Розвиток Української держави після прийняття Конституції

 

Державне будівництво в країні після 1996 р. відбувалося на тлі протистояння між органами центральної влади й регіональними елітами, між політичними партіями лівого, націонал-демократичного й ліберального спрямування. Відбувалося політичне суперництво в самих політичних партіях. Діаметрально різні політичні уподобання виявляли виборці на сході й на заході України, що стало в подальшому чи не головною прикметою всіх виборних перегонів в Україні, включно до 2010 р., коли відбулися чергові вибори Президента України (січень) і вибори до місцевих рад (жовтень). В умовах тотальної бідності й несправедливого розподілу національного багатства країни на користь невеликої купки олігархів загострився конфлікт між владою і народом.

В умовах небувалого до цього гострого політичного протистояння в суспільстві відбувалися парламентські вибори 1998 р. і президентські вибори 1999 р. Уперше в таких широких масштабах використовувалися не тільки традиційні засоби «адміністративного ресурсу», але й нові виборчі технології, серед яких чорний піар в засобах масової інформації, виступи популярних митців з безплатними концертами під патронатом президента, телевізійні рекламні ролики, які створювали привабливий віртуальний образ політика, застосування величезних фінансових ресурсів, підкуп виборців, тощо. У народний фольклор увійшли кульки з гречкою, якими деякі кандидати улещували пенсіонерів.

Ще більш напруженою стала президентська кампанія 1999 р. Особлива інтрига виникла через край низький рейтинг чинного президента Л. Кучми, якому закидали невиконання своїх попередніх передвиборних обіцянок, сприяння олігархічному капіталу, створення авторитарного режиму, проведення антинародної політики. Чимало впливових бізнесменів і політиків вирішили підтримати його непримиренного опонента О. Мороза. Серед них опальний прем’єр-міністр і лідер всеукраїнського об’єднання «Громада» П. Лазаренко, який розумів, що поки не готовий виборювати для себе особисто найвищу посаду в державі. Однак команді президента, в якій працювали російські політтехнологи, вдалося блискуче розіграти сценарій, що незадовго до цього був успішно випробуваний у Росії, – протиставлення чинного президента Б. Єльцина загрозі «лівого реваншу» в особі лідера російських комуністів Г.Зюганова. Напередодні першого туру виборів влада зовсім не заважала вести агітацію лідеру КПУ П. Симоненку. Натомість використовувала весь комплекс адміністративного ресурсу, щоб протидіяти О. Морозу.

У розпал виборчої кампанії, в лютому 1999 р., загинув в автокатастрофі за досі нез’ясованих обставин лідер Руху В. Чорновіл. Хоча він і мав мало шансів виграти вибори, але міг «відтягнути» частину голосів у західних областях саме у чинного президента. На користь Л. Кучми зіграв і вельми загадковий замах на учасницю виборних перегонів – Н. Вітренко. Підконтрольні чинному президенту засоби масової інформації заявили про ймовірну причетність до цього лідера Соцпартії, що завдало удару по іміджу останнього й дезорганізувало його прихильників.

Кінець кінцем у другий тур разом з Л. Кучмою вийшов лідер комуністів П. Симоненко. Тільки після в засобах масової інформації розпочалася шалена критика комуністів і радянського минулого. Як і розраховували в команді президента, рейтинг П. Симоненка впав. Президентом України на другий строк був обраний Л. Кучма.

Ідучи на вибори, Л. Кучма обіцяв виборцям, що країна побачить в його особі нового президента. Однак «новизна» проявилася насамперед у нових енергійних спробах перебрати на себе всі важелі управління в державі й висуванням на посаду голови уряду В. Ющенка, який працював головою центробанку і мав репутацію досвідченого банкіра і реформатора. Попри запевнення В. Ющенка, що він ставиться до Л. Кучми як до рідного батька, незабаром він буде усунутий зі своєї посади й отримав статус лідера опозиційних сил. Навколо нього згуртувалася більшість антипрезидентських сил – від радикальних націоналістів до соціалістів.

Протягом 1999-2004 рр. у країні відбулося декілька політичних криз, які розхитували владу в державі. Особливо помітною подією в політичному житті України стала масова акція «Україна без Кучми». Приводом для неї стали розшифровані магнітофонні записи, що нібито були таємно зроблені в кабінеті президента офіцером СБУ майором М. Мельниченком і які начебто доводили причетність Л. Кучми до вбивства журналіста Г. Ґонґадзе. Кампанія по дискредитації президента тривала з грудня 2000 р. по березень 2001 р. і ледве не призвела до його усунення з високої посади.

Чергові резидентські вибори в Україні відбулися восени 2004 р. У першому турі виборів з невеликим відривом переміг лідер блоку «Наша Україна» В. Ющенко, друге місце посів чинний прем’єр-міністр В. Янукович. У другому турі перемогу здобув В. Янукович, за якого віддали голоси 49,46% виборців проти 46,61%, які набрав В. Ющенко. Однак опозиція такі результати не визнала. Їй вдалося вивести на головну площу Києва – Майдан незалежності тисячі своїх прихильників з «помаранчевою» символікою. Під шаленим тиском численних «помаранчевих» протестувальників і за «порадою» іноземних візитерів Верховна Рада України ухвалила постанову про недовіру ЦВК і прийняла рішення щодо проведення не передбаченого в Основному Законі України «третього туру» виборів. Перемогу на них здобув В. Ющенко – він набрав близько 52% голосів. Прем’єр-міністром була призначена Ю.Тимошенко.

Однак зміна влади не призвела до зниження гостроти політичного протистояння в українському суспільстві. «Гарант Конституції» В. Ющенко, за підрахунками політологів, порушував Основний Закон держави 47 раз. У вересні 2005 р. В. Ющенко повідомив засоби масової інформації, що підписав Указ про припинення повноважень прем’єр-міністра Ю. Тимошенко. Після парламентських виборів, що відбулися в березні 2006 р., В. Ющенко змушений був призначити прем’єр-міністром України В. Януковича, оскільки Партія регіонів здобула найбільше голосів. Однак при цьому В. Ющенко нав’язав новому прем’єру підписання так званого Універсалу національної єдності, попри те, що в Конституції немає й згадки про таку новацію в процедурі формування уряду. Президент зобов'язаний призначити головою уряду особу, запропоновану парламентською більшістю. У червні 2007 р. В. Ющенко фактично здійснив державний переворот, примусивши Верховну Раду України саморозпуститися під приводом «політичної корупції» у парламенті та відправив у відставку уряд В. Януковича, попри те, що той успішно управляв економікою.

У вересні 2007 р. в Україні відбулися позачергові парламентські вибори, які, як і попередні, відбувалися за пропорційною системою (за списками політичних партій і блоків). Хоча відносну більшість голосів виборців (34,37%) на них отримала Партія регіонів, однак голоси, віддані за правоцентристські («помаранчеві») блоки – Ю. Тимошенко (БЮТ) і «Наша Україна-Народна самооборона», в сумі становили 44,86%, з них за БЮТ – 30,71%. Тож новим прем’єром, згідно з попередньою домовленістю, В. Ющенко змушений був вдруге призначити Ю. Тимошенко. Це не завадило йому в подальшому конфліктувати з нею, «змагаючись» за повноваження. Все це, певна річ, завдавало серйозного удару по авторитету влади, породжувало правовий нігілізм в країні, шкодило управлінню, державою, спричинило в кінцевому рахунку політичну кризу, яка посилилася на тлі глобальної світової фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр. і призвела до руйнівних наслідків у економіці України.

У 2009 р. ВВП в Україні впав на 15,1%, тоді як у середньому по СНД падіння ВВП становило лише 1,4%. Та й то в основному з урахуванням падіння в економіці України. Припинилося інвестування економіки. Погіршувався життєвий рівень людей. При цьому чисельність співробітників тільки центральних органів управління збільшилася за період 2005-2009 рр. на 23,5 тис. і становила 286 тис. людей. (Для порівняння – в 1994 р. їх було 145,8 тис.). Витрати на забезпечення діяльності органів влади зросли на шість млрд. грн., або вдвічі. Призначені на високі державні посади особисто віддані В. Ющенку люди («любі друзі») у переважній більшості виявили непрофесіоналізм і використовували службове становище для власного збагачення.

Узимку 2010 р. в Україні відбулися чергові президентські вибори. У першому турі, який відбувся 17 січня, як і очікувалося, більшість голосів виборців отримав лідер Партії регіонів В. Янукович. Друге місце посіла лідер БЮТ Ю. Тимошенко. Далі були: лідер «Сильної України» С. Тигіпко, лідер «Фронту змін» А. Яценюк, лідер КПУ П. Симоненко, лідер Народної партії В. Литвин, лідер виборчого об'єднання «Свобода» О. Тягнибок», лідер об’єднання «Громадянська позиція» А. Гриценко. У другому турі, що відбувся 7 лютого, перемогу здобув В. Янукович. За нього віддали голоси 48,95% виборців, за Ю. Тимошенко – 45,47%. Незабаром був обраний новий склад уряду на чолі з М. Азаровим. На основі Партії регіонів, Блоку Литвина, КПУ була сформована нова парламентська більшість, до якої невдовзі приєдналося чимало народних депутатів з БЮТ та «Нашої України». Тож завершився п’ятирічний період перебування при владі «помаранчевих». Він запам’ятався конституційно-правовим хаосом, постійними чварами і скандалами у владних структурах, проявами націоналізму і русофобії в державній політиці.

За час перебування при владі В. Януковича система державної влади в країні зазнала радикальних змін. Попри формально існуючу парламентсько-президентську форму правління, В. Януковичу вдалося підпорядкувати собі всю державну владу. Президент отримав вплив на парламент, керівників силових відомств і судів. До того ж вибори до місцевих рад, що відбулися в жовтні 2010 р., привели представників Партії регіонів практично у всі місцеві органи влади. Завдяки налагодженню всього державного механізму відбулося пожвавлення економіки, встановився стабільний курс валют, дещо зміцніли позиції України на міжнародному рівні.

 

Контрольні запитання

 

1. Коли і як була проголошена незалежність України?

2. Що було зроблено в Україні в період розбудови держави 1991-1995 рр.?

3. Коли і як була прийнята Конституція України 1996 р.?

4. Які основні положення Конституції України?

5. Якою форма державного правління (врядування) в Україні?

6. На які гілки поділена державна влада в Україні?

7. Які політичні події відбулися в 2000-ні рр.?

 

 

Хронологічна таблиця

 

1905–1907 Перша Російська революція

1914–1918 Перша Світова війна

1917, 27 лютого Перемога лютневої революції у Росії

1917, 4 березня Утворення Центральної Ради

1917, 6-8 квітня Український національний конгрес

1917, 21 червня І Універсал Центральної Ради

1917, 16 липня ІІ Універсал Центральної Ради

1917, 7 листопада ІІІ Універсал Центральної ради

Проголошення УНР

1918, 22 січня ІV Універсал. Проголошення незалежності

і суверенітету УНР

1918, 9 лютого Підписання угоди між державами

Центрального блоку і України в Бресті

1918, березень Початок австро-угорської окупації України

1918, 28 квітня Розпуск Центральної Ради

1918, 29 квітня Проголошення генерала Скоропадського

гетьманом України

1918 Заснування Університету в Катеринославі

1918, 13 листопада Створення Директорії

1919, 16 січня Початок війни між УНР і РРФСР

1919, 22 січня Злука УНР із ЗУНР

1919, 5 лютого Вступ Червоної Армії до Києва

1921 Мирний договір між РРФСР і УРСР

1921–1929 НЕП

1922, 30 грудня Створення СРСР (РРФСР, УРСР, БРСР,

ЗРФСР)

1928/29–1932/33 Виконання І п’ятирічного плану

1929–1934 Проведення колективізації

1932–1933 Голод

1933–1937 Виконання ІІ п’ятирічного плану

1935 Початок стаханівського руху

1939 Карпатська Українська держава

1939, 23 серпня Підписання Німеччиною і СРСР пакту про

ненапад. Розподіл „сфер впливу”

1939, 1 вересня Початок ІІ світової війни

1939, 15 листопада Прийняття Верховною Радою УРСР Закону

про включення Західної України до складу

УРСР

22 червня 1941– Велика Вітчизняна війна

8 травня 1945

1953 Перехід до обов’язкової семирічної освіти

1954 Святкування 300-річчя Возз’єднання

України з Росією

1954, лютий Входження Криму до складу УРСР

1956, лютий ХХ з’їзд КПРС

1957 Започаткування в ООН постійного

представництва УРСР

1961 Прийняття ХХІІ з’їздом КПРС Третьої

Програми КПРС

1965 Початок здійснення економічної реформи

1977 Прийняття Конституції СРСР

1978 Прийняття Конституції УРС

1985, березень Обрання М.С.Горбачова Генеральним

секретарем ЦК КПРС

1985, квітень Квітневий Пленум ЦК КПРС, початок

перебудови

1986, 26 квітня Чорнобильська катастрофа

1989, вересень Створення Народного Руху України за

перебудову

1990, березень Вибори до Верховної Ради УРСР

1990, серпень Закон про економічну самостійність

Української РСР

1990, 16 липня Прийняття Верховною Радою УРСР

Декларації про державний суверенітет

Української РСР

1991, 17 березня Всесоюзний референдум про збереження СРСР

1991, 19-21 серпня Спроба здійснення державного перевороту

в СРСР

1991, 24 серпня Прийняття Верховною Радою УРСР Акту

проголошення незалежності України

1991, 1 грудня підтвердження Акту проголошення незалежності

України на республіканському референдумі,

обрання Президентом України Л.М.Кравчука

1991, 8 грудня Створення СНД

1994, березень Вибори до Верховної Ради України

1994, липень Вибори Президента України. Президент

України – Л.Д.Кучма

1995, червень Прийняття Конституційного договору

між Верховною Радою України та

Президентом України

1996, 28 червня Прийняття Верховною Радою Конституції

України

1997, 30 травня Підписання Договору про дружбу,

співробітництво і партнерство між Росією

і Україною

1998, 29 березня Вибори до Верховної Ради України

1999, жовтень, Вибори Президента України. Президент

листопад України Л.Д.Кучма

2002, березень Вибори до Верховної Ради України

2004, жовтень, Вибори Президента України

2004, листопад-грудень Помаранчева революція

2005, січень Президентом України обрано В.А.Ющенко

2006, березень Вибори до Верховної Ради України

2007, вересень Позачергові вибори до Верховної Ради України

2010, січень Президентом України обрано В.Ф. Януковича

Теми контрольних робіт (рефератів)

 

1. М.С. Грушевський – історик і державний діяч.

2. Причини невдачі боротьби українського народу за державну незалежність в 1917-1920 рр.

3. Політика “воєнного комунізму” в Україні.

4. Участь України в утворенні СРСР.

5. Голодомор 1932-1933-х рр.: Причини та наслідки.

6. Український національний рух на передодні і в роки другої світової війни.

7. М.С. Хрущов. Політичний портрет.

8. Хрущовська “відлига” в Україні.

9. Історія входження Криму до складу України.

10. Економічна реформа 1965 р. і її наслідки для України.

11. Л.І. Брежнєв. Політичний портрет.

12. Щербицький. Політичний портрет.

13. Проголошення незалежності України.

14. Розбудова Української держави.

15. Економічний розвиток України в 1991-2011 рр.

16. Українці в зарубіжному світі.

17. Конституція України: історія прийняття.

 

Література

 

Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української національної демократії: Політологічне есе. – К., 1999.

Аймермахер К. Политика и культура при Ленине и Сталине, 1917-1932. – М., 1998. Л.В.

Багацький, Л. І. Кормич Історія України. Підручник. – 3-тє вид. –К, 2010.

Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953-1985 рр. – Львів, 1992.

Белебеха І. Україна і комунізм. Кн. І. – Харків, 2000.

Білодід О., Панченко В. Павло Скоропадський і Україна. – К., 1997.

Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К., 2001.

Верстюк В. Українська Центральна Рада. – К., 1997.

Гунчак Т. Симон Петлюра. – К., 1997.

Дробот І.І. та інші. Україна в другій світовій війнй: Навч. посібник. – К., 1998.

Історія України / Ю. Зайцев. – Львів, 1996.

Історія України: Нове бачення. Т.2. – К., 1996.

Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – К., 1995.

Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. – К., 1995.

Кондратюк В.О., Буравченкова С.Б. Українська революція: здобутки і втрати в державотворчих змаганнях (1917-1920 рр.): Навч. посібник. – К., 1998.

Костюк Г. Сталінізм в Україні (Генеза і наслідки). – К., 1995.

Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). – К., 1996.

Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). – К., 1996.

Кучер В. ОУН-УПА в боротьбі за незалежну Україну. – К., 1997.

Незалежність України: історичні витоки і перспективи. – К., 1997.

Новиков М.Н. Исторический опыт нэпа: идеи и реальности. – М., 1997.

Новітня історія України (1900–2000): Підручник. – К., 2002.

Політична історія України: Посібник для студентів ВНЗ. – К., 2002.

Політична історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2001.

Поліщук В. Гірка правда (злочинність ОУН-УПА). Сповідь українця. – Донецьк, 1996.

Український народ у Другій світовій війні: Навч. посібник. – Київ; Херсон, 1998.

Українська державність у ХХ столітті. – К., 1996.

Чайковський А.С. Невідома війна (Партизанський рух в Україні 1941-1944 рр. мовою документів, очима історика). – К., 1994.

Шаповал Ю.І. У ті трагічні роки: Сталінізм на Україні.- К., 1990.

Шаповал Ю.І. Україна 20-50-х років: Сторінки ненаписаної історії. – К., 1993.