Перегляд заочного рішення судом, який його ухвалив

ЦПК встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення — шляхом подання заяви про перегляд заочного рішення (статті 228—232), а також загальний порядок — апеляційне оскарження — для позивача (ст. 232).

Статтею 229 ЦПК встановлено вимоги щодо форми і змісту заяви про перегляд заочного рішення. За правилами ст. 121 ЦПК неналежно оформлена заява про перегляд заочного рішення залишається судом без руху і відповідачу надається строк для усунення недоліків. У разі, якщо відповідач у встановлений строк виправить визначені судом недоліки, заява про перегляд заочного рішення вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що постановляється відповідна ухвала.

Складним питанням у судовій практиці є можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною і повернення її заявникові. Частиною 7 ст. 229 ЦПК передбачено, що до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила ст. 121 ЦПК, тобто про залишення заяви без руху та про визнання заяви неподаною та повернення її заявникові. Однак у ст. 293 ЦПК серед ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, не вказано ухвалу про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові, а передбачено лише можливість апеляційного оскарження ухвал про повернення заяви позивачеві (заявникові) — п. 3 ч. 1 ст. 293 та про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду — п. 16 ч. 1 ст. 293.

У зв’язку з цим вбачається правильною практика апеляційних судів, які розглядають апеляційні скарги на ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаними та повернення їх заявникові, виходячи з аналогії закону відповідно до ч. 7 ст. 8 ЦПК.

Так, Апеляційним судом Київської області 17 листопада 2006 р. розглянуто та задоволено апеляційну скаргу на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2006 р. про визнання неподаною та повернення заяви про перегляд заочного рішення у справі за позовом ЗАТ комерційного банку "ПриватБанк" в інтересах товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" до Л. про відшкодування шкоди.

Окрім того, неможливість оскарження відповідачем у справі ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові призвело б до позбавлення його права на апеляційне оскарження заочного рішення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК відповідач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку лише після залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії. Вирішуючи питання про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції відповідно до вимог статей 72—73 ЦПК повинен повідомити осіб, які беруть участь у справі, про місце і час розгляду цього питання. Але суди не завжди виконують зазначені вимоги.

Так, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 листопада 2006 р. скасована ухвала Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим про залишення без розгляду заяви С. про перегляд заочного рішення суду від 6 травня 2006 р. у справі за позовом Кримського природного заповідника до того ж С. про виселення з підстав розгляду судом питання щодо строку подання заяви про перегляд заочного рішення всупереч вимогам статей 72—73 ЦПК без виклику осіб, які беруть участь у справі.

У випадку постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав, встановлених ст. 207 ЦПК, така ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку окремо від рішення суду відповідно до п. 16 ч.1 ст. 293 ЦПК.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, й одночасно повідомляє їх про час і місце розгляду заяви.

У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд відповідно до ч. 3 ст. 231 ЦПК постановляє ухвалу, в якій може реалізувати одне з таких повноважень: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Зі змісту ст. 232 ЦПК випливає, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом двох обставин: відповідач не з’явився в судове засідання, в якому ухвалено заочне рішення, та не повідомив про причини неявки з поважних причин; докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У результаті проведення узагальнення виявлено, що у місцевих судах склалася неоднозначна практика щодо скасування заочного рішення судом, який його ухвалив.

Так, Чорноморський районний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 25 квітня 2006 р. скасував заочне рішення суду від 3 березня 2005 р. у цивільній справі за позовом Ф.С. до Ф.І. про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів на утримання дитини лише на підставі того, що судом було встановлено, що відповідач не з’явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин без з’ясування наявності доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення.

В інших випадках суди з’ясовують також наявність у відповідача доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення.

Наприклад, ухвалою Київського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2006 р. скасовано заочне рішення суду від 26 квітня 2006 р. у цивільній справі за позовом В. до ЗАТ "Симкоммунсервис" про стягнення вихідної допомоги, несплаченої при звільненні працівника на підставі того, що судом було встановлено, що відповідач не з’явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, та докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У зв’язку з практикою скасування заочного рішення без з’ясування, чи є у відповідачів докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, в результаті ухвалення рішення після скасування заочного рішення є аналогічним.

Правильною є практика тих судів, які скасовують заочне рішення лише за наявності двох підстав, визначених у ст. 232 ЦПК, зокрема, якщо буде встановлено, що відповідач, який був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Так, на підставі того, що відповідачем не надано докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2006 р. про перегляд заочного рішення цього ж суду від 20 вересня 2006 р. у справі за позовом П. до С. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Непоодинокими є випадки, коли суди скасовують заочні рішення, не переконавшись, чи є достатні для цього підстави, передбачені законодавством. Деякі суди не проводять оцінки поважності причин неповідомлення відповідачем про причини своєї неявки в судове засідання, в якому ухвалено заочне рішення, та не оцінюють надані відповідачем докази на предмет їх істотного значення для правильного вирішення справи, і скасовують заоч-ні рішення лише на підставі поданої відповідачем заяви та його усних доводів, які не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами у справі.

Як випливає з п. 2 ч. 3 ст. 231 ЦПК у разі скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, призначається дата розгляду справи в загальному порядку. Проте не в усіх випадках суди виконують цю вимогу.

Зокрема, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14 листопада 2006 р. скасовано заочне рішення цього ж суду від 23 червня 2006 р. у цивільній справі за позовом К.Є. до К.Ю. про відшкодування шкоди, однак суд не вирішив питання про призначення дати розгляду справи в загальному порядку.

Матеріали узагальнення засвідчили, що при постановленні ухвал за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення суди часто не виконують вимоги ст. 210 ЦПК, зокрема, ухвали фактично не містять мотивувальної частини.

Так, наприклад, ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2006 р. скасовано заочне рішення цього ж суду від 18 грудня 2006 р. у цивільній справі за позовом ТОВ фірми "ТехНова" в інтересах комунального енергогенеруючого підрозділу "Чернігівська теплоелектроцентраль" до Я.Н. та Я.І. про стягнення боргу за теплопостачання. При цьому в ухвалі не зазначено з яких підстав суд дійшов такого висновку.

Ухвала про залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від заочного рішення, оскільки така ухвала не передбачена в переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду першої інстанції, визначені ст. 293 ЦПК. Окрім того, в контексті ч. 4 ст. 231 ЦПК після залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач може оскаржити в апеляційному порядку не таку ухвалу суду, а саме заочне рішення.

Проте на практиці суди помилково вказують на можливість апеляційного оскарження ухвали про залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення.

Так, ухвалою Оріхівського районного суду За-порізької області від 25 травня 2006 р. залишено без задоволення заяву відповідача про перегляд заочного рішення цього ж суду від 10 березня 2006 р. у справі за позовом М. до Б. про захист честі та гідності та стягнення моральної шкоди. У резолютивній частині ухвали суд вказав, що вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Правильною необхідно вважати практику, коли суд зазначає, що ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рішення або про скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.