ТОП 10:

Формування київського наукового і видавничого центру



Упродовж 1825-1855 рр. терени українських земель належали Російській імперії та Миколі 1.

8.11.1833р. імператор Микола І підтримав прохання міністра освіти графа Сергія Уварова про заснування Імператорського університету ім. Св. Володимира. Через рік 2.11.1834 року відбулось його урочисте відкриття.

Тож університет був другим вищим навчальним закладом на території підросійської України після Харківського Імператорського університету.

Початковою метою, що ставилась перед Київським університетом була боротьба з полонофільською київською інтелігенцією, яка була вороже налаштована до влади у ході Польського повстання 1830 – 1831 рр. Апеляція до імені князя Володимира символізувала саме цей напрям діяльності.

Тож початково діяв лише один філософський факультет з двома відділеннями історико-філологічним та фізико-математичним. Через рік відкривається юридичний факультет, згодом медичний, а філософський розділився на два автономні.

Першим ректором університету був Михайло Максимович – про нього поговоримо згодом…….

Упродовж свого існування мав різні назви, а саме: Імператорський Св. Володимира, Київський інститут народної освіти ім. М.Драгоманова, а з 1939 року носить ім’я Кобзаря.

Після заснування університет містився у приватних приміщеннях на Печерську. Будинок Головного «Червоного» корпусу, що на вулиці Володимирські, 60 збудований 1837-42 рр. за проектом архітектора Вікентія Беретті. Це будівля у стилі класицизму (російського), має вигляд квадрату з внутрішнім двориком. Коли Беретті планував будівництво корпусу, то ще не знав, де буде вулиця Володимирська, тому зробив будівлю презентабельною зі східного (сучасний парадний вхід) так і зі західного боку (сторона Ботанічного саду).

Упродовж 40-х рр., на четвертому поверсі знаходились студентські гуртожитки, бібліотека квартири викладачів. На другому поверсі – їдальня.

Зовнішні стіни корпусу у перші роки після будівництва не були пофарбовані на червоно, а були білими. Проблему кольору порушив Беретті у 1842 р. і хотів цоколь під граніт, а решту під колір вапна аби складалось враження каменю. Бажання автора не здійснилось. Стіни пофарбовано у червоний колір, а капітелі колон у чорний. Це відповідає кольорам стрічок ордену Св. Володимира, чиє ім’я носив університет, тому девіз ордену «Користь, честь і слава» був девізом університету. Ходять версії, що будинок «почервонів» на зразок Зимового палацу у Петербурзі.

Будівля Головного корпусу вийшла дуже величною, суворою і дорогою (кажуть, що Микола І коли довідався про ціну дуже був лихий «Як 8 мільйонів на якихось хлопчаків???».

Урочисте закладення будинку відбулось 1837 р. з літургією у Софійському соборі, а відтак учасники літургії здійснили Хресний хід по вулиці Володимирські (на той час там не було будинків, а лише бур’яни).

Будинок, зведений на пагорбі формував архітектурне обличчя міста Києва на поч. ХІХ ст. Будинок справляв враження великої споруди, іноді порівнювали з фортецею і називали «Фортецею Розуму». У 40-50-х рр. ХІХ ст. називали «Новою будівлею», адже нічого більше не було.

Навпроти східного фасаду знаходилась університетська площа, яка спершу була «Університетським садом», потім «Миколаївським садом», а 1896 р. обличчям до Червоного корпусу було зведено пам’ятник Миколі І. Сьогодні на цьому місці Т.Шевченко з 1939 р., на честь 125-річчя з дня народження. Стосовно площі та парку навпроти університету – то також перейменували на ім'я Кобзаря.

Донині точаться дискусії щодо червоного кольору Головного корпусу. З цього приводу існує низка версій, а це:

– Червоний колір пов'язаний зі стрічками ордену Св. Володимира (версія за часів Російської імперії та сучасної України),

– Наслідування Зимового палацу ХІХ ст. у Петербурзі (версія за часів СРСР),

– Пов’язують з тим, що стіни планувались як у Зимовому палаці, але коли привезли дорогу італійську фарбу в Київ, щось наплутали в інгредієнтах і фарба стала яскраво червоною. Стіни таки пофарбувати аби не викидати фарбу, а виправдались, що це стрічки ордену Св. Володимира,

– Студенти у дореволюційний час найбільш страйкували, аби їх присоромити їх вирішили пофарбувати на червоно, як знак сорому за таку поведінку.

– Червоний колір – символ Жовтневої революції та прапору СРСР, а для націоналістів (червоний і чорний кольори прапору націоналістів) Політична версія.

Отже, відкриття університету стало видатною подією в суспільно-політичному та культурному житті України, з якою нерозривно пов'язаний подальший розвиток книгодрукування.

 

 

Стосовно книгодрукування, то варто зауважити, що 1835 року при університеті засновано друкарню у ній налічувалось таке обладнання:

три залізні верстати, зроблені у Києві на заводах купця Дехтярова,

літографський верстат і шрифти – російський, грецький, словянський та арабський).

Цікаво, що разом з друкарнею строком на один рік передано штат друкарський працівників – три складальники, два друкарі, палітурник, які після річної роботи були відряджені хто куди, а частина – залишилась працювати.

На початках своєї діяльності друкарня виконувала замовлення Тимчасової військової комісії, друкувала звіти, відомості гімназії, бланки і папери різних відомств тощо. Робота друкарні була зле налагоджена, часто змінювались адміністратори, відчувалась нестача паперу, матеріалів та устаткування. Такою була видавнича продукція університетської друкарні аж до кінця 30-х років ХІХ ст. Це пояснюється не лише слабкістю технічної бази друкарні, а й несприятливими обставинами, в яких проходила діяльність самого університету (на підготовку та видання книг не було кошів, цензурні умови були вкрай важкими). У 1844 році не було можливості навіть видавати університетські «Наукові записки», які виходили в усіх російських університетах.

Таким чином, важкий матеріальний стан примусив університет здавати друкарню в оренду на 12 років книгопродавцю І.Завадському. За угодою, укладеною із Завадським, він отримав звання університетського друкаря і став господарем друкарні, виплачуючи щороку 1000 руб. Орендної плати на користь університету. Не можна сказати, що контракт забезпечував повністю наукові потреби університету та все ж він був доволі вигідний для нього, бо Завадський по закінченню контракту продовжив оренду ще на 12 років, а згодом знову на 12 років. Тож у Завадського університетська друкарня перебувала 34 роки.

Хоч за контрактом орендар повинен друкувати книги «чисто, красиво і розкішно», проте видання не відзначались високою якістю поліграфічного виконання.

Щодо кількості – то точних статистичних відомостей про них немає, хоча за одними даними упродовж 1834 – 1862 рр. було надруковано понад 250 книг. За відомостями Владимирського-Буданова за названий період вийшло у світ близько 200 назв (з них – до 100 книг упродовж 1834 – 1855рр. і трохи більше100 статей з 1855 по 1862 рр.). В. Іконников вважає, що за цей період (1839 – 1849 рр.) він налічу. 139 назв.

Стосовно змісту продукції друкарні Київського університету, то слід зазначити, що крім офіційних документів, готувались підручники і навчальні посібники для університету, для шкіл.

 

 

Так, наприклад, з університетських курсів привертає увагу ряд праць викладачів Київського університету, а це:

· М.Максимович – «Исторія руской словесности» (1839);

· О.Новицький – «Опит психологии» (1840), «Руководство к логики» (1841) – неодноразово перевидавалась;

· Р. Траутфетер – шеститомна «Русская флора» (1844 – 1845);

· К.Кесслер – «Руководство для определения птиц» (1847); рос. Зоолог досліджував фауну України; «птици воробьиние» (1851);

· О.Вальтера – «Курс анатомии человеческого тела» (1851 – 1853).

З відкриттям університету розширилось вивчення історії і археологіїяк Києва, так і України. Значну роль у цьому відіграла «Временная комиссия для разбора древних актов»,створена у Києві 1843 року. До її складу входили професори університету М. Максимович, М. Іванишев, В. Домбровський, О.Ставровський та інші.

Уже упродовж 40-х – 50-х років «Археографічна комісія» зібрала і опублікувала чимало важливих історичних документів.

Так, протягом 1847 – 1859 рр. видано:

чотири томи «Памятников» з історії України ХУІ – ХІІІ ст.,

три томи «Летописи» С. Величка,

«Летопись» Г.Грабянки,

два томи «Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве і на Волине».

Названі видання з точки зору художньо-технічного виконання були виконані досконало.

Зокрема, на особливу увагу заслуговує перший том «Памятников, изданних временною комиссиею для разбора древних актов», надрукований в університетській друкарні 1845 р. – це найрозкішніше видання цієї друкарні. Адже історичні документи у ньому друкувались кирилицею а коментар – російським гражданським шрифтом, присутні ілюстрації, які майстерно виконані в літографії Вальнера. Відкривається том заголовковим аркушем, на якому зображені багатоколірні фрески арки Софіївського собору. Варті уваги дві ілюстрації Києва їз зображенням військових баталій на суші та на Дніпрі. Усі розділи завершуються тематичною кінцівкою із зображенням памяток – руїн Золотих воріт, старовинних монет тощо. Привабливо виглядає також і зовнішнє оформлення цього видання – палітурка з золотим тисненням та золотий обріз.

 

Аналогічно хочу звернути увагу і на видання «Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве і на Волине», два томи якого побачили світ 1849 р. Це книга великого формату, текст у ній розташований у дві колонки на сторінці з чималою кількістю кінцівок, ілюстрацій з рукописних книг і літографованого зображення старовинної церкви в селі Вербівки.

 

 

Активну участь у роботі Археографічної комісії брав упродовж 1845 – 1846 рр. Т. Шевченко як художник і записувач народних пісень, казок, легенд у південних губерніях (Полтавській, Чернігівській, Київській). Разом з професором М. Іванишевим Т.Шевченко брав участь у розкопках кургану Перепят у Васильківському повіті Київської губернії.

Тарас Шевченко був потенційним співробітником друкарні-літографії Імператорського університету Св. Володимира.

Після закінчення Імператорської академії мистецтв 1846 року, молодий Шевченко подає прохання на ім’я попечителя Київського навчального округу. Шевченко у зверненні просив дозволу на можливе суміщення посади вчителя малювання в університеті і співробітника Київської археографічної комісії.

Справа про призначення Шевченка учителем розглядалась три місяці. На вакантну посаду були ще інші претенденти. Після вивчення документів міністерство зробило свій вибір на користь Шевченка, адже він був кращим учнем самого К.Брюллова – це з професійної точки зору.

2 березня 1847 року міністр народної освіти підписав розпорядження про призначення Шевченка на посаду вчителя.

4.04 потрапляє до рук жандармів, а у камері довідується про викриття Кирило-Мефодіївського братства.

Так завершується сторінка життя, яка пов’язана з викладацькою діяльністю

Результати розкопок були опубліковані у книзі «Древности, изданние временною комиссиею для разбора древних актов», яка вийшла 1846 р. накоадом 600 примірників. У книзі багато малюнків, які виконані у київській літографії Вальнера, а текст двома мовами – російською та французькою.

 

Упродовж 1851–1864 рр. при Київському університеті діяла «Комиссия для описания губерний Киевского учебного округа». Відповідно випустила 4 томи праць (перші три томи протягом 1851–1854 рр., а останній – 1861 р.). Більшість праць, написаних членами комісії, була присвячена вивченню флори, фауни, геології. Її наклад становив 800 примірників.

Крім університетської друкарні у 40-50 роки ХІХ ст. в Києві працювали ще дві приватні друкарні – Гліксберга і Вальнера. До слова саме Вальнер випустив альбом «Достойнейших видов и памятников Киева», в якому вмістив малюнки з мозаїчних зображень Софійського собору.

 

 

Таким чином, видавничою продукцією друкарні Київського університету є праці:




Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь - 54.225.20.73