Кореспондент: скажіть, будь ласка, хто є вашими вчителями, наставниками у цій складній справі – вихованні дітей дошкільного віку. З кого ви берете приклад.

Ольга Іванівна: Я дуже добре пам’ятаю той момент, коли відразу після свого призначення на посаду завідуючої приїхала на першу свою районну нараду керівників дитсадочками. Сиджу там схвильована і злякана, відчуваю, що взяла відповідальність на себе величезну, а про свою майбутню роботу знаю ще мало. А поряд зі мною сиділа жінка. Вона видно відчувала моє хвилювання, взяла мою руку в свою, легенько її стиснула і сказала: «Не хвилюйся, я тобі допоможу». І від того стискання руки мені стало на душі спокійніше і затишніше. Це була одна з найкращих завідуючих району, керівник дитсадочку №2 смт Лиманське Ковальчук Євгенія Пантилеївна. Майже всьому, що зараз знаю і вмію з своєї роботи я завдячую їй. Вчилася в неї веденню документації, організації роботи. Я можу в будь який момент звернутися до неї за допомогою і вона її надасть. Важко вже перелічити скільки разів я їздила до неї вивчати її досвід. Багато мені допомогла і допомагає керівник зразкового дитсадочку в Кучурганах Ситнікова Наталія

Василівна. Ларисі Василівні в її роботі вихователя велику методичну допомогу надає одна з самих досвідчених вихователів роздільнянського дитсадочку «Альонунушка» Кірчева Оксана Георгіївна. Ми з Ларисою Василівною намагаємося знайомитися з останніми досягненнями дошкільного виховання у фахових часописах і спеціальній літературі.

Кореспондент: А тепер - бліц кілька коротких запитань. Ваше улюблене заняття на дозвіллі.

Ольга Іванівна: У дні відпочинку більше всього люблю гратися і проводити час зі своєю донечкою Дашею.

Кореспондент:Яка Ваша улюблена страва?

Ольга Іванівна: Дуже люблю готувати піцу. Вона повинна бути як можна більше наповнена грибами, м’ясця, сиром, томатами.

Кореспондент: Яка Ваша найбільша мрія.

Ольга Іванівна: Щоб всі були здорові.

Кореспондент: Дякую Вам за цікаву і змістовну розмову.

Шлях таланту.

Ми звикли, що щось значне, важливе, суттєве існує поза нами, десь далеко від нас. Чомусь вважаємо, що талановиті і знамениті люди можуть жити тільки у столицях, но в крайньому разі у великому місті. Та справжній талант завжди починає свій шлях до вершини непомітно. Дуже часто він народжується в самому звичайному селі, з дитинства чуткою душею вбирає в себе красу рідного краю, його щире серце спалахує любов’ю до людей і життя, і народжується в його єстві щось таке, що вимагає поділитися тією красою і любов’ю з оточуючими, втіливши її у літературних творах, живописних кар тининах, кіно ролях. Слава і відомість приходять вже потім. Можливо саме таким шляхом відбувалося становлення нашого великого земляка –відомого артиста театру і кіно Володимира Яковича Самойлова.

Народився він у селі Єгорівка Роздільнянського району Одеської області. Нещодавно наш земляк журналіст Василь Колпаков видав нову свою книжку «100 видатних роздльнянців». В ній є розділ, присвячений Володииру Самойлову. Якось на початку 20-х років ХХ ст. в село Єгорівка (Фестерово) прибув на роботу «дватцятитисячник» Яків Самойлов і закохався в місцеву дівчину Буркуман Євдокію. Молоді побралися і в березні 1924 року в них народився син, якого вони назвали на честь вождя світового пролетаріату Володимиром. З часом молода сім`я переїхала до Одеси. Але Володя на канікули завжди приїздив до бабусі у Єгорівку. Єгорівські родичі Володимира Яковича згадували, що в дитинстві він, граючись уявляв себе одним з героїв і тішив всіх своєю грою. Особливо його любив дядько по матері Буркуман Антон Дмитрович, який був залізничником. Він брав з собою племінника під час поїздок в Москву, Ленінград, Київ…Пройшов час. Випускнику однієї з одеських шкіл Володимиру Самойлову в 1941 році так і не вдалося поступити до театрального училища, бо почалася Велика Вітчизняна війна і він пішов на фронт. Пройшовши всю війну

 

і демобілізувавшись, тільки в 1945році втілив в життя свою мрію – вступив до Одеського театрального училища. Потім була роботав провінційних театрах в Одесі, Кемерово, Горькому. Широка відомість до актора прийшла в 1967 році, коли кінофільм «Свадьба в Малиновке», в якому Володимир Самолов зіграв роль Назара Думи, став лідером кінопрокату. Після цього столичні театри на перебій стали пропонувати співпрацю. Володимир Якович вибрав Московський академічний театр імені Маяковського, де пропрацював більшу частину життя. Актор створив 250 ролей у театрі, і 100 ролей у кіно. Грав прокурорів і злочинців у законі, слідчих і підсудних, партійних керівників і «ворогів народу», і завжди його герої – люди незвичайні, не спокійні, в душі яких присутня внутрішня драма і духовна напруга. За свою творчу працю актор двічі – у 1976 і в 1986 роках нагороджувався Державною премією СРСР, а в 1984 році був удостоєний високого звання Народного артисту СРСР. Володимир Якович завжди пам’ятав про свою малу батьківщину. Викроював час з свого щільного акторського графіка, щоб побувати в милій серцю Єгорівці, де знаходилися витоки його творчої особистості. Приїздив із сім’єю, гостював кілька днів. Для всіх це була велика радість. Родичка актора, вчителька Єгорівської школи Ольга Антонівна Пушкаш Згадує: «Коли театр імені В.В. Маяковського, де працював Володимир, а зараз працює його син Олександр, гастролював в Одесі, вся наша родина перетворювалася на театралів, він забезпечував всіх родичів контромарками, а ми ще мали змогу взяти з собою своїх друзів, насолоджуючись не раз столичними виставами». Помер Володимир Якович Самойлов у вересні 1999 року, коли він репетував роль про яку мріяв все життя – короля Ліра в однойменній п’єсі Шекспіра. Пам'ять про нього бережуть в Єгорівській школі, де є краєзнавчий музей з історії села і школи.

За книгою В. Колпакова «100 видатних розіыльнянців» і матеріалами інтернету.