Бюджетні системи зарубіжних країн



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Бюджетні системи зарубіжних країн



У кожній країні структура державного бюджету і бюджетний процес мають свої національні особливості. Це залежить від характеру адміністративної системи, структурних особливостей національного господарства, історичних та інших чинників. Наприклад, у різних державах початок бюджетного року є різним. Так, у Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Голландії, Швейцарії він збігається з календарним роком; у Великобританії, Канаді — з 1 липня по 30 червня; в США — з 1 жовтня по 30 вересня. Це пояснюється історичними причинами, традиціями, пов’язаними з термінами скликання сесій законодавчих органів. У федеративних державах бюджетний рік у членів федерації може не збігатися з федеральним бюджетом. У США, наприклад, багато штатів мають інший початок бюджетного року, ніж це встановлено для федерації. Крім того, існує пільговий термін — це час, що надається для завершення фінансування окремих об’єктів, закриття фінансових рахунків. Цей період коливається в країнах від 1 до 5 місяців. Протягом цього часу уряд має право здійснювати фінансування за рахунок коштів, передбачених по вже закінченому бюджетному року, не випрошуючи нових дозволів. Бюджетний рік з включенням пільгового терміну складає рахунковий період, під яким розуміється фактичний період виконання бюджету з урахуванням пільгового терміну.

За останні століття розвинуті ринкові країни пережили кілька переломних періодів, в процесі яких істотно змінились модель господарювання, характер економічної політики, масштаби та методи державного втручання в економіку. Насамперед йдеться про повоєнний період (1946—1950 рр.), коли відбувся широкомасштабний перехід до мирної економіки. Саме в цей період сформувалась змішана система господарювання з великим сектором державних фінансів, які відігравали головну роль у кон’юнктур­ній, структурній і соціальній політиці, що будувалась на кейнсіанських рецептах. Бюджетно-податкова політика, що реалізувалась у цей період, характеризувалась активним субсидіюванням розвитку національних економік, оскільки вже у перші післявоєнні роки уряди цих держав володіли неабиякими фінансовими ресурсами завдяки перерозподільчій системі, що була створена в той період. Значна частка цих ресурсів була використана для субсидіювання пріоритетних галузей господарства (паливної, енергетики, суднобудування, металургії), а також спрямована в інфраструктуру — житлове і дорожне будівництво, комунальне господарство. Держава фінансувала в цей період від 30 до 40 % валових інвестицій.

Значні бюджетні витрати вимагали відповідних податкових надходжень. Доходи були ще низькими, а від дефіцитного фінансування, що породжує інфляцію, уряди, як правило, утримались. Тому податкова політика була жорстка, відрізнялась широким діапазоном прогресивності прибуткового податку. Крім того, при високому рівні податку на прибуток існували різні стимулюючі пільги, що сприяли накопиченню капіталу в пріоритетних галузях. Таким чином, цей період є періодом бюджетної активності держав.

Наступний 20-річний етап — до початку 70-х років — для індустріально розвинутих країн став періодом економічного зростання. Бюджетно-податкова політика держави була підпорядкована головній меті — створити «трансфертну державу», державу добробуту з високим рівнем соціальних витрат.

Подальший переломний період — друга половина 70-х років, що характеризується нафтовою кризою та виникненням стагфляції. «Трансфертна держава» вийшла за оптимальні межі: 1) державні бюджети були гігантськими; 2) перерозподіл національного продукту на користь держави досягав великих розмірів: питома вага державних витрат у ВВП в Японії становила 27 %, ФРН — 49, Франції — 43, Великобританії — 47, США — 35 %; 3) при цьому понад 50 % державних витрат складали допомоги та субсидії, пов’язані із соціальним страхуванням і забезпеченням; 4) високі податки не вирішували проблеми, тому з’явились та стали зростати бюджетні дефіцити, які набули стійкого структурного характеру. Тож, виникла необхідність у радикаль­них змінах у бюджетно-податковій політиці.

Кожна держава у цей період мала національні особливості проведення економічної політики, в тому числі її складової — бюджетно-податкової. Узагальнюючи викладене, можна дійти висновків, що нові орієнтири бюджетно-податкового регулювання принесли свої результати. У 80-ті роки темпи зростання витрат уповільнились. Питома вага державних витрат у ВВП дещо стабілізувалась. Відбулось також скорочення бюджетних дефіцитів, а головне — зміна джерел їх фінансування завдяки монетарним заходам, отже, істотно скоротились темпи інфляції. Крім того, скорочення податкового тиску стимулювало інвестування. Були створені умови для розвитку дрібного і середнього підприємництва. За рахунок привати­зації скоротився державний сектор економіки країн і створились можливості структурної перебудови та стимулювання НТП.

У 90-ті роки ХХ століття основним чинником, що зумовив
певні зміни в бюджетно-податковому регулюванні в розвинутих ринкових країнах, стало прискорення інтеграційних процесів в Європі, створення ЄВС (Європейської валютної системи), ЄЦБ (Європейського Центрального Банку) та ін. Слід зазначити, що в країнах Європи, з одного боку, відбувається поширення загальних принципів проведення бюджетно-податкової політики, насамперед щодо бюджетного дефіциту та державного боргу, а з іншого — у бюджетних і податкових системах, що формувалися протягом тривалого часу відповідно до національних особливостей і традицій, продовжують зберігатися істотні відмінності у структурі державних видатків, рівні бюджетних доходів, темпах діючих податків і способах їх стягнення, традиціями, менталітетом народу, рівнем правової культури тощо.

У доходах бюджету всіх рівнів розвинутих держав переважають податки, які досягають у доходах центральних бюджетів 80—90 %, а в США понад 95 %.

Сучасний податковий механізм розвинутих держав включає прямі та непрямі податки.

Прибутковий податок — один з найважливіших прямих особистих податків, що стягується з доходів фізичних осіб. Об’єктом оподаткування є дохід від різних джерел.

Слід зазначити, що глобальна форма оподаткування прибуткового податку дістала найбільшого поширення. Прибутковим податком обкладається чистий дохід фізичної особи, тобто валовий дохід, зменшений на суму дозволених за законом вирахувань і податкових пільг. До них належать неоподатковуваний мінімум, сімейні знижки, знижки на дітей, внески до фонду соціального страхування тощо. Ставки прибуткового податку протягом тривалого часу були прогресивні та побудовані за складною прогресією.
Другим за значенням прямим податком є податок на прибуток корпорацій. Ним обкладаються юридичні особи за податковою декларацією. Система оподаткування прибутку в зарубіжних країнах в цілому побудована за єдиною схемою:

 

Оподаткуванню підлягає так званий оподаткований прибуток:

 

Дозволені податковим законодавством вирахування і пільги знижують прибуток компаній на 40—60 %.

Найбільшого поширення серед непрямих податків одержав універсальний акциз, що нині діє в багатьох країнах у формі податку на додану вартість (ПДВ). Об’єктом оподаткування ПДВ виступає частина вартості товару, що є доданою на кожній стадії виробництва та обігу.

Спеціальними платежами фізичних та юридичних осіб держави є внески до фонду соціального страхування, що використовуються для надання соціальних послуг населенню. Для осіб найманої праці вони набувають вигляду прямого цільового податку. Ставки встановлюються у відсотках до заробітної плати та коливаються від 5 до 10 % по країнах. Юридичні особи сплачують ці внески в повній пропорції до фонду зарплати (у Великобританії — 12 %, в США — 7,5 %). Ці платежі для юридичних осіб є своєрідним непрямим податком.

Внаслідок недостатніх фінансових ресурсів кожна країна формує прямі бюджетні трансферти (ПБТ) з бюджетних асигнувань. Фор­мування фонду ПБТ може здійснюватися як:

1. часткові відрахування від одного або кількох податків, що надходять до держбюджету;

2. щорічні асигнування держбюджету;

3. обсяг видатків місцевих колективів.

В цілому вважається, що найстабільнішими частинами ПБТ є ті, джерело яких прив’язане до доходів бюджету, хоча повної стабільності такий підхід не дає.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.217.174 (0.019 с.)