ЗАВДАННЯ 1. Проаналізуйте доцільність чи недоцільність використання складнопідрядних речень в тексті.

Управление высших и средних специальных заведений, которое не раз уже обращалось к вам по данному вопросу, настойчиво просит разъяснить, к какому образованию следует относить лиц, которые окончили двухгодичные педагогические курсы. Просим Вас также дать полную письменную консультацию по вопросам, за чей счёт произ-водится оплата труда руководителям практики (средний срок пять месяцев) студентов-дипломантов технических вузов, которая прово-дится на предприятиях смежных министерств, а также консультантами проектов, которые назначаются в соответствии с избираемой темой, однако не являются преподавателями вузов.

 

ЗАВДАННЯ 2. Прочитайте науковий текст за Вашою спеціальністю, визначіть і охарактеризуйте синтаксичні особливості наукового тексту.

ЗАВДАННЯ 3. Назвіть характерні риси синтаксису в поданому нижче тесті документа. Визначіть мету складання цього документа.

Шановні панове,

Дякуємо Вам за пропозицію щодо створення проекту з організації спільного виробництва комп’ютерної техніки.

Ми детально розглянули її і раді повідомити, що вона була одностайно схвалена на засіданні створеної з цього приводу комісії.

Отже, ми офіційно підтверджуємо свою згоду і повідомляємо, що наша комісія на чолі з п. Ющенком М.І. готова прибути на переговори наступного місяця.

Просимо повідомити зручний для Вас час і місце переговорів.

Сподіваємось, що майбутня співпраця буде успішною і вигідною для Вас і для нас.

З щирою повагою,...

 

Особливості вживання речень

Діловий папір має, як правило, розповідний характер; тому питальні, а особливо окличні речення зустрічаються в документах досить рідко.

Текст документа викладається в основному простими реченнями. Однак просте речення не завжди може відобразити складність взаємозв’язків між фактами, їх ієрархічну послідовність; тоді доводить вдаватися до складних (частіше складнопідрядних) речень; звертаються до них і у випадках, коли потрібно пом’якшити відмову, усебічно аргументуючи її тощо.

Розташування простих речень у межах складного в ділових текстах таке: означальні підрядні речення звичайно ставляться поряд із тим іменником, до якого вони належать; додаткові підрядні речення найчасті­ше стоять поряд із присудком. Обставинне підрядне речення розміщується перед головним або слідом за ним, залежно від призначення: якщо треба наголосити обставини реалізації дії, тоді підрядне речення ставить­ся попереду; якщо ж підрядне речення лише пояснює, посилює головну думку, то його можна ставити й після головного.

Тенденція до крайньої стислості при викладі фактів (насамперед у діловому листуванні) помітно впливає на будову складного речення, зокрема на кількість слів у ньому. Все частіше можна зустріти такі рекоменда­ції у спеціальній літературі з цього питання: слід від­давати перевагу простим реченням; при вживанні склад­них треба намагатися, щоб вони були короткими — ма­ли не більше одного підрядного речення; скорочення складного речення здійснювати за рахунок дієприкметни­кових і дієприслівникових зворотів.

Ускладнення викладу в документі не завжди пояс­нюється тим, що в ньому складні речення переважають над простими. І в межах простого речення укладачі ді­лових паперів, підпорядковуючись «академічній» тради­ції, часом непотрібно ускладнюють думку, наприклад:

· При експлуатації атракціону забороняється виносити за габарити кабіни руки й ноги відвідувача

· Відві­дувачі настільного тенісу столами обслуговують себе самі

· У цьому році вирішено частину площі засія­ти переобладнаними сівалками за методом херсонських переробників.

Як видно на прикладах, зайві слова, неточність у доборі слів, незграбність синтаксичної будови можуть і просте ре­чення зробити важким для сприймання.

 

Порядок слів у реченні

Прямий порядок слів передає загальний зміст речення без спеціального наголошення окремих його елементів. Він полягає ось у чому:

· підмет ставиться перед присудком;

· узгоджене означення – перед означуваним словом, неузгоджене – одразу ж після нього;

· вставні слова ставляться на початку речення; вони вказують на висловлене раніше, систематизують виклад, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел та ін.

Використання непрямого порядку слів у ділових паперах виправдане лише в тому випадку, коли логічний наголос падає на присудок (тоді присудок ставиться перед підметом).

Присудок ставиться переважно у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості, постійності.

Великого поширення набули пасивні конструкції; в них вибір присудка часто буває досить обмеженим у зв’язку з лексичним значенням підмета наприклад:

показники плану – встановлюються, розраховуються, спускаються;

розміри відрахувань – визначаються;

вимоги до якості – задовольняються (не задовольняються);

прибуток – одержується, розраховується, перерозподіляється;

проект плану – розробляється, обговорюється, затверджується і т.д.

Іншими словами, ці речення утворюються за певними моделями, доцільність яких перевірена тривалою практикою.

 

„Нанизування” відмінків

Одним із характерних виявів ділового стилю є “нанизування” відмінків, тобто розміщення кількох слів підряд в одному відмінку, найчастіше в родовому або орудному.

Родовий відмінок виражає приналежність, частину цілого – деталь у складі комплекту, окремий факт у системі та ін. Орудний відмінок виражає знаряддя праці. Такі “низки” родових чи орудних відмінків ускладнюють речення.

Наприклад: Госпдоговірні об’єднання, наділені великими матеріально - технічними з а с о б а м и, централізованими ф о н д а м и й р е з е р в а м и, широкими господарськими п р а в а м и, можуть самостійно роз’яснювати важливі питання н а у к и, т е х н і к и й у п р а в л і н н я.

Довжина і складність будови простого речення збільшується також за рахунок віддієслівних іменників і тих зворотів, яких ці іменники вимагають після себе.

Синтаксис ділової документації характеризується наявністю узвичаєно вживаних інфінітивних конструкцій у реченнях резолютивного змісту. У розпорядчій документації рекомендується вживати дієслова інфінітивної форми (затвердити, зобов’язати, відзначити, попередити та ін.). Наказові форми (наказую, пропоную) застосовуються лише в першій особі однини – в тих документах, які відображають принцип єдиноначальності.

 

Дієприкметникові та дієприслівникові звороти

 

Із метою економності вислову й точності відтворення думки в документах часто вживають дієприкметникові та дієприслівникові звороти.

Рекомендацій щодо їх вживання такі:

· Дієприслівниковим зворотом не можна висловити значення часу, причини, умови. Тому якщо треба зберегти смисловий відтінок одного з цих типів підрядних речень, його не слід замінювати дієприслівниковим зворотом.

· Не рекомендується розпочинати речення або абзац дієприслівниковими зворотами, бо це збільшує його обсяг і надає сухого, трафаретного, канцелярського звучання усьому текстові.

· Оскільки смислова близькість дієприслівникових зворотів до підрядних речень менша, ніж у прикметникових зворотів, при заміні – якщо є можливість вибору – про це слід пам’ятати.

 

Пряма та непряма мова

 

Особливістю ділового мовлення є також переважне вживання непрямої мови. До прямої мови в діловому стилі звертаються тільки в тих випадках, коли дослівна передача тексту необхідна (цитування розпо­рядчих документів, законодавчих актів тощо).

Розділові знаки у реченнях із прямою мовою та передача прямої мови непрямою розміщено в українському правописі та практикумі з правопису української мови (видання не пізніше 1994 року).

 

Віддієслівні іменники

 

Віддієслівні іменники є необхідним і ви­правданим мовним засобом ділового стилю - заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами не­можлива.

На перший погляд, із точки зору загальнолітературних есте­тичних та експресивних норм ці іменники збільшують обсяг речення, бо «ведуть» за собою цілі ряди озна­чень і додатків у родовому відмінку; через їх вживан­ня збільшується кількість пасивних зворотів; виникає тенденція до вживання слів без достатнього змістового наповнення (справа здійснення, з метою створення, шляхом відмовлення).

Зловживання віддієслівними іменниками навіть у ме­жах ділового стилю викликає цілком справедливі нарі­кання. Так, часто без достатніх для цього підстав по­довжують і ускладнюють речення словосполученнями, які розпочинаються словами з метою. Ці словосполу­чення стоять, як правило, після віддієслівного іменника і ведуть за собою ряд додатків і означень у родовому відмінку: Вивчення стану справ з метою подальшого ґрунтовного поліпшення і вдосконалення виробничого процесу... Тому можна вважати цілком слушними ре­комендації замінювати словосполучення з метою на прийменник для або перебудовувати речення з простого на складнопідрядне мети (Щоб вивчити стан справ, не­обхідно...). Тоді довгий ряд іменників у родовому від­мінку відпадає, речення стає чіткішим, прозорішим.

Проте деякі властивості віддієслівних іменників роб­лять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють їх за офіційним діловим писемним спілкуванням. На­самперед цьому сприяє здатність віддієслівного імен­ника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, порівняйте:

давати вказівки — вказувати,

провести операцію — оперувати,

зробити огляд — оглянути та ін.

Як бачимо, тут відбувається певна смислова дифе­ренціація: дієслово називає дію вужчу, конкретнішу (шукати); це саме висловлення «розщеплене» на допо­міжне дієслово і віддієслівний іменник,— дію широку, узагальнену (вести пошук).

При цьому слід мати на увазі, що такі категорії діє­слова, як вид, стан, час, створюють абсолютно зайву в діловому стилі атмосферу «розмовності». Віддієслів­ні ж іменники (саме через відсутність цих категорій) забезпечують потрібну діловому стилю однозначність, а водночас і узагальненість змісту. Ця однозначність і узагальненість створює атмосферу ділової «значимості», офіційності (найчастіше віддієслівні іменники входять до складу готових, усталених кліше ділового стилю).

 

Підмет і присудок

Розщеплення присудка

 

Розщеплені присудки (надати допомогу, здобути перемогу — замість допомогти, перемогти) у ді­ловому тексті стають стандартизованими (а часом і уні­версальними) засобами висловлення, тому вони потре­бують особливої до себе уваги.

Причини розщеплення присудків у діловому стилі:

· Далеко не всі словосполучення «дієслово + імен­ник», часто вживані в ділових текстах, мають дієслівний (однослівний) відповідник. Так, немає однослівного від­повідника у словосполученнях здійснити (провести) за­хід, встановити порядок, виявити увагу, дати (випусти­ти) брак та ін. Тут, як бачимо, вибору немає.

· Навіть при наявності дієслівного відповідника словосполучення «дієслово + іменник» може не збігатися з ним за значенням. Порівняйте: проводити, провести змагання - змагатися, надавати, надати допомог - до­помогти. Ці словосполучення набули конкретного зна­чення, близького до термінологічного, а дієслова зберег­ли досить широке загальномовне значення.

· У розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує на факт дії; воно ще може виражати дея­кі додаткові смислові відтінки. Порівняйте, наприклад, значення таких дієслів: давати - надавати, вести - про­водити; проводити - здійснювати та ін.

· До складу розщепленого присудка часто входить віддієслівний іменник — термін, який точно кваліфікує певне явище (цього не може зробити звичайне загаль­новживане слово). Наприклад: наїхати (загальновжива­не дієслово) і зробити наїзд (наїзд — юридичне найме­нування певного типу правопорушень); вести перегово­ри — домовлятися та ін.

· До складу словосполучення «дієслово + іменник» можна ввести ще одно або кілька означень: надати (грошову, матеріальну, технічну та ін.) допомогу, вести (дипломатичні, торговельні, попередні та ін.) перегово­ри. Якщо в таких словосполученнях провести заміну, то вона виявляється не завжди можливою і доречною, по­рівняйте: допомогти матеріально — так сказати можна; допомогти технічно — не можна.

· Розщеплений присудок через свою «громіздкість» начебто затримує увагу читача; інформація таким чи­ном не втрачається, а, навпаки, фіксується в пам'яті читача.

 

Очевидним є те, що у розщепленого присудка е цілий ряд пе­реваг: здатність передавати точні термінологічні значен­ня, створювати потрібний офіційний, без домішки «роз­мовності», колорит висловлення; не останнє значення мають і традиції ділового стилю.

Однак не скрізь і не завжди вживання розщепленого при­судка буває виправданим і доречним, часто це «данина традиції», яку дехто розуміє неправильно. Не завжди розщеплені присудки вживаються точно: не враховуєть­ся та обставина, що допоміжні дієслова можуть сполу­чатися далеко не з усіма віддієслівними іменниками. Наприклад: питання можна ставити, порушувати, висувати, але не піднімати, загострювати; до­пускатися (припускатися) можна помилки, суперечності, недоречності, але не браку, по­ломок, розкрадання.

Серед розщеплених присудків трапляються і беззмі­стовні, порожні словосполучення, і словосполучення просто неграмотні (забезпечувати покращення, відбу­вається зростання, організувати використання, проявити пошану та ін.). Отже, оцінити вживання розщепленого присудка можна, лише виходячи з умов певного контек­сту, з урахуванням його виду, мети й призначення.