Апеляційне оскарження заочного рішення

Відповідно до ч. 2 ст. 232 ЦПК позивач, а в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення — відповідач, мають право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, а також відповідно до ч. 3 ст. 232 ЦПК в загальному порядку оскаржується позивачем або відповідачем повторне заочне рішення.

Матеріали узагальнення свідчать, що не в усіх випадках апеляційні суди з’ясовують чи звертався відповідач до суду, який ухвалив заочне рішення, із заявою про перегляд заочного рішення до його оскарження в апеляційному порядку.

Так, ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2006 р. скасовано заочне рішення Світловодського міськрайонного суду від 3 вересня 2006 р. у справі за позовом С. до П.В., П.А. про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу відповідачів, не з’ясувавши, чи звертався відповідач у справі до суду, який ухвалив заочне рішення, із заявою про перегляд заочного рішення.

Всупереч вимогам ст. 230 та ч. 1 ст. 231 ЦПК деякі місцеві суди не розглядали заяви про перегляд заочного рішення, а направляли апеляційну скаргу відповідачів до апеляційного суду.

Ось приклад цього. Красноперекопський районний суд Автономної Республіки Крим взагалі не розглянув наявну в матеріалах справи заяву відповідача про перегляд заочного рішення від 17 травня 2006 р. у справі за позовом С. до ЗАТ "Український мобільний зв’язок" про стягнення заборгованості. Вказаний місцевий суд направив також наявну у матеріалах справи апеляційну скаргу відповідача на зазначене заочне рішення разом зі справою до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 липня 2006 р. апеляційна скарга залишена без розгляду, а справу повернено до суду першої інстанції для виконання вимог статей 230—231 ЦПК.

Під час аналізу матеріалів узагальнення виявилося, що в апеляційних судів склалася не-одна-кова практика щодо постановлення ухвал у випадку, якщо відповідач оскаржує в апеляційному порядку заочне рішення без попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення. Деякі апеляційні суди у таких випадках відмовляють у прийнятті апеляційної скарги.

Зокрема, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 листопада 2006 р. відмовлено у прийнятті апеляційної скарги відповідача у справі на заочне рішення Бахчисарайського районного суду АРК від 1 вересня 2006 р. за позовом К. до Т. про розірвання шлюбу із зазначеної підстави.

Наявна також практика, коли апеляційний суд у цьому разі повертає апеляційну скаргу відповідачу.

У окремих випадках апеляційні суди залишають відповідну заяву без розгляду.

Наприклад, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2006 р. залишено без розгляду апеляційну скаргу відповідача у справі на заочне рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 січня 2006 р. за позовом В. до Л. із тієї ж підстави.

Є також випадки, коли апеляційний суд відмовляє відповідачу у справі в апеляційному оскарженні заочного рішення із тієї ж підстави.

Так, в ухвалі Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 серпня 2006 р. за апеляційною скаргою про апеляційне оскарження заочного рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 травня 2006 р. у справі за позовом Л. до Д.Г., Д.С. про визнання права власності на частину будинку.

Неоднаковість у практиці постановлення таких ухвал зумовлена відсутністю в ЦПК чітко визначених повноважень апеляційного суду в цьому випадку. Однак на підставі системного аналізу норм статей 294, 297 ЦПК вбачається правильною практика, коли апеляційний суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги відповідачу, якщо він не звертався до суду, який ухвалив заочне рішення, із заявою про його перегляд.

Зокрема, ч. 3 ст. 294 передбачено, що апеляційна скарга залишається без розгляду у випадку, якщо вона подана після закінчення встановлених строків, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Таким чином, норма про залишення апеляційної скарги без розгляду не підлягає застосуванню у випадку недотримання відповідачем процедури оскарження заочного рішення.

Зі змісту ст. 297 випливає, що суддя-доповідач вирішує питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом. Таким чином, у випадку відсутності підстав для прийняття апеляційної скарги до розгляду або повернення скарги з підстав, передбачених ч. 2 та ч. 4 ст. 297, правильною вбачається практика, коли апеляційний суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги. Аналогічне формулювання, як правило, застосовується і при відмові у прийнятті апеляційних скарг на ухвали, які відповідно до ст. 293 ЦПК не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду (тобто у процесуально аналогічній ситуації).

У цьому випадку апеляційний суд в резолютивній частині ухвали повинен також роз’яснити відповідачу у справі його право на звернення із заявою про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив, в порядку ст. 228 ЦПК.

Правильною є й практика, коли апеляційний суд також відмовляє в прийнятті апеляційної скарги відповідача на ухвалу місцевого суду про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення на тій підставі, що така ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Так, з цієї підстави ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 14 листопада 2006 р. відмовлено в прийнятті апеляційної скарги Управління освіти Ужгородської міської ради на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 10 липня 2006 р., якою відмовлено в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення цього ж суду.

У результаті проведення узагальнення виявлено випадки, коли суди апеляційної інстанції неправильно тлумачать спеціальний порядок перегляду заочних рішень.

Наприклад, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2006 р. залишено без розгляду апеляційну скаргу відповідача у справі Р. на заочне рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2005 р. за позовом Ш. до Р. про стягнення матеріальної та моральної шкоди, та зобов’язання відповідача знести будівлю у зв’язку з тим, що відповідач не звертався до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Проте вбачається, що апеляційний суд неправомірно повернув до суду першої інстанції заочне рішення для перегляду відповідно до ст. 228 ЦПК. У цьому разі апеляційний суд вийшов за межі повноважень, оскільки за ст. 228 ЦПК заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, лише за письмовою заявою відповідача, а не за ухвалою апеляційного суду.

Така практика призвела навіть до грубого порушення законодавства, коли апеляційна скарга на заочне рішення була розглянута місцевим судом.

Як приклад можна навести ситуацію, коли відповідач у справі за позовом М.О. до М.В. про стягнення аліментів подав до Апеляційного суду Київської області апеляційну скаргу на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 8 вересня 2006 р. без попереднього перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив. У зв’язку з цим апеляційний суд ухвалою від 6 жовтня 2006 р. повернув цю цивільну справу до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області "для виконання вимог закону".

На підставі цього Білоцерківський міськрайонний суду Київської області у судовому засіданні 23 листопада 2006 р. розглянув апеляційну скаргу і своєю ухвалою залишив заяву М.В. без руху.

Складним питанням у практиці апеляційних судів є оскарження рішення, яке визначене судом як заочне, якщо таке рішення за своїм змістом не є заочним. Неоднаково вирішується апеляційними судами питання про те, чи таке рішення може бути оскаржено у загальному порядку, чи як заочне.

Так, ухвалою Апеляційного суду Автономної Рес-публіки Крим від 22 вересня 2006 р. скасовано заочне рішення Євпаторійського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2006 р. у справі за позовом А. до С. про відшкодування матеріальні та моральної шкоди. Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу відповідача у справі без попереднього звернення відповідача із заявою про перегляд заочного рішення до суду, який його ухвалив. Апеляційний суд керувався тим, що суд оголосив заочне рішення без дотримання вимог статей 224—233 ЦПК, в тому числі не постановив ухвалу про заочний розгляд справи, у зв’язку з чим апеляційний суд дійшов висновку про неможливість вважати зазначене рішення заочним, тому воно може бути оскаржене в загальному порядку.

Навпаки, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 лютого 2006 р. відмовлено у прийнятті апеляційної скарги відповідача на заочне рішення Золочівського районного суду Харківської області від 18 січня 2006 р. у справі за позовом Б. до відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дергачівському районі про стягнення одноразового страхового відшкодування та моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням. Представник відповідача оскаржив заочне рішення до апеляційного суду, оскільки за формою не вважав це рішення заочним у зв’язку з тим, що при розгляді справи районний суд не визнав поважними причини неявки представника відповідача у судове засідання, які були викладені у направленому суду повідомленні, що свідчить про недодержання судом умов проведення заочного розгляду справи, передбачених ст. 224 ЦПК.

Вбачається, що апеляційним судам у такому випадку необхідно керуватися тим, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України, і тому вважаються законними та обґрунтованими, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Тому особи, які беруть участь у справі, не вправі робити висновок щодо законності та обґрунтованості рішення суду, в тому числі і про те, що ухвалене рішення не є заочним у зв’язку з недотриманням судом вимог статей 224—233 ЦПК. У зв’язку з цим вбачається правильним, що рішення, визначене як заочне судом, що його ухвалив, має оскаржуватися в порядку, визначеному для оскарження заочних рішень, незалежно від оцінки особами, які беруть участь у справі, з дотриманням судом умов проведення заочного розгляду справи.

Єдиним винятком може бути випадок, коли суд взагалі не постановив ухвалу про заочний розгляд справи. Уявляється, що у цьому разі суд здійснив розгляд справи в загальному порядку.