Грошовий мультиплікатор: повна модель грошової пропозиції, грошова база, модель грошового мультиплікатора

Грошова пропозиція складається з двох частин: це банківські депозити та готівкові гроші: . Повна модель грошової пропозиції відрізняється від спрощеної не лише змістом. Вона породжує також два канали вилучень з грошей, що надходять до комерційних банків: 1) виплата позичальникам частини коштів у формі готівки; 2) відрахування в резерви такої частини коштів, яка необхідна для підтримання депозитів. За цих умов грошова пропозиція змінюється в іншій спосіб: . Н – грошова база (гроші підвищеної ефективності). Вона складається з готівкових грошей та загальних банківських резервів: , m_m – грошовий мультиплікатор, який визначається за формулою: , де cr – коефіцієнт готівки, який відображає відношення готівки до депозитів: ; rr – резервна норма.

35. Грошово-кредитна політика: основні положення монетаристської теорії, кінцеві та проміжні цілі політики, методи впливу на грошову пропозицію, політика "дорогих" та "дешевих" грошей

Грош.кредитне регулювання економіки здійснює Нацбанк за допомогою монетарної політики. Мета грош-кредитної політики – досягнення на нац.ринку рівноваги, що характ.повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Монетарна політика спирається на певну систему цілей та інструментів їх досягнення. Цілі монетарної політики поділяються на кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін) та проміжні (грошова пропозиція, відсоткова ставка, валютний курс). За допомогою проміжний цілей Національний банк впливає на кінцеві цілі. У своій політиці Нацбанк заст..такі методи: операції на відкритому ринку, зміна рівня мінімальної резервної норми, визначення рівня облікової ставки. Операції на відкритому ринку. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу нацбанком уряд.цін.паперів на відкритому ринку. Купуючи або продаючи урядові цін.папери, Нацбанк здатний збільшувати або зменшувати резерви в банк.системі і таким чином впливати на пропозицію грошей. Тут Нацбанк здійснює політику “дорогих” або “дешевих” грошей. Політика “дорогих” грошей – монетарна політика, спрямована на підвищення відсот.ставки з метою стимулювання ділової активності (Нацбанк продає урядові цін.папери). Політика “дешевих” грошей – монетарна політика, спрямована на підвищення відсот.ставки з метою стримання ділової активності (скуповує цін.папери). Змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму, Нацбанк також може вплив.на кредит.можливості комерц.банків. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грош.пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають “дорогими”, і навпаки, знижуючи резервну норму, Нацбанк здійснює політику “дешевих” грошей. Облікова ставка – відсоток, під який Нацбанк надає кредити комерц.банкам. Нацбанк може надавати безпосередньо позику комерц.банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика назив.також дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерц.банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсот.ставку на грош.ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку. Нацбанк скорочує резерви комерц.банків. У них погіршується можливість до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсотк.ставка збільшується.

Модель IS- LM: визначеність та функція кривих IS і LM, графічна інтерпретація моделі IS- LM та її роль в макроекономічному аналізі

Стр.91-95

 

37. Платіжний баланс: сутність, зміст його розділів, модель платіжного балансу, регулююча роль статті "резервні активи"

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни відображаються в спеціальному статистичному документі – платіжному балансію Він складається з двох розділів. Основним розділом є рахунок поточних операцій (СА), який поділяється на 3 підрозділи: 1) баланс товарів та послуг, що відображає співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг;

2) доходи, що показують співвідношення між отриманими та сплаченим доходами у формі зарплати, дивідендів та відсотків;

3) поточні трансферти, що відображають співвідношення між отриманими та сплаченими пенчіями, грошовими переказами, дарунками та іншими трансфертами.

Другий розділ – рахунок операцій з капіталом та фінансовий рахунок або скорочено – рахунок капітальних операцій (КА). Він відображає співвідношення сіж припливом та відпливом капіталу у формі капітальних трансфертів, нематеріальних активів, інвестицій та кредитів.

Крім цих дво розділів, платіжний баланс включає також автономну статтю під назвою „Помилки та припущення” (ЕО). Вона відображає сальдо статистичних неточностей, які виникають під час іеднтифікації зовнішньоекономічних операцій, викликаних часовими та вартісними розбіжностями між митною та банківською статистикою. Сальдо цієї статі дорівнює різниці між сальдо СА та КА. Рівновага платіжного балансу забезпечується на умовах, коли сальдо СА дорівнює сальдо КА з протидежним знаком з одночасним урахуванням сальдо статті „Помилки та припущення”. Це можна виразити формулою ВР= СА+ КА + ЕО.

Платіжний баланс завжди є рівноважним. Якщо створюється умови для порушення його рівноваги. то вона відновлюється через статтю „Резервні активи”, яка входить до складу КА. Так, в умовах виникнення дефіциту платіжного балансу може мати місце таке співвідношення: -CA>КА+ЕО. Тоді з метою усунення дефіциту платіжного балансу сальдо КА додатно збільшується за рахунок використання іноземних активів, що за статтею „Резервні активи” відображається зі знаком „+”. Це означає. що зміни в статті „Резервні активи” прирівнюються до операцій імпортного типу. Іншими словами, використання іноземних активів країни на покриття дефіциту платіжного балансу розцінюється як іспорт (приплив) капіталу.