Наступний етап розслідування

Початковий етап розслідування часто дає можливість встановити наявність наслідків злочинних порушень правил екологічної безпеки, зафіксувати сліди злочину. Однак для повного, всебічного і об’єктивного розслідування необхідно встановити важливі обставини шляхом провадження різних слідчих дій, тактичних операцій. На наступному етапі розслідування з’являються підстави для вирішення питання про винність осіб, відповідальних за порушення екологічних правил, у зв’язку з чим проводиться допит обвинувачених (підозрюваних). З метою перевірки одержаних даних поряд з іншими слідчими діями проводяться перевірка показань на місці, слідчий експеримент, призначаються судові експертизи.

Підготовка до допиту обвинувачених вимагає ознайомлення слідчого з даними, що стосуються додержання екологічних правил та стандартів (наприклад, технічною документацією на роботу очисних споруд, положеннями, інструкціями, наказами про права і обов’язки осіб, які відповідають за дотримання правил охорони довкілля, усунення шкідливих наслідків). Особливу увагу слід приділити вивченню технічної документації, в якій зареєстровано аналізи води, що скидається (повітря, що викидається), у разі потреби — проектної документації. Необхідно систематизувати матеріали справи: протоколи оглядів, матеріали відомчого розслідування тощо.

Підготовка до допиту передбачає також вивчення особи обвинуваченого, його ставлення до виконання службових обов’язків, рівень професійної підготовки (загальної, за профілем роботи і спеціальної), пов’язаної з обслуговуванням очисних споруд. Слід зазначити, що суб’єктами екологічних злочинів можуть бути посадові особи (наприклад, директор, головний інженер, головний технолог, керівник цеху або дільниці), а також інші особи, які безпосередньо відповідають за встановлення та експлуатацію очисних споруд або виконують різноманітні роботи, пов’язані з транспортуванням відходів виробництва та їх утилізацією. При підготовці до допиту необхідно систематизувати докази щодо кожного обвинуваченого, а також вирішити питання про послідовність допиту, якщо обвинувачених декілька.

У разі, коли обвинуваченому ставиться за провину систематичне забруднення або неодноразові викиди шкідливих відходів промислового характеру в атмосферу, необхідно передбачити послідовність пред’явлення доказів за кожним епізодом.

При допиті обвинуваченого необхідно з’ясувати: обставини, що призвели до порушення правил охорони довкілля; мотиви, з яких сталося забруднення вод або повітря; осіб, які брали участь у скиданні неочищених стічних вод тощо (крім обвинуваченого), і в зв’язку з цим роль кожного з учасників даного технологічного процесу згідно зі службовими обов’язками; форми контролю за їх діями та як він здійснювався.

Якщо необхідно перевірити, чи мало змогу виникнути певне явище, розвинутися або припинитися певним чином, за визначений відрізок часу, залишивши відповідні сліди, іноді виникає потреба у проведенні слідчого експерименту (ст. 194 КПК). При цьому слід зазначити, що слідчий експеримент проводиться з дотриманням правил безпеки лише для перевірки явищ, реконструкція яких необхідна для з’ясування окремих обставин події. Позитивні результати можуть бути отримані шляхом перевірки та уточнення показань обвинуваченого на місці.

Розслідування порушень правил екологічної безпеки вимагає застосування спеціальних знань з різних наукових галузей, оскільки коло об’єктів дослідження у зазначених справах дуже різноманітне. У методиці розслідування вказаних злочинів складається система типових експертиз, серед яких центральне місце має посісти така, що зараз формується, — судово-екологічна експертиза. Ця експертиза є, власне, комплексним дослідженням, що здійснюється спеціалістами у галузі екології разом з медиками, експертами-біологами, зоотехніками, ветеринарами, хіміками, гідрологами, агротехніками, інженерами з очисних споруд, технологами виробництв, пов’язаних із шкідливими відходами, тощо.

При розслідуванні порушень правил охорони довкілля необхідно виходити з цілей та основних завдань, визначених Законом України «Про екологічну експертизу». Метою екологічної експертизи є попередження негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях та об’єктах.

Головними її завданнями є: визначення ступеня екологічного ризику та безпеки запланованої або здійснюваної діяльності; організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи; встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарним нормам, будівельним нормам та правилам; оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів; оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та здоров’я людей; підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Об’єктами екологічної експертизи є проекти нормативно-правових актів, передпроектні матеріали, документація на впровадження нової техніки, технології, матеріалів, рідин, продукції, реалізація яких може призвести до порушень екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров’ю людей.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах та регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей.

Суб’єктами екологічної експертизи є: центральні органи охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, їх органи на місцях, їх спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії; органи або установи охорони здоров’я, інші державні органи, місцеві ради та органи місцевої державної адміністрації відповідно із законодавством; громадські організації екологічної спрямованості або створені ними спеціалізовані формування; інші установи, організації та підприємства, у тому числі іноземні юридичні чи фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи; окремі громадяни в порядку, передбаченому Законом України «Про екологічну експертизу», та іншими законодавчими актами.

При розслідуванні порушень правил екологічної безпеки висновки екологічної експертизи, проведеної під час відомчої перевірки до порушення кримінальної справи, служать одним із джерел відомостей про порушення встановлених правил проектування, спорудження і експлуатації тих чи інших об’єктів з точки зору екологічних вимог. Вони можуть скласти або доповнити підстави для порушення кримінальної справи.

Слід розрізняти екологічну експертизу, що проводиться відповідно до положень Закону України «Про екологічну експертизу», і судово-екологічну експертизу, яка призначається під час слідства, у разі, коли для вирiшення питань, що виникли перед слідчим, недостатньо висновку екологічної експертизи. На практиці мають місце випадки, коли судові експертизи не призначаються на тій підставі, що до справи залучені висновки відповідних органів, які здійснюють контрольно-інспекційні функції, в тому числі матеріали екологічної експертизи. Такі висновки іноді надаються спеціалістами науково-дослідних і проектних інститутів того відомства, що й підприємство, яким були забруднені вода або повітря.

Відомчі висновки, як і висновки державної екологічної експертизи, можуть розглядатися на підставі ст. 83 КПК як документи, що є джерелами, які містять відомості про факти, викладені або засвідчені відповідними спеціалістами. При призначенні судової експертизи у цих справах слід зазначити, що активний розвиток загальної екології як системи знань про закономірності взаємодії живих організмів із середовищем існування сприяв виникненню в її межах самостійних галузей, які вивчають окремі сторони спілкування людини з природою: екології людини (системи знань про вплив природних і антропогенних чинників на здоров’я людини, адаптації (і дезадаптації) її організму в умовах навколишнього середовища); інженерної екології (системи знань про екологічні вимоги до сучасного виробництва, досягнень науки і техніки); соціальної екології (системи знань про взаємодію суспільства і природи). На відміну від галузей загальної екології, побудованих на природно-науковій базі, соціальна екологія ґрунтується на синтезі природознавства і соціології.

Предмет судово-екологічної експертизи визначається особливостями спеціальних знань вказаних галузей екологічної науки. Об’єктами даної експертизи у широкому розумінні є навколишнє природне середовище (біосфера), її стан внаслідок впливу людини, її господарчої діяльності.

До компетенції експертів у галузі екології належить визначення:

1) критичного рівня забруднення (КРЗ) навколишнього середовища для даної місцевості, перевищення якого становить небезпеку для здоров’я населення і стану якості середовища;

2) гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин у водоймища, атмосферне повітря, ґрунт та інших шкідливих впливів на природне середовище, допущених даним виробничо-господарським об’єктом;

3) гранично допустимих концентраціях (ГДК) шкідливих речовин в атмосферному повітрі, водоймищах, ґрунті, дійсно встановлених відповідними контролюючими компетентними органами;

4) стандартів якості навколишнього природного середовища, що пред’являються до діяльності виробничо-господарчих об’єктів;

5) екологічної шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил охорони навколишнього середовища;

6) безпосередніх причин заподіяння екологічної шкоди;

7) чи не стали причиною події дефекти проектування, планування даного об’єкта, його експлуатації;

8) можливості уникнути порушення правил охорони довкілля;

9) чи не призвели до шкідливих екологічних наслідків чинники, що не залежать від цих порушень;

10) причин і умов, що сприяли порушенням правил екологічної безпеки.

Для проведення судово-екологічної експертизи можливо залучати спеціалістів органів, що здійснюють державну екологічну експертизу (органи Держкомгідромету, Міністерства охорони здоров’я та ін.), працівників судово-експертних установ Міністерства юстиції (біологів, ґрунтознавців, хіміків) з питань, що входять до їх компетенції.

У зв’язку з тим, що диспозиції статей 241—243 КК визначають дані злочини закінченими з моменту забруднення акваторії вод, атмосферного повітря, часто виникає необхідність проведення судових експертиз для встановлення самого факту і обставин такого забруднення певної території або акваторії даним підприємством, судном тощо. Для вирішення таких завдань призначаються судово-технічна, судово-технологічна, судово-хімічна, судова агротехнічна, судова гідрометеорологічна, судово-біологічна експертизи.

Для встановлення окремих обставин, пов’язаних із наслідками вказаних забруднень, крім перелічених можуть призначатися судово-медична, судово-ветеринарна, судово-іхтіологічна експертизи.

Судово-технічна експертиза призначається для оцінки технічного стану захисного, очисного й уловлюючого обладнання, виявлення його дефектів, безпосередніх технічних та організаційних причин дефектності роботи обладнання, а також обставин, що цьому сприяли.

Судово-технологічна експертиза вирішує питання роботи технологічного обладнання (у тому числі очисного) в конкретному виробничому процесі, пов’язаному з виділенням відходів, викидів, шкідливих речовин, що потребують відповідної очистки і знешкодження, а також з роботою двигунів та іншого обладнання суден, що викликає необхідність скидання речовин.

Судово-хімічна, судова агротехнічна, судова гідрометеорологічна експертизи призначаються для встановлення факту забруднення певної території або акваторії, водних джерел, підземних вод неочищеними і незнешкодженими стічними водами, викидами або відходами, що заподіяли або можуть заподіяти шкоду здоров’ю людей чи рибним запасам, а також забруднення атмосферного повітря шкідливими для здоров’я людей відходами промислового виробництва, забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров’я людей або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами, що можуть спричинити збитки зонам відпочинку або перешкоджати іншим законним видам використання моря. З цією метою перед експертом відповідної спеціальності можуть бути поставлені такі питання:

1) чи не містять вказані проби води (повітря, ґрунту) будь-які шкідливі речовини; якщо містять, то які саме;

2) які особливості (вид, склад, тощо) вказаної речовини, що виявлені в даній пробі;

3) чи однакові запропоновані для експертного дослідження речовини, що виявлені в даному районі (просторі) й отримані зразки викидів, відходів, скидів.

Для вирішення подібних питань може призначатись також судова матеріалознавча експертиза нафтопродуктів, мастил тощо.

Оскільки під час розслідування забруднення вод і атмосферного повітря треба встановити, чи не спричинило таке забруднення шкоди здоров’ю людей, у ряді випадків необхідно провести судово-медичну експертизу потерпілих і речових доказів для вирішення таких питань:

1) якою речовиною і якою її кількістю (дозою) спричинено шкоду здоров’ю даної особи;

2) яким шляхом (через дихальні шляхи, органи травлення, зовнішні покриви) шкідлива для здоров’я речовина потрапила в організм;

3) чи виявлено будь-яке захворювання у даної особи і якщо так, яка його причина;

4) чи не втратила дана особа працездатності внаслідок забруднення водоймища (атмосферного повітря) певною речовиною, а якщо так, то який ступінь втрати працездатності.

Велике значення для встановлення факту і обставин спричинення шкоди рибним запасам прісних водойм і моря має проведення судово-іхтіологічної експертизи, яка може вирішити питання:

1) які причини загибелі риби у даному районі акваторії;

2) якою речовиною викликане отруєння риби;

3) скільки часу минуло з моменту отруєння риби;

4) яку шкоду може спричинити рибним запасам забруднення даного району акваторії виявленими у воді шкідливими речовинами;

5) яких заходів необхідно вжити для усунення шкідливих наслідків, викликаних забрудненням даного району акваторії, що призвели до скорочення рибних запасів (живих ресурсів моря).

У разі необхідності встановити шкоду, заподіяну забрудненням водойм, сільськогосподарському виробництву або такому виду ресурсів моря, як морські тварини можуть призначатись судово-зоологічна (судова зоотехнічна), судово-ветеринарна експертизи.

Велике значення для розслідування даного виду злочинів має залучення представників громадських об’єднань до проведення окремих слідчих дій: встановлення свідків, потерпілих, охорони місця події, обстеження території й акваторії з метою виявлення слідів злочину, його наслідків, з’ясування обставин, що сприяли порушенням правил екологічної безпеки та ін.

На наступному етапі розслідування і в заключній його стадії виникає потреба у здійсненні тактичних операцій, що мають встановити важливі для даної категорії справ обставини. До подібних операцій належать: встановлення функцій службових осіб і технічного персоналу, причинних зв’язків між їх діяльністю і наслідками, що настали; визначення фізичної, матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином; з’ясування причин і умов, що сприяли порушенням екологічних стандартів і нормативів.

 

 

Тема 9. Кваліфікація злочинів проти довкілля

1. Загальна характеристика та види злочинів проти довкілля. Особливе місце у системі еколого-правової відповідальності займають злочини проти довкілля, що визначаються в юридичній літературі як передбачені кримінальним законом суспільне небезпечні діяння, які посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери (повітря, землю, надра, води тощо). Вони розташовані у розділі VIII Особливої частини КК. Термін «довкілля» та словосполучення «безпечне для життя і здоров’я довкілля» визначено Конституцією України 1996 року. Майже всі диспозиції статей зазначеного розділу є бланкетними. Правові основи екологічної політики закладені у Декларації про державний суверенітет України й Основному Законі України, який встановлює обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку, гарантує громадянам право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище. К зазначив у своїй постанові Пленум Верховного Суду України («Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17): “Злочини та інші правопорушення проти довкілля посягають на суспільні відносини у сфері охорони конституційного права громадян на безпечне довкілля, а також у сфері охорони, використання, збереження і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання й усунення негативного впливу господарської та іншої діяльності людини на навколишнє природне середовище, збереження генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій, а також природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною”. Всі природні багатства нашої країни – «земля, її надра, атмос­ферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в ме­жах території України, природні ресурси її континентального шель­фу, виключної (морської) економічної зони – згідно з Конституцією України (ст. 13), є об'єктами права власності Українського наро­ду». Стаття 66 Конституції України зобов'язує кожного громадяни­на не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодову­вати завдані ним збитки. Аналізуючи норми Основного Закону України, можна констатувати, що конституційними екологічними правами, визначеними ст. 50 Конституції України, є: а) право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (право на екологічну безпеку); б) право на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров’я довкілля (право на відшкодування екологічної шкоди); в) право на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту та на її поширення (право на екологічну інформацію). Охорона довкілля регламентована нормами, що містяться в екологічному і природоресурсному законодавстві, яке є дуже об’ємним та складним. Злочини проти довкілля містяться у таких нормативно-правових актах: Законах України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про екологічну експертизу», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про мисливське господарство та полювання», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», Земельному кодексі, Лісовому кодексі, Водному кодексі, постановах Кабінету Міністрів України, що затверджують «Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами», «Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку», «Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами», окремих інструкціях (наприклад, Інструкції із застосуван­ня Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до ро­довищ питних і технічних підземних вод, затвердженої наказом Державної комісії по запасах корисних копалин від 4 лютого 2000 р. № 23), ППВСУ «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17 тощо. Оскільки більшість статей, якими передбачено відповідальність за злочини проти довкілля, є бланкетними, необхідно ретельно з’ясовувати, яким саме законодавством регулюються правовідносини, пов’язані з використанням та охороною відповідного природного ресурсу (землі, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу тощо) (п. 2 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17). Зокрема, при вирішенні питання про достатність підстав для порушення кримінальної справи та під час розслідування злочинів проти довкілля необхідним є знання та використання стандартів якості навколишнього природного середовища. У низці підзаконних нормативно-правових актів встановлено нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин в атмосфері, водоймах, ґрунті; ступені шкідливих фізичних впливів на атмосферне повітря, шуму, вібрації, інших хімічних, фізичних, біологічних чинників; нормативи гранично допустимого навантаження (ГДН) на природне середовище, що використовується в сільськогосподарських, рекреаційних цілях, та нормативи санітарно-захисного характеру. Також ще існують виробничо-господарські стандарти, які покликані лімітувати параметри виробничо-господарської діяльності певного об’єкта з метою екологічного захисту зовнішнього середовища. До них належать нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин і шкідливих фізичних, хімічних, біологічних впливів, а також технологічні, містобудівельні, рекреаційні та інші нормативи господарської діяльності. Переважна частина кримінально-правових норм екологічного характеру безпосередньо стикаються з адміністративними. У чинному КК законодавець вирішив цю проблему шляхом конструювання деяких складів злочинів, що «межують» з адміністративними правопорушеннями, як матеріальних, тобто, тих, які вважаються закінченими з моменту настання злочинних наслідків (наприклад, загибель людей, екологічне забруднення територій, негативний вплив на здоров'я людей, істотна шкода, інші тяжкі наслідки). У випадках, коли склад злочину носить формальний характер, вказуються ознаки, що характеризують спосіб його вчинення, місце, мотиви. Так, розглядаючи диспозиції статей, що встановлюють відповідальність за забруднення окремих об'єктів довкілля (частина 1 статей 239, 241, 242, 243 КК), можна зробити такий висновок: ознакою відмежування від аналогічних адміністративно-правових норм є створення небезпеки для життя, здоров'я людей чи довкілля. Вказані статті не потребують настання хвороб та інших тяжких наслідків, лише вказуючи на таку ознаку забруднення як шкідливість, що створює небезпеку для життя, здоров'я людей та довкілля. Але ж будь-яке забруднення шкідливе для здоров'я і довкілля. Питання лише у ступені шкідливості. Розглядаючи склади злочинів проти довкілля, варто коротко зупинитися на проблемних питаннях визначення їх об'єкта – навколишнього природного середовища України. Зауважимо, що однією з головних функцій національного кримінального законодавства є охорона навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки (як умови нормального існування та життєдіяльності людини). Саме вказівка у КК на те, що кримінальне законодавство має завданням охорону довкілля і запобігання злочинам (ст. 1 КК України), підкреслює його екологізацію та активний запобіжний характер. Це також відповідає сучасному значенню проблеми ефективності охорони навколишнього природного середовища і сприяє забезпеченню єдності у підходах до криміналізації та пеналізації посягань у сфері екології. Спираючись на викладене, доцільно визначити об'єкт злочинів проти довкілля як блага, що охороняються кримінальним законом, – навколишнє природне середовище, його об'єкти та екологічна безпека, як стан довкілля, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей. Відтак, злочини проти довкілля мають своїм родовим об'єктом суспіль­ні відносини, що забезпечують охорону довкілля, його наукове обґрунтоване раціональне використання і відтворення природних ре­сурсів, охорону нормального екологічного стану біосфери. За своїмбезпосереднім об'єктом усізлочини проти довкілля можуть бути поділені на такі групи: 1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238 і 253 КК); 2) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря (статті 239, 2391, 2392, 240, 241 і 254 КК); 3) злочини у сфері охорони водних ресурсів (статті 242, 243 і 244 КК); 4) злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тварин­ного світу (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251 і 252КК). Серед норм, які складають розділ VIII Особливої частини КК “Злочини проти довкілля”, доцільно виділити дві групи: по-перше, норми, що встановлюють відповідальність за посягання на навколишнє середовище в цілому та носять загальний характер; по-друге, норми, що охороняють окремі елементи чи об’єкти довкілля. До першої групиналежать статті 236–238 КК та ст. 253 КК, де закріплені загальні склади злочинів проти довкілля. Норми другої групи встановлюють відповідальність за посягання на окремі види об'єктів довкілля і побудовані за принципом та структурою загальних норм, з виділенням у них способів злочинного посягання, характеристики охоронюваного природного об'єкта та наслідків. Більшість складів злочинів проти довкілля сконструйовані як матеріальні, тобто передбачають заподіяння реальної шкоди тим чи іншим природним об’єктам, здоров’ю і життю людей тощо. У випадках, коли таку шкоду важко визначити кількісно, треба використати оціночні ознаки: великі шкоди та інші тяжкі наслідки. Інколи характер шкоди можна визначити, виходячи з особливих властивостей предмета посягання, скажімо, рідкісні тварини, занесені до Червоної книги. При деяких посяганнях на природу встановити, а тим більше довести розмір заподіяної шкоди дуже важко або навіть неможливо. Наприклад, забруднення моря шкідливими речовинами може завдати шкоди різним видам живих організмів, здоров’ю людей, зіпсувати пляжі та інші місця відпочинку. Частка цієї шкоди може виявитись відразу, частка – через певний проміжок часу і зовсім в іншому місці. У подібних випадках як критерій криміналізації треба брати не розмір заподіяних збитків, а масштаб впливу на навколишнє середовище, який визначається кількістю шкідливих речовин, викинутих у море, річку, атмосферу. Екологічним законодавством передбачаються такіспособи (методи) обчислення шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями: нормативний – визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища; витратний – відповідальність за порушення екологічного законодавства; таксовий – застосування такс для обчислення розміру шкоди заподіяної внаслідок незаконного природокористування; розрахунковий – обчислення збитків, заподіяних природним ресурсам і народному господарству порушенням правил використання та охорони природних ресурсів. Одним із нормативно-правових актів щодо визначення збитків у екологічній сфері є Порядок визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. № 18. Він визначає єдині на території України правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва, а також стягнення відповідних платежів з підприємств, установ та організацій. Треба враховувати також критерії криміналізації, що стосуються змісту самого діяння та ситуації його скоєння. Це такі ознаки, як спосіб, знаряддя і засоби вчинення посягання на природу, та місце, час і обстановка даного посягання. Так, підвищену суспільну небезпеку становить незаконне полювання на тварин способом масового знищення звірів, або за попереднім зговором групою осіб. Під знаряддями злочину у багатьох статях про відповідальність за посягання проти довкілля треба розуміти предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися їх власником чи співучасниками злочину для незаконного полювання, рибальства, порубки дерев тощо, а також для полегшення вчинення зазначених дій: рушниці, вибухівка, рибальські сіті, транспортні засоби (останні можуть бути визнані знаряддям злочину не тільки тоді, коли вони використовувалися безпосередньо в процесі полювання чи рибальства, а й коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим чи надто складним). Суб’єктами злочинів проти довкілля можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. У випадках притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини службових осіб, які вчинили їх із використанням свого службового становища, їх дії за наявності до того підстав мають кваліфікуватися також за відповідними статтями КК, якими передбачено відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, крім ст. 238, ч. 2 ст. 248 КК (п. 3 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17). Цивільні позови про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, слід керуватися нормами природоохоронного законодавства, а у випадках, коли це питання не врегульоване зазначеним законодавством, – відповідними положеннями ЦК, зокрема главами 19 та 82. Необхідно також враховувати роз’яснення ППВСУ (зокрема, “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. № 6, “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” від 16 квітня 2004 р. № 7).