ТОП 10:

Сутність соціального контролю, його роль у регулюванні соціальних відносин



Соціальний контроль є системою процесів і механізмів, що забезпечують підтримку соціально сприятливих взірців поведінки індивідів, суспільного порядку та функціонування соціальної системи загалом.Соціальний контроль — це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім'єю,друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями окремих індивідів. Він допомагає зберігати і передавати нащадкам моральні закони, норми і правила поведінки, традиції і звичаї, які становлять зміст культури і без яких не можлива практика соціальних відносин, життєдіяльність суспільства. Соціальний контроль складається із соціальних норм, приписів щодо поведінки в суспільстві та санкцій — засобів заохочення й покарання, що стимулюють людей додержуватись таких норм і приписів.Соціальні приписи — це заборони чи дозволи чогось, звернуті до індивіда чи групи в будь-якій формі — усній чи письмовій, формальній чи неформальній. Приписи поширюються на все те, що так чи інакше цінує суспільство. Це може бути честь і гідність, повага до старших, символи країни (герб, прапор, гімн) і багато іншого, що згуртовує людей,суспільство, а тому й цінується.

Систему норм і приписів кожен соціальний інститут має свою. ЇЇ дотримання забезпечує порядок діяльності кожного члена інституту, а отже, сприяє стійкості соціальної структури суспільства.Соціальні санкції сприяють дотриманню соціальних норм. Це розгалужена система покарань за відхилення від норм і заохочень за їх виконання. Отже, за своїм спрямуванням санкції бувають позитивні й негативні, а за характером — формальні й неформальні. Соціальний контроль виконує охоронну функцію, стабілізує суспільство, бо якби такого не було, люди робили б усе, чого заманеться. За таких умов виникали б конфлікти, у суспільстві запанував би хаос.Соціальний контроль поділяється на внутрішній (самоконтроль), в основі якого лежать цінності, норми, ролеві очікування, звичаї, традиції, інтералізовані в процесі соціалізації, та зовнішній, який базується на заохоченнях або обмеженнях та примусі, що становлять систему санкцій.

За внутрішнього контролю людина самостійно узгоджує свою поведінку з існуючими нормами. Це відбувається, коли індивід у процесі соціалізації глибоко засвоює норми, а порушення таких породжує в нього відчуття провини, те, що часто називають «тортурами сумління».Совість і є виявом внутрішнього контролю. Приблизно 70% соціального контролю здійснюється за рахунок внутрішнього контролю. Що більше розвинуто внутрішній контроль, то меншою є потреба в зовнішньому контролі.Зовнішній контроль здійснюється сукупністю інститутів і механізмів, що гарантують дотримання загальних норм і законів поведінки. Він поділяється на:формальний (інституціональний), заснований на постановах, законах, інструкціях державних інститутів: армії, міліції, служби безпеки, судів тощо;неформальний(внутрішньогруповий), заснований на схваленні чи осуді з боку родичів, друзів, колег, а також з боку громадської думки.Для здійснення соціального контролю необхідна певна міра кооперації і солідарності.

 

66. Тенденції розвитку правової культури в Україні.Правова культура є однією із форм прояву правосвідомості. Вона охоплює мат. і дух. сторони буття сус-ства і, як явище соц., відображає якісний стан правового життя сус-тва на кожному етапі його роз-у. правова культура визначається як ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності і юридичної практики, рівень засвоєння суб’єктом правових норм та можливості об’єктивної оцінки та прогнозування подальшого розвитку суспільства і держави На жаль, на сьогоднішній день, якщо говорити про нашу державу, то високий рівень правової культури не спостерігається не лише у пересічного громадянина, часто його не вистачає навіть законодавцям, політичним лідерам, керівникам суспільних організацій. І справа не в тому, що вони не знають закону, а в тому, що вони не рахуються з ним. А це вже зневажання правом. Низький рівень правової культури, нерозвиненість у населення юридичних традицій, що переходять у відкритий правовий нігілізм, заперечення необхідності і цінності права мають глибокі історичні корні. З покоління в покоління в Україні проявляється зневага до закону та суду, терпимість до свавілля. Активна увага стала приділятися підвищенню рівня правової культури зі створенням незалежної держави. Але не слід чекати швидких позитивних змін, швидкого росту рівня правосвідомості і правової культури суспільства, оскільки це є довготривалий процес по відновленню не лише правових, а й культурних цінностей, які пригнічувалися та не визнавалися на протязі багатьох поколінь.

67. Тенденції соціальної стратифікації та соціальної мобільності в Україні. Соціальна стратифікація — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп зверху вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, рівня освіти, обсягу влади, професійному престижі. Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв'язків у суспільстві. Її основу становлять: 1.Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів — економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою).2.Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури — класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.3.Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.Активізація процесів маргіналізації.Маргіналізація (лат. margo — край, межа) — втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Це процес зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX—XXI ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).

68.Теорія та практика соціалізація особи. У класичній теорії політики склалися два основні підходи щодо визначення поняття "політична соціалізація" – інституціональний та біхевіористський. Природно, будь-яка концепція розвивається під впливом суб’єктивних і об’єктивних чинників. Формування концепції політичної соціалізації в сучасній теорії політики детерміноване сьогоденням. До того ж, жодна концепція не може претендувати на універсальність, оскільки процес засвоєння політичних цілей і стандартів політичної поведінки в конкретному суспільстві завжди має специфічні риси і в кожній країні обумовлюється особливостями її культурного середовища.В межах першого підходу набула розвитку теорія ролей. Її недолік у тому, що вона не вирізняє рольових функцій. Якщо центральною ланкою під час дослідження виступає політична еліта, професійні політичні менеджери, то яке місце відводиться при цьому пересічним громадянам? Нез’ясованим також лишається питання про значимість політичних ролей у сфері політики. Тим більше, якщо під ними розуміти політичну активність. Для одних ця значимість може бути мінімальною і проявлятися у вигляді виконання своїх громадянських обов’язків, для інших – виступає в якості життєвої установки.Будь-яка людина, яка живе в суспільстві, має певні політичні функції (ролі), які визначають її політичний статус. Тому мова повинна йти не стільки про політичні ролі, скільки про спосіб реалізації ідей людиною як суб’єктом політики. Політична соціалізація – процес становлення людини як суб’єкта політичних відносин і політичної діяльності. Вона охоплює всіх членів суспільства. Згідно з психоаналітичною теорією особи, люди несоціалізовані, тобто такі, що не вписалися в соціально-політичні відносини, не мають статусу повноправних суб’єктів. Згідно з іншим підходом, політична соціалізація є винятково процесом розвитку, завдяки якому люди здобувають політичні орієнтації та зразки поведінки.

69. Типи соціальної стратифікації. Соціальна стратифікація — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп зверху вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, рівня освіти, обсягу влади, професійному престижі. Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх нерівне становище. Вона є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства. Простратифікувавши населення країни, можна виділити страти (верстви), з яких воно складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому — йому відводилася роль слуги чи солдата. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення душі». Сподівання на те, що в «наступному» житті його каста підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До нижчого — духівництво, наділене значними привілеями. До третього стану — вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму. Її основоположник К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками — суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. В. Ленін застосовував багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак: місце в системі суспільного виробництва, відношення до власності на засоби виробництва, роль у суспільній організації праці, розміри доходів та ін.

70. Традиційне та індустріальне суспільство. Порівняльна характеристика. Традиційне суспільство (до індустріальне) — це най триваліша із трьох стадій, її історія нараховує тисячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Переважає натуральне господарство — абсолютна більшість населення (понад 90 %) зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак — поділ праці є нескладним. Цьому суспільству властива інерційність, низьке сприйняття нововведень. Якщо користуватися марксистською термінологією, традиційне суспільство — це первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне суспільство. Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно — починаючи з ХVIII ст., внаслідок промислової революції, що охопила спершу Англію і Голландію, а згодом і решту країн світу. В Україні промислова революція почалася приблизно у середині XIX ст. Суть промислової революції полягає у переході від ручного способу виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики. Освоюються нові джерела енергії: якщо раніше людство використовувало в основному енергію м'язів, рідше — води і вітру, то з початком промислової революції починають використовувати енергію пари, а пізніше — дизельні двигуни, двигуни внутрішнього згорання, електроенергію. В індустріальному суспільстві на задній план відійшло завдання, яке було головним для традиційного суспільства — нагодувати людей і забезпечити їх найнеобхіднішими для життя речами. Тепер всього-на-всього 5—10 % людей, зайнятих у сільському господарстві, виробляють продуктів достатньо для усього суспільства.Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування.

71. Формальні і неформальні соціальні інститути.У реальному житті люди, групи людей, які займають різне становище у суспільстві й беруть неоднакову участь в економічній, політичній, духовній сферах життєдіяльності, вступають між собою у різноманітні стосунки. Щоб забезпечити сталість соціальних відносин, суспільство виробило своєрідну систему, яка узгоджує взаємодію його елементів. У цій системі особливо важливу роль виконують соціальні інститути — досить стійкі форми організації та регулювання спільної діяльності людей.Соціальний інститут (з лат. — устрій, установа) – це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. Соціальні інститути можна поділити на формальні й неформальні. Формальні соціальні інститути регулюються законами, іншими нормативними актами. Регулюють щоденні особистісні контакти. До формальних соціальних інститутів відносяться:• Економічні інститути-банки, виробничі установи;• Політичні інститути-парламент, міліція, уряд;• Виховні і культурні інститути-родина, інститут і ін навчальні заклади, школа, художні установи.Коли ж функції, засоби соціального інституту не знаходять втілення у формальних правилах, маємо неформальний інститут.Неформальні інститути - спонтанно сформована система соціальних зв'язків, взаємодій і норм міжособистісного і міжгрупового спілкування. Неформальні інститути виникають там, де несправність формального інституту викликає порушення важливих для жизнидеятельности всього соціального організму функцій. Немає жорстко закріплених стандартів. Формальні інститути спираються на жорстку структуру відносин, у той час як в неформальних інститутах подібна структура носить ситуаційний характер. Приклади неформальних інститутів-націоналізм, організації за інтересами - рокери, «дідівщина» в армії, неформальні лідери в групах, релігійні громади, діяльність яких суперечить законам суспільства. З 2-ї пол. 20 ст. у багатьох країнах з'явилося безліч неформальних організацій і рухів (в т. ч. «Зелені»), що займаються природоохоронною діяльністю та екологічними проблемами,тощо.

72.Форми та види культури.Залежно від масштабів і форм взаємодії різних суб'єктів з оточенням розрізняють форми і види культури. Соціологи виокремлюють насамперед дві особливі форми культури:1) матеріальну - сукупність опредмечених результатів людської діяльності, що включає як фізичні об'єкти, створені в результаті діяльності людей (житлові будинки, знаряддя праці, книжки, продукти, одяг, прикраси тощо), так і природні об'єкти, що використовуються людьми. Перші називають артефактами. Артефакти завжди мають певну цінність для людини, певне символічне значення, виконують певні функції.2) духовну - cукупність результатів діяльності, що включає нематеріальні об'єкти, створені розумом і почуттями людини (мова, знання, традиції, міфи, символи тощо). Вони існують у свідомості людини, підтримуються людським спілкуванням, але до них не можна доторкнутися, фізично відчути. Нематеріальні об'єкти потребують матеріальних посередників: знання містяться в книжках, традиція привітання втілюється в рукостисканні тощо.Залежно від того, хто створює культуру і яким є її рівень, розрізняють її види.Так, загальнолюдська культура - це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. Вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях - істині, добрі, красі, справедливості тощо. У межах окремого суспільства виокремлюють такі форми культури, як елітарна, народна й масова.Елітарна культура - сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті.До елітарної, чи високої, культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що вони призначені для високоосвічених людей. Створюється елітарна культура фахівцями високого класу.Народна культура (її ще називають аматорською, чи фольклором) - це примітивна культура. Вона створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки, і зв'язана з життям широких народних мас. Її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці, живопис. За формою вияву елементи народної культури можуть бути індивідуальними, груповими, масовими.У сучасному суспільстві під впливом засобів масової інформації виникла ще одна, так звана масова культура, що апелює до всіх і розрахована на масове вживання. Вона поширюється засобами масової інформації і з'явилась у середині ХХ ст., коли засоби масової інформації стали доступними всім верствам населення. Масова культура витісняє і елітарну, і народну. Їй притаманна поверховість, стандартизація, уніфікація. Вона має меншу художню цінність і значно менше збагачує особистість духовно, ніж елітарна чи народна культура.Але найбільшого значення науковці надають вивченню національної культури.Національна культура - це сукупність символів, цінностей, норм, взірців поведінки, вірувань, що характеризують конкретну спільноту (народність, націю) певної держави, країни. Одна національна культура може бути лише в тій державі, в якій панує лінгвістична та етнічна єдність. Більшість сучасних держав мають кілька, а то й багато національних культур - субкультури національної більшості та субкультури національних меншин.

73.Формування соціологічної думки в Середньовіччя та в епоху Відродження.Як відомо,з V ст.н.е. бере початок епоха Середньовіччя у якій виділяють 3 періоди:1)Раннє Середньовіччя (V-XIст.); 2)Період розвиненого феодалізму (XI-XV ст.); 3)Пізнє Середньовіччя (кінець XV-середина XVIIст.).Порівняно з епохою Античності,Середньовіччя це крок назад у розвитку наукового пізнання про оточуючу дійсність.Тому данний період дуже бідний на відомості про соціологічні дослідження,до речі,як і в будь-якій іншій галузі наукового пізнання. В цей час усе було під опікою християнської церкви,яка спиралася на християнську філософію,яка розглядала світ,суспільство та людину як продукт божого творіння.Політичною особою що прагнула з позиції християнства пояснити сутність світу,в тому числі і суспільства був Августин Блаженний (345-430.Він розглядав людину як малий світ – мікросвіт,що поєднує в собі природу матеріальних тіл – рослин,тварин.З точки зору соціології, в цей період, певний інтерес являє собою спроба Августина створити в перше в християнській літературі загальнолюдську концепцію філософії історії. Відповідно за цією концепцією,суспільство,держава,влада,дані Богом. Бог знає все на перед,він керує вчинками людей,всім їхнім життям. Моделлю всесвітньої історії була Біблія. В цій історії діють 2 начала: суспільство земне,і суспільство небесне. Далі в період розвиненого феодалізму йшла запекла боротьба між тими,хто відстоював теологічні ідеологію і тими хто піддавав сумніву її положення. На зміну світоглядному теократичному мисленню приходить система мислення в центрі якого стоїть людина із своїми потребами,прагненнями,бажаннями. Світське вільнодумство епохи Відродження,яке в історії одержало назву гуманізму,що протистояло духовному пануванню церкви було пов’язане з вивченням знову творів античності. Великими гуманістами епохи є Данте,Петрарка,Леонардо да Вінчі,Томас Мор,та інші.Гуманісти підкреслювали що всі люди народжуються однаковими і потребують рівності в реальному житті. Мислителі епохи Відродження не тільки продовжували і відроджували традиції античних філософів,але й розвивали їх.Вони вважали,що доля людини визначається не її походженням,а виключно її активністю,благородством,чесністю,мудрістю.Ідеї гуманістів дали поштовх до активізації суспільного життя,розвитку літератури,мистецтва,науки,в тому числі і соціології,значна заслуга в цьому належить Огюсту Конту.

74.Якість життя як соціальне явище.Якість життя — ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Якість життя визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим. Такі процедури можна розділити на дві основні групи:засновані на суб'єктивній самооцінці;засновані на зовнішній об'єктивній оцінці.Всесвітня організація охорони здоров'я визначає якість життя як сприйняття людьми свого положення в житті залежно від культурних особливостей і системи цінностей та в зв'язку з їхніми цілями, очікуваннями, стандартами, турботами. Також вона пропонує оцінювати якість життя по параметрах:фізичні: енергійність, втома, фізичний дискомфорт, сон і відпочинок;психологічні: самооцінка, концентрація, позитивні емоції, негативні переживання, мислення;ступінь незалежності: повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків і лікування;життя в суспільстві: повсякденна активність, соціальні зв`язки, дружні зв`язки, суспільна значущість, професіоналізм;навколишнє середовище: житло та побут, безпека, дозвілля, доступність інформації екологія (клімат, забрудненість);духовність і особисті переконання.2007 року Україна за якістю життя посіла 57 місце серед 63 країн світу. Якість життя в Україні – одна з найгірших серед усіх європейських країн, а також усіх країн колишнього СРСР, які увійшли рейтингу. Така оцінка відповідає результатам аналогічних досліджень авторитетних міжнародних організацій: Україна посідала 78 місце зі 177 за Індексом людського розвитку ООН, 98 зі 111 за Індексом якості життя журналу The Economist і 174 із 178 за Індексом щастя Фонду нової економіки.Однак за рейтингом журналу «Newsweek», опублікованим у серпні 2010, Україна серед 100 найкращих країн світу займає 49 місце, випереджаючи зокрема Росію (51) місце та Білорусію (56 місце).

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.3.228.47 (0.008 с.)