Наземно-повітряне середовище мешкання.

 Екологічні фактори  наземно-повітряного середовища відрізняються від інших місць існування високою інтенсивністю світла, значними коливаннями температури і вологості повітря, кореляцією всіх чинників з географічним положенням, добовими та сезонними коливаннями. Середовище газоподібне, тому характеризується низькою вологістю, щільністю і тиском, високим вмістом кисню.

Характеристика  основних абіотичних  кліматичних чинників середовища: світла, температури, вологості – була надана вище (лекція 3).

Газовий склад атмосфери також є важливим кліматичним чинником. Приблизно 3 -3,5 млрд. років назад атмосфера містила азот, аміак, водень, метан і водяну пару, а вільний кисень в ній був відсутній. Склад атмосфери в значній мірі визначався вулканічними газами.

В даний час атмосфера складається переважно з азоту, кисню і відносно меншої кількості аргону і вуглекислого газу. Всі інші наявні в атмосфері гази містяться лише в слідових кількостях. Особливе значення для біоти має відносний вміст кисню і вуглекислого газу.

Високий вміст кисню сприяв підвищенню обміну речовин у наземних організмів в порівнянні з первинно-водними. Саме у наземній обстановці, на базі високої ефективності окислювальних процесів в організмі, виникла гомойотермія тварин. Кисень, через постійно високий його вміст в повітрі, не є чинником, що лімітує життя в наземному середовищі. Лише місцями, в специфічних умовах, створюється тимчасовий його дефіцит, наприклад в скупченнях рослинних залишків, що розкладаються, запасах зерна, муки і тому подібне.

Вміст вуглекислого газу може змінюватися в окремих ділянках приземного шару повітря в досить значних межах. Наприклад, за відсутності вітру в центрі великих міст концентрація його зростає в десятки разів. Закономірні добові зміни вмісту вуглекислоти в приземних шарах, пов'язані з ритмом фотосинтезу рослин, і сезонні, обумовлені змінами інтенсивності дихання живих організмів, переважно мікроскопічного населення ґрунтів. Підвищене насичення повітря вуглекислим газом виникає в зонах вулканічної активності, біля термальних джерел і інших підземних виходів цього газу. Низький вміст вуглекислого газу гальмує процес фотосинтезу. В умовах закритого ґрунту можна підвищити швидкість фотосинтезу, якщо збільшити концентрацію вуглекислого газу; цим користуються в практиці тепличного і оранжерейного господарства.

Азот повітря для більшості мешканців наземного середовища представляє інертний газ, але ряд азотфікуючих мікроорганізмів володіє здатністю зв'язувати його і залучати до біологічного круговороту.

Місцеві домішки, що поступають в повітря, також можуть істотно впливати на живі організми. Це особливо відноситься до отруйних газоподібних речовин — метану, оксиду сірки (IV), оксиду вуглецю (II), оксиду азоту (IV), сірководню, сполукам хлору, а також до частинок пилу, сажі і т. п., що засмічує повітря в промислових районах. Основне сучасне джерело хімічного і фізичного забруднення атмосфери – антропогенне.  Оксид сірки (SО₂), наприклад, отруйний для рослин навіть в концентраціях від 0,0002 до однієї мільйонної від об'єму повітря. Деякі види біоти особливо чутливі до S0₂ і служать чутливим індикатором його накопичення в повітрі (наприклад, лишайники).

Низька щільність повітря визначає його малу підйомну силу і незначну опірність. Мешканці повітряного середовища повинні володіти власною опорною системою, що підтримує тіло: рослини — різноманітними механічними тканинами, тварини – твердим або гідростатичним, скелетом. Крім того, всі мешканці повітряного середовища тісно пов'язані з поверхнею землі, яка служить їм для прикріплення і опори. Життя в зваженому стані в повітрі неможливе. Правда, безліч мікроорганізмів і тварин, спори, насіння і пилок рослин регулярно присутні в повітрі і розносяться повітряними течіями ( анемохорія), багато тварин здатні до активного польоту, проте у всіх цих видів основна функція їх життєвого циклу — розмноження — здійснюється на поверхні землі. Для більшості з них перебування в повітрі пов'язане тільки з розселенням або пошуком здобичі.

Вітер може лімітувати активність і навіть розповсюдження організмів. Вітер здатний навіть змінювати зовнішній вигляд рослин: у відкритих гірських районах вітер лімітує ріст рослин, призводить до викривлення з навітряного боку. Крім того, вітер підсилює транспірацію в умовах низької вологості. Велике значення мають бурі, хоча їх дія суто локально. Урагани здатні переносити тварин і рослини на великі відстані і тим самим змінювати склад біотичних угруповань.

Тиск не є лімітуючим фактором безпосередньої дії, проте він має пряме відношення до погоди і клімату, які безпосередньо впливають на живих істот. Мала щільність повітря обумовлює порівняно низький тиск на суші. У нормі він дорівнює 760 мм рт. ст. Із збільшенням висоти над рівнем моря тиск зменшується. На висоті 5800 м він дорівнює лише половині нормального. Низький тиск може обмежувати розповсюдження видів в горах. Для більшості хребетних верхня межа життя близько 6000 м. Зниження тиску спричиняє зменшення забезпеченості киснем і зневоднення тварин за рахунок збільшення частоти дихання. Приблизно такі ж межі просування в гори вищих рослин. Декілька витриваліші членистоногі (ногохвістки, кліщі, павуки), які можуть зустрічатися на льодовиках вище за межу рослинності. В цілому всі наземні організми набагато більш стенобатні за водних.