Відмінність зобов'язальних відносин від речових.

Всі майнові від-ни прийнято поділяти на дві осн. групи: речові і зоб-ні. Між ними є багато спільного, хоч би те, що в сукупності вони склад. предмет майнового права. Проте між ними є й багагато істотних відмінночстей. Так, об’єктом реч. прав завжди є річ, а об’єктом зобов’яз. права завжди є дія. Реч. від-ни відрізняються абсол. х-ром, зоб-ні відносним - відносним, що зумовлено х-ром правовід-н. Суб’єкт реч. правовід-шення вступає в правовий зв’язок з усіма, хто його оточує. Напр., власник має право на річ, а всі хто його оточує, зобов’язанні поважати це право, не порушувати його, нести відповід-ть за його порушення. Отже, і порушником права вл-ті може бути будь-хто з тих, що оточують вл-ка, т-то абсолютно кожний, і правовий захист права вл-ті заст. абсолютно проти кожного. Інша справа в зобов’язально-правових від-нах, в яких сторони визначені, відомі і порушником зоб-ня може бути одна із сторін цього зоб-ня, т-то особа конкретна, зазадалегідь визначена і правовий захист заст. відносно цієї кокретної особи, тому цей захист назив. відносним. Реч. права в більшості не обмежені строками, т-то вони безстрокові. Напр., право вл-ті, яке строком не обмежене, може припин. в будь-який час за волею вл-ка. А зобов’язально-правові від-ни встановлюються на певний конкретно-визначений строк. Якщо строку зоб-ня не зазаначено, то це не означає, що таке зоб-ня є вічним, воно обмежується строком, що визнач. вимогою кредитора. Речові, зоб-ні права відрізн. також змістом і обсягом. Зміст реч. прав, як правило встановл. з-ном, зобов’язальних – договором. За своїм обсягом реч. права набагато ширші від зоб-них, напр., право вл-ка і право наймача речі. Суб’єкт реч. права має можливість безпосередньо впливати на свою річ. Той же вл-к особисто здійсн. свої правомочності – володіння, корист. і розпорядж. майном. Наймач речі здійсн. надані йому дог. права від імені вл-ка, т-то не безпосередньо. Право вл-ті може припин. тільки сам вл-к, крім випадків, що передбач. з-ном. Зоб-не правовідношення може припин. кожна із сторін. Але при цьому вл-к не несе ніякої від-ті за припин. права вл-ті, а сторони в зоб-ні можуть нести майнову від-ть за припин. зоб-ня по їх волі.

Види договорів.

Договором визнається угода двох і більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Оскільки договір є різновидом угоди, то класифікація дог-рів може проводитися за тими ж критеріями, що й клас-я угод. Так, дог-ри поділяються на платні і безоплатні. У платному дог-рі дії однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, пов’язану з наданням будь-якого майна. У безоплатному обов’язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Напр., перадача майна за дог-ром дарування. В залежності від моменту виникнення дог-ри поділ. на консесуальні і реальні. Для укладення консе-го дог-ру достатньо погодження волі уч-ків дог-ру. В момент, коли узгодження волі проведено відносно всіх суттєвих умов, угода вважається укладеною. Більшість угод є консе-ми. Для уклад. реального дог-ру одного волевиявлення сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії і лише після їх вчинення дог-р вваж. укладеним.(передати річ). За значенням підстав для дійсності дог-ру вони поділ. на казуальні та абстрактні. Напр, дог-р майнового найму дає можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за дог-ром дарування дарівник передає безоплатно другій стороні майно у власність. Ці договори, а також більшість є казуальними, оскільки мають на меті досягенння певного правового результату. В абстактному дог-рі допускається замовчування мети дог-ру. Але дог-м властиві й певні особливості, що зумовлюють наступний їх поділ. Так, за правилами формування змісту дог-ри поділ. на іменні і безіменні. Іменні дог-ри це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦКУ або в інших н.а., що визнають їх поняття, коло прав та обв’язків сторін. Безименні дог-ри безпосередньо зак-вом не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський дог-р, інжиринг.) За ознакою розподілу прав та обв’язків між сторонами розрізняють односторонні і двосторонні. В односторонньому дог-рі одна сторона має лише суб”єктивні права, а інша лише суб’єктивні обов’язки (дог-р позики, дарування). У двосторонніх дог-рах права та обов’язки поклад. на обидві сторони (к-продаж, поставка). Розрізняють також дог-ри комутативні і алеаторні. Комутативні – це дог-ри, при укладенні яких сторонам відоме співвідношення та обсяг прав та обов’язків сторін. Алеаторні – це дог-ри на ризик, тобто при укладенні дог-ру сторони не можуть чітко визначити межі вионання своїх обов’язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежіть від випадку.

Зміст договору (істотні та інші умови).

Дог. є осн. підставою виникн. зобов’язально-правових від-н, який встановл. певні суб’єктивні права і суб’єктивні обов’язки для сторін, що їх уклали. Змістом будя-якого договору є права та обов’язки сторін встановлені ним. Зміст будь-якого дог. характерез. його умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні і випадкові умови дог. Істотними визнаються таки умови дог., без яких дог. не може вважатися укладеним. Відсутність істотних умов означає, що сторони не досягли угоди з цього приводу, отже нема й дог. Істотними є ті умови дог., які визнані такими за з-ном або необхідні для дог. даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін досягнуто згоди. Зміст кожного конкретного дог. визнач. тими ек. від-нами, які опосередковані цим дог. Так, в дог. купівлі-продажу іст. ум-ми будуть предмет, ціна і строк, а в дог. дарування ціна знач. немає. В ряді випадків іст. умови як обов’язкові передбач. типовими дог-ми. До звичайних умов віднос. ті, які самі по собі передбач., напр., місце викон-ня дог. Якщо вони не включені до дог., то діє заг. норма ЦК. Якщо сторони забажають встановити інше місце вик-ня дог., то це повинно бути обумовлено в дог. Випадковими визначаються таки умови дог., які звичайно в дог. такокго виду непередбач., але можуть бути встановлені дог. сторін. Напр., винагорода повіреному в дог. дарування за вик-ня доручення йому дій не передбачаються, але, якщо сторони передбачають умрву про винагороду, то повірений має право вимагати її виплати. Т.ч. і випадкова умова яка включена до дог. має бути виконана.

Стадії укладення договору.

Дог. вважається укладеним, коли сторони досягли по всім умовам згоди і належним чином оформили угоду. Процес укладення дог. має дві послідовні стадії, а саме пропозиція укласти дог.(оферта) і прийняття пропозиції (акцепт). Відповідно і називають котрагента: особа, яка запропонувала укласти дог. – оферент, а особа, що прийняла пропозицію – акцепт. ЦКУ визначає з якого моменту дог. вважається укладеним. Коли пропозиція укласти дог. зроблена усно без зазначення строку для відповіді, дог. вважається укдаденим., якщо друга сторона негайно заявила особі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї пропозиції. Якщо така пропозиція зроблена в письмовій формі, дог. вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом необхідного часу. Часто сторони самі визначають момент вступу дог. в юр. силу, т-то момент з якого дог. вважається укладеним, про що прямо зазначено в дог.- дог.вступає в силу з такого дня, місяця і року. Напр., дог. купівлі-продажу жил. будинку має бути нотаріально посвідчений але юр. сили він набуває лише з моменту його реєстрації в місцевих органанх упр-ня. Момент набуття дог. чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов’язані певні юр. наслідки- перехід права вл-ті до покупця, ризик випадкової загибелі речі і т.і.

Переддоговірні спори.

Відповідно до ЦКУ розбіжності, що виникають при укладенні договору, який ґрунтується на обов'язковому для обох сторін державному замовленні, розв'язуються судом, якщо хоча б однією з сторін є колгосп, міжколгоспне, державно-колгоспне підприємство, організація, об'єднання, і відповідним арбітражем (третейським судом), якщо сторонами є державні, кооперативні та інші громадські організації (крім колгоспів, міжколгоспних, державно-колгоспних підприємств, організацій, об'єднань), оскільки законом не встановлено інше. Розбіжності між названими організаціями, що виникають при укладенні договору, який не ґрунтується на обов'язковому для обох сторін державному замовленні, можуть розв'язуватися відповідно судом або арбітражем, якщо це спеціально передбачено законом або погодженням сторін. Відповідно до Арбітражно-процесуального кодексу розбіжності, що виникають між підприємствами, організаціями при укладанні господарських договорів, розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими особами. При наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та у 20- денний строк надсилають другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення господарського суду. Якщо підприємство чи організація, які одержали протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні, не передадуть розбіжності, що залишились неврегульованими, на вирішення арбітражного суду в зазначений строк, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. В інших випадках договір вважається не укладеним.