів грошових коштів (фінансових ресурсів).

       Фінанси це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами щодо акумуляції (накопиченню) та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу.

Тільки виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови для процвітання нації.

Фінанси безпосередньо пов’язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм.

       До фінансів не належать гроші, що обслуговують особисте споживання та обмін (купівля товарів в роздріб, оплата комунальних послуг, особистих транспортних засобів, охорони здоров’я), а також гроші, отримані у вигляді заробітної плати, грошового переказу, спадщини тощо.

       Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему.

       Фінансову систему розглядають за внутрішньою будовою та організаційною структурою.

       За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність взаємопов’язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми розподілу і перерозподілу ВВП. (виділяють чотири сфери: рівень мікроекономіки – фінанси суб’єктів господарювання; рівень макроекономіки – державні фінанси; рівень світового господарства – міжнародні фінанси; узагальнюючий рівень – фінансовий ринок)

       За організаційною структурою фінансова система є сукупністю фінансових органів та інститутів, які керують грошовими потоками. (до організаційного складу фінансової системи України входять: Міністерство фінансів, ДПА, Контрольно –ревізійна служба, Казначейство, Пенсійний фонд, Рахункова палата, Аудиторська палата, Національний банк, комерційні банки, страхові компанії, фондова біржа, фінансові посередники на ринку цінних паперів)

 

Фінансові відносини

Функціонування фінансів пов’язане з такими поняттями, як фінансові відносини та фінансова діяльність.

Види фінансових відносин

 1. Між державою і юридичними  особами: держава через податки й платежі, відрахування вилучає частину ВВП до державного бюджету та спеціальних фондів. Зворотній напрямок: держава виділ з бюджету бюджетні асигнування, субсидії субвенції, дотації, бюджетне кредитування, основна частина виділяється бюджетним установам.

2. Держава і фізичні особи: населення сплачує податки встановлені законодавством, здійснюються відрахування в спеціальні фонди а також купівля державних цінних паперів. Держава надає фінансову допомогу малозабезпеченим громадянам та окремим категоріям населення.

3. Фін відносини між суб’єктами господарювання держави та недержавні форми власності: коли фінансуються витрати за рахунок об’єднання коштів декількох суб’єктів господарювання,при сплаті штрафних санкції, при орендних відносинах, при лізинг операціях, коли підприємець є власником цінних паперів, процеси реалізацій продукції, закупівлі ТМЦ і ін.

4. Фін. відносини між суб’єктами господарювання та їх працівниками, коли формується фонд з\п, виплачуються виплати.

5. Фін. відносини між підприємством і АТ з приводу купівлі-продажу цінних паперів. При отриманні й поверненні кредиту і сплати процентів на них.

6. Фінансові відносини виникають також між суб`єктами господарювання та страховими компаніями.

7. Також виникають відносини між суб’єктами господарювання та іноземними суб’єктами господарювання з приводу реалізації продукції, робіт, послуг.

8. Фін. відносини між суб’єктами господарювання та населенням, інвестиційними фондами, компаніями.

Характеристика фінансових відносин пов’язана з виділенням їх об’єктів та суб’єктів.

Об’єктами даних відносин є національне багацтво –вартість нагромаджених в країні матеріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів (основні засоби, матеріальні ресурси, страхові запаси, золотий запас, валютний запас, природні ресурси) і вироблений ВВП - додана вартість, вироблена у країні виробниками товарів, робіт, послуг у поточному році (амортизація, заробітна плата, прибуток, позиковий процент).

Суб’єктами фінансових відносин виступають: держава, підприємці, робітники і службовці, населення.

Роль фінансів:

v Забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб держави;

v Забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим безперервність відтворення виробництва;

v Здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення;

v Впливають на інтереси суб’єктів розподільчих відносин і регулюють різні напрями соціально – економічного розвитку;

v Відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

v Утворюють систему економічних показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства.

 

Фінансова діяльність

Фінансова діяльність — це система форм і методів, які викори­стовуються для фінансового забезпечення функціонування підпри­ємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практич­на фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення та­ких основних завдань:

v — фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської ді­яльності;

v — пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

v — виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господа­рювання, бюджетом, банками;

v — мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фі­нансування виробничого й соціального розвитку, збільшення влас­ного капіталу;

v — контроль за ефективним, цільовим розподілом та використан­ням фінансових ресурсів.

v Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основ­ними напрямками:

v — фінансове прогнозування та планування;

v — аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

v — оперативна, поточна фінансово-економічна робота. Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливі­ших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансо­вої роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпоря­дженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бю­джет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки ве­ликою мірою залежить також реальність основного джерела надхо­дження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат — визначення можливості най економнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важли­вим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собі­вартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продук­ції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює ре­альні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виро­бництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необ­хідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:

v — поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню ос­новних фондів;

v — раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

v — зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на осно­ві науково-технічного прогресу;

v — скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удо­сконалення форм її збуту;

v — зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація не­продуктивних витрат;

v —економія в адміністративно-управлінській сфері на основі ра­ціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фі­нансовий план складається у формі балансу доходів та витрат, опе­ративний — у формі платіжного календаря.

 

Функції фінансів

Фінанси виконують ряд функцій: регулюючу, розподільчу та контрольну.

Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових відносин у суспільстві. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного розвитку.

Розподільча функція фінансів пов'язана передусім з розподілом та перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства й населення.

Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.

Названі функції взаємопов'язані між собою, їх виконання залежить від чітких дій державних фінансових структур, підприємств різних форм власності, стабільного функціонування економічного та правового механізмів.

 

Тема 2

Фінансова система України

1. Поняття фінансової системи. Фінансова система за внутрішньою будовою

2. Фінансова система за організаційною структурою