Психологічних наук, професор

В.В.Клименко доктор

Психологічних наук, професор

Психологія творчості

 

Мініпідручник

Ключові поняття: теорії творчості, поетична душа, механізми творчості, відкриття. Винахід, художній образ, види енергії, види станів, відображення невідчутного, порівняння і оцінки, відображення неіснуючого, натхнення

Механізми творчості: сукупність функціональних органів відображення, проектування і матеріалізації людиною своїх психічних утворень, що є відкриттями, винаходами або художніми образами.

                                    

                     Структура механізму творчості

 

 

   Почуття — порівняння і        Мислення —відображення

    оцінювання предметів                                  неіснуючого

                                                                                             

        Уява — відтворення         Енергопотенціал — можливість дії      

              неіснуючого                                                                                          

                                                         Психомоторика — матеріалізація

                                                                                відображеного

                              Продукти творчості

 

 

              відкриття                                               винаходи                       

                                             художні образи

 

 

Поняття про творчість

 

Психологія, переживаючи піднесення, інтегруючи знання, зберігаючи свою цілісність, знаходячи все у всьому, прагне пояснити внутрішній світ людини творчої. Пояснити людину, яка виконує (або намагається виконати) своє природне покликання —стати творцем.

Людина творча — homo creator. Людина діюча - людина здатна творити. Оскільки здатність до творчості - головна властивість людини. Якраз здатність до творчості і відрізняє людину від тварини.

Людина може бути дуже розумною і розсудливою, обмірковувати кожний свій крок (уявляєте, скільки вона завдає роботи своєму мозкові?), — і лишатися виконавцем, або (якщо вам більше подобається) — мовленнєвою машиною. (За часів Платона не було поняття “машина”, тому він говорив інакше: знаряддя, яке говорить.)

 Людина може читати дуже розумні книжки, насолоджуватися прекрасним, зберігати в своїй пам'яті прірву відомостей з будь-яких галузей знань, досягти вершин розвитку інтелекту, ­але при цьому не змінити світ навіть на крихту. Тому що вона більше ерудит, споживач (енергії або інформації), ніж виконавець: вона — суддя, охоронець, елемент у ланцюжку, який з’єднує людину з ноосферою — хто завгодно, тільки не творча людина.

Людина може бути малоосвіченою; вона може мати вельми туманні уявлення про загальну культуру; її пам'ять може бути з дірками і тому бідною на інформацію; в звичайній бесіді ви навряд або роздивитесь її розум; та й про розсудливість їй не заважало б подбати, попрацювати над собою.

Але як тільки перед нею з’являється задача (пізнавальна, моральна або естетична) — вона не обмірковує її, не аналізує, не ходить навколо, збираючи інформацію, — вона відразу ж починає її розв’язувати — діяти.

І уявіть собі — виходить! Створюється нове. Тільки так! — адже вона творець.

Разом з тим наука, захоплена диференціюванням, розчленувавши на елементи людину, як машину, приписала кожному органу людини певну функцію. Вухо необхідне людині, щоб чути, рука потрібна, щоб щось робити, серце — щоб штовхати кров, м'яз, ­щоб рухатись, і так кожний її орган.

А про орган творчості, його будову і розвиток вона нічого не говорить.

 

Основні теорії творчості

Ось декілька поглядів на процеси творчості.

Інтуїтивізм — знання в людини виникає без усвідомлення шляхів і умов його появи, і тому творчість розглядається як "осяяння", "бачення істини" — інсайт. Інтуїція протиставляється дискурсивному, логічному мисленню, раціональному знанню. У творчому процесі людина в стані натхнення зливається зі створюваним предметом і тоді протилежності між ними зникають.

Теоріянеусвідомлюваної творчості — акти і стани людини, які є відображенням дійсності, але вона не усвідомлює цього і не може відтворити шляху творчості; надсвідоме, неусвідомлені установки і мотиви — неусвідомлювані регулятори способів дій. Дій автоматизованих, зумовлених неусвідомленими образами, субсенсорним сприйманням, які спрямовують людину до доцільних дій.

  Теорія конструктивного інтелекту - розуміння (апперцепція), осягнення як результат вияву розумових здібностей, які пов'язані: з системою розумових операцій, зі стилем і стратегією розв’язання проблем, з особливостями індивідуального підходу і осмислюванням: а) завдань, б) задач, в) проблемних ситуацій, що вимагають пізнавальної активності і напруження розуму.

Теорія детермінуючих тенденцій, яка включає окремі напрями:

- системний детермінізм — залежність предмета в цілому від його окремих елементів і навпаки — залежність окремих елементів від властивостей цілого;

— вплив типу зворотного зв'язку — наслідок впливає на причину, яка його зумовила;

— статистичний — за однакових причин виникають різні ефекти в межах статистичних закономірностей.

Цільовий детермінізм — мета, що випереджає результат і відіграє роль закону, який визначає шлях її досягнення, а також надає інформацію про якості (кількості) предмета творчості.

Механічний детермінізм — подібне пізнається подібним, людська душа і тіло, свідомість і діяльність уподібнюються машинам, механізмам.

Психологічний детермінізм - уявлення про те, що рівень активності свідомості і творчості зумовлюється образом життям людини, діяльністю - психосоціальною активністю - як окремі механізми.

Серед них важливе місце посідають принципи:

а) зовнішні чинники діють за посередництвом внутрішніх умов (С.Л.Рубінштейн);

 б) дія "внутрішнього через зовнішнє";

 в) пояснення психіки через діяльність: діючи і перетворюючи світ, людина змінює і перетворює саму себе;

 г) вростання в культуру людства (за Л.С. Виготським);

 д) наслідування як форма опанування суспільного досвіду, досвіду інших людей або наслідування не одухотворених предметів. Людина творить, як творить сама природа, - гасло епохи Ренесансу;

 є) засвоєння - процес поєднання чужого досвіду і власних досягнень;

 ж) дійова детермінація - психіка і свідомість є органами діяльності, від рівня розвитку яких залежить продукт творчості.

 А тепер будемо шукати аналогії.

Душа і творчі здібності

З чого починається душа? З дій людського тіла.

 У тілі є все для процесу творчості. Це “все” має безліч різноманітних механізмів. Але оскільки йдеться про механізми творчості, нам важливо зрозуміти, що кожна клітина людського тіла почуває і як кожна клітина рухається.

А якщо є почування - це означає, що є душа (псюхе). Якщо є рух, то є й моторика.

 Ми сприймаємо безліч сигналів навколишнього світу і реагуємо на них не тільки рухом тіла, а й зміною нашого внутрішнього стану, що зазвичай висловлюємо так: “добре, бо все красиво і спокійно”, “совість замучила”, “це мені нагадує…” і т. ін. Вас не треба переконувати, ви маєте душу; вона є, бо так все влаштоване, бо ви - людина. Але це не душа взагалі; це - людська душа.

 Але душа і душа - різні. З одного боку, все живе має душу. З другого - залежно від рівня розвитку життя ­вона буває:

 1. рослинна,

 2. тваринна,

 3. поетична.

Кожна з цих “душ”:

1. відчуває.

2. пам'ятає.

3. вона співіснує з іншими душами.

А в людини в оптимальному стані ця тріада перебуває в гармонії: функції всіх трьох душ працюють спільно. Чим же різняться душі — рослинна, тваринна і поетична?

 Природне покликання рослинної душі — бути живій істоті.

 Природа через рослинну душу здійснює досі не пізнане — перетворення неживого на живий матеріал. Тому буття рослинної душі — це:

- сприймання енергії з навколишнього енергетичного поля;

- тропізми — ростові рухи органів рослин (згинання ”тулуба”, кореня, повертання листка до сонця тощо), що спричиняються однобічним впливом факторів навколишнього світу — світла, тепла, вологи, земного тяжіння тощо;

 - пошук їжі і утилізація мінеральних речовин, з яких душа мурує свою будівлю;

- це виконання родової програми,

 - боротьба за власну територію і прагнення її приростити (бажано не завдавши збитків подібним собі, але за рахунок території “рослинних душ” іншого виду).

Природне покликання тваринної душі — підтримувати життя власне та подібних собі в стані комфорту.

 Через тваринну душу жива істота зберігає гармонію всього живого на Землі.

Тваринна душа на відміну від рослинної не прив'язана до місця, а має змогу пересуватися. Рівновага в природі, непочування впливів природи - ось ідеал тваринного існування.

Якщо тварина сита і здорова — вона або спить, або грається. Якщо комфорт усередині неї або ззовні порушений — тварина починає рухатися, щоб усунути причину дискомфорту. Тварина живе за рахунок рослинного або іншого тваринного життя, але ніколи без крайньої потреби не зробить нічого, що порушувало б гармонію природи.

Тварина своїм буттям немовби нічого не змінює у світі, а насправді — вона виконує величезну роботу заради збереження життя на землі. Тварина не може свідомо, як людина, впливати на процеси в природі. Але тваринна душа виконує функції, які нічим не можна замінити:

1) фіксує порушення гармонії,

2) оцінює його і

3) реагує на порушення протидією, щоб гармонію вирівняти силоміць.

 Природне покликання поетичної душі - творити.

Поетична, творча душа людини - суть, плід спільної роботи механізмів 1) почуття, 2) мислення і 3) уяви.

 Це означає, що поетична душа людини: 1) чутлива до найменших порушень гомеостазу (за рахунок змін навколо неї), 2) оцінює ситуацію і 3) включає моторику, щоб зберегти свою цілісність.

 Щоб виникло почуття, зовсім не обов'язковими є прояви очевидної агресію або — навпаки —збільшення комфорту. Досить енергетичного або інформаційного впливу — і душа відгукується почуванням.

Людина саме через поетичну душу перетворює живе на духовне — продукт роботи почуттів, мислення і уяви.

Тваринна душа — це єдність тропізмів, інстинктів, пам'яті і емоцій.

Механізм творчості — не орган тіла, а орган людини. Але все-таки орган. І тому — як будь-який орган, без якого неможливе нормальне життя людини — він має подвійну природу.

 Якщо ви вже призвичаїлися до думки, що людина живе в ноосфері, ви легко дійдете висновку: щоб жити в ноосфері, людина повинна бути і їй відкрита. Задля досягнення своєї мети, вона користується її здобутками, як і її тіло фізіологічно потребує повітря, води і їжі.

Аби використовувати здобутки ноосфери, людина повинна приймати енергію та інформацію, як антена. Людина бере для себе матеріал та енергію із природи, а інформацію із ноосфери.

Якщо програма життя людини скерована на духовність, вона бере інформацію і енергію з ноосфери.

 Духовність — це гармонійні форми енергії та інформації, сили людини, якими вона здатна винаходити, відкривати і створювати художні образи.

Дух створює душу. Дух - це муляр, що будує душу з цеглин ноосфери.

Отже, якщо новонароджений не має контактів з ноосферою (Мауглі, що мешкає серед звірів), у його духу не буде матеріалу для будівництва душі. Замість механізму творчості в людині розвиватиметься тваринна сутність. І головна відмінність між людиною і твариною — здатність створювати духовність — лишиться брунькою, яка не розпустилася.

Властивості гармонії

Зазвичай, коли йдеться про відкриття, винаходи або художні образи великої сили, то мається на увазі, що вони - речі гармонійні і являють собою щось правильне за формою, відповідне меті, урівноважене з довкіллям. І, що найголовніше - гармонійні предмети самою більшою мірою відповідають своєму призначенню - меті діяльності людини.

А які наприклад куб? Або куля. Або піраміда? Гармонійні? Ні! Вони лише правильні фігури. (Ми спеціально почали з найпростішої цілісності, геометричної форми.)

 Але що вам до цих правильних геометричних форм? Так, байдуже. Ви їх бачите, навіть торкаєтесь пальцями: куб, куля, піраміда, але енергії від них ви не отримуєте. Ви її навіть витратите, якщо тривалий час їх споглядати: адже нудьга - найзажерливіший енергетичний вампір.

Ми не випадково звернули вашу увагу на поняття “гармонія”.

Не випадково гармонія і механізм творчості - провідні поняття розділу.

  Гармонія - властивість створених людиною і природою речей, процесів, явищ тощо. Це властивість цілісностей, а не будь-яких матеріальних або духовних утворень. Атом, молекула, людина, машина, родина, суспільство, купа піску, ліс - усе це цілісності. Разом з тим не про кожну з них можна сказати, що вона пройнята гармонією.

Поняття “гармонія” відображає цілісність з точки зору:

 а) міцності скріплення її елементів;

 б) узгодженості їх між собою;

в) рівноваги і єдності протилежностей у цілісності тощо.

Поняття гармонії передбачає і

г) наявності усвідомленої або неусвідомленої мети будь-якої цілісності,

д) її практичності, тобто призначення для досягнення доцільної мети природи або людини.

Протилежне гармонії - дисгармонія, колізія, неспільномірність предметів і явищ, які гальмують або руйнують процес досягнення результату, спотворюють дії та діяльність. Призводять до втрати здоров’я душі і тіла людини.

 Отже, дисгармонія (колізія, неспільномірність, неузгодженість тощо) - це і стан людини, коли цієї найціннішої властивості - гармонії - у неї вже бракує, вона існує зі зруйнованою душею або дезорганізацією механізму творчості, яка тільки-но почалась.

Вплив дисгармонійних речей і явищ нагадує враження, яке викликає зустріч з хаосом. Якщо хочете ­навіть з мальовничим хаосом, а як відомо, предмет у такому стані не може продуктивно функціонувати.

Предмети гармонійні при сприйманні, переживаються як піднесене, прекрасне, краса, а дисгармонія - як низьке, потворне, бридке тощо. Гармонія предметів і явищ викликає в людини позитивні почуття - і наповнює нас своєю енергією; дисгармонія - “випалює” енергію нашої душі і створює стан страждання.

 Якщо гармонія в людині є, якщо вона її досягла, то ця гармонія не тільки тіла, його рухів, дій, а й і гармонія душі - умова гармонії з навколишнім світом. Бо від гармонійних предметів людина може отримувати необмежену кількість енергії.

 Невже в гармонійних предметів є спеціальний ключик-мірка, яка відкриває таємний хід до джерел їхньої інформації та енергії? Справді, ключик-мірка існує: у кожної гармонії свій, хоча, можливо, вона одна на всіх, однак люди пізнають лише його частину, та й то не всі.

Почнемо з того, що з куба і кулі людина теж ніякої енергії чи інформації не дістане. Тому що втілена в них енергія мізерна. (Вони несуть інформацію: це геометрична фігура.) Отже, гармонія предмета або явища міститься не тільки в його формі і просторових абрисах, а і в змісті, в їх енергетичному наповненні.

 Але навіть і з формою, і простором предметів не так все просто, як здається, тому що правильність - це зовсім не обов'язково гармонія.

 У гармонійних за будовою предметах їх форма виконує особливу роль. Вона акумулює:

1) інформацію,

2) енергію,

3) утримує цілісність, визначаючи межі предмета або явища.

Визначити гармонійний предмет дуже просто: гармонія світу речей побудована за законом: “золотого перерізу” - модулем 0,618. Модуль - коефіцієнт, або величина, що позначає міру відношення меншої частини цілісності до більшої.

 За цією пропорцією можна побудувати паралелепіпед (довга грань 0,618; коротка 0,382), але не куб. Отож, і куб, і куля зовсім не гармонійні; вони правильні і тільки. Ми назвали їх гармонійними, застосувавши дидактичний прийом: рух від стереотипу - образу пам’яті - до думки, від неправдивого до істинного. Сподіваюся, ви вже вибачили авторові цей маленький трюк.

 Правда, напрошується розгадка технології споживання енергії від гармонійних за будовою предметів або явищ?

 Кожна людина має свою власну мірку (поки що ми не говоримо, яка вона: гармонійна або деструктивна), вимірює нею, прикладаючи її до предметів і явищ довкілля. Коли мірка людини і мірка предмета збігаються, виникає потяг, ваблення і предмет людину захоплює у свою владу... І знову ж-таки - незалежно від того, яка ця мірка - гармонійна або дисгармонійна.

 Люди-творці (мудреці, генії, таланти) мають у собі мірку “золотого перерізу” і прикладають її до всього навколо, і якщо вони - мірка людини і мірка предмета - не збігаються, у них виникає почуття дискомфорту, незручності, скрути. Тому вони, щоб звільнитися від негативних станів, намагаються всіма силами дисгармонію перетворити на гармонійні предмети: роблять відкриття, винаходи і створюють художні образи.

У взаєминах з предметами і явищами треба враховувати не тільки інформаційну функцію гармонії, ще й енергетичну! Саме через енергетичну функцію людина шукає гармонію, щоб збільшити свій енергопотенціал. Тут працює закон, який не має виключень: з більшої у меншу місткість енергія перетікає доки їхні рівні не стануть однаковими. Значить, людині потрібна не просто правильність форм, а гармонійність предметів - ті з них, енергію та інформацію яких вона може споживати і використовувати в роботі.

Зрозуміти інформаціно-енергетичну сутність гармонії легко на прикладі Модулора. Його творець, великий Корбюзьє, обчислив пропорції людського тіла з дивовижною точністю. Математична досконалість, але його естетична або енергетична цінність для глядача наближається до нуля. Чому? Тому що Модулор несе тільки інформацію; енергії він позбавлений.

У чому ж відмінність динамічного, але енергетично порожнього Модулора від, скажімо, статичного, але бездонного за кількістю енергії мікеланджеловського Давида, перед яким людина, милуючись, готова стояти годинами?

 У Модулора автор вклав тільки інформацію, знання, а в Давида Мікеланджело вклав усю силу душі. Почуття, думки, уява, майстерність психомоторики і майже нескінченний енергопотенціал - увесь механізм творчості його творця або, як прийнято говорити, все його життя.

 Смисл, який намагався передати своєю роботою Мікеланджело, вимагав від нього величезної сили думки, почуттів і енергії. І всі вони, завдяки гармонії творця, виявилися зосередженими у фігурі Давида, як у вічному акумуляторі енергії і інформації.

Творець вкладає у свою роботу все те, на що він здатний.

Кожна людина може взяти з його творіння лише те, що вона спроможна взяти: енергію, думки, почуття або образи - і забрати з собою. І тепер вам зрозуміло, чому людина, обожнюючи класику, надає перевагу не “найскладнішим”, надвеличним творінням (поступаючись насолодою фахівцям), а тим, що трохи простіші, як кажуть “людяніші”.

Чутливість - творчість

 

Що ж спрямовує дитину до максимуму виявів людської сутності?

 Правильно! - процес становлення. Становлення - невпинний рух чутливості - відображення. Але рух може стримуватися аж до стану нерухомості, бо в єдності “чутливість — ­творчість” одна з складових стає неактивною або ж розвиток набуває хибного характеру.

Відображення у формі чутливості перетворюється на збудливість живого. Збудливість стає умовою реагування тканин на зовнішні впливи, що є специфічним: тканини м’язів - скороченням або розширенням; залози - виділенням секрету; нервові клітини - виникненням і поширенням нервового імпульсу і т.п. На властивостях подразливості ґрунтується відчуття.

 Треба пам’ятати: чутливість людини - зародок механізму творчості.

Чутливість малюка містить у собі величезні таємничі сили, які до певного часу існують у “сплячому стані”, дрімають. Це — ­мислення, почуття, уява, психомоторика та енергопотенціал безсловесної і не розумної дитини.

Чутливість виявляється і вдосконалюється в діях, бо дитина, діючи, вчиться діями оцінювати, диференціювати, точно і вправно оперувати предметами. Зі створенням нових видів чутливості виникають і нові почуття людини.

 Що, крім чутливості включає процес становлення механізму творчості? На що слід звертати увагу, щоб не втратити дивовижної властивості людини - здатності до творчості?

Отже, ідея становлення душі і чутливості полягає в тому, що всі послідовні вікові зміни людини - це невпинне її становлення, що описується формулою:

 

Почуття - енергопотенціал

 

А коли виповнюється один рік, то набуває чинності третя формула життя:

 

Думка — інструмент мислення

Думка - це вже розв'язана задача; відображення напрямів мислення

в просторі невідомого; схема минулих дій з образом, почуттями і з предметом.

 Отже, думка це:

1) інформаційна структура дії, яка її охоплює своїм змістом;

2) енергетична структура дії, яка відображає стан гармонійності, пропорції, ритму;

3) логічна схема майбутньої дії, її прогностична модель.

Де виникає думка? Там, де зароджується образ і почуття,- на межі відомого і невідомого. Отже, безпосередньо в системі "людина - предмет".

Думка виникає у тому місці, де пізнавальні почуття фіксують неупорядкованість у системі, естетичні - наявність елементів дисгармонійного, а моральні почуття відзначають і оцінюють дію - виконану і майбутню - за мірками або критеріями "добра - зла" або "блага - руїни". І думка створюється у точці контакту людини, її думки і предмета ­- з природною речовиною, або в стосунках з людьми.

 Раніше йшлося про дійове мислення, коли регуляція рухів здійснювалась за допомогою думки, почування, почуттів, образу і була спрямована на опанування психомоторики. Людина користувалася здебільшого інформацією від власного тіла, дійовою думкою, яка була вплетена в тканину живого руху, і існувала поки виконується дія. Метою регуляції були точність рухів, забезпечення успішності наступної дії.

 Робота з предметом (сировиною й предметами культури) вимагає уміння подумати про іншу інформацію. Тут вже йдеться про відчуття предмета, почуття від нього і його образу. І з них теж створюється думка. Коли думка виникла, то це означає, що ми розв'язали задачу, отримали відоме з невідомих властивостей предмета, пізнали певну його властивість.

Предметна думка - відображення теперішнього або майбутнього: найближчого, віддаленого і в перспективі; міркування - модель дій, спрямованих на створення предмета.

Отже, думка, що регулює рухи дії, - продукт мислення, погляд на дію і позиція людини в психомоторній активності. Думка - елемент знання (свого або чужого - не має значення), вона дає змогу пізнати себе, зрозуміти і навчитися втілювати думку, образ, почуття в матерію дії.

 Таким чином, думка виконує три основні функції:

 І) вона є енергетичним згустком, зарядом енергії, який створюється в процесі її зародження з почуттєвого матеріалу дії: вона начебто закручена пружина;

 2) вона - образ: значить, предметний зліпок, за який чіпляється почуття, щоб створити потік енергії (до предмета і від нього), думка - ключ до енергетичної пружини механізму творчості;

З) вона - смисл: містить код, в якому зосереджений досвід застосування думки - керівництво до дії.

Кожен із нас може користуватися енергетикою лише тих думок (понять і символів), які він опанував, які стали інструментами (мислення і керівництва діями), частиною його єства. Усі інші думки для нас нейтральні: вони - ­порожній звук, який можна відтворювати в будь-який спосіб, або знаки китайської мови, нам не зрозумілі, бо вони не несуть нам ні енергії, ні інформації.

Завдання мислення - точність відображення, образу і думки, а завдання творчості - новизна відкриття, винаходу або художнього образу. Але творчість без точності мислення неможлива.

 А що вимикає мислення?

Більшість людей живе, застосовуючи запозичені, запам’ятовано знання: вивчив - відтворив, побачив - зробив, почув - ­розповів тощо Тобто вони - звичайні транслятори чужого: знань, наслідуванням навичок і умінь - і ними, без переробкина свій лад, не думаючи, користуються. Живуть за принципом: сприйняв - запам'ятав - відтворив. Зрозуміло, тут про процеси мислення не йдеться: вистачає і сил пам'яті.

 Назвемо деякі з факторів, що “вмикають” із активності мислення:

  Стереотипи. До них належать соціальні, професійні, побутові тощо спрощені та схематизовані уявлення про предмети і явища. Вони використовуються як зразки для механічного наслідування. Стаючи звичними, стереотипи перетворюються на навички і застосовуються несвідомо - автоматично. Сприйняття, класифікація і оцінка подій відбуваються не внаслідок розмірковування, а відповідно до наявних стереотипів.

  Принципи і закони. Вони відрізняються від стереотипів тим, що передають адекватні і точні смисли систем думок, образів і законів. Вони перевірені на істинність і використовуються в навчальній, науковій та поведінковій діяльностях. Їх перевага над стереотипами полягає в тому, що вони зрозуміліше передають ці смисли.

Формули - означення предметів, явищ і процесів - виражають смисли

словами, літерами або сукупністю чисел, які пов'язані між собою кількісно, якісно або в міру їх ­природної сутності.

 Сентенції - положення (думки, судження), висловлені у формі пропозицій, рекомендацій, правил, які є продуктами зрілої здатності судження талантів і геніїв людства щодо морального змісту поведінки і життя людини. Тому вони мають морально-повчальний характер.

Канони - повчально-напучувальні основи життя та діяльності, які вказують людині на дещо значне, цінне і помірковане.

Це система твердих встановлених правил, норм дій і поведінки або діяльності людини. Вони виконують роль нормативного зразка для наслідування, панівної форми і моди в житті та мистецтві. Канон - ”узаконений” спосіб діяння, правило і обов'язок діяти так, а не інакше. Виконувати канонічні дії - наприклад, етикет, слід, безумовно, внаслідок суспільних вимог, а не внутрішніх стимулів.

 Прислів’я - популярні правила, встановлені здоровим глуздом.

 Людина, яка користується здебільшого формами узагальненого знання, блокує своє мислення аж до припинення його роботи: навіщо мислити, міркувати, коли все вже давно всім відоме. Над нею домінує чужий досвід. Користуючись ним, вона перетворюється на виконавця, здатного лише копіювати дії, навички і знання.

Неважко зрозуміти і те, чим відрізняється виконавець від людини, яка діє творчо.

Разом з тим штампи свідомості можна використати для розвитку творчих здібностей, якщо застосувати критичний метод ­дослідження джерел і умов створення підвалин стереотипів, що змусило людей так мислити. Бо в процесі мислення був рух думки від незнання до знання.

За предметами мислення розрізняють такі його види: мислення образами, почуттями, думками і системами думок, поняттями та символами. Схильність людини до того або того типу мислення може виступати і як типологічна особливість.

 Природні можливості мислення кожної людини реалізуються в процесі: а) взаємодії з невідомим; б) вивчення ходу думок талантів і геніїв у пізнанні ними предметів і явищ; в) засвоєння надбань людства (здобутків ноосфери).

В оптимальному стані людина впевнена в собі, завжди діє так, що в очевидному знаходить неймовірне. Вона знає: розв’язана задача породжує множину задач, цікавіших за попередню.

Справжнє задоволення творча людина отримує не від результату, а від процесу створення предмета, думки, образу, почуття.

 Людина дослухається до себе, розуміє себе і тому користується інтуїцією. В процесі заучування матеріал спочатку осмислюється, а потім запам'ятовуються його смисли. Але все це можливе, коли вона перебуває в оптимальному стані - готовності до творчості.

 Коли мислення не може знайти у відомому невідоме, а у невідомому задачу, тоді в заучуванні покладаються на кількість повторень, на силу механізмів пам’яті. Так неусвідомлено підміняється механізм мислення роботою пам’яті, а робота думки при цьому блокується. Це - ознаки порушення єдності мислення і пам'яті, що є характерним для ерудита.

 Якщо ж механізм мислення перебуває в бездіяльному стані, ­природний процес осмислювання підміняється механічним запам'ятовуванням, а людина всюди діє відповідно до відомих стереотипів і тому виявляється здатною до механічної роботи.

 

Відображення неіснуючого

 У п’яти річної дитини вмикається і механізм уяви - здатності поетичної душі до творчості.

Свідченням того, що механізм уяви почав працювати, є те, що дитина може вільно (зрозуміло, поки що не усвідомлено) оперувати відображенням: думками, образами, почуттями - і стає спроможною:

- розрізняти образи, почуття, думки і практичну дію, в якій вони зароджувалися і співіснували в неподільній єдності, а тепер вона здатна оперувати з ними окремо;

 - вивільняти образи, почуття і думки від влади над ними пам’яті, хоча ці відображення пов’язані з процесами збереження і відтворення закладеного в пам’ять генетичними ланцюгами;

- ментально змінювати образи почуття і думки про предмет, не торкаючись його руками;

 - діяти з цими відображеннями, отримувати нічим не обмежену волю і свободу дій, звільнятися від стереотипів, що і веде людину від простого перетворення завченого матеріалу до творчості - втілення нових форм і якостей у предметному світі;

- за допомогою уяви створювати і руйнувати віртуальну реальність, не зачіпаючи дійсного руйнування в навколишнього світу.

 Не важко здогадатися, що дитина зробила в собі ще один переворот, змінила формулу життя і діяльності. Відбулась зміна структури механізму творчості і додався до активності новий, до цього часу другорядний, інструмент механізм творчості - уява.

 П’ята формула життя набула такого вигляду:

 уява - мислення - почуття - психомоторика - енергопотенціал

 

 Уява - психічний процес і механізм, продукт активності у створенні людиною нових образів, уявлень, думок. Уява та її дії пов’язані з абстрагуванням, яке виконується разом з мисленням та енергетикою почуттів. Завдяки уяві людина може передбачати свої майбутні дії та результати: в кінці процесу праці вона отримує продукт, який на початку був створений уявою, у формі образу, системи думок або концепції. Процеси уяви треба розглядати як дійову репетицію майбутнього.

 Але уява - це інструмент руйнування стереотипів, який торує шлях до відкриття, винаходу і художнього образу.

 За осмисленістю нових образів, розрізняють: а) мимовільну уяву, б) довільну, в) захисну уяву, за допомогою якої людина абстрагується від руйнівних впливів і зберігає свою енергію від спалювання негативними почуттями (цей феномен відомий: учень сидить у класі, але його немає на уроці).

 Уява - трансформатор нових образів

Уява і її процеси тісно пов'язані зі сприйманням, емоціями, пам'яттю, мисленням, мовою. К. Д. Ушинський зауважував: розвинена уява є приналежністю великого розуму.

 Уява -це не здатність фантазувати, будувати гіпотези, а інтуїтивна можливість вбачити сутність предметів - їх природну логічність. В оптимальному стані уява користується почуттями гармонії - кодами золотого перерізу. Уява комбінує образи ще неіснуючих предметів, процесів, явищ, користуючись при цьому не лише матеріалами пам’яті і почуттів. У діях уяви бере участь і мислення.

 З почуттями предмети і явища нам надаються. Переживаючи їх, людина дає їм оцінку, потім залучається до роботи мислення, яке здійснює:

 а) перетворення невідомого на відоме,

 б) попередження або подолання аморального вчинку,

 в) перетворення дисгармонійного на форму більш досконалої гармонії.

 Коли мислення, стикаючись з невідомим, моральним або руйнівним у житті або діяльності, буває безсилим у розв’язанні цих задач, на допомогу приходить уява.

Натхнення — творчий стан

  Натхнення — потяг до духовності

Література

1.          Брушлинский А.В. Продуктивное мышление и проблемное обучение. - М.,1983.

2.          Гальперин П.Я., Котик Н.Р. К психологии творческого мышления           //Вопр. психологии. — 1982. —№ 5.

3.          Калмыкова 3.И. Продуктивное мышление как основа обучаемости. -М., 1988.

4.          Клименко В.В. Психологические тесты таланта. - Харьков: Фолио, 1996

5.          Клименко В.В. Как воспитать вундеркинда. -Харьков: Фолио, 1996.

6.          Клименко В.В. Механізми психомоторики людини. - К.: 1997.

7. Клименко В. В. Психологія наукової творчості. - К.: Аверс, 1998.

8. Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. - М.: Педагогика, 1972.

9.          Немов Р.С. Психология. —М.: Просвещение, М.,1995

10. Общая психология. /Под ред. А.В. Петровского. —М.: Просвещение, 1996.

11. Петухов В.В. Психология мышления: Учеб.-метод. пособ..- М.,1987.

12. Поддьяков Н.Н. Мышление дошкольника. — М., 1977.

13. Пономарев Я.А. Психология творчества. - М.: Наука. 1976

14. Психологія. /Під ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. Шк., 1968.

15. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии.- М.: Просвещение, 1995

16. Тихомиров О.К. Психология мышления. — М., 1984.

17. Холодная М.А. Интегральные структуры понятийного мышления. — Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1983.

18. Эсаулов А.Ф. Психология решения задач. — М.: Высш. шк., 1972.

19. Эсаулов А.Ф. Проблемы решения задач в науке и технике. - Л.: Изд-во. Ленингр. ун-та. 1979.

20. Якиманская М. С. Знание и мышление школьника. — М.: 1985.

 

РЕЦЕНЗІЯ

на дипломну роботу на здобуття освітньо-кваліфікаційного

рівня “Спеціаліст” спеціальності “Психологія”

студентки VI курсу заочної форми навчання

факультету соціальних технологій ВМУРОЛ “Україна”

Перерви І.М.

на тему: “Психологічні особливості тривожності в підлітковому віці”

Робота І. М. Перерви глибоко висвітлює тему підліткової тривожності - широко розповсюдженого психологічного феномену сучасності, одного з найбільш значущих показників у діагностиці особистісного неблагополуччя.

Робота має відповідну для досліджуваної проблеми і кваліфікаційного дослідження будову. Перший розділ містить аналітичний огляд вітчизняних та зарубіжних публікацій, що вивчають феномен тривожності, розкриває теоретичні аспекти динаміки та проявів тривожності у підлітків, вивчає психологічну специфіку шкільної тривожності.

В другому розділі викладається організація, процедура та аналіз результатів проведеного емпіричного дослідження щодо динаміки тривожності, її проявів, закономірностей, особливостей та взаємозв’язку з іншими особистісними факторами.

Третій розділ містить інтегральну модель програми профілактики і психокорекції тривожності в підлітків, розроблену на основі результатів емпіричного дослідження з метою зниження трив