ТОП 10:

Кореспондент: Традиційно побутує така думка, що вчать дітей тільки в школі, а в садочок діти просто ходять, там вони граються. Наскільки вірна така точка зору?



Територія любові

Глибока осінь з її дощами, шурхотом зів’ялого листя під ногами, не дуже привітним сонцем майже завжди породжує мінорні настрої і думки оповиті смутком. Тай події навколишнього життя не дають особливих підстав для оптимізму. Та все ж напевно не безпідставно сказав колись класик: «Печаль моя светла!». Чуйна душа знайде тиху, стриману радість від споглядання картин поступового завмирання природи, її приготувань до суворих випробувань зимової пори. Осінь мимоволі робить нас мудрішими, бо вчить задовольнятися малим, вчить берегти і цінувати тепло. Ось і в нашому житті, не дивлячись на всі негаразди сучасності, можна знайти чимало світлого і доброго. А світло і добро – воно завжди народжується, створюється людьми. Людьми, здатними на самопожертву, людьми, закоханими в справу, яку вони роблять. Такі люди створюють навколо себе «поле любові». І все живе, щ о потрапляє у цю благодатну зону квітне і благоухає. Мені пощастило, бо я знайшов таких людей. В дитячому садочку села Кам’янка «Сонечко» працює напрочуд дружній і творчій колектив. Хто бував в нашому дитсадку, той бачив, з якою любов’ю і яким замилуванням його працівники все там облаштували: гарно оформлені, змістовні стенди, чудові малюнки на стінах , різноманітні куточки – спортивний, живої природи, ігровий,краєзнавчий, тощо. Чого тут тільки немає: починаючи від власноруч створеного лялькового театру і рукотворного блакитного озера з лебедями ( до речі зробленими з автомобільних шин) і закінчуючи моделями планет сонячної системи, що вишикувались у величному параді на чолі з зіркою на ім’я « Сонце». Та краще буде, мої шановні читачі, якщо про життя-буття цієї чарівної країни, де знаходять турботу, любов і виховання маленькі діти наших односельців, ви почуєте від її керівника і натхненника – Петровької Ольги Іванівни. Сьогодні вона погодилася відповісти на деякі запитання нашої газети.

 

2. Кореспондент: Розкажіть, будь ласка, про свій колектив. Хто ті люди, які визначають обличчя дитячого садочку в Камянці сьогодні?

Ольга Іванівна:В нашому дитячому садочку працює, як на мою думку, надзвичайно дружній і згуртований колектив. Безпосередньо з дітьми працює наш вихователь Іларіонова Лариса Василівна . Вона доглядає, виховує, навчає різновікову групу у 30 дітей, яка діляться на три підгрупи – молодшу, середню і старшу. Лариса Василівна – людина емоційна і творча, справжній ентузіаст своєї роботи. Діти дуже швидко звикають до її емоційного і безпосереднього стилю спілкування. Вона буквально заряджає дітей своєю доброзичливістю і завзяттям. Навіть з дітьми, які важко адаптуються до дитячого садочку, вона вміє дуже швидко налагодити близькі, теплі стосунки, і дуже скоро ці діти навіть відмовляються іти до дому, коли за ними приходять батьки. У Лариси Василівни є надійний помічник – нянечка Дяченко Ольга Миколаївна. Дуже часто робота Ольги Миколаївни виходить за межі обов’язків нянечки. Наприклад, саме завдяки художнім здібностям Ольги Миколаївни наш дитячий садочок був прикрашений великою кількістю гарно оформлених стендів, різноманітних куточків, малюнків на стінах, м’якими іграшками. На кухні в нас головна людина – наш кухар Лесіца Світлана Іванівна, страви якої діти з’їдають з великою охотою. Медсестра Ліщинська Світлана Іванівна не тільки слідкує за здоров’ям малят, але й складає меню дитячих сніданків, обідів і вечерь, та фактично виконує обов’язки завгоспу. Працюють у нас ще сторожі – Дяченко В. В.,Єременко Є. І.,Стойко Г.А., кочегари – Юрга М. В. та Жуковський М. В.. Роботу цього дружнього, творчого, працьовитого колективу очолюю я – Петровська Ольга Іванівна, завідувачка дитячого садочку «Сонечко» в селі Кам’янка.

Кореспондент: Нещодавно всі були свідками чудового виступу Ваших вихованців на святі 45-річчя Каменської школи. І було зрозуміло, що за тими феєричними танцювальними номерами, які показала малеча, стоїть копітка праця працівників дитсадка, які ставили ті танці, шили костюми. Будь ласка відчиніть трошки двері у свою творчу лабораторію і скажіть, як досягаються такі неймовірні результати?

Ольга Іванівна:Ми спеціально не готувалися до того святкового концерту. Всі ці номери – танець феє чек, танець кротів, танець жабенят та інші взяті з останнього нашого випускного свята, сценарій якого ми створили на основі дитячого мюзиклу по мотивам казки Г. Х. Андерсена «Дюймовочка». Ці художні номери – результат нашої колективної творчості. Я не можу стверджувати, що все це придумав хтось один з нас.

Взагалі – колективна творчість і плідна співпраця під час підготовки свят – це і основний принцип і прийом нашої роботи. Коли ми готуємо якесь свято, колектив починає працювати я б сказала в «надзвичайних умовах». Причому всі члени нашого колективу роблять це цілком добровільно. А полягають ці надзвичайні умови в тому, що ми надовго затримуємося в садочку після закінчення робочого дня – готуємо декорації, шиємо костюми, розробляємо сценарій. Всі ми – я, завідуюча, вихователь Лариса Василівна, нянечка Дяченко Ольга Миколаївна, кухар Лісіца Світлана Іванівна, медсестра Ліщинська Світлана Іванівна роблять цю роботу з любов’ю, з великою охотою, щирим замилуванням. В такі моменти ми перетворюємося в одне ціле, самі собою виникають цікаві ідеї, знаходяться найбільш вдалі шляхи їх реалізації, і все це з посмішкою, з смішинкою. Втоми не відчуваєш, на дорікання близьких не звертаєш уваги.

Боюсь виглядати занадто патетичною, але така праця приносить насолоду. А ще більша насолода – бачити результати нашої праці. Був випадок, коли під час одного з наших випусків ми адаптували шкільний вальс до нашого свята. Той танець був таким чудовим і зворушливим, що у багатьох батьків, які були запрошені на свято виступили на очах сльози.

Кореспондент: Успішна робота колективу дитсадочку , на моє глибоке переконання, була б неможлива без зваженої, мудрої, консолідуючої ролі керівника, яку Ви щоденно реалізуєте. Як Ви вважаєте, якими є складові успішної роботи керівника?

Ольга Іванівна:Найбільшим своїм успіхом, досягненням і вкінці кінців удачею і щастям я вважаю те, що мені вдалося знайти взаєморозуміння з моїх колективом. В спілкуванні з моїми колегами мені не треба кричати, вимагати, добиватися виконання своїх розпоряджень. Ми дуже добре розуміємо один одного. Я завжди намагаюся увійти в становище кожного працівника. Я не боюся стати поряд з моїм підлеглим, щоб допомогти їм виконувати якусь роботу, якщо того вимагають виробничі потреби. Але глибоко переконана, що останнє слово завжди повинно бути за керівником.

Шлях таланту.

Ми звикли, що щось значне, важливе, суттєве існує поза нами, десь далеко від нас. Чомусь вважаємо, що талановиті і знамениті люди можуть жити тільки у столицях, но в крайньому разі у великому місті. Та справжній талант завжди починає свій шлях до вершини непомітно. Дуже часто він народжується в самому звичайному селі, з дитинства чуткою душею вбирає в себе красу рідного краю, його щире серце спалахує любов’ю до людей і життя, і народжується в його єстві щось таке, що вимагає поділитися тією красою і любов’ю з оточуючими, втіливши її у літературних творах, живописних кар тининах, кіно ролях. Слава і відомість приходять вже потім. Можливо саме таким шляхом відбувалося становлення нашого великого земляка –відомого артиста театру і кіно Володимира Яковича Самойлова.

Народився він у селі Єгорівка Роздільнянського району Одеської області. Нещодавно наш земляк журналіст Василь Колпаков видав нову свою книжку «100 видатних роздльнянців». В ній є розділ, присвячений Володииру Самойлову. Якось на початку 20-х років ХХ ст. в село Єгорівка (Фестерово) прибув на роботу «дватцятитисячник» Яків Самойлов і закохався в місцеву дівчину Буркуман Євдокію. Молоді побралися і в березні 1924 року в них народився син, якого вони назвали на честь вождя світового пролетаріату Володимиром. З часом молода сім`я переїхала до Одеси. Але Володя на канікули завжди приїздив до бабусі у Єгорівку. Єгорівські родичі Володимира Яковича згадували, що в дитинстві він, граючись уявляв себе одним з героїв і тішив всіх своєю грою. Особливо його любив дядько по матері Буркуман Антон Дмитрович, який був залізничником. Він брав з собою племінника під час поїздок в Москву, Ленінград, Київ…Пройшов час. Випускнику однієї з одеських шкіл Володимиру Самойлову в 1941 році так і не вдалося поступити до театрального училища, бо почалася Велика Вітчизняна війна і він пішов на фронт. Пройшовши всю війну

 

і демобілізувавшись, тільки в 1945році втілив в життя свою мрію – вступив до Одеського театрального училища. Потім була роботав провінційних театрах в Одесі, Кемерово, Горькому. Широка відомість до актора прийшла в 1967 році, коли кінофільм «Свадьба в Малиновке», в якому Володимир Самолов зіграв роль Назара Думи, став лідером кінопрокату. Після цього столичні театри на перебій стали пропонувати співпрацю. Володимир Якович вибрав Московський академічний театр імені Маяковського, де пропрацював більшу частину життя. Актор створив 250 ролей у театрі, і 100 ролей у кіно. Грав прокурорів і злочинців у законі, слідчих і підсудних, партійних керівників і «ворогів народу», і завжди його герої – люди незвичайні, не спокійні, в душі яких присутня внутрішня драма і духовна напруга. За свою творчу працю актор двічі – у 1976 і в 1986 роках нагороджувався Державною премією СРСР, а в 1984 році був удостоєний високого звання Народного артисту СРСР. Володимир Якович завжди пам’ятав про свою малу батьківщину. Викроював час з свого щільного акторського графіка, щоб побувати в милій серцю Єгорівці, де знаходилися витоки його творчої особистості. Приїздив із сім’єю, гостював кілька днів. Для всіх це була велика радість. Родичка актора, вчителька Єгорівської школи Ольга Антонівна Пушкаш Згадує: «Коли театр імені В.В. Маяковського, де працював Володимир, а зараз працює його син Олександр, гастролював в Одесі, вся наша родина перетворювалася на театралів, він забезпечував всіх родичів контромарками, а ми ще мали змогу взяти з собою своїх друзів, насолоджуючись не раз столичними виставами». Помер Володимир Якович Самойлов у вересні 1999 року, коли він репетував роль про яку мріяв все життя – короля Ліра в однойменній п’єсі Шекспіра. Пам'ять про нього бережуть в Єгорівській школі, де є краєзнавчий музей з історії села і школи.

За книгою В. Колпакова «100 видатних розіыльнянців» і матеріалами інтернету.

 

Про небо і про хмари,

 

Територія любові

Глибока осінь з її дощами, шурхотом зів’ялого листя під ногами, не дуже привітним сонцем майже завжди породжує мінорні настрої і думки оповиті смутком. Тай події навколишнього життя не дають особливих підстав для оптимізму. Та все ж напевно не безпідставно сказав колись класик: «Печаль моя светла!». Чуйна душа знайде тиху, стриману радість від споглядання картин поступового завмирання природи, її приготувань до суворих випробувань зимової пори. Осінь мимоволі робить нас мудрішими, бо вчить задовольнятися малим, вчить берегти і цінувати тепло. Ось і в нашому житті, не дивлячись на всі негаразди сучасності, можна знайти чимало світлого і доброго. А світло і добро – воно завжди народжується, створюється людьми. Людьми, здатними на самопожертву, людьми, закоханими в справу, яку вони роблять. Такі люди створюють навколо себе «поле любові». І все живе, щ о потрапляє у цю благодатну зону квітне і благоухає. Мені пощастило, бо я знайшов таких людей. В дитячому садочку села Кам’янка «Сонечко» працює напрочуд дружній і творчій колектив. Хто бував в нашому дитсадку, той бачив, з якою любов’ю і яким замилуванням його працівники все там облаштували: гарно оформлені, змістовні стенди, чудові малюнки на стінах , різноманітні куточки – спортивний, живої природи, ігровий,краєзнавчий, тощо. Чого тут тільки немає: починаючи від власноруч створеного лялькового театру і рукотворного блакитного озера з лебедями ( до речі зробленими з автомобільних шин) і закінчуючи моделями планет сонячної системи, що вишикувались у величному параді на чолі з зіркою на ім’я « Сонце». Та краще буде, мої шановні читачі, якщо про життя-буття цієї чарівної країни, де знаходять турботу, любов і виховання маленькі діти наших односельців, ви почуєте від її керівника і натхненника – Петровької Ольги Іванівни. Сьогодні вона погодилася відповісти на деякі запитання нашої газети.

 

2. Кореспондент: Розкажіть, будь ласка, про свій колектив. Хто ті люди, які визначають обличчя дитячого садочку в Камянці сьогодні?

Ольга Іванівна:В нашому дитячому садочку працює, як на мою думку, надзвичайно дружній і згуртований колектив. Безпосередньо з дітьми працює наш вихователь Іларіонова Лариса Василівна . Вона доглядає, виховує, навчає різновікову групу у 30 дітей, яка діляться на три підгрупи – молодшу, середню і старшу. Лариса Василівна – людина емоційна і творча, справжній ентузіаст своєї роботи. Діти дуже швидко звикають до її емоційного і безпосереднього стилю спілкування. Вона буквально заряджає дітей своєю доброзичливістю і завзяттям. Навіть з дітьми, які важко адаптуються до дитячого садочку, вона вміє дуже швидко налагодити близькі, теплі стосунки, і дуже скоро ці діти навіть відмовляються іти до дому, коли за ними приходять батьки. У Лариси Василівни є надійний помічник – нянечка Дяченко Ольга Миколаївна. Дуже часто робота Ольги Миколаївни виходить за межі обов’язків нянечки. Наприклад, саме завдяки художнім здібностям Ольги Миколаївни наш дитячий садочок був прикрашений великою кількістю гарно оформлених стендів, різноманітних куточків, малюнків на стінах, м’якими іграшками. На кухні в нас головна людина – наш кухар Лесіца Світлана Іванівна, страви якої діти з’їдають з великою охотою. Медсестра Ліщинська Світлана Іванівна не тільки слідкує за здоров’ям малят, але й складає меню дитячих сніданків, обідів і вечерь, та фактично виконує обов’язки завгоспу. Працюють у нас ще сторожі – Дяченко В. В.,Єременко Є. І.,Стойко Г.А., кочегари – Юрга М. В. та Жуковський М. В.. Роботу цього дружнього, творчого, працьовитого колективу очолюю я – Петровська Ольга Іванівна, завідувачка дитячого садочку «Сонечко» в селі Кам’янка.

Кореспондент: Традиційно побутує така думка, що вчать дітей тільки в школі, а в садочок діти просто ходять, там вони граються. Наскільки вірна така точка зору?

Ольга Іванівна: Звичайно ж така точка зору – це дуже застарілий і далекий від істини стереотип. Мало хто буде спорити зі мною, якщо я буду стверджувати, що ті діти, які приходять до школи після дитячого садочка, легше адаптуються до умов шкільного життя, бо вони мають навички колективної роботи. Я вважаю, що фундамент особистості майбутнього успішного школяра і взагалі просто всебічно розвинутої людини можна краще всього сформувати в умовах дитячого садочку. Ми намагаємося досягти цієї мети за допомогою продуманої системи навчально-виховних заходів. Вихователь складає розклад занять, які зазвичай проходять в першій половині дня. На заняттях з розвитку мовлення діти вчаться складати невеличкі оповідання з власного досвіду або за малюнком. Буває і так що якісь цікаві історії ми інсценуємо або викладаємо в процесі гри. В нас

у садочку проводяться заняття і з математики, на яких діти вчаться елементарній лічбі (у прямому і зворотному порядку),

 

знайомляться з простими геометричними фігурами, через гру і пазли освоюють елементарні арифметичні дії. На заняттях з художньо-естетичного виховання наші малята малюють, ліплять, роблять аплікації.

Ми намагаємося виховувати дітей через бесіду, через залучення їх до спостереження. Читаємо з ними казку – відразу намагаємося аналізувати мотиви вчинків головних героїв. Лариса Василівна систематично виводить дітей на екскурсії. Під час цих чудових мандрівочок в навколишній світ діти вчаться бачити красу рідної землі. Вони вітаються з деревами і тваринами. Коли небо затуляють хмари, вихователь разом з дітьми починають закликати сонечко:

Вийди, вийди сонечко

На дідове полечко

На бабусине кілечко

На наше подвір’ячко

І Ви знаєте, що дивно – хмари починають розсіюватися, і небо заливає сонячне проміння. Лариса Василівна вчить дітей радіти самим простим речам, наприклад дощику: « Я всміхаюсь дощику – лийся мов із відра, друзям я всміхаюся і зичу їм добра». С перших кроків свідомого дитячого життя вихователь намагається навчити дітей турботливого і обережного ставлення до навколишнього світу: під час екскурсії діти входять в парк тихо, ледь не на носочках – щоб не злякати зайчиків і білочок. Під час екскурсій діти на протязі кількох тижнів спостерігають, як з бруньки народжується листочок, з бутона – квітка, як восени поступово жовтіє листя. Діти під керівництвом вихователя збирають листочки, квіточки, колоски і стебельця для гербаріїв.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.226.244.70 (0.012 с.)