Щодо написання курсової роботи

ЗАТВЕРДЖУЮ

Перший проректор

з навчальної роботи

к.е.н., доцент

 

________________Т.С. Жорняк

“_____“_____________2010 р.

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ЩОДО НАПИСАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

 

з нормативної дисципліни

 

УКРАЇНСЬКА МОВА

(за професійним спрямуванням)

 

Для бакалаврів

 

Галузь знань: 0305 „Економіка та підприємництво”

 

 

Напрям підготовки: 6.030504 „Економіка підприємства”

 

 

Розроблено

Ст.викл. Тітова О.Б.

 

Розглянуто схвалено

Протокол засідання кафедри Протокол засідання

лінгвістики та суспільствознавства Науково-методичної ради

№______від___________ №______від___________

 

Завідувач кафедри

к.с.-г.н., доцент

Т.А. Соколова

___________________

«____» _____________ 2010 р.

 

Тітова О.Б. Методичні рекомендації щодо написання курсової роботи з дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)" / Тітова О.Б. – Донецьк: ДонУЕП, 2010. – 32 с.

 

Методичні рекомендації містять інформацію щодо структури та змісту курсової роботи з дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)".

У додатках подано зразки оформлення основних складових частин курсової роботи.

ЗМІСТ

 

Вступ
1. Мета написання курсової роботи
2. Основні вимоги до курсової роботи
3. Тематика курсових робіт
4. Структура та зміст курсової роботи
5. Зразки планів курсових робіт
6. Вимоги до оформлення
6.1. Загальні вимоги.
6.2. Нумерація
6.3. Ілюстрації
6.4. Таблиці
6.5. Формули
6.6. Додатки
6.7. Загальні правила цитування та посилання на використані джерела
6.8. Зразки бібліографічного опису різних видів наукових праць
7. Мовні та жанрові особливості курсової роботи
8. Типові помилки при написанні курсових робіт
9. Рецензування та захист курсової роботи
10. Критерії оцінювання курсової роботи
Література
Додаток А
Додаток Б
Додаток В
Додаток Г

 

ВСТУП

Важливим етапом оволодіння необхідними теоретичними знаннями та практичними навичками з дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)" є виконання курсової роботи.

Завдання методичних рекомендацій обумовлене нормативною програмою з дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)", вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу та європейською системою стандартів якості освіти. Мета запропонованих рекомендацій – ознайомити студентів з особливостями процесу написання курсової роботи; формувати уявлення про структуру курсової роботи та вимоги, що висувають до робіт подібного типу.

Тематика курсової роботи відповідає вимогам КМСОНП і передбачає вільний вибір теми з числа рекомендованих. Не відхиляється пропозиція студента щодо ініціативної тематики. До списку літератури включено лише ті джерела інформації, які доступні студентам (бібліотеки, Інтернет).

Основні етапи виконання курсової роботи

Після загального ознайомлення з темою та визначення ключових проблем, що підлягають вивченню, складається попередній орієнтовний план курсової роботи, який бажано узгодити з науковим керівником. Орієнтовний план потрібний для того, щоб визначити, яку літературу варто підібрати й вивчати.

Етап підбору літератури можна пройти максимально швидко, якщо користуватися бібліотечними каталогами, списками літератури чи літературних посилань у монографіях, списками журнальних статей, що, як правило, публікуються в останніх числах журналів за кожний рік. Особливу увагу слід звернути на періодичні видання, де можна знайти найостанніші результати досліджень науковців. Важливо підібрати наукові розвідки українських та зарубіжних економістів.

Відібрана література підлягає уважній обробці. Попереднє ознайомлення включає побіжний огляд змісту, читання передмови, анотації. Розділи, що мають виняткове значення для курсової роботи, старанно обробляють, звертаючи особливу увагу на наявність різних поглядів.

Працюючи з літературою, доцільно робити нотатки. Нотатки – це короткі записи текстових фрагментів із книг, статей; це записи статистичних і фактичних відомостей. Нотатки можуть бути дослівними, тобто цитатами, а можуть мати вигляд вільного переказу ідей та думок, відображених у літературному матеріалі. Особливо високо ціниться використана в курсовій роботі найновітніша інформація. Роблячи нотатки, слід точно переписати бібліографічні дані опрацьовуваного джерела (автор, назва книги (статті), видавництва (назви журналу), рік видання, обсяг книги (номеру журналу), номер сторінки) з тим, щоб використати ці записи для підготовки списку використаної літератури й зробити необхідні посилання на джерела в тексті курсової роботи.

Після глибокого аналізу підібраної літератури студент складає кінцевий план курсової роботи, який затверджується науковим керівником.

 

ЗРАЗКИ ПЛАНІВ КУРСОВИХ РОБІТ

Речення –пояснення (для чого?)

Тема. Етикет як вимір культури та поведінки

Розділ 1. Проблема етикету в гуманітарній науці

1.1. Предметна сфера терміна та поняття "етикет"

1.2. Змістові межі етикету у філософсько-етичному знанні

1.3. Методи дослідження етикету

1.4. Висновки до розділу 1

Розділ 2. Історія вивчення етикету

2.1. Ідеї “культивування людяності” в античній філософії

2.2. Вимоги до форми поведінки в етичній спадщині Середньовіччя, Відродження та Просвітництва

2.3. Статус етикету в сучасній гуманітарній науці

2.4. Висновки до розділу 2

Розділ 3. Етикет як соціокультурний феномен

3.1. Правила етикету та моральні вимоги

3.2. Основні види впорядкованої та організованої колективної поведінки

Висновки до розділу 3

Висновки

Список літератури

Додаток А

Тема " Економічна термінологія як складова професійної лексики"

Розділ 1. Теоретичні передумови вивчення термінів економіки

1.1. Екскурс в історію вивчення економічної термінології

1.2. Класифікація термінів економіки

1.3. Висновки до розділу 1

Розділ 2. Способи творення термінів економіки

1.1. Основні способи поповнення економічної термінології

1.2. Словники як джерело вивчення термінів економіки

1.3. Висновки до розділу 2

Розділ 3. Функціонування термінів економіки в сучасній українській мові

3.1. Економічні терміни та загальновживані слова

3.2. Терміни економіки та сучасний рекламний текст

3.3. Висновки до розділу 3

Висновки

Список літератури

Додаток А

Додаток Б

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Загальні вимоги

Курсова робота має бути зброшурована, акуратно та грамотно оформлена.

Обсяг курсової роботи – 25-35 друкованих сторінок. Курсова робота повинна бути чітко структурованою з дотриманням таких вимог щодо оформлення: з виділенням окремих частин роботи, абзаців, з нумерацією сторінок, правильним оформленням посилань, виносок, цитат; наявності висновків і списку використаної літератури (20-25 джерел).

Текст рукопису друкується через 1,5 інтервалу, без переносів. Формат набору Microsoft Word (*.doc, *.rtf), шрифт № 14 (Times New Roman) на папері формату А-4. Поля: ліве – 3 см, праве – 1 см, верхнє – 2 см, нижнє – 2 см. Абзацний відступ – 1,0 см. Фрагменти рукопису, які слугують ілюстративним матеріалом, друкують курсивом.

Текст основної частини курсової роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «ДОДАТКИ», «СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ», друкують великими літерами симетрично до набору. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в підбір до тексту, у кінці заголовка ставиться крапка.

Кожну структурну частину курсової роботи треба починати з нової сторінки.

Усі сторінки курсової роботи, крім титульної підлягають суцільній нумерації.

Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою курсової роботи є титульна сторінка, яку включають до загальної нумерації сторінок, але номер на ній не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини, як вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини курсової роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їхні заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім із нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу та порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. У кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації й таблиці, розміщені на окремих сторінках дисертації, включають до загальної нумерації сторінок.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» або «Мал.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис.1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва та пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в розділі курсової роботи подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначеннями номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу та порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). Якщо таблиця перенесена на другу сторінку, то над другою частиною таблиці вказують “Продовження табл.” і зазначають її номер, наприклад: “Продовження табл.1.2”. Назви граф у таблиці починають із великої літери, підзаголовки – з малої літери, якщо вони становлять одне речення із заголовком, або з великої літери, якщо вони є самостійними. При посиланні в тексті на таблицю слово „таблиця” подається у скороченій формі „табл.1.2”.

Формули (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: Додаток А, Додаток Б і т.д.

При посиланні в тексті роботи на певне джерело у квадратних дужках зазначають номер цього джерела за бібліографічним списком та сторінку, наприклад: [6, с. 32].

6.3. Ілюстрації

Ілюструють роботи, виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов’язаних із другорядними деталями тексту й запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст – ілюстрації. Розташовують ілюстрації по центру сторінки тексту.

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними. Підпис під ілюстрацією позначають скороченим словом «Рис.», порядковим номером ілюстрації та тематичним заголовком ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного без крапки наприкінці. Підпис під рисунком починають із великої літери та розташовують симетрично до зображення через один інтервал. Наприклад:

Рис. 1.5. Загальна модель ринкової економіки

Таблиці

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлюватись у вигляді таблиць. Слово “Таблиця 2.3.” розмішують над назвою таблиці, праворуч. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву наводять жирним шрифтом.

Текст у таблиці варто друкувати кеглем 12 з одинарним інтервалом. Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку або з поворотом за стрілкою годинника. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. При перенесенні таблиці назву вміщують тільки над її першою частиною. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Таблиця 2.3

Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних правил. Найбільші, а також довгі й громіздкі формули розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі та нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують усередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, у якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу й числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова „де” без двокрапки. Вище й нижче кожної формули потрібно залишати не менше одного вільного рядка.

Додатки

Додатки оформлюють як продовження дипломної (магістерської) роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилання на них у тексті. Кожен додаток необхідно починати з нової сторінки.

Додатки позначають послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, И, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т. д. Перший додаток позначають як додаток А.Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої центровано стосовно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток...” і велика літера, що позначає додаток.

Електронний ресурс

11. Байкова Л. И. Grammatical devices of expressing modality in parts of the period [Електронний ресурс] / Байкова Л. И. – Режим доступу:

http://depfolang.kubsu.ru/baikova 2.html.

Іншомовні джерела:

12. Palmer F. R. Modality and the English modals / Palmer F. R. – London: Longman. – 2^nd edition, 1990. – 196 р.

КУРСОВОЇ РОБОТИ

Особливі вимоги висуваються до мови і стилю викладу матеріалу. Культура мови – один з найважливіших показників культури студента. Тому мові та стилю курсової роботи слід приділяти особливу увагу.

Науковий стиль викладу матеріалу має свої особливості. Коротко зупинимося на основних із них.

Характерною особливістю наукової мови є формально-логічний спосіб викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доказу істини, обґрунтуванню основних висновків курсової роботи. Не менше значення має смислова завершеність, цілісність і зв'язність думок. Для вираження логічних залежностей у мові є спеціальні функціонально-лексичні засоби зв'язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін.), заперечення (проте, тим часом, але, тоді як, тим не менше, аж ніяк), причиново-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, унаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до..., звернімося до..., розгляньмо..., зупинимося на..., розглянувши, перейдемо до..., необхідно зупинитися на..., необхідно розглянути...), підсумок, висновок (отже, таким чином, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок..., підсумовуючи, слід сказати...).

Засобами логічного зв'язку можуть виступати займенники, прикметники та дієприкметники. При цьому слід пам’ятати про небажаність використання дієприкметників активного часу (йдучий, роблячий тощо).

Для наукового тексту характерними є цілеспрямованість і прагматизм. Емоційні мовні елементи тут практично відсутні. Ціну мають лише точні, отримані в результаті тривалих спостережень і наукових експериментів відомості та факти. Це обумовлює точність їхнього словесного вияву і, отже, використання спеціальної термінології.

Володіння мовою спеціальності, основу якої становить упорядкована і стандартизована термінологія, - один з основних показників наукового рівня студента. Через терміни не тільки пізнається наукове поняття та логіка наукового мислення, а й логіка самої науки. Завдяки спеціальним термінам стає можливим у короткій та економній формі давати розгорнуті визначення й характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.

Зазначимо, що науковий термін – це не просто слово, а втілення сутності певного явища. Тому не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам'ятаючи, що кожна галузь науки має свою, притаманну тільки їй, термінологічну систему і прагне до встановлення точних однозначних термінів, що відповідають її сучасному стану. Не використовуються в науковому тексті професіоналізми, жаргонні й побутові вирази.

Вельми специфічною є також фразеологія наукової прози. З одного боку її функцією є визначення логічних зв'язків між частинами висловлювань (можна навести результати..., як показав аналіз..., на підставі отриманих даних..., підсумовуючи сказане..., звідси випливає, що... та ін.), а з іншого – у поширеній формі позначати певні поняття, виконуючи роль термінів.

Є також деякі особливості наукової мови, що суттєво впливають на мовностилістичне оформлення курсової роботи. Насамперед слід зазначити наявність великої кількості іменників із абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення та ін.).

У науковій прозі широко послуговуються відносними прикметниками, оскільки саме вони на відміну від якісних дають змогу з граничною точністю вказувати достатні і необхідні ознаки понять. Як відомо, не можна утворювати форми ступенів порівняння відносних прикметників. У тексті курсової роботи, використовуючи якісні прикметники, перевагу віддають аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова "найбільш", "найменш".

Особливістю мови наукової прози є також прагнення уникнути експресії. Звідси домінуюча форма оцінки – констатація ознак, притаманних слову, яке визначають. Тому більшість прикметників є тут частинами термінологічних виразів. Так, правильно замінити прикметник " наступні " займенником " такі ", який скрізь підкреслює послідовність перерахування особливостей і прикмет.

Дієслово та дієслівні форми несуть у тексті особливе інформаційне навантаження. Автори курсових робіт зазвичай пишуть " проблема, яка розглядається ", замість " проблема, яка розглянута". Ці дієслівні форми служать для окреслення постійної ознаки предмета (у наукових законах, закономірностях, встановлених раніше або в процесі даного дослідження), їх використовують також при описі ходу дослідження, доведення.

Широко вживають також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу. Рідше використовують дієслова умовного й майже ніколи – наказового способу. Часто послуговуються зворотними дієсловами, пасивними конструкціями, що обумовлено необхідністю підкреслити об'єкт дії, предмет дослідження. Наприклад: " У роботі розглянуто...", " Передбачено виділити додаткові чинники...".

У науковій мові дуже поширені вказівні займенники "цей", "той", "такий". Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв'язки між частинами висловлювання (наприклад, " ці дані служать достатньою підставою для висновку..."). Займенники "щось", "дещо", "що-небудь" через неконкретність їхнього значення в тексті курсової роботи, як правило, не використовують.

Певні особливості має синтаксис наукової мови. Для тексту курсової роботи, який потребує складної аргументації та виявлення причиново-наслідкових залежностей, властиві складні речення різних видів з чіткими синтаксичними зв'язками. Звідси розмаїття складених сполучників підрядності " завдяки тому, що", "тоді як", "тому що", "замість того щоб", "з огляду на те, що", "зважаючи на те, що", "внаслідок того, що", "після того, що", "в той час як" та ін. Особливо часто використовують похідні прийменники " протягом", "відповідно до...", "згідно з...", "у результаті", "на відміну від...", "поряд з...", "у зв'язку з..." та ін.

Безособові, неозначено-особові речення в тексті курсових робіт вживають при описі фактів, явищ та процесів. Називні речення використовують в назвах розділів, підрозділів і пунктів, у підписах під рисунками, діаграмами, ілюстраціями.

Наукова мова має й суто стилістичні особливості. Об'єктивність викладу – основна її стилістична риса. Звідси наявність у тексті наукових праць вставних слів і словосполучень на позначення ступеня достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той чи інший факт можна подати як достовірний (дійсно, насправді, зрозуміло), припустимий (треба гадати, очевидно), можливий (можливо, ймовірно).

Обов'язковою вимогою об'єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки чи якогось виразу. У тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень (" за повідомленням", "за відомостями", "як свідчить", "на думку", "за даними", "на нашу думку" та ін.).

Діловий і конкретний характер опису явищ, фактів, процесів майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки. У науковій мові вже досить чітко сформувалися певні стандарти викладення матеріалу. Так, експерименти описують звичайно за допомогою особових дієслівних форм на -но і -то (одержано, проаналізовано, досягнуто та ін.).

Широке вживання таких безособових конструкцій у ролі присудка є синтаксичною особливістю української мови, що відрізняє її від російської мови, де є такі форми (наприклад, сказано – сделано), але вживають їх значно рідше, ніж в українській.

По-перше, потрібно пам’ятати, що безособові конструкції на ‑но, ‑то керують іменником у знахідному відмінку без прийменника, наприклад, вироблено (що?) новий підхід (новий розв’язок, нову методику).

По-друге, уживаючи безособові конструкції, автори досить часто роблять помилку, уводячи в речення виконавця дії у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Тому хибною є така фраза: фахівцем винайдено новий метод дослідження – бо в цьому реченні є виконавець дії – фахівець і це слово стоїть у орудному відмінку. Правильно писати так: фахівець винайшов новий метод досліджування.

Отже, безособову форму дієслова на ‑но, ‑то можна вживати лише в реченнях, де прямо не зазначено виконавця дії:

Неправильно	Правильно
його змінено (здеформовано, нагріто) кимсь	його змінив (здеформував, нагрів)хтось
його змінено (здеформовано, нагріто)десь (за певних умов)

 

Використання подібних синтаксичних конструкцій дає змогу сконцентрувати увагу читача тільки на самій дії. Суб'єкт дії при цьому залишається невизначеним, оскільки вказівка на нього в такого роду наукових текстах необов'язкова.

Книжному стилю російської мови притаманно широке вживання пасивних конструкцій з дієсловами на – ся, наприклад, институтом выполняется ответственное задание, нами выполняются работы.

На штучність і неприродність таких пасивних конструкцій в українських текстах звертали увагу мовознавці і радили речення будувати природно – суб'єкт дії повинен бути підметом, об'єкт дії – додатком, а присудок описує дію підмета, спрямовану на додаток. Отже, у наведених вище прикладах ужито зворотну форму дієслова-присудка саме для того, щоб показати напрямок дії, протилежний природному. Виходячи з норм української мови потрібно викладати так:

Неправильно	Правильно
Роботи виконуються з використанням вивірених засобів вимірювання	Роботи треба виконувати (виконують), використовуючи вивірені засоби вимірювання.

 

Згідно з правилами та нормами наукового стилю української мови, зворотні дієслова слід вживати лише стосовно неперехідної дії, тобто коли є суб’єкт дії, але немає іншого об’єкта, на який спрямовано дію:

Неправильно	Правильно
він змінюється (деформується,нагрівається) кимсь (чимось)	його змінює (деформує,нагріває) хтось, щось (перехідна дія)
він змінюється (деформується,нагрівається) десь (за певних умов) (неперехідна дія)

Стиль писемної наукової мови – це безособовий монолог. Тому виклад звичайно ведеться від третьої особи, бо увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб'єкті. Порівняно рідко використовують форми першої і зовсім не використовують – другої особи займенників однини. Авторське "я" ніби відступає на другий план.

Нині стало неписаним правилом у наукових працях замість "я" використовувати "ми" з огляду на те, що вираз суб'єкта авторства як формального колективу надає викладу більшої об'єктивності. Справді, вираз авторства через "ми" дає змогу відобразити власну думку як думку певної групи людей, наукової школи чи наукового напрямку. І це цілком зрозуміло, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до вирішення проблем. Займенник "ми" та його похідні якнайкраще передають й відтінюють ці тенденції.

Ставши фактом наукової мови, займенник "ми" зумовив цілу низку нових похідних словосполучень, наприклад, "на нашу думку". Проте, нагромадження в тексті займенника "ми " справляє малоприємне враження. Тому автори наукових праць використовують й інші звороти без цього займенника, зокрема конструкції з неозначено-особовими реченнями ("Спочатку проводять відбір параметрів для аналізу, а потім встановлюють їх значущість..."). Аналогічну функцію виконує речення з безособовими формами на -но і -то (" Розроблено комплексний підхід до вивчення..."), у якому відпадає потреба у фіксації суб'єкта дії, що тим самим дає змогу уникати в тексті курсової роботи особових займенників.

Якостями, що визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Смислова точність – одна з головних умов забезпечення наукової та практичної значущості інформації, вміщеної в тексті наукової праці. Недоречно вжите слово може суттєво викривити смисл написаного, призвести до подвійного тлумачення тієї чи іншої фрази, надати всьому тексту небажаної тональності.

Ще одна необхідна якість наукової мови – її ясність, тобто вміння писати доступно і дохідливо. Дуже часто автори дисертацій пишуть "та ін.", не знаючи, як продовжити перелік, або вводять до тексту словосполучення "цілком очевидно", коли не можуть викласти інших аргументів. Звороти "відомим чином" або "спеціальним методом" нерідко засвідчують, що автор у першому випадку не знає яким чином, а в другому – який саме метод.

Здебільшого порушення ясності викладу викликане намаганнями окремих авторів надати своїй праці уявної науковості. Звідси й зовсім непотрібна наукоподібність, коли простим усім добре відомим предметам дають ускладнені назви. Причиною неясності висловлювання може стати неправильне розташування слів у реченні.

Нерідко доступність і дохідливість називають простотою. Простота викладу сприяє тому, що текст курсової роботи читається легко, думки автора сприймаються без ускладнень. Проте не можна ототожнювати простоту і примітивність.

Стислість – третя необхідна й обов'язкова якість наукової мови. Реалізація цієї якості означає вміння уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації і словесного мотлоху. Кожне слово та вираз служать тут тій меті, яку можна сформулювати так: не тільки якомога точніше, а й якомога стисліше донести сутність справи. Тому слова і словосполучення, які не несуть смислового навантаження, мають бути повністю виключені з тексту курсової роботи.

Багатослів'я (мовна надмірність, уживання зайвих слів) свідчить не тільки про мовну недбалість автора роботи, а й часто вказують на нечіткість його уявлення про предмет дослідження або на те, що він просто не розуміє точного сенсу слів, узятих із чужої мови.

Інший різновид багатослів'я – тавтологія, тобто повторення одного й того ж іншими словами. Багато курсових робіт переповнено повтореннями однакових або близьких за значенням слів.

Окрім лексичних форм багатослів'я, у курсових роботах трапляються й стилістичні вади, серед яких переважають канцеляризми, що засмічують мову, надаючи їй казенного відтінку. Особливо часто канцеляризми потрапляють у наукову мову через недоречне використання так званих прийменникових сполук, позбавляючи її емоційності і стислості (у справі, по лінії, за рахунок, у частин і).

Буває, що й виникає необхідність перелічити в певній послідовності технологічні операції, прийоми тощо. У таких випадках зазвичай використовують складні безсполучникові речення, у першій частині яких містяться слова із узагальнюючим значенням, а в наступних – такі, що за пунктами конкретизують зміст першої частини. При цьому рубрики переліку будують однаково, подібно до однорідних членів з узагальнюючими словами. Порушення однаковості рубрик у переліку – доволі поширений недолік мови багатьох курсових робіт.

При написанні роботи необхідно додержуватись єдності термінів і визначень понять. Для цього інколи на початку курсової роботи подають перелік термінів та їхніх позначень, а також абревіатур. Надмірне вживання останніх є вкрай небажане, оскільки досить часто ускладнює сприймання читачем викладеного матеріалу.

 

Література

Основна

 

1. Білик І. С. Українська мова (за професійним спрямуванням): Курс лекцій / Білик І. С. – Донецьк: ДонУЕП, 2005. – 260 с.

2. Зайковська Я. В. Українська ділова мова. Курс лекцій / Зайковська Я. В. – Д.: ДІЕГП, 2001. – 46 с.

 

Додаткова

 

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо / Борис Антоненко-Давидович. – К.: Либідь, 1991. – 254 с.

2. Глущик С. В. Сучасні ділові папери / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – К.: А.С.К., 2001. – 400с.

3. Коваль А. П. Культура ділового мовлення. – К.: Вища шк., 1991. – 397 с.

4. Любимець Л. П. Ділові папери / Любимець Л. П. – К.: Рад. шк., 1981. – 78 с.

5. Маратова А. Ф. Мова сучасних ділових документів / Маратова А.Ф. – К.: Наук. думка, 1981. – 140 с.

8. Пазяк О. М. Українська мова і культура мовлення / О. М. Пазяк, Г. Г. Кисіль. – К.: Вища шк., 1995. – 239 с.

9. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика / Пентилюк М.І. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.

10. Пономарів О.Д. Культура слова: Мовностилістичні поради / Пономарів О.Д.– К.:Либідь, 2000. – 200 с.

11. Потелло Н. Я. Українська мова і ділове мовлення / Потелло Н. Я. – К.:МАУП, 2001. –256 с.

12. Шевчук С.В. Службове листування: Довідник / Шевчук С. В. – К.: Літера, 1999. – 108 с.

13. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення / Шевчук С. В. – К.: Літера, 2002. – 480 с.

Додаток А

Зразок оформлення титульної сторінки

ДОНЕЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

Кафедра лінгвістики та суспільствознавства

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Українська мова (за професійним спрямуванням)"

на тему

 

Студента(ки)

Спеціальність

Курс ____________семестр ____________ група___________

 

Керівник _______________________________________________________

 

Допущена / Не допущена / до захисту "___" _________ _____ р.

Викладач ___________

 

 

Захищена з оцінкою ___________________"______"_________ ______ р.

Викладач ___________

 

 

20___

Додаток Б

Загальні вимоги до оформлення Змісту

ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1. Назва розділу
1.1. Назва підрозділу
1.1.1. Назва пункту
1.1.2. Назва пункту
1.2. Назва…
1.2.1. Назва…
1.2.2. Назва..
1.3. Назва..
Висновки до розділу
Розділ 2. Назва…
2.1. Назва..
2.2. Назва..
2.3. Назва…
Висновки до розділу
Розділ 3. Назва…
3.1. Назва…
3.2. Назва…
3.3. Назва…
Висновки до розділу
Висновки
Список літератури
Список джерел дослідження (за необхідності)
Додатки (за необхідності)

 

 

Додаток В

Зразки оформлення Змісту

Тема "Управління персоналом та кадрова політика"

 

ЗМІСТ

 

Вступ
Розділ 1. Економічна сутність персоналу
1.1. Персонал як найважливіший капітал підприємства
1.2. Класифікація персоналу
1.3. Висновки до розділу 1
Розділ 2. Управління персоналом на підприємстві
2.1. Роль, принципи, стратегія та політика управління персоналом
2.2. Управління мотивацією персоналу
2.3. Висновки до розділу 2
Розділ 3. Кадрова політика як система управління людськими ресурсами
3.1. Взаємозв’язок кадрової політики та стратегії підприємства
3.2. Сучасна кадрова політика
3.3. Висновки до розділу 3
Висновки
Список л