Основні міста державної політика у сфері захисту населення і території від НС.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні міста державної політика у сфері захисту населення і території від НС.



Основні міста державної політика у сфері захисту населення і території від НС.

На даному етапі основною метою державної політики у сфері захисту населення і територій від НС є забезпечення гарантованого рівня безпеки людини, суспільства і держави в межах науково обґрунтованих критеріїв прийнятного ризику.

Реалізація цієї політики здійснюється з дотриманням таких основних принципів:

– захисту від НС підлягає все населення України;

– підготовка і реалізація заходів щодо захисту від НС здійснюється з урахуванням розподілу повноважень між центральними і місцевими органами влади;

– у випадку виникнення НС забезпечується пріоритетність завдань щодо рятування життя і збереження здоров’я людей;

– основні заходи, спрямовані на запобігання НС, на максимально можливе зменшення втрат та збитків, здійснюються завчасно;

– планування і здійснення заходів щодо захисту населення і територій (НіТ) від НС здійснюється з урахуванням економічних та природних умов, особливостей територій, ступеня реальної небезпеки виникнення НС;

– ліквідація НС здійснюється силами і засобами місцевих органів влади. У разі необхідності можуть залучатися сили і засоби центрального підпорядкування МНС і центральних органів виконавчої влади.

Центральні органи виконавчої влади, які здійснюють державну політику та управління у сфері цивільного захисту

 

Структура. Єдина система цивільного захисту складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні: державний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

Органи управління. Кожен рівень єдиної системи цивільного захисту має координуючі та постійні органи управління, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.

Координуючими органами єдиної системи цивільного захисту є:

- на державному рівні: Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та НС. Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.

– на регіональному рівні - комісії Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та НС;

на місцевому рівні - комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та НС;

– на об'єктовому рівні - комісії з питань надзвичайних ситуацій.

Державні, регіональні, місцеві та об'єктові комісії забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення.

Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є:

– на державному рівні - Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (прем’єр міністр є начальник Цивільного захисту України);

на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань НС та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

на місцевому рівні - районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань НС та цивільного захисту населення;

на об'єктовому рівні - структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань НС.

До системи повсякденного управління єдиною системою цивільного захисту входять:

— центри управління в НС, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань НС та цивільного захисту населення усіх рівнів;

— диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.

Організація, структура ЦЗ ОГД

 

 

Паспорт ризику ПНО

Потенційно небезпечний об’єкт (ПНО) - це об’єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

Основні характеристики ризику об’єктів і територій відображаються в паспортах ризику. Ведення паспортів ризику потенційно небезпечних об’єктів, розміщених на визначений території та території в цілому, дозволяє враховувати всі джерела виникнення надзвичайних ситуацій і вторинних вражаючих факторів, оцінювати можливі втрати й збитки в результаті надзвичайних ситуацій і приймати ефективні превентивні й оперативні заходи з метою протидії їм.

Таким чином, паспорт ризику підприємства (об’єкта), що відображає поточний ступінь небезпеки об’єкта, формується з використанням ретроспективних і поточних даних та результатів їх аналізу. Його основна мета – підготовка всіх необхідних даних для складання ефективних превентивних і оперативних планів протидії надзвичайним ситуаціям на об’єктивному рівні.

Паспортизація ПНО – це процедура підготовки і представлення паспорта ПНО відповідно до вимог положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, затвердженого наказом МНС.

Паспортизація ПНО здійснюється відповідно до переліків ПНО, затверджених комісіями із питань ТЕБ та НС, які складаються на підставі результатів ідентифікації ПНО.

Паспорт ПНО – документ певної форми, який містить структуровані дані про окремий ПНО. Форма паспорта ПНО повинна відповідати виду господарської діяльності окремого об’єкту (1НС – підприємство, 2НС – вугільна шахта, 3НС – гідротехнічний об’єкт і т.п.). Форми паспортів потенційно небезпечних об’єктів розміщуються на офіційному сайті МНС України.

Паспорт ПНО підлягає переоформленню кожні п’ять років.

Розташовані на території України ПНО підлягають реєстрації, тобто внесенню до Державного реєстру потенційно небезпечних об’єктів (далі - Реєстр), який веде Державний департамент страхового фонду документації. Реєстрація обов’язкова для всіх ПНО незалежно від форми власності і підпорядкування. Не підлягають реєстрації в цьому Реєстрі залізничні, морські, повітряні та інші транспортні засоби, які перевозять небезпечні речовини.

ОГ, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки, розташованих за однією адресою, реєструється як один ПНО, а ОГ, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки за різними адресами, реєструється як кілька окремих ПНО.

Паспорт ПНО надає комплекс даних, який містить систему показників виробничої діяльності промислового підприємства. Паспорт складається із 21 розділу, розташованих у такій послідовності:

1. Довідкові дані – (назва потенційно небезпечного об’єкта, код за ЄДРПО України, галузь промисловості, відомча належність, вид діяльності, форма власності, адреса, телефон, факс, керівник (прізвище, ім’я, по батькові) тобто загальні відомості про підприємство та його реквізити.

2. Природні умови – особливості природно-кліматичних умов району, місце розташування, які можуть створювати потенційно небезпечний стан і виникнення НС, а саме:

2.1. Геологічні явища – землетруси, виверження вулканів, зсуви, обвали, осипи, просідання лісових порід, просідання (провалля) земної поверхні, карстові провалля;

2.2. Гідрологічні явища – високі рівні води (повінь), паводок, дощові паводки, селі, лавини, затори, вітрові нагони, низькі рівні води, ранній льодостав та поява криги на судноплавних водоймах і річках, підвищення рівня ґрунтових вод (підтоплення);

2.3. Морські небезпечні явища – сильні хвилі у морі та водосховищах, зміни рівня моря, тягун у портах, ранній кригостав або припай, відрив при берегової криги;

2.4. Метеорологічні небезпечні явища – буревії, смерчі, шквали, сильний вітер, град, сильні дощі (зливи), снігопад, ожеледь, хуртовина, мороз, спека, туман, засуха, заморозки;

2.5. Природні пожежі -лісові, степові, польові, торф’яні, підземні пожежі горючих копалин;

3. Загальні дані – площа підприємства (тис.кв.м)., вартість основних фондів підприємства, млн. грн.;

- загальна чисельність працівників, осіб;

- найбільша зміна, число осіб;

- санітарно-захисна зона, м;

- категорія з ЦЗ;

- ступінь хімічної небезпеки.

4. Небезпечна сировина, продукція, допоміжні матеріали - перелік сировини, продукції, допоміжних матеріалів, які відносяться до шкідливих чи небезпечних речовин;

- фактична добова кількість небезпечних речовин (тонн) надається порівняно з її програмним значенням.

5. Небезпечні технологічні процеси виробництва – перелік усіх технологічних процесів виробництва, технологічного обладнання, пов’язаного з ними, стан обладнання, перевищення терміну його експлуатації, режим роботи з точки зору перевантаження, небезпечні параметри ведення технологічних процесів (тиск і температура, що різко відрізняються від навколишнього середовища, підвищена вібрація, корозійна агресивність тощо).

6. Основні виробничі будівлі і споруди – перелік будівель, споруд з характеристикою їх загального стану, ступінь вогнестійкості споруд, а також категорія вибухо- та пожежонебезпеки виробництв, які розташовані в цих будівлях, ступінь зношеності основного обладнання.

7. Основні технологічні трубопроводи та інженерні мережі – перелік трубопроводів, якими транспортуються небезпечні речовини, а також інженерних мереж з вказанням їх основних параметрів (діаметр, довжина, тиск, температура) і загального стану трубопроводів, порушень правил експлуатації.

8. Склади небезпечних речовин — перелік складів з вказанням небезпечних речовин, що зберігаються, максимальна добова кількість небезпечних речовин; умови зберігання;

9. Ємності з небезпечними речовинами — перелік стаціонарних і пересувних ємностей, кількість небезпечних речовин у них, параметри та умови зберігання

10. Технологічні викиди шкідливих речовин — якісні та кількісні показники складу речовини, які викидаються (скидаються) підприємством в атмосферу і водойми та забруднюють довкілля, фактична кількість і дозволена з посиланням на нормативний документ;

11. Відходи виробництва - заповнюється при наявності відходів виробництва; переробка або знищення їх, складування на території підприємства, чи транспортування на полігони за межами підприємства; їх фізико-хімічна характеристика, клас небезпеки;

12. Захисні споруди цивільної оборони, їх характеристика — інформація шодо захисних споруд цивільної оборони, їх технічна характеристика.

Додаткова інформація — про інші небезпечні або шкідливі виробничі фактори та їх джерела, які не увійшли до розділів паспорта, проте можуть спричинити виникнення аварії або НС.

Відповідальні особи — підписи фахівців підприємства, відповідальних за повний обсяг і достовірність інформації, занесеної до цього паспорта, їх посади, прізвища, дата заповнення паспорта.

При складанні паспорта ризику території (області) необхідно послідовне виконання наступних робіт:

1. Виявлення і формування переліку джерел ризику у регіоні, що враховує впливзовнішніх чинників на підвищення ризику, в тому числі можливих комбінаційнадзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

2. Аналіз кожного виду ризику й розрахунок імовірності виникнення надзвичайної ситуації певного виду в розглянутий період часу на основі конкретних умові вихідних даних.

3. Підготовка інформації для формування регіональних сценаріїв розвитку надзвичайних ситуацій .у регіоні (на основі аналізу даних про реалізацію різних видів ризику і розробки планів дій місцевих органів управління у різних ситуаціях).

4. Оцінка ймовірних людських і матеріальних втрат та впливу на навколишнє середовище можливих надзвичайних ситуацій (розраховуються кількісні характеристики людських втрат І можливий збиток від надзвичайних ситуацій; розглядаються можливі причини і варіанти розвитку надзвичайних ситуацій, їх вплив на навколишнє середовище і відповідні збитки).

5. Створення паспорта ризику території (області) і практичних рекомендацій із протидії надзвичайним ситуаціям.

Типовий паспорт ПНО складається з розділів, в яких подається наступна інформація:

1. Загальні положення. Характеристика регіону та виробничого комплексу.

2. Характеристика техногенної безпеки.Небезпечні об’єкти, що створюють екологічні проблеми. Небезпечні об’єкти, пов’язані з небезпекою виробництва та експлуатації ( хімічні, радіаційні, пожежні, вибухові, гідродинамічні, об’єкти енергетики, свердловини і трубопроводи , комунально-господарські об’єкти, мости).

3. Характеристика небезпечних природних явищ.Небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні процеси.

4. Стан аварійності будинків, що постраждали від небезпечних природних явищ.

5. Перелік керівників небезпечних об’єктів, які наведені в паспорті.

6. Розподіл за групами ризику небезпечних об’єктів, які наведені в паспорті.

 

Режими радіаційного захисту

Режим радіаційного захисту - це порядок дій людей, використання заходів і засобів захисту в зонах радіоактивного зараження, який включає радіаційні ураження і опромінювання людей більше встановлених доз. Режими радіаційного захисту людей передбачають послідовність і тривалість використання людьми захисних споруд, житлових і виробничих будинків, перебування на відкритій місцевості з використанням засобів індивідуального захисту.

Режими радіаційного захисту розраховані для використання їх в умовах радіоактивного зараження місцевості внаслідок застосування противником ядерної зброї або при виникненні аварій з викидом радіоактивних речовин на підприємствах, які їх використовують. Режими захисту опрацьовані для типових за характером забудов населених пунктів у вигляді таблиць. Всього розроблено 8 типових режимів радіаційного захисту:

режими № 1, 2, 3 — для непрацюючого населення;

режими № 4, 5, 6,7 — для захисту робітників, службовців і виробничої діяльності підприємства (об'єкту);

режим № 8 — для захисту сил цивільної оборони ( загонів, ланок і т.п.) при проведенні РіІНР в зонах радіоактивного зараження.

Режими захисту розроблені для умов одно- або двозмінної роботи об'єкту (підприємства) протягом 10-12 год на добу. При розробці режимів захисту враховувались дози опромінювання за час перебування робітників і службовців у .-захисних спорудах, виробничих, житлових і адміністративних будинках, а також при пересуванні із місць відпочинку на робочі місця, виходячи з того, що вони не перевищують межі допустимих величин. Типові режими захисту № 1-7 складаються з трьох етапів, які виконуються в строгій послідовності:

1 етап - визначає час зупинки роботи об'єкту ( термін безперервного перебування людей в захисних спорудах),

2 етап - визначає тривалість роботи об'єкту з використанням для відпочинку робітників і службовців захисних споруд (працюють в цеху — відпочивають у сховищі або ПРУ),

3 етап - визначає тривалість режиму захисту з обмеженим перебуванням людей на відкритій місцевості ( не більше 2 год на добу). Працюють у цеху, відпочивають у житлових будинках (вдома).

Виконання встановленого режиму захисту виключає радіаційні втрати і

не допускає опромінювання людей більше встановлених доз та за «

виробничу діяльність об'єкту з мінімальним часом припинення ро

різних умовах радіоактивного забруднення місцевості.

ЗІЗ, їх класифікація.

Видача ЗІЗ населенню проводиться у випадку виробничих аварій і катастроф, пов'язаних із забрудненням навколишнього сере­довища радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами у відповідності з планами видачі ЗІЗ на ОГД, а також у воєнний час.

Робітникам і службовцям ОГД видаються;

- протигаз ГП-5 (ГП-7);

- аптечка індивідуальна АІ-2 ;

- індивідуальний протихІмічний пакет ІПП-8 ;

- пакет перев'язочний індивідуальний ППІ;

- ватно-марлева пов'язка ВМП (додатково).

Особовому складу формувань ЦО видаються:

- протигаз ГП-5 (ГП-5М), ГІІ-7 (ГІІ-7В), ІД-4 ;

- респіратор Р-2, РПГ-67РУ-60, 'Пелюсток' і ін.;

- аптечка індивідуальна АІ-2;

- індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8;

- пакет перев'язочний індивідуальний ППІ;

- засоби захисту шкіри: костюм Л-І, ЗФО.

Населенню видаються:

-протигаз ГД-5 /ГП-7/, ПДФ-2Д, ПДФ-2Ш ;

-камера захисна дитяча КЗД-4/6/ ;

-ватно-марлева пов'язка ВИД /протипилова тканинна маска ПТМ—І/.

Черговість видачі ЗІЗ на ОГД:

- особовий склад формувань ЦЗ підвищенної готовності (спеціалі­-
зованих формувань);

- робітники і службовці ОГД ;

- члени сімей робітників і службовців, інші категорії населення.

Особовий склад формувань ЦЗ, робітники і службовці ОГД забезпечуються ЗІЗ через пункти видачі, які розгортаються на об'єктах, виходячи з розрахунку - один пункт видачі ЗІЗ на 180-200 чоловік.

Всі інші категорії населення забезпечуються засобами індиві­дуального захисту через ЖЕКи за місцем мешкання.

48. Сховища, їх об’ємно-планувальне рішення та обладнання, системи життезабезпечення.

Сховище – інженерна споруда, герметичного типу, яка забезпечує захист людей від дії уражаючих речовин, наслідків аварій та катастроф техногенного і природного характеру.

Встановлено певний порядок використання захисних споруд цивільного захисту.

В режимі повсякденного функціонування єдиної системи цивільного захисту вони можуть бути використаними для потреб підприємств, установ і організацій, а також для обслуговування населення.

Підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, на балансі яких є захисті споруди цивільного захисту, забезпечують охорону конструкцій і обладнання, а також утримання їх в стані, який забезпечує приведення в готовність до використання за призначенням в термін до 12 годин.

Захисні споруди на атомних електричних станціях, інших потенційно небезпечних об’єктах утримуються в постійній готовності до використання за прямим призначенням. Для повного забезпечення населення міст спорудами їх виникненням загрози надзвичайної ситуації.

Сховище складається з основних та допоміжних приміщень.

До основних приміщень відносяться:

- приміщення для укриття людей;

- медичний пункт;

- пункт управління.

До допоміжних приміщень відносяться:

- фільтровентиляційні приміщення (ФВП);

- приміщення під дизельні електростанції (ДЕС);

- санітарні вузли;

- електрощитова;

- аварійний вихід;

- приміщення для зберігання продуктів харчування;

- тамбури і тамбур шлюзи та інші.

 

Системи життєзабезпечення захисних споруд.

Для забезпечення тривалого перебування людей у сховищі (мінімальний термін 2 доби), останнє обладнується наступними системами життєзабезпечення:

- повітропостачання;

- водопостачання;

- водовідведення (каналізації);

- опалення;

- електропостачання;

- зв’язку.

У сховищі також мають бути дозиметричні й хімічні при­лади розвідки, засоби індивідуального захисту, засоби гасіння по­жеж, аварійний запас інструментів, засоби аварійного освітлення, за­пас медичних засобів, продуктів і води.

 

Система повітропостачання.

Система вентиляції (повітрозабезпечення) дозволяє забезпечити необхідний температурно-вологісний режим і газовий склад повітря в сховищі. Повітрозабезпечення сховищ здійснюється за рахунок зов­нішнього повітря. Система вентиляції не тільки подає в сховище необхідну кількість повітря, але і забезпечує захист від попадан­ня всередину споруди радіоактивного пилу, хімічно-небезпечних речовин, бактеріологічних речовин і продуктів горіння при пожежі.

Система повітрозабезпечення складається з:

- повітрозабірника;

- протипилових фільтрів;

- фільтрів-поглиначів;

- вентиляторів;

- повітропроводів;

- повітрорегулюючого обладнання;

регенеративного обладнання (в сховищах з режимом повної ізоляції).

Система опалення.

У сховищі передбачається опалення від загальної опалюваль­ної системи будинку (теплоцентралі об'єкта). При розрахунку сис­теми опалення температуру приміщень сховищ у холодний час приймають +10 °С, якщо за умовами експлуатації їх у мирний час не потрібно вищих температур.

Система електропостачання.

Електропостачання сховищ здійснюється від зовнішньої електричної мережі міста (об'єкта). При необхідності в сховищі обладнується дизельна електростанція. В сховищах, які не мають ДЕС необхідно передбачити освітлення від акумуляторних батарей, електричних ліхтарів, велогенераторів.

Система зв’язку.

Кожне сховище обладнується телефонним зв'язком з пунктом управління об'єкта і репродуктором, підключеним до міської і місцевої радіотрансляційної мережі. На пункті управління, крім того, повинні бути засоби сповіщення ЦО об'єкту і радіозв'язок з місцевим штабом ЦО.

Основні міста державної політика у сфері захисту населення і території від НС.

На даному етапі основною метою державної політики у сфері захисту населення і територій від НС є забезпечення гарантованого рівня безпеки людини, суспільства і держави в межах науково обґрунтованих критеріїв прийнятного ризику.

Реалізація цієї політики здійснюється з дотриманням таких основних принципів:

– захисту від НС підлягає все населення України;

– підготовка і реалізація заходів щодо захисту від НС здійснюється з урахуванням розподілу повноважень між центральними і місцевими органами влади;

– у випадку виникнення НС забезпечується пріоритетність завдань щодо рятування життя і збереження здоров’я людей;

– основні заходи, спрямовані на запобігання НС, на максимально можливе зменшення втрат та збитків, здійснюються завчасно;

– планування і здійснення заходів щодо захисту населення і територій (НіТ) від НС здійснюється з урахуванням економічних та природних умов, особливостей територій, ступеня реальної небезпеки виникнення НС;

– ліквідація НС здійснюється силами і засобами місцевих органів влади. У разі необхідності можуть залучатися сили і засоби центрального підпорядкування МНС і центральних органів виконавчої влади.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.220.231.235 (0.029 с.)