Зв'язок пияцтва зі злочинністю.

Пияцтво - це систематичне, надмірне споживання спирт­них напоїв, яке знижує рівень соціальної активності особисто­сті, що негативно позначається на здоров'ї людини, котра споживає алкоголь. Найбільш поширеним негативним явищем є пияцтво. Багатовікова практика свідчить, що в суспільстві діє ланцюгова реакція: від соціальної безправності, матеріальної невпевне­ності до пияцтва й алкоголізму в майбутньому як спроби уник­нути суворої дійсності. Кінцевим результатом такої реакції нерідко стає вчинення правопорушень (злочинів) з метою отримання грошей для придбання спиртних напоїв або як на­слідок фізіологічної агресії. Між пияцтвом і злочинністю існує тісний зв'язок, про що свід­чать дані кримінально-правової статистики. Кримінологічний уплив алкоголю спостерігається при аналізі всіх видів злочинів. До найбільш поширених злочинів, які вчиняються в стані алкогольного сп'яніння, належать: умисне вбивство (та замах) (45,5 %); умисне тяжке тілесне ушкодження (42,5 %); зґвалтування (51,0 %); розбій (28,7 %); хуліганство (41,7 %); незаконне заволодіння транспорт­ними засобами (22,1 %); ДТП зі смертельними наслід­ками (14,1 %). Безумовно, поведінка людини, що перебуває в стані алко­гольного сп'яніння, зумовлюється не тільки впливом алкоголю, а й низкою інших факторів, пов'язаних з вихованням і звич­ною поведінкою. Найчастіше алкоголь не вносить нічого нового до мотивів злочинної поведінки, а проявляє бажання, які виникли раніше. Практично, в основі всіх видів п'яної мотивації прямо чи побічно є прагнення до спілкування. Алкоголізм єднає цих осіб у групи, де негідні інтереси, аморальні дії, сварки та бійки становлять основу стосунків. Це призводить до деградації особи, асоціальної поведінки, недостатнього самоконтролю, низького рівня саморегуляції. У стані сп'яніння посилюється жорстокість насильницьких злочинів, безглуздість і злість. Пияцтво є самопідбурювання до злочину. При алкоголізмі настають серйозні особисті зміни в характері, вольовій і емоційній сферах.

 

31. Попередження автотранспортних злочинів. До дорожньо-транспортних злочинів належать:порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транс­портних засобів особами. які керують ними (ст. 286 КК України); випуск в експлуатацію технічно несправних транспорт­них засобів чи інше порушення їх експлуатації (ст. 287 КК України);порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убез­печення дорожнього руху (ст. 288 КК України);порушення чинних на транспорті правил (ст. 291 КК України). До найтиповіших порушень правил дорожнього руху стосовно протиправної поведінки водія належать перевищення швидкості; порушення правил обгону, маневрування; виїзд на смугу зустрічного руху; порушення правил переїзду перехрестя вулиць; недотримання дистанції. Значною мірою ДТП пов’язані зі станом сп’яніння учасників дорожнього руху: водіїв і пішоходів. Усі причини й умови, що призводять до дорожньо-транс­портних злочинів, доцільно поділити на такі блоки: дії та стан водія; дії та стан пішоходів і пасажирів транспорту; технічний стан транспортного засобу; стан дороги й метеорологічні умови.

Розмаїття причин ДТП зумовлює різноплановість заходів щодо їх попередження. Головним суб'єктом спеціальної профілактики виступають органи ДАІ, якими здійснюється правовиховну роботу з без­пеки руху серед водіїв на транспортних підприємствах, а також серед населення. Велика робота проводиться інженерною служ­бою ДАІ й дорожніми організаціями із забезпечення доріг інформаційно-вказівними знаками, розміткою, огороджен­нями. Поряд із заходами, що забезпечують дотримання водіями норм безпеки (підбір, навчання, виховання, контроль), необхідні й заходи, що забез­печують безпечний рух інших його учасників, зокрема пішо­ходів, а також заходи, що запобігають та усувають умови виник­нення аварійних ситуацій, що залежать від стану доріг і транс­портних засобів. До спеціальних заходів профілактики дорожньо-транспортних злочинів належать: контроль за дотриманням правил безпеки руху; припинення порушень незлочинного характеру, які можуть перерости в автотранспортні злочини; виховний і правовий уплив на порушників; виявлення та усунення конкретних обставин, що сприяють виникненню аварійної обстановки (стан доріг, транспортних засобів, водіїв); виявлення й усунення за матеріалами кримінальних справ причин та умов конкретних злочинів; правова та виховна робота з водіями, що обслуговують населення.

 

32. Значення та форми участі громадськості у боротьбі зі злочинністю. Боротьба зі злочинністю передбачає широке залучення громадян до охорони громадського порядку, запобігання та припинення злочинів. Участь громадськості в розкритті злочинів сприяє своєчасному виявленню тих із них, що готуються чи вже вчинені, з’ясуванню причин і умов, що сприяють їх вчиненню, встановленню осіб, що скоїли злочини, і розшуку злочинців. З

Форми участі громадськості в розкритті та розслідуванні злочинів Участь громадськості в розкритті та розслідуванні злочинів може бути пов’язана і не пов’язана з підготовкою та виконанням слідчих дій. Із виконанням слідчих дій не пов’язані такі форми участі громадян:1. коли громадянин з власної ініціативи може припиняти злочинні дії, повідомляти правоохоронні органи про вчинені злочини; 2. створення громадських формувань — добровільних народних дружин (ДНД), громадських помічників слідчого, державної автоінспекції (ДАІ), оперативних загонів при карному розшуку, підрозділах державної служби боротьби з економічними злочинами (ДСБЕЗ).

До підготовки та здійснення слідчих дій, оперативних заходів залучають громадськість у таких випадках:  під час відтворення чи реконструкції обстановки з метою ефективного виконання окремих СД;  при виявленні джерел інформації стосовно дій, які розслідують; для охорони виконуваних СД (наприклад, огляду); для виконання окремих технічних прийомів, необхідних для СД, пошукових дій для виявлення та вилучення речових джерел; при здійсненні окремих організаційних заходів профілактики. Принципам залучення громадськості до участі в розкритті та розслідуванні злочинів, до яких належать: добровільна участь;забезпечення особистої безпеки; залучати мінімальну кількість громадян; дії, які доручаються громадськості, мають відповідати морально-етичним нормам, бути гуманними й не суперечити закону.

 

33. Поняття попередження злочинності як виду соціальної діяльності. Попередження злочинності - комплекс взаємопов'язаних заходів, що проводяться державними органами і громадськістю з метою зниження рівня злочинності і усунення причин, що її породжують. Попередження злочинності - це спеціальний вид діяльності держави і суспільства, уповноважених на те громадських форму­вань, спрямованої на визначення форм і методів ефективного впливу на злочинність з метою її поступового витіснення з життя суспільства. Здійснення політики у сфері запобігання злочинності по­винне ґрунтуватися на певних принципах: гуманізм; наукова обґрунтованість; законність; економічна доцільність; диференційованість; своєчасність; плановість; комплексність. Функції: 1. Охоронна; 2. Регулятивна; 3. Виховна; 4. Ідеологічна; 5. Прогностична. Рівні попередження: 1.Загальносоціальний - (загальна профілактика) охоплює діяльність держави, суспільства та їхніх інститутів, яка спрямована на розв'язання суперечностей у галузі еконо­міки, соціального життя, в моральній сфері тощо. Цю діяльність здійснюють різні органи державної влади й управління, громадські організації, для яких функція запобігання злочинності не є основною чи професійною. 2. Спеціально-кримінологічний рівень полягає в цілеспрямованому впливові на криміно­генні фактори, пов'язані з певними видами та групами зло­чинної поведінки, наприклад, насильницькою чи економічною злочинністю. Спеціально-кримінологічна профілактика здійснюється у формі відомчих і міжвідомчих планів або програм підсилення боротьби зі злочинністю. 3.Індивідуальна виховна робота, яка спрямована на подо­лання антисуспільних поглядів особи, формування поваги до пра­вил співжиття (поділ. на 4 групи: ран­ня індивідуальна профілакт.; профілакт. щодо осіб, які вчинили чи вчиняють злочини пенітенціар.; постпенітенціар.). Суб’єкти профілактики: 1. Неспеціалізовані - це суб'єкти господарювання; установи культури та спорту; ЗМІ; органи, що регулюють природо­користування, міграцію; 2. Частково спеціалізов. - установи соціального обслуговування, освіти, охорони здоров'я, а також природоохоронні, контрольно-ревізійні й аудиторські організації; 3. Спеціалізовані є правоохоронні органи, для яких завдання та функції профі­лактики належать до основних, пріоритетних завдань. Це органи суду, прокуратури, внутрішніх справ, податкової міліції, держав­ної безпеки, юстиції, митна та прикордонна служби, внутрішні війська, наукові й навчальні спеціалізовані юридичні установи, деякі громад. організ.

34. Загальна характеристика західних кримінологічних теорій. Представники класичних кримінологічних шкіл (Беккаріа Бентам, Горвард, Лист, Фейєрбах та ін) вже в XVIII - XIX століттях рішуче відкинули теологічне розуміння злочинності як прояви сатанинського, диявольського початку. На їхню думку, злочин - наслідок свідомого поведінки людини, яка, володіючи повною свободою волі, здійснює вибір варіанти своїх дій. Представники класичних теорій при переоцінці можливостей кримінального покарання недостатньо уваги приділяли особистості злочинця, а також об'єктивних соціальних факторів, що детермінують злочинність, лише до заходів виховання і освіти зводили попередження злочинів.

Серйозні прогалини класичної школи дали певний поштовх до розвитку антропологічного напрямку кримінологічної теорії, одним з перших представників якого став італійський тюремний лікар-психіатр Ч. Ломброзо. Проведені Ч. Ломброзо дослідження особистості, організму осіб, що скоїли злочини, призвели до формування так званої теорії природженого злочинця. Сама теорія природженого злочинця поступово трансформувалася в біосоціальну, що наочно проявилося в працях послідовників Ч. Ломброзо.

Так, досить широке поширення набула теорія клінічної кримінології (небезпечного стану особистості), що пояснює злочинність внутрішньо властивою окремим індивідам схильністю до злочинів. Такі схильності, на думку французького вченого Пінателя, визначаються за допомогою особливих тестів, а також аналізу професії, способу життя, поведінки особистості. Представники теорії конституційного схильності до злочину (Кречмер, Шелдон, подружжя Глюк та ін) пов'язували вчинення злочинів з роботою залоз внутрішньої секреції, що впливає як на зовнішність (фізичну конституцію), так і на психіку людини. Як заходи боротьби зі злочинністю вони пропонували, поряд із застосуванням хімічних препаратів, приміщення потенційних злочинців у спеціальних таборах для прищеплення умінь і навичок суспільно корисної поведінки.

Близькі до ідей Ломброзо опинилися і концепції розумової відсталості злочинців (Годдард), їх спадкової схильності (Кінберг, Лонг та ін.) В основі цих концепцій лежали дослідження поведінки декількох поколінь близьких родичів; ідентичних та неідентичних близнят; впливу на поведінку зайвих чоловічих хромосом.

Майже одночасно з біологічним напрямком виникла соціологічна школа кримінології, основоположником якої є Кетле зі своєю теорією факторів. Ця теорія заснована на узагальненні результатів статистичного аналізу злочинності, соціальних характеристик особистості злочинця, інших ознак злочинів. Її основний постулат, сформульований Кетле, полягає в тому, що злочинність, як продукт суспільства, підпорядковується певним статистично фіксуються закономірностям, а її зміна залежить від дії різноманітних факторів: соціальних (безробіття, рівень цін, забезпеченість житлом, війни, економічні кризи, споживання алкоголю тощо); індивідуальних (стать, вік, раса, психофізичні аномалії); фізичних (географічне середовище, клімат, пору року і т.п.).

Основоположник теорії соціальної дезорганізації французький вчений Дюркгейм розглядав злочинність не тільки як закономірне соціально обумовлене, але навіть у відомому сенсі нормальне і корисне явище в суспільстві. У рамках цієї теорії розроблено поняття аномії - безнорматівності, тобто стану дезорганізації особистості, її конфлікту з нормами поведінки, що і призводить до скоєння злочинів.

Відомим розвитком цих концепцій є теорія конфлікту культур, яка виходить з того, що злочинна поведінка є наслідком конфліктів, що визначаються відмінністю світогляду, звичок, стереотипів поведінки індивідів і соціальних груп.

Теорія стигматизації, засновником якої є Танненбаум, припускає, що людина часто стає злочинцем не тому, що він порушує закон, а в силу процесу стигматизації - присвоєння йому владою цього статусу. Американський вчений Сатерленда на початку XX століття розробив теорію диференціальної асоціації, в основі якої лежить положення про те, що злочинність є результатом навчання особистості протиправної поведiнки в соціальних мікрогрупах (в сім'ї, на вулиці, в трудових колективах і т.п.).

Широким соціологічним підходом відрізняються віктимологічні теорії, що доповнюють кримінологічну проблематику вченням про жертви злочинів, поведінка яких може стимулювати, провокувати кримінальну активність злочинців, полегшувати досягнення злочинних результатів. Ці ідеї покладені в основу розробки та використання в практиці так званої віктимологічні профілактики злочинів.

 

35. Поняття злочинності. Загальна характеристика цього явища в Україні. Найсерйознішою працею, де дано визначення злочинності є праця Кузнєцової «Преступление и приступность» - Злочинність - соціально зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території за певний період часу, а також осіб, які їх вчинили. Ознаки злочинності: 1. Злочинність - явище негативне, що завдає шкоди суспільству загалом, так і конкретним його членам зокрема. У радянській кримінології прагнули підкреслити класовий характер злочинності. 2Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер. 3.Злочинність є історично мінливим явищем. Це означає,що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людствата разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного та незлочинного. 4. Злочинність - це не механічна сукупність, а цілісна су­купність, система злочинів. 5. Злочинності притаманна ознака самовідтворення, що характерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів та ін. 6. Злочинність складається з конкретних злочинів, вчине­них на певній території у відповідний період часу. 7. Злочинності притаманна іррегулярність. Іррегуляриість стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності, здійснюються незалежно один від одного. 8. Злочинність має масовий характер. Стосовно злочинності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукупності дій; 9. Злочинність характеризується стійкістю. Стійкість злочинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі порівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недоліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища.

В Україні особливо загрозливо зростала злочинність у перші роки незалежності. Найбільшого піку вона досягла у 1995 році. Починаючи з 1996 року, динаміці злочинності притаманне зменшення. Певні коливання у бік збільшення мали місце у 2000р. та 2003р. Що стосується показника злочинності за 2003 р., то треба відзначити, що суттєво зростання його було обумовлено позицією, яку зайняло МВС України щодо реєстрації злочинів. За роки незалежності України значного поширення набула економічна злочинність. Актуальною залишається проблема рецидивної злочин­ності.

 

36. Проблеми боротьби з організованою злочинністю. Організована злочинність – це системно пов'язана сукуп­ність злочинів, учинених учасниками стійких, ієрархізованих, тих, що діють планомірно, злочинних структур (груп, співтовариств, асоціацій), діяльність яких прямо чи опосередковано взаємно підтримується та узгоджується, будучи спрямованою на отриман­ня максимального прибутку зі злочинного бізнесу на визначеній території або у визначеній сфері, що взята під її контроль.

У боротьбі з цим явищем першочергового значення набувають загальносоціальні заходи удосконалення правоохоронної діяльності, для чого потрібно:1) Завершити радикальну реформу економічної, соціальної, політичної та інших сфер суспільства на засадах чесної конкуренції та демократії, подолати глибоку кризу, в якій опинилась Україна при переході від адміністративно-командної системи господарювання до цивілізованої ринкової економіки. 2)Удосконалити управління державним майном і економічними процесами. 3) Створити ефективну податкову систему, сприятливі умови для підприємницької діяльності.4) Запровадити попереднє вивчення банками фінансового стану фізичних та юридичних осіб, які звертаються з проханням про надання кредитів 5) Оскільки організована злочинність тісно пов'язана з корупцією запровадити обов'язкове декларування доходів усіма державними службовцями. Питання боротьби з організованою злочинністю мають широко висвітлюватись у ЗМІ. Окрім загальнопрофілактичних, треба посилювати спеціальні заходи протидії організованій злочинності. Так, суттєвого удосконалення вимагає чинне законодавство, що значною мірою заганяє економіку в "тінь".

 

37. Поняття організованої злочинності, її суспільна небезпека. Організована злочинність - це системно пов'язана сукупність злочинів, учинених учасниками стійких, ієрархізованих, тих, що діють планомірно, злочинних структур (груп, співтовариств, асоціацій), діяльність яких прямо чи опосередковано взаємно підтримується та узгоджується, будучи спрямованою на отримання максимального прибутку зі злочинного бізнесу на визначеній території або у визначеній сфері, що взята під її контроль. Ознаки: ієрархічність; розподіл ролей і функцій; наявність нормативних пиписів; самофінансування; систематична злочинна діяльність. Відповідно до Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30 червня 1993 р., під організованою злочинністю слід розуміти сукупність злочинів, які вчиняються у зв'язку зі створенням і діяльністю організованих злочинних угруповань.

ККУ розрізняє чотири види злочинних груп: групи без попередньої змови; групи з попередньою змовою; організовані групи; злочинне співтовариство (злочинна організація). За масштабом діяльності організовані злочинні структури поділяються на: регіональні; міжрегіональні; національні (в межах країни); транснаціональні (міжнародні).
За напрямками діяльності організовані злочинні структури можна поділити на ті, що функціонують у сфері:
кримінального бізнесу - незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин, зброї; тіньової економіки - контроль і вилучення частини прибутку; розподіл сфер упливу; безпосереднє створення тіньових підприємств та ін.; легальної економіки - відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом; інвестування їх у високоприбуткові підприємства. Суспільна небезпека організованої злочинності дуже велика. По-перше, вона заподіює державі і громадянам величезний матеріальний збиток. По-друге, відбувається зрощування злочинності з легальним підприємництвом. Мафіозні групи одержують "кришу" у вигляді офіційно діючих фірм. По-третє, (політичний аспект) організована злочинність зрощується і з державним апаратом, що особливо небезпечно. Організована злочинність у сфері економіки - один з найбільш небезпечних різновидів злочинності.

 

38. Негативні умови формування особи в сім’ї як джерело злочинної поведінки. Макро- та мікросередовище людини змінюються, іноді навіть дуже суттєво. Зміни макросередовища майже не залежать від можливостей і бажання окремого суб’єкта, а зміни мікросередовища зумовлюються бажаннями суб’єкта в їх поєднанні з відповідними об’єктивними факторами. Саме мікросередовищу належить визначальна роль у механізмі формування особи людини. Розглянемо основні складові мікросередовища, які найактивніше і найістотніше впливають на формування особи.

Насамперед таким соціальним середовищем, що вирішально впливає на формування особи, є сім'я, яка впливає на людину з моменту її народження. Якщо сім’я впливає позитивно, то особа дитини формується в позитивному плані, і навпаки. На формування особи в дитячому та юнацькому віці негативно впливають різні фактори й обставини, основними з яких є такі: негативні форми поведінки безпосередньо в сім’ї (пияцтво, скандали, бійки, наркоманія, деспотизм старших і фізично розвиненіших членів сім’ї тощо); відсутність психологічного, емоційного контакту між батьками й дітьми, а також між батьками; відсутність належного контролю за поведінкою дітей; збочені уявлення про виховання дітей в умовах “ринкової економіки”, прищеплення дітям поглядів про необхідність збагачення будь-якими шляхами, у тому числі й злочинними.

Існуюча в сім’ї система відносин і типові варіанти поведінки сприймаються підлітками як зразок поведінки, певна рекомендація. Негативні риси характеру особи формуються не лише у проблемних сім’ях, а й у зовнішньо благополучних сім’ях, де культивуються жадоба до влади і психологія всемогутності грошей.

 

39. Загальна кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця. Для неповнолітніх злочинців характерні істотні викривлення моральної та правової свідомості: тлумачення совісті, виходячи з особистих бажань або групової солідарності; орієнтація на швидке отримання задоволення; послаблення почуття сорому, нестриманість, брутальність і жорстокість, нестійкість та несамокритичність; байдужість до переживань і страждань інших людей; прагнення самоствердитися за рахунок більш слабких; погляд на законодавчі заборони як формальні; ігнорування соціальної ролі закону, він протиставляється доцільності, а групові норми - нормам закону; неадекватне розуміння дозволеної та недозволеної поведінки; формування вороже-недовірливого ставлення до правоохоронних органів; значне послаблення вольових якостей поширена переконаність у можливості уникнути по карання за вчинене тощо.

Питома вага осіб чоловічої статі серед неповнолітніх злочинців становить 90-95 %. Частка неповнолітніх дівчат, які вчиняють злочини, - 5-10 %. Культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх злочинців істотно нижчий порівняно з однолітками. Значна частина неповнолітніх - це ті, що погано навчаються, а також особи, які залишили школу.
До основних належать такі типи неповнолітніх злочинців: "особи, які взагалі спрямовані позитивно, скоюють злочин з легковажності, через непідготовленість до правильного виходу із ситуації, що склалася, а також через випадковий збіг обставин; "           особи, яких до злочину призвела ситуація, що виникла в результаті нестійкості загальної спрямованості особи; "особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталеності (це особи з передкримінальним досвідом);" особи із сформованою стійкою антисоціальною спрямованістю (мають кримінальний досвід).

40. Класифікація заходів попередження злочинності за їх змістом. За конкретним змістом розрізняють такі заходи профілактики: економічні, соціальні, ідеологічні, технічні, організаційні, правові. При такій класифікації вони поділяються на загальні та спеціальні. Економічні заходи спрямовані на нейтралізацію криміногенних наслідків функціонування економічної сфери і мають велике значення як на макрорівні (н-д, оздоровлення економіки країни загалом, економічний захист найменш забезпечених верств населення шляхом уведення науково обґрунтованого рівня прожиткового мінімуму), так і на мікрорівні (н-д, пільги і допомога конкретним особам, які перебувають у критичній ситуації). Соціальні заходи - позитивно впливають на різні соціальні інститути (сім'ю, колективи, громадські організації та ін.). Н-д, значний профілактичний потенціал містять заходи, що сприяють створенню культу сім'ї, розвитку громадських засад місцевого самоврядування. Ідеологічні заходи профілактики повинні формувати у членів суспільства моральну свідомість на основі суспільних цінностей (обмеження часу показу фільмів з еротичним змістом і сценами насилля).До технічних заходів профілактики належать різні технології, правила, засоби і пристосування, що перешкоджають суспільно небезпечним наслідкам у процесі соціальної діяльності людей, а також вчиненню злочинів та інших правопорушень (н-д, технології, що виключають аварійність на виробництві; правила дорожнього руху; засоби охоронної та пожежної сигналізації; запираючі пристрої). Організаційні заходи - повинні сприяти нейтралізації або мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності (н-д, заходи удосконалення процесів керованої міграції населення). Правові заходи - за змістом поділяють на такі:"що сприяють нейтралізації умов, які полегшують вчинення злочинів (норми різних галузей законодавства, що обмежують дієздатність алкоголіків, позбавляють батьківських прав, регламентують порядок придбання і зберігання вогнепальної зброї та ін.);"що стимулюють до дій, які перешкоджають або припиняють вчинення злочинів (норми кримінального права про добровільну відмову від злочину, необхідну оборону, затримання злочинця); "що регламентують процес попередження злочинів.

41. Попередження злочинності неповнолітніх. Відомо, що в Україні різко зростає злочинність серед неповнолітніх і молоді. Доля злочинів підлітків у загальній злочинності за тридцять останніх років виросла майже в 4,5 рази. Особливу занепокоєність викликає збільшення неформальних молодіжних угруповань асоціального напрямку. У дитячому й молодіжному середовищі панує нігілізм, інфантилізм, негативізм, практицизм, зростає жорстокість і агресивність. Усе це може привести до непередбачених негативних наслідків. З метою надійного забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, підвищення ефективності діяльності державних і громадських організацій у боротьбі зі злочинністю серед них, створення належних умов для виховання дітей та підлітків, треба розробити і прийняти Закони України “Про органи (служби) у справах неповнолітніх і спеціальні підліткові установи” та “Про захист прав дитини”, в основу яких повинна бути покладена Конвенція 00Н про права дитини.

Система профілактики злочинності неповнолітніх складається з таких етапів:1) оздоровити середовище та допомогти неповнолітнім, які опинилися в несприятливих умовах життя та виховання, ще до того, як негативний уплив цих умов позначиться на їхній поведінці (етап ранньої профілактики); 2) не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити корекцію осіб зі значним ступенем дезадаптації, що вчиняють правопорушення незлочинного характеру (етап безпосеред­ньої профілактики); 3) не допустити переходу на злочинний шлях та створити умови для корекції поведінки осіб, які систематично здійснюють правопорушення, характер й інтенсивність яких вказують на ймо­вірність учинення злочинів у найближчому майбутньому (етап профілактики дозлочинної поведінки); 4) запобігти рецидивові злочинів підліткам, які раніше вчиняли злочини (профілактика рецидиву). Серед суб'єктів профілактики злочинності та зло­чинів неповнолітніх можна виділити: органи державної влади й органи місцевого самовряду­вання; інститути соціального виховання - родину, школу, трудо­вий колектив, установи культури та дозвілля; органи захисту й соціальної, психолого-педагогічної, медичної та правової допомоги дітям і підліткам, які перебува­ють у несприятливих життєвих умовах; правоохоронні органи загалом та їх спеціалізовані підроз­діли й служби.

      

42. Загальна характеристика та поняття злочинності неповнолітніх. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх - одна з центральних проблем боротьби зі злочинністю загалом. Злочинність неповнолітніх є самостійною кримінологічною проблемою, оскільки відрізняється від злочинності дорослих, що зумовлюється віком злочинців, який знаменує соціально-психологічні особливості цієї категорії і їх статус у суспільстві. Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками - від 14 років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 (вік юридичного повноліття). Є ще "підліткова злочинність", підліток - це дівчина чи хлопець віком 12-16 років. За підлітковим віком іде юність, але поняття "юнацька злочинність" також буде неправильним, бо юнацький вік не закінчується у 18 років. Іноді вживають термін "дитяча злочинність", але таким поняттям можна умовно позначити діяння у віці до 16 років, оскільки злочини, які скоюють особи віком 17-18 років аж ніяк не можна вважати дитячими.Зазначимо, що для злочинності неповнолітніх характерна підвищена латентність, оскільки багато злочинів, які скоюють неповнолітні, дорослими сприймаються як пустощі через недостатню соціальну зрілість (н-д, крадіжки у сім'ї, сусідів, навчальних закладах, хуліганські бійки, відбирання грошей і речей у молодших). Через те що цьому не надається належного значення або через небажання "виносити сміття з хати", про такі дії, як правило, дорослі не повідомляють ОВС. Найхарактернішими є такі особливості і тенденції, що спостерігаються у злочинності неповнолітніх в сучасних умовах: 1. кількісні показники цієї злочинності підвищувались протягом першої половини 90-х років, нині намітилась тенденція до їх стабілізації (щорічно є близько 30 тис. неповнолітніх, що вчинили злоч); 2. злочинність неповнолітніх орієнтується на корисливу злочинність (крадіжки, грабежі, розбійн напади);3.      збільшується к-ть таких, що потребують "кваліфікації" (квартирні крадіжки, викрадення авто- та мототранспорту, рекет); 4.злочинність неповнолітніх має тенденцію до "омолодження". За даними спостережень 1/5 суспільно небезпечних діянь неповнолітніх вчиняють малолітні, тобто особи, яким не виповнилось 14 років і які не є суб'єктами злочину;5.      збільшення питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участь у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть вбивствах);6. зниження порогу мотивації при скоєнні злочинів - вчинення вбивств, нанесення тяжких тілесних ушкоджень через невагомий привід, а то й взагалі без приводу, виключна жорстокість окремих злочинів, цинізм;7. поява "нетрадиційних" злочинів (ритуальних вбивств, самозахоплень, вандалізму тощо);8.       кількісне й якісне збільшення так званих фонових проявів (немедичне вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися сусп корисною д-тю, поширвенер хвороб і СНІДу);9. збільшення кількості неповнолітніх з псих відхиленнями від норми, які перебувають у пограничному з неосудністю стані (обмежена осудність);10.      дедалі частіше об'єднання неповнолітніх з дорослими злочинцями, які стають керівниками, порадниками і навіть співвиконавцями злочинів;11. підвищення рівня організованості злочинності неповнолітніх, створення кримінальних груп, які досягають кількох десятків членів, з міцною дисципліною й ієрархією, плануванням злочинницької д-ті та розподілом обов'язків.

43. Ознаки організованої злочинності. - Організована злочинність - це системно пов'язана сукупність злочинів, учинених учасниками стійких, ієрархізованих, тих, що діють планомірно, злочинних структур (груп, співтовариств, асоціацій), діяльність яких прямо чи опосередковано взаємно підтримується та узгоджується, будучи спрямованою на отримання максимального прибутку зі злочинного бізнесу на визначеній території або у визначеній сфері, що взята під її контроль. Кримінальний кодекс України розрізняє 4 види злочинних груп: групи без попередньої змови; групи з попередньою змовою; організовані групи; злочинне співтовариство (злочинна організація).За масштабом діяльності організовані злочинні структури поділяються на:- регіональні; - міжрегіональні - національні (в межах країни); - транснаціональні (міжнародні). Організована злочинність є найбільш розвинутою формою групової злочинності. Ознаки: ієрархічність; розподіл ролей і функцій; наявність нормативних приписів; самофінансування; систематична злочинна діяльність. У кримінології виділяють три основні ознаки: 1. наявність об'єднання осіб для систематичного заняття злочинами з вираженою ієрархією, суворою дисципліною і стійкою системою кримінальних традицій. Влада в руках одного або к-х лідерів.Групи нерівнозначні за рівнем організації, структурою і характером злочинної діяльності. К-ть - від 5-10 до к-х сотень учасників. Рівні: "стійкі керовані обєднання але без корумпованих зв'язків; "середній - групи мають корумповані зв'язки з представ орг. влади; "найб складна злоч організ, має ознаки: наявн матер бази, к олег орг. Управл, "статут" у формі неформал норм повед, традиц, звичок, і "законів",функціонально-ієрархіч система,специф. мовно-понятійна с-ма, яка включає жаргон, особл письм та усної мови, з бір інформ, розвідка і контррозвідка. 2. Головна мета систематичного порушення закону - збагачення, накопичення капіталу. Гроші відіграють 2яку роль: для збагачення самих злочинців та для підкупу чиновників. 3. "Масовість" - скоріше відносна обставина, але правоохоронні органи щороку виявляють 1000-1100 ОЗГ і значно більша їх к-ть перебуває у оперативному полі зору.

 

44. Попередження злочинів проти власності. Вирішальну роль у зниженні кількості корисливих злочинів повинні відігравати загальносоціальні заходи, спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища у країні, а також заходи виховного, правового і організаційного характеру. Спеціальні профілактичні заходи передбачають таке: упровадження оперативного диспетчерського зв'язку ЖЕКів з метою контролю за допомогою технічних засобів за входами в під'їзди, підвали, на горища тощо; встановлення охоронної сигналізації (як централізованої, так і регіональної), переговорних пристроїв, поліпшення якості замків; належне освітлення вулиць, подвір'їв, під'їздів; організація платних автостоянок, кооперативних гаражів, стоянок, човнів;

організація за допомогою працівників жеків та міліції груп самоохорони, залучення платних охоронців будинків (зокрема консьєржів), дачних ділянок тощо. До функцій правоохоронних органів належать такі: систематичний аналіз оперативної обстановки; організація взаємодії різних служб; профілакт робота з п'яницями, наркоманами, бродягами, проститутками, особами, схильними до корисливих злочинів, що мають задокументовані дрібні крадіжки, "дрібні" грабежі в неповнолітніх тощ