В контексті приєднання України до Болонського процесу

Процеси, які сьогодні відбуваються в суспільно-політичному і соціально-економічному житті України, входження її до світового співтовариства, глибинна трансформація суспільної психології, системи життєвих цінностей та орієнтирів, морально-етичних норм обумовлюють новий виток розвитку освіти. Саме вища освіта забезпечує відтворення та розвиток інноваційного потенціалу економіки, формування сучасної національної еліти, являючись однією з провідних галузей розвитку суспільства.

І насамперед, це стосується інженерно-педагогічної освіти, бо підготовка конкурентоспроможних на внутрішньому та світовому ринку праці інженерно-педагогічних кадрів є, на нашу думку, першочерговим, пріоритетним напрямком розвитку вищої освіти в Україні.

Сьогодні рівень та якість підготовки кадрів стає найважливішим чинником та необхідною передумовою ефективного вирішення завдань розвитку економіки України. Сучасні економічні та соціально-політичні умови потребують працівника „нового типу” – професійно і соціально мобільного; такого, що має глибокі професійні знання з інтегрованих професій, володіє економічними і правовими знаннями; здатного до технічної та соціальної творчості, самовдосконалення, готового до роботи при різних формах організації праці та виробництва в умовах конкуренції.

Це, в свою чергу, викликає необхідність зміни стратегії підготовки фахівців. Якщо завданням традиційної стратегії була підготовка фахівця, здатного виконувати професійну діяльність у відповідності з вимогами місця працевлаштування у вітчизняній галузі економіки та освіти, то зараз завданням нової стратегії підготовки є підготовка фахівця, здатного самостійно отримувати знання і застосовувати способи виконання професійної діяльності в мінливих соціально-економічних умовах та здатного продовжувати освіту в будь-якому вітчизняному або зарубіжному навчальному закладі країн Європи.

У зв’язку цим виникають нові вимоги і до сучасних інженерів-педагогів, бовід рівня та якості їхньої освіти значною мірою залежить забезпечення підготовки робітничих кадрів „нового типу”. Таким чином, кардинальний перегляд всіх складових інженерно-педагогічної підготовки – це безумовна вимога часу. Тому, на наш погляд, з 2004року, по-суті, розпочався третій етап розвитку інженерно-педагогічної освіти.

В цей період пріоритетним напрямком розвитку вищої освіти України стала її інтеграція до світового та європейського освітнього простору. Українська освіта не може розвиватися тільки як самостійна система, оскільки Україна розташована в самому серці Європи та на неї мають вплив сучасні загально-цивілізаційні тенденції розвитку. Україна прагне бути повноправним учасником процесу європейської інтеграції, тому модернізація вищої освіти здійснюється у повній відповідності до положень Лісабонської угоди та принципів Болонського процесу.

Болонський процес – це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, розробки єдиних критеріїв та стандартів у масштабах всього континенту, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у ВНЗ Європи задля створення до 2010 року спільного європейського наукового та освітнього простору. Головна мета цього процесу - консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості та урядів країн Європи для підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки та вищої освіти у світі, підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці та освітніх послуг [16].

Стояти осторонь від цього процесу Україна не може. Освіта вже стала одним з найважливіших чинників політики. Освітянське суспільство України зацікавлене діяти в усіх напрямках Болонського процесу [15], а саме:

· перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті освіти та забезпечити її мобільність на ринку праці;

· формування мережі ВНЗ, яка задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

· підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання протягом усього життя;

· піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти розвинутих країн світу та її інтеграція до міжнародного науково-освітнього співтовариства.

На сьогодні в Україні в цьому плані зроблено вже досить багато, але враховуючи суттєві розбіжності в структурі та завданнях систем вищої освіти України та більшості європейських країн, неможна в наших умовах просто скопіювати все те, що пропонує Європа. Потрібні певні структурні зміни в українській системі освіти, а це, в свою чергу, неможливо без відповідних соціально-політичних та економічних змін. Тому процес перебудови системи освіти України потребує, насамперед, значної багатопланової підготовчої роботи – законодавчої, теоретичної, дослідної тощо, у главі кута якої має бути врахування національної специфіки, великого теоретичного і практичного досвіду підготовки кадрів. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти, інакше можна втрати надбання вітчизняної вищої школи ще не встигнувши набути переваг освітніх систем Європи [80].

Болонські вимоги — це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн. Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні потужна система вищої освіти, потужні наукові школи.

Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської законодавчої бази і, практично, зауважень не було. Тому стратегічним завданням реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах [92]:

· по-перше, це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях та підвищенні загальноосвітнього професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;

· по-друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку;

· по-третє, розвиток вищої освіти треба розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем.

Відзначаючи важливість цих завдань для вищої освіти України, і зокрема для інженерно-педагогічної освіти, хотілося б підкреслити, що, по-перше, ряд положень Болонської декларації, по суті, вже протягом багатьох років здійснюються вищими навчальними закладами України і, по-друге, сьогодні у вищих навчальних закладів інженерно-педагогічного профілю є досить реальні можливості для вирішення основних проблем Болонського процесу.

Нагадаємо, що основними завданнями Болонського процесу, які стосуються переважно діяльності ВНЗ є:

1) розширення доступу до вищої освіти;

2) підвищення якості освіти та ефективності використання фахівців з вищою освітою;

3) визначення зручної та зрозумілої градації ступенів та кваліфікацій і введення двоступеневої системи вищої освіти з чітко визначеними кваліфікаціями для кожного з рівнів [15].

При цьому досягнення високої якості освіти є центральною ідеєю Болонського процесу. Якість освіти в документах, пов’язаних з Болонським процесом, трактується дуже широко: від визначення професійних профілів і вимог до результатів навчання з точки зору умінь, навичок та компетенції до сертифікації внутривузівських систем забезпечення якості освіти у Європейскій агенції контролю і оцінки якості (ENQA).

Поняття „якість вищої освіти” є також визначальним і в системі характеристик результатів діяльності системи вищої освіти України. Під якістю вищої освіти, згідно із Законом України „Про вищу освіту”, розуміють основний продукт діяльності системи вищої освіти – сукупність певних світоглядних, поведінкових і професійно значущих властивостей та характеристик випускника ВНЗ, що обумовлюють його здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства.

Якість вищої освіти досягається застосуванням якісних навчальних програм, науковими дослідженнями, кадровим забезпеченням, інфраструктурою та академічним науковим оточенням. Національна система гарантії якості освіти базується на основі вимог щодо необхідності дотримання стандартів освіти та оцінки освітніх послуг. Контроль якості вищої освіти передбачає внутрішню та зовнішню оцінки, які здійснюються, відповідно, ВНЗ, органами державного контролю і громадськістю. ВНЗ за власною ініціативою використовують інноваційні моделі управління якістю освіти на основі стандартів ISO серії 9000.

Питання якості освіти, уніфікації та адаптивності освітніх програм, зрозумілості їх змісту та можливості практичної реалізації, визнання документів про освіту належать до проблем, пов’язаних із стандартизацією освіти, їх вирішення стосується не тільки нашої країни. В умовах глобалізації економіки проблеми стандартизації активно обговорюються у багатьох країнах світу, тому що освіта глибоко інтегрована в економіку, суспільне життя, а її рівень та якість істотно впливають на якість життя та на можливість сталого розвитку світового співтовариства. Необхідною перспективою для української системи вищої освіти має бути її залучення до міжнародної системи акредитації і входження до Європейської мережі забезпечення якості у вищій освіті (ENQA).

Що стосується безпосередньої діяльності ВНЗ, в тому числі інженерно-педагогічного профілю, то, на наш погляд, зараз для них ключовими позиціями забезпечення якості є:

· створення системи освітніх стандартів;

· забезпечення якості абітурієнтів, що пов’язано з рівнем професійної орієнтації і якістю конкурсного відбору;

· забезпечення якості викладання, що пов’язано з професійним рівнем викладачів;

· забезпечення якості оцінки знань та умінь студентів.

Сьогодні відбувається переорієнтація всієї системи вузівської підготовки. У главу кута ставиться не формальний процес навчання та його організація, а запити ринку праці, замовників кадрів. При визначенні цілей і завдань вузівської підготовки інженерно-педагогічних кадрів головним чинником повинна бути не внутрішня технологія підготовки у вузі, а можливості і потреби профтехсистеми і виробництва. Статичність навчально-виховного процесу у вузі змінюється на його динамічний розвиток, а здатність перебудовуватися відповідно до вимог системи ПТО стає принципом організації роботи навчального закладу інженерно-педагогічного профілю.

Особливе значення при цьому здобуває взаємна інформованість ВНЗ та ПТНЗ. Час вимагає відійти від традиційного орієнтування системи педагогічного керування на директивні документи, а покласти в основу її діяльності повну і вичерпну інформацію про об’єкт виховання – учнів училищ і про сьогоднішні реалії організації процесу навчання в ПТНЗ. Термінової відповіді вимагає питання: чому незважаючи на те, що в кожному куточку України готуються кадри для ПТО і ліцензуються профілі «Професійне навчання» вже протягом трьох років залишається стабільним відсоток вакансій викладачів ПТО та майстрів виробничого навчання; скільки потрібно кадрів і якою повинна бути система їх підготовки, що треба зробити для того, щоб випускники залишалися в системі ПТО і успішно адаптувалися там?

В Українській інженерно-педагогічній академії на основі міжнародних стандартів ISO серії 9000 розроблено систему управління якістю (СУЯ) ВНЗ (рис.2.1), яка відповідає основним вимогам до вдосконалення освіти в Україні, а також загальноєвропейським освітнім нормам. Саме впровадження цієї системи надає можливості вирішити вищезазначені проблеми, підвищити якість підготовки випускників, їхню конкурентоспроможність на ринку праці, скоротити витрати на підготовку.

 

 

Рис. 2.1. Система управління якістю ВНЗ

Ця система управління відповідає всім принципам міжнародних стандартів і моделі PDQA (плануй, дій, контролюй і керуй).

Розглянемо детальніше кожен із етапів СУЯ ВНЗ.

1. Визначення попиту та вимог до випускників.

Цей етап призначений для ретельного перегляду змісту професійної діяльності працівника системи ПТО, визначення тих сучасних функції та типових завдань діяльності, які слід формувати сьогодні у майбутніх випускників інженерно-педагогічних навчальних закладів. Також на цьому етапі визначається, на які профілі спеціальності “Професійне навчання” слід проводити набір студентів, щоб після закінчення ВНЗ вони користувалися попитом на ринку праці. І саме тут виникає проблема визначення нових профілів інженерно-педагогічної підготовки.

Вперше перелік профілів був затверджений в 1999 р. рішенням ДАК, але до нього не увійшли (і зараз не готуються) бакалаври та спеціалісти лісогосподарства, охорони праці та екології, сфери послуг, художніх промислів. Завдяки спільній роботі МОН, Департаменту вищої освіти та Департаменту ПТО, Міністерства праці, фахівців УІПА на підставі вивчення ринку праці, існуючого переліку робітничих професій визначено новий перелік профілів, кожен з яких відповідає окремій галузі народного господарства та інтегрує близько 10-12 робітничих професій. При цьому кожен профіль потребує окремого ліцензування з підготовкою для цього окремого кадрового забезпечення, певної матеріальної бази та навчально-методичного забезпечення.

В результаті здійснення цього етапу в УІПА розроблено та запроваджено систему відкриття нових профілів підготовки. У 2002 р. розпочата підготовка за такими профілями: експлуатація та ремонт промислового транспорту; моделювання, конструювання і дизайн швейних виробів; у 2003 р. – за профілями: метрологія, стандартизація та сертифікація в машинобудуванні; комп’ютерні технології машинобудівного виробництва; комп’ютерні системи та мережі; у 2004 р. – за профілями: поліграфічне виробництво; технологія харчової промисловості та організація громадського харчування; експлуатація і ремонт місцевого та автомобільного транспорту. Завдяки цьому, набір абітурієнтів в академію в 2005 р. здійснювався вже за 25 профілями.

2. Організація прийому абітурієнтів.

На цьому етапі організується цільовий прийом абітурієнтів згідно з проектом плану прийому за спеціальностями та профілями підготовки. Прийом проводиться за направленням обласних відділів освіти, навчальних закладів, центрів, комбінатів, підприємств, на загальних умовах. В результаті укладаються договори з обласними відділами освіти, навчальними закладами та персонально зі студентами. Такий підхід надав змоги УІПА за останні три роки збільшити кількість зарахувань випускників ПТНЗ з майже 39 % до більше ніж 59 %. Таким чином розширюється доступ до вищої освіти взагалі.

Назріла необхідність створити базу даних для регіонів у цілому і кожного ПТНЗ України зокрема, визначити на рівні Міністерства освіти і науки, скільки фахівців протягом п’яти років буде потрібно в усіх регіонах України та скільки фахівців треба перекваліфікувати, а також підвищити їхню кваліфікацію. На основі цієї бази слід здійснювати прийом абітурієнтів за цільовим замовленням з ПТНЗ, бо тільки випускники ПТНЗ орієнтовані в подальшому на роботу в системі ПТО. Саме тому кожен рік УІПА збільшує кількість абітурієнтів з різних областей України та кількість випускників ПТНЗ, прийнятих за цільовим замовленням. Перш за все, це відмінники ПТНЗ, які за рішенням педагогічних рад та обласних відділів освіти направлені на навчання. Для їх більш ґрунтовної підготовки з інформатики, фізики, української мови існують спеціальні факультативні заняття. І завдяки цьому, такі студенти, маючи професійну мотивацію, досвід роботи на виробництві, із задоволенням повертаються в ПТО, успішно адаптуються там і працюють.

3. Організація та здійснення навчально-виховного процесу у ВНЗ в умовах наближення навчання до місць майбутнього працевлаштування випускників та підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

На цьому етапі здійснюється організація навчального процесу за системою наближення навчання до місць майбутнього працевлаштування випускників.

Так, кожен студент І-ІІ курсів отримує робітничий розряд. Під час проходження студентами виробничого навчання на базі академії для наставництва залучаються майстри виробничого навчання (за сумісництвом).

На третьому курсі організована наскрізна педагогічна практика, яка передбачає, що протягом навчання кожен студент у вільний час відвідує той навчальний заклад, у якому буде проходити практику, вивчає систему організації навчально-виховного процесу. Практика розпочинається конференцією, на якій демонструються презентації всіх ПТНЗ, зроблені студентами у комп’ютерному режимі. Така практика дає можливість студентам освоїтися у ПТНЗ, а під час саме педагогічної практики одразу приступити до викладання.

Всі завдання, курсові та дипломні проекти виконуються на матеріалі закладів ПТО. Прикладом є розроблені в цьому році силами дипломників дев’ять реальних стандартів робітничих професій для навчально-методичних кабінетів ПТНЗ.

Все це сприяє вихованню у майбутніх інженерів-педагогів бажання працювати в системі ПТО.

4. Працевлаштування випускників.

Специфіка сучасного етапу розвитку інженерно-педагогічної освіти полягає в тому, що при великій кількості інженерно-педагогічних закладів освіти по всій території України, а також при наявності гострої потреби у фахівцях, яких там готують, на практиці існує проблема недостатнього кадрового забезпечення фахівцями цього профілю. І на наш погляд, у першу чергу, це пов’язано з проблемою розподілу кадрів, бо до теперішнього часу не існує законодавчої системи державного розподілу випускників ВНЗ.

Згідно Закону України про вищу освіту навчальні заклади є відповідальними за працевлаштування своїх випускників. Але Державний закон або положення, щодо розподілу випускників, на державному рівні відсутні.

В УІПА здійснюється працевлаштування на основі цільового прийому, листів-замовлень обласних відділів освіти та ПТНЗ, персональних листів-запитів з місць проходження практики та дипломування. При цьому можливість самостійного працевлаштування отримують вагітні жінки та жінки з дітьми. Але за бажанням з їхнього боку їм також надаються направлення на роботу.

Згідно з положенням про розподіл випускників, яке розроблено і впроваджено в УІПА, з кожним студентом, який навчається на бюджетній основі, укладається договір і він повинен відпрацювати за направленням академії три роки в системі ПТО.

Розподіл випускників за цим положенням проводиться наступним чином:

1) створюється комісія щодо працевлаштування випускників, до складу якої входять керівники постійно діючих робочих груп та члени постійно діючих робочих груп;

2) серед тих, хто навчається на держбюджетній основі, визначається кількість випускників у залежності від місця їх постійного проживання по областях України;

3) формується банк даних, в якому відображено наявність робочих місць для випускників. Це здійснюється шляхом розсилки листів в області України, звідки приїхали студенти, та розсилки листів у ПТНЗ;

4) укладаються договори з навчальними закладами, підприємствами, організаціями державної форми власності;

5). деканати факультетів ознайомлюють випускників з Положенням, характером майбутньої роботи, посадою, умовами праці, з соціальними гарантіями, правами, обов’язками, готують необхідну документацію;

6). комісією проводиться персональний розподіл випускників;

7). замовник підтверджує академії працевлаштування випускника на підставі одержаної картки;

8). по закінченню навчання випускнику вручається диплом про закінчення академії та надається направлення на роботу.

Завдяки діючій в УІПА системі розподілу випускників на сьогоднішній день стало можливим розподілити всі 100% випускників. При цьому, кількість тих, хто пішов працювати в систему ПТО з 2001 по 2005 рік збільшилась з 32% до 68 %. Лише в ПТНЗ Харківської області тепер працюють понад 200 викладачів і майстрів виробничого навчання – випускників УІПА.

5. Моніторинг професійної діяльності випускників: визначення недоліків в змісті та формах організації навчально-виховного процесу та шляхів їх усунення.

Метою цього етапу є визначення ступеня успішності адаптації випускників та виявлення недоліків існуючої системи управління якістю ВНЗ. Для цього проводиться аналіз адаптації випускників на місці працевлаштування шляхом опитування самих випускників, які вже відпрацювали 2-3 місяці, про швидкість та складність адаптування на нових місцях роботи, достатність отриманих знань під час навчання та опитування безпосередньо тих, хто з ними працює, про якісний рівень роботи та успішність самостійної праці випускників. Також здійснюється збір даних про продовження роботи в професійних навчальних закладах випускників академії та збір відгуків керівників про роботу випускників академії в ПТНЗ. За результатами отриманих відгуків від керівників навчальних закладів, де працюють випускники, оформлено “Книгу відгуків”. Це дозволило визначити недоліки існуючої системи підготовки фахівців, а також окреслити позитивне та негативне у змісті та формах організації навчально-виховного процесу в академії.

6. Впровадження заходів щодо підвищення якості системи підготовки.

На цьому етапі розробляється план заходів, спрямованих на удосконалення кожного етапу системи управління якістю ВНЗ та підвищення якості підготовки фахівців у цілому.

Так, в УІПА завдяки застосуванню СУЯ ВНЗ було визначено необхідність цілої низки заходів, ряд з яких вже втілено в життя, що реально забезпечило підвищення якості підготовки фахівців інженерно-педагогічного профілю. Основними з таких заходів є наступні:

· розробка галузевих стандартів вищої освіти (ОКХ і ОПП) для фахівців інженерно-педагогічного профілю всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів;

· розробка інформаційних пакетів європейської системи перезарахування кредитів ЕСТS для інженерно-педагогічних спеціальностей, за якими ведеться підготовка; співробітництво з цього питання зі спорідненими кафедрами інших навчальних закладів з метою розробки єдиних інформаційних пакетів;

· розробка єдиних організаційно-методичних принципів здійснення безперервної професійної, психолого-педагогічної, фундаментальної та економічної підготовки;

· розробка системи комплексного навчально-методичного забезпечення навчального процесу та самостійної роботи для всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів;

· розробка системи безперервного оцінювання якості з використанням трьох атестаційних контролів;

· розробка тестів та запровадження незалежного тестування рівня якості підготовки студентів з усіх дисциплін;

· подання пропозицій та здійснення підготовчої роботи щодо створення науково-методичної комісії зі спеціальності „Професійне навчання”.

У загальному підсумку за два роки в УІПА було розроблено освітньо- кваліфікаційні характеристики (ОКХ), освітньо-професійні програми (ОПП) та засоби діагностування з 36 профілів підготовки інженерно-педагогічних кадрів за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями. Розробці проектів Державних стандартів вищої освіти передувала цілеспрямована робота по вивченню кваліфікаційних вимог до фахівців за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями. Ця робота проводилася безпосередньо на крупних підприємствах 19 галузей народного господарства.

Крім того, на підставі проведення соціологічних досліджень та вивчення матеріалів Науково-методичних центрів ПТО шести регіонів, Міністерства праці та соціальної політики України практично за всіма профілями підготовки кадрів було отримано дані, які дозволили сформувати перелік основних умінь фахівців та узагальнити кваліфікаційні вимоги до них за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Досвід застосування системи управляння якістю ISO серії 9000 в УІПА дає можливість стверджувати, що ця система дозволяє виявити наявні недоліки і проблеми в системі ІПО, визначити конкретні шляхи реалізації завдань Болонського процесу в галузі ІПО.

Так, на нашу думку, однією із гострих проблем в системі ІПО є перегляд змісту освіти, його оптимізація, бо зміст освіти - найвагоміший фактор рівня її якості. Причому, багаторічний досвід формування змісту освіти свідчить про необхідність обов’язкового врахування специфічних особливостей відповідної галузі освіти.

Розглянемо, які ж сучасні уявлення про ІПО та її зміст панують сьогодні у вітчизняній педагогічній науці.