Тема 1. Література рідного краю як наукова дисципліна

Данило Кононенко

План

1. Історія створення Спілки від 1954 р. О. Губар про діяльність літераторів.

2. Внесок Данила Кононенка у скарбницю української поезії Криму.

Список рекомендованих джерел

1. Губар О. Чорноморська хвиля / О. Губар. – Донецьк: Донецький укра­їн­ський культурологічний центр, 1995. – С. 5–9.

2. Губар О. “...Увесь в тривогу обернувсь...” / О. Губар // Кононенко Д. Ми виростали в повоєнні роки: вибрані поезії. – Сімферополь: Таврія, 1995. – С. 32–41. (Додаток В).

3. Губар О. З Україною в серці / О. Губар // Кримська світлиця. – 2001. – 30 березня.

4. Губар О. Учитись, шукати, рости / О. Губар // День поэзии в Крыму; [сост. М. Грунин]. – Симферополь: Крым, 1965.

5. Губарь А. Литературный первопроходец / А. Губар // Брега Тавриды. – 1994. – № 4.

6. Данило Кононенко. Поет. Перекладач // Письменники України: довідник. –Дніпропетровськ: ВПОП Дніпро, 1996.

7. Кононенко Д. Інтродукція, або вступ // Кримська світлиця. – 1996. – 31 сер­п­ня.

8. Кононенко Д. Сучасні українські письменники в Криму // Кримська світ­ли­ця. – 1994. – 12 березня.

9. Кононенко Д. Сучасні письменники в Криму // Кримська світлиця. – 1993. – 8 травня.

10. Інформаційно-освітницько-просвітницький портал “Українське життя в Се­вастополі”; режим доступу: http://ukrlife.org/

Практичні завдання

1. За текстом статті О. Губара “Замість передмови” створити опорний кон­с­пект, що відтворює історію створення кримської спілки письменників Ук­раїни.

2. Дайте відповіді на запитання:

- У чому виражалася підтримка кримським письменникам з боку М. Риль­ського, П. Тичини, А. Малишка, В. Симоненка?

- Яким постає образ Криму у творчості письменників-кримчаків?

- Як кримські мотиви відбилися у творчості Т. Шевченка?

3. Схарактеризуйте поетичний доробок Данила Кононенка, використовуючи статтю О. Губара “І весь в тривогу обернувсь...”

Індивідуальні навчально-дослідні завданні (проекти)

1. Багатогранне зображення кримської природи в літературі рідного краю.

2. Особливості індивідуального стилю Данила Кононенка.

Тема 2. Кримськотатарські та українські літературні зв’язки

План

1. Історія і сучасний стан українсько-кримськотатарських літературних зв’яз­ків.

2. Трагедія кримськотатарського народу в оповіданні Енвера Умерова “Чорні ешелони”.

Список рекомендованих джерел

1. Акчокракли О. “Татарська поема Джан-Мухамедова про похід Іслам-Гірея спільно з Богданом Хмельницьким на Польщу 1648–1649 рр.” / О. Ак­чок­ракли; режим доступу: http://ukrlife.org/

2. Губар О. Чорноморська хвиля / О. Губар. – Донецьк: Донецький україн­ський культурологічний центр, 1995.

3. Кандим Юнус. До питання історії і сучасного стану українсько-кримсько­та­тарських літературних зв’язків / Юнус Кандим; режим доступу: http:// ukrlife.org/ (Додаток Д).

4. Умеров Енвер “Чорні ешелони” / Енвер Умеров. – Сімферополь: Таврія, 2002 (Додаток Ж).

Практичні завдання

1. Яким історичним постатям української історії присвячені твори Джан­му­хам­меда “Тугай бей” та Едіпа Ефенді “Сефернаме”?

2. Як перегукуються ці твори з романами українських письменників “Я – Богдан” П. Загребельного, “Мальви” Р. Іваничука та інших?

3. Яка тональність кримських мотивів у творчості М. Коцюбинського та Л. Ук­раїнки?

4. Коли українська поезія, у тому числі й вірші Т. Шевченка, стала надбанням кримських татар (переклади Ш. Алядіна А. Аліма, Е. Шем’ї-заде, М. Су­леймана та ін.)?

5. Кому з українських модерністів слід завдячувати появою двомовних книжок: Ю. Кандима “Сары ань (Жовта мить)”, Ю. Теміркая “Ёл узе­рин­де­ки ярыкъ (Світло над дорогою)”, збірки поезій Ш. Алі “Мерджан данелери (Коралові камінці)”, антології кримськотатарської поезії “Кунештен бир парча (Окрушина сонця)”?

6. На основі уривку з оповідання Енвера Умерова “Чорні ешелони” створіть психологічний портрет Джеваїрс (мова міміки й поглядів, внутрішнього стану тощо).

7. Організуйте міні-дискусію щодо прочитаного епізоду:

- Які епітети використовує автор при описі ешелонів, яка їх функція?

- Порівняйте образ хворої дитини, що помирає, і людей з ешелонів, що вже не є власниками своїх доль?

- Чому автор назвав оповідання “Чорні ешелони”?

- Спробуйте уявити ілюстрацію до прочитаного епізоду. Які кольори пе­ре­важають, чому?

- Який образ-персонаж ви розмістили б на першому плані?

План

1. Літературна карта Криму.

2. Севастополь у творчості письменників.

Практичні завдання

1. На основі хрестоматії літератури рідного краю з’ясуйте зв’язок творчості наступних письменників з Кримом, кримською тематикою:

Адам Міцкевич, Яків Щоголів, Степан Руданський, Євген Гребінка, Олександр Кониський, Леся Українка, Христина Алчевська, Микола Чер­нявський, Микола Вороний, Олександр Олесь, Петро Карманський, Павло Тичина, Максим Рильський, Михайль Семенко, Валер’ян Полі­щук, Воло­димир Сосюра, Іван Кулик, Павло Филипович, Микола Зеров, Микола Те­рещенко, Михайло Драй-Хмара, Микола Бажан, Євген Плуж­ник, Гео Шку­рупій, Терень Масенко, Леонід Первомайський, Леонід Гребінка, Іван Не­хода, Микола Нагнибіда, Ігор Муратов, Георгій Книш, Андрій Малишко, Микола Упеник, Платон Воронько, Олекса Ющенко, Любов Забашта, Фе­дір Гарін, Дмитро Павличко, Василь Юхимович, Леонід Куліш, Микола Бра­тан, Микола Вінграновський, Іван Драч, Бо­рис Олійник, Мойсей Фіш­бейн, Павло Мовчан.

2. Спираючись на статтю М. Регушевського “Українські топоніми у Криму” (Додаток К), створіть маршрут на літературній карті.

3. Створіть узагальнений образ Севастополя на основі аналізу поетичних тво­рів Максима Рильського, Миколи Зерова, Івана Гончаренка, Миколи Нагнибіди, Валентини Ткаченко, Олекси Ющенка, Любові Забашти, Миколи Братана, Олексія Довгого, Бориса Нечерди, Дмитра Шупта, Ва­силя Марсюка, Віктора Нарушевича, Василя Мартинова, Ореста Корсо ­ вецького.

РОЗДІЛ V

ВАРІАНТИ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

 

Варіант 1

1. Висловіть свою думку, аргументуючи фактичним матеріалом, спираючись на цитату: Земля, на якій особистість народжується, розвивається, самост­вер­джується, – це одна з вічних цінностей, що супроводжує особистість на життєвому шляху. В період вільних міграцій та мінливих моральних цін­нос­тей, які усе активніше охоплює людство, ця земля, цей край завжди за­ли­шається “малою батьківщиною” для особистості, як би далі не склалася її доля, і яку б “велику” батьківщину вона собі не обрала.

2. Здійсніть комплексний аналіз поетичного тексту та з’ясуйте авторство.

СЕВАСТОПОЛЮ

Мабуть, скелею, білою скелею
З неба чайці ввижається він,
Над розбурханою пустелею
Севастопольський равелін.
А мені він – вогнями уквітчаний
Бойових кораблів і фортець,
Легендарно пливе над сторіччями
Севастополь – хоробрий боєць.
Мабуть, чайці,
що з вітром змагається
І закохана в простір морів,
Севастополь лінкором ввижається,
Що прикутий на сто якорів.
А мені він – літописом мужності,
Що навчатиме сто поколінь
Побратимства, матроської дружності,
Благородства високих стремлінь.
Мабуть, чайці здається – стрілою
Він летить у солону блакить.
А мені він – з душею живою
У тільняшці на кручі стоїть.

Варіант 2

1. Висловіть свою думку щодо сказаного: Мала батьківщина назавжди вхо­дить у свідомість, почуття, емоції особистості першим досвідом пізнання життя, першими емоційними та розумовими відкриттями, своєю особли­вою природною аурою. Це – першосвіт, який несе початкове інформаційне навантаження про навколишні реалії та реальність, від якого й залежать по­дальші віхи в розвитку особистості – психологічному, духовному, жит­тє­во­му. “Мала батьківщина” здійснює помітний вплив на формування сві­то­гля­ду та уподобань особистості. Доведіть, чому спростовуєте чи погод­жуєтесь.

2. Здійсніть порівняльний аналіз образної системи ліричних творів:

Дмитро Шупта

ХЕРСОНЕС

Вапняк і мармур, галька й сердолік

На тлі блакиті бухти і небес: –

Між парфенонних решток базилік

Угадується древній Херсонес.

Меча руків’я й шабельний ефес

Ржавіти невблаганний час прирік,

Величний храм, зруйнований, воскрес,

Щоб знов його вогонь війни обпік.

Останки цитадельної стіни

Й ворота ще примітні за ярком...

Дорогу миру і шляхи війни

Це місто не минали з давнини.

Хоч кожен шлях, прокладений штиком,

Кінчався Херсонеським тупиком.

Олексій Довгий

ХЕРСОНЕС

Тут древності живе нетлінний дух.
В оцих колонах, мармурі, у глині
Іще хвала возноситься людині
Понад історій відгомін і рух.

Краса таврійська ще не відцвіла:
Чарують стели і майстерні фрески
І грації дарують херсонески
Дівчатам із приморського села.

Митці звіряють пензлі і різці
На дивній силі древнього мистецтва.
Поети научаються поетства
І спритності на рингові – борці.

Тож недаремно все цвіло само,
Якщо йому дивуємось сьогодні
І понад злети й перегини модні
До істини простої ідемо.

Варіант 3

1. Напишіть есе, де доведіть, що вивчати те, що пов’язане з рідним краєм, стає ціннісною, етичною й логічною необхідністю.

2. Здійсніть концептуальний аналіз поезії В. Мартинова:

ЛІСТРИГОНИ

Балаклавська бухта ніби спить.
Поміж скель вода колише тишу.
Уявити хочу хоч на мить
Все, що час в минулому залишив.

Навіть він сповільнює тут плин,
У минуле зве без перепони,
Де гуляє берегом Купрін,
Рибою торгують лістригони.

А уже вітрильники їх ждуть
Й Купріна рукопис жде в готелі.
В кожного лежить незнана путь
На життєві власні паралелі.

Все, мов лінза, фокусує час.
З різних чорноморських перегонів
Лістригонів зве Купрін до нас,
Щоб ми полюбили лістригонів.

 

Варіант 4

1. Доведіть що через вивчення літератури рідного краю важливість дета­лізо­ва­них знань щодо рідного краю полягає у тому, щоб сформувати в особис­тості не просто його стійкий позитивний образ, а й свідоме сприйняття “малої батьківщини” як однієї з вічних категорій.

2. Здійсніть комплексний аналіз поетичного тексту з творчості письменників-земляків за вибором.

Варіант 5

1. Чи згодні Ви, щопоняття “рідний край” містить компонент абстрагованос­ті, і це закономірно, оскільки воно підкреслено абстраговане. У кожної гру­пи людей свій рідний край. Аргументуйте свою думку.

2. Здійсніть аналіз вірша Д. Кононенка:

МАТИ

Дзюрчить струмок. Стрекочуть цвіркуни.
Гудуть джмелі, неначе на басолі.
Вже літо йде через село поволі
В садки, городи і на баштани.

Поміж картоплі – синій цвіт квасолі,
Вилазить гарбузиння на тини.
А соняхи, мов хлопці ясночолі,
Тож мати часто кличе їх: “сини”.

Одна в садку, одна і на городі.
Давно сама, а діти у містах.
І часто їх запрошує в листах:
”Приїдьте на городину та й годі...”

А тих від справ нічим не відірвати.
Минає літо. Осеніє мати.

II

Під стріхою – віночки із цибулі,
В стручках квасоля на погрібнику
І кропу сніп на вишні у садку
Та гарбузи в городі, мов поснулі.

Відлітували голосні зозулі,
І ночі довшають, і справу клопітку
Знаходить мати в пору отаку,
Хоч стан її уже роки зігнули.

Спочить сіда, де соняхів ряди
Свої кашкети жовті познімали.
Поп’є на призьбі з кухлика води
І мовить: “Вчора журавлі кричали...”

А потім тихо попрямує в хату
Листа онукам в місто написати.

Варіант 6

1. Доведіть зазначене:рідний край є відбиттям “великого світу” у відносній мінімоделі. У нього є своя історія й праісторія. Він завжди характеризу­єть­ся цікавою сьогоденністю – соціальною, духовною, мистецькою, яка так чи інакше пов’язується з тенденціями “великого світу”. Він постійно викрис­та­­лі­зовує власну майбутність, контури того, що з ним і в ньому незабаром відбудеться. У рідному краї проходили неординарні події історичного й культурологічного значення, народжувалися й мешкали визначні постаті, засновувалися й розвивалися непересічні явища.

2. Здійсніть комплексний аналіз поетичного тексту з творчості письменників-земляків за вибором.

 

РОЗДІЛ VI

КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

Оцінка “відмінно” виставляється студенту за такі знання і вміння:

· повне і комплексне виконання навчального завдання, вирішення по­ставленої ї проблеми;

· вільне володіння і чітке розуміння понятійного матеріалу;

· логічний і послідовний виклад матеріалу;

· повне і правильне виконання практичного завдання;

· вільне володіння нормами сучасної української літературної мови.

Допускається 1–3 неточності у викладі матеріалу і практичному завданні, які не впливають на правильний виклад усіх положень і не спростовують отри­маний результат.

Оцінка “добре” виставляється студенту за такі знання і вміння:

· комплексне вирішення поставлених завдань;

· правильне з’ясування основного змісту матеріалу;

· точне застосування понятійного матеріалу;

· правильне виконання практичного завдання;

· вільне володіння нормами сучасної української літературної мови.

Допускається 1–2 неточності у використанні понятійного матеріалу, нез­начні погрішності в узагальненнях і висновках, неповне виконання практичного завдання, що в цілому не впливає на хороший рівень роботи.

Оцінка “задовільно” виставляється в такому випадку, коли:

· зміст теоретичного матеріалу викладено частково;

· послідовність і логічність в окремих випадках порушені;

· теоретичні положення і висновки поверхові і непереконливі;

· практичне завдання виконано частково, містить помилки;

· виявлене недостатнє володіння нормами сучасної української літера­ту­рної мови.

Оцінка “незадовільно” виставляється в такому випадку, коли:

· зміст теоретичного завдання не розкрито;

· аргументація помилкова;

· витлумачення фактів неправильне;

· практичне завдання не виконано;

· виявлене слабке володіння нормами сучасної української літературної мови.

 

 

РОЗДІЛ VII

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

Степан Руданський

Ім’я поета Степана Руданського посіло в українській літературі і фолькло­ристиці визначне місце. Довгою і складною була дорога Руданського до шану­вальників українського художнього слова. Він народився 1834 року в ніч перед Різдвом у сім’ї священика подільського села Хомутинці. З дитинства батько на­мітив сину дорогу до когорти духовенства. Однак після закінчення Шаргород­ської бурси та Кам’янець-Подільської духовної семінарії юнак їде в Петербург, де, наперекір волі батька, вступає до Петербурзької медико-хірургічної акаде­мії. Всі шість років навчання в Петербурзі Степана Руданського не покидала ностальгія. На жаль, рідний батько заборонив сину писати листи українською мовою, і він знаходив відраду у тому, що мережив чисті аркуші паперу рядками українських поезій. Особливою честю для студента було побачити свої вірші, опубліковані поряд з творами великого Тараса Шевченка на сторінках першого українського журналу “Основа”, виданого в 1861 року. Цього ж таки року ви­пу­с­к­ник Петербурзької медико-хірургічної академії Степан Руданський отримує, згідно його клопотання (через захворювання туберкульозом), призначення в Ялту, де восени він і приступить до роботи міським лікарем.

Ялта на ту пору була невеликим містечком, де проживало 364 жителі. Мо­лодий лікар поселився спочатку на вулиці Поштовій безпосередньо в Ялтин­ському лікарняному відділенні, а згодом отримав квартиру по вулиці Бульвар­ній (тепер вул. Рузвельта). Обов’язки міського лікаря Руданський періодично сполучав з працею повітового лікаря та роботою в лікарняному відділенні. До служби відносився вельми сумлінно, що відразу оцінили мешканці міста, пе­ре­дусім з найбідніших верств, яким він нерідко допомагав ліками і не брав гроші за лікування. З його ініціативи в Ялті була відкрита прийомна кімната для хво­рих, а також виділені місця у лікарні для жінок і для незаможних хворих.

Восени 1863 року Степан Руданський додатково був прийнятий на посаду лікаря кримських маєтків князя Воронцова. Це дозволило йому трохи покра­щити свої статки, оскільки платня міського лікаря змушувала його жити, як і в студентські роки, впроголодь. Проте нова робота поглинала чимало часу Сте­па­на Руданського і вимагала непередбачуваних витрат. Слід відзначити, що функ­ції лікаря маєтків князя Воронцова дозволили поету познайомитись з непересіч­ними гостями кримського магната, хоч здебільшого ці зустрічі мали трагічне забарвлення. Серед пацієнтів С. Руданського були в останні дні свого життя ви­датний актор Михайло Щепкін, письменник і вчений Амвросій Метлинський, біля смертного одра якого лікар зустрівся і з Миколою Костомаровим.

З 1864 року Руданському довірили обов’язки карантинного (санітарного) і портового лікаря Південного узбережжя Криму. На цих посадах він проявляв небачену раніше в Ялті принциповість і рішучість. Збереглись десятки актів, які розповідають про тривалу боротьбу лікаря з антисанітарією в маєтках ялтин­ського вельможі Мордвинова. С. Руданського турбував екологічний стан міста, поширення тут інфекційних хвороб. Він виступив ініціатором влаштування за­га­льноміського фонтану з водою, задля чого пожертвував місту свою приватну землю (про що нагадує назва Фонтанного провулка в Ялті). Громадська діяль­ність невтомного Руданського отримала схвалення суспільної думки. Він був одним з проектантів нового базару, створив першу медичну бібліотеку на Пів­денному узбережжі Криму, домагався створення в місті пожежної служби, ме­теорологічної станції, займався вивченням таємниць археологічних розкопок. Про повагу ялтинців до Руданського свідчить обрання його почесним мировим суддею Сімферопольського-Ялтинського округу. Проте недоброзичливці лікаря ще з 1867 року шукали можливості для переведення його в інше місто. Така на­года їм випала 1872 року під час епідемії холери. Генерал-губернатор Коцебу, опираючись на безпідставні доноси, які звинувачували С. Руданського у поши­ренні холери в Ялті, звільняє лікаря з ялтинської посади і переводить у місто Перекоп. Така несправедливість викликала рецидив захворювання С. Рудан­сь­ко­го, та він продовжував боротьбу за свою честь і гідність. Міська дума вис­ту­пила на захист прав свого лікаря, але її аргументи були проігноровані.

Степан Руданський так і не покинув Ялту. 3 травня 1873 року після дев’я­тимісячної виснажливої хвороби він пішов з життя у розквіті творчих сил. Його старший брат Григорій згадував, що в останні хвилини життя поет наспівував пісню “Україно моя мила…”

Похоронили Руданського за міський кошт на кладовищі Іоанна Златоуста (нині Полікурівський меморіал). Місце на кладовищі дала йому сім’я покійного приятеля Е.К. Шенебейєра.

Яким же був у житті Степан Руданський? Художник В. Ковальов на по­чат­ку 1870-х років написав його портрет, що став пізніше загальновідомим. Не менш цікавий і вербальний портрет Руданського, залишений Ковальовим: “Степан Васильович був високий на зріст, широкоплечий, на вид поважний, хоч і ходив трохи згорбившись; карі очі його світилися несказанною добротою, що була найкращою признакою його душі. Одягався він завсіди просто, як і жив”. До­тепний і жартівливий, С. Руданський легко збирав навколо себе товариство. У Ялті його близькими приятелями стали священик місцевої церкви Сердюков, пошт­мейстер П. Падалка, агент російського пароплавного товариства Т. Сіяль­ський, голова міської управи Пономаренко, управитель маєтків графа Ворон­цо­ва Л.М. Лазаревський, сім’я якого свого часу підтримувала тісні стосунки з Та­ра­сом Шевченком, земський учитель Гурій Черенков, провізор Е.К. Шенебейєр та інші. У колі товаришів Руданського були люди різних національностей, сам по­ет зі щирою цікавістю знайомився з мовами жителів багатонаціонального Кри­му, зокрема вивчав грецьку і кримськотатарську мови.

Серед захоплень Руданського важливе місце посідала археологія. Ознайо­мив­шись з розкопками у Партеніті, в маєтку Раєвських, що під Аю-Дагом, С. Ру­данський написав статтю, яку високо оцінили спеціалісти. Допомагав авто­ри­тет­ному професору з Одеси П.К. Бруно скласти карту Південного берега Криму в генуезький період та визначити околиці Судака. Разом з лікарем Тобіним С. Ру­данський влітку 1871 року розпочав вивчати стоянку первісної людини на мисі Ай-Тодор.

Та найголовнішою пристрастю у житті С. Руданського, його любов’ю і бо­лем залишалось українське художнє слово. Письменник пробував свої сили у різних жанрах, писав балади, ліричні вірші, гуморески, драми, історичні поеми, займався перекладами. Заслуговують уваги історичні поеми Руданського, у яких лейтмотивом проходить протест проти неволі України, передусім у пое­мах “Мазепа, гетьман український” та “Іван Скоропадський”, які довго не пуб­лікувалися. Всі ці твори об’єднує гнів до поневолювачів України і глибока пев­ність у майбутньому воскресінні Батьківщини. Письменник свято вірив у істо­ричні перспективи рідної української мови, яку блискуче знав і тонко відчував. Справжнім майстром слова зарекомендував себе С. Руданський у гуморис­тич­них співомовках, популярність яких серед народу можна зрівняти хіба що з Шевчен­ковою поезією.

Більшість співомовок С. Руданського написані в Петербурзі. Опинившись в Криму, поет – прекрасний знавець фольклору – мабуть, часто згадував чу­ма­ць­кі пісні. З давніх-давен чумаки ходили в Крим за сіллю та іншими то­ва­рами. На основі цього матеріалу, перебуваючи під впливом драматичних творів І. Кот­ля­ревського, С. Руданський вирішив написати п’єсу “Чумак”.

П’єса складається з чотирьох невеликих дій. Події відбуваються на березі моря. В основі сюжету – любов чумака Гордія та дівчини Ялини і, паралельно, трагедія життя людей, котрі обвінчалися з примусу (доля матері Гордія). Автор засуджує застарілі погляди на шлюб і всі симпатії віддає молодому поколінню, що прагне до любові щирої, без розрахунку і насилля. В драмі тісно переп­ле­те­ні елементи реалізму і романтизму з певними рисами мелодраматизму. Уступки сентименталізму та надмірне захоплення ефектом несподіванки не сприяли ус­пі­ху п’єси. У 1871 році С. Руданський переробив свій твір, назвавши його диво­співом. Об’єктивно п’єса нагадувала оперне лібрето, але сценічного втілення не отримала.

Найважливішою літературною справою для С. Руданського в Ялті став пе­рек­лад “Іліади” Гомера. Це дійсно було подвижництво: в провінційній Ялті Ру­данський взявся за переклад всесвітньовідомого епосу, маючи тільки текст ори­гіналу. Поет знав грецьку та латинську мову і був переконаний, що публікація легендарного твору українською мовою буде сприяти входженню української літератури в лоно світового письменства. Найвірогідніше, надихнув на цей под­виг Руданського його друг Петро Ніщинський, який займався перекладами ан­тичних творів.

Школа перекладу на ту пору тільки розпочинала своє становлення. Рудан­ський змушений був експериментувати і брати на себе відповідальність піонера у вирішенні складних проблем. Врешті-решт перекладач зупинився на поетич­ному розмірі, характерному для деяких українських народних пісень, хоч він не давав можливості показати велич оригіналу. Можна поставити в докір поету надмірну українізацію тексту, що було викликано бажанням поширювати свій переклад серед широких верств українського народу. Однак групою дослід­ни­ків доведена висока точність перекладу, тому цей твір для свого часу є знач­ним кроком поступу перекладної літератури українською мовою. В останні ро­ки життя С. Руданський працював над перекладами “Енеїди” Вергілія та “Війни жаб з мишами” невідомого автора.

Свою місію – місію народного поета України – Степан Руданський від­чу­вав завжди. І коли студіював медицину у холодному Петербурзі, і коли лікував недужих під розпеченим небом Ялти. Це глибоке переконання він ховав десь на дні серця, і лише зрідка воно піднімалось на поверхню, як буває на морі під час шторму. Обурений забороною батька писати до нього листи українською мо­вою, Степан ще студентом пише до брата: “…не слухає батько моєї мови – зате мене і по смерті, може, послухають штирнадцять мільйонів моїх одно­мовців”. Мрія Руданського видати книжку – “що-небудь пустити у світ” – не здійс­ни­лась за життя письменника. Він неодноразово укладав рукописи до видання. У Пе­тербурзі, наприклад, підготував збірку “Нива”. Проте київський цензурний комітет не дав дозволу на друк. Залишились у шухляді автора і три збірки “Спі­вомовок Вінка Руданського” різних років: видавця не знайшлось, а власних кош­ів на публікацію не вистачало. У Ялті, за лікарськими клопотами, видав­ничі плани здавались все примарнішими.

Після смерті письменника залишились його рукописи, які передавалися з рук в руки, аж поки не примандрували на Волинь. Мабуть, як ніхто раніше, в рядках ялтинського лікаря-небіжчика Олена Пчілка відчула відчайдушний зак­лик: “Повій, вітре, на Вкраїну…” Саме вона дала можливість Україні почути цей голос. Упорядкувала рукописи, залучила до фінансування декого із зем­ля­ків, і вреш­ті-решт перша книжка Степана Руданського під назвою “Співо­мов­ки” поба­чила світ 1880 року в Києві. Кропітку працю видавця Олена Пчілка заховала під псевдонімом “Н.Г. Волинський” (що означало “невеликий гурток волин­ський”). Так почалося тріумфальне повернення на Батьківщину Степана Рудан­ського. До першої виданої збірки увійшло всього 28 поезій. Поступово цей не­великий айсберг завдяки зусиллям Івана Франка, Михайла Комарова, Павла Житецького, Агатангела Кримського, Василя Лукича та інших перет­во­рився у цілий острів на карті вітчизняної літератури.

Цілителі духу, до числа яких, безперечно, відноситься Руданський, отри­мують право на безсмертя у пам’яті народній. Однак в самій Ялті через кілька десятиліть вже рідко хто з місцевих жителів зміг згадати жертовного лікаря Степана Руданського. Чимало шанувальників його літературного хисту з вели­кими труднощами розшукували могилу поета в місті. Відомий одеський біб­лі­о­граф Михайло Ковальов ділився ялтинськими враженнями: “…похоронили – і забули. […] І ніхто, окрім дочки Степана Васильовича, не зміг сказати, де і як найти могилу: ні хреста, ні огорожі нема над нею. […] Чи то так воно і навіки останеться?”

У 1891 році повз Ялту проїжджав одеський літератор і видавець Іван Липа, що був родом з Криму. Він захотів обов’язково поклонитися могилі Рудан­ського, яку знайшов за допомогою сторожа під зеленим кипарисом. Відчуття пустки боляче вразило І. Липу і спонукало його написати статтю у львівському журналі “Зоря” з пропозицією до свідомих українців зібрати гроші, щоб при­вести могилу Руданського в порядок. Зібрані кошти дозволили замовити мар­му­ровий пам’ятник з хрестом і встановити його на могилі. У 1968 році з ініціативи Літфонду УРСР на могилі був споруджений новий пам’ятник з бронзовим го­рельєфом С. Руданського (скульптор Р.В. Сердюк) і з викарбуваними рядками відомого вірша поета, що став народною піснею:

На могилі не заплаче ніхто в чужині,

Хіба хмаронька заплаче дощем по мені.

Та минають десятиліття, роки, і ім’я Руданського стає невід’ємним від су­часного Криму, зокрема Ялти, де в честь нього названа одна з центральних ву­лиць міста. Його ім’ям названа народна капела бандуристів при Кримському державному педагогічному інституті під керуванням заслуженого працівника культури України О.Ф. Нирка. Всекримське товариство “Просвіта” ім. Т.Г. Шев­чен­ка встановило премію ім. С. Руданського за вклад у розвиток української ку­ль­тури в Криму. Її першим лауреатом став професор Таврійського Національного університету ім. В.І. Вернадського Петро Киричок. Символічним можна вважа­ти і те, що саме на вулиці Степана Руданського в Ялті була відкрита перша міська школа з українською мовою навчання.

І.     Запитання для студентів

1. Як ставився С. Руданський до Ялти?

2. Де проживав Степан Руданський у Ялті?

3. У яких жанрах написані твори С. Руданського ялтинського періоду?

4. Хто причетний до видання першої книжки С. Руданського?

5. Хто є автором пам’ятника на могилі С. Руданського?

6. Як вшановується ім’я С. Руданського в Криму?

ІІ.    Завдання для самостійної роботи

1. Прочитати ялтинські листи Степана Руданського та обґрунтувати визна­чальні риси його світогляду та характеру.

2. Зробити аналіз співомовок С. Руданського, присвячених мовним проб­ле­мам.

3. Визначити оцінку С. Руданського ролі Б. Хмельницького та І. Мазепи (за його історичними поемами).

4. Порівняти “Іліаду” Гомера у перекладах С. Руданського та М. Рильського.

5. Запропонувати маршрут пішохідної екскурсії “Слідами Степана Рудансь­кого в Ялті”.

ІІІ. Тематика рефератів та курсових робіт

1. Фольклорні мотиви в дивоспіві Степана Руданського “Чумак”.

2. Жанрове збагачення української літератури Степаном Руданським.

3. Засоби комічного в “філологічних” співомовках Степана Руданського.

4. Увічнення пам’яті Степана Руданського на кримській землі.

Список рекомендованих джерел

1. Руданський Степан. Твори в трьох томах / Степан Руданський. – Київ, 1973.

2. Зленко Григорій. Борг Степанові Руданському / Григорій Зленко // З поло­ну літ. Літературно-критичні нариси. – К., 1989.

3. Киричок Петро. Міський лікар Ялти / Петро Киричок // Золоті ворота. Ви­пуск 5. – К., 1993.

4. Колесник Петро. Степан Руданський / Петро Колесник. – К., 1971.

5. Кочерга С.О. Південний берег Криму в житті і творчості українських пись­менників ХІХ ст. / С.О. Кочерга; режим доступу: http://vesna.org.ua/txt/ kochergas/metod.html#

6. Кримський А.Ю. Слідком за Руданським в Ялті / А.Ю. Кримський; режим доступу: www.archive.org/stream/.../istoriiaukrans00iefruoft_djvu.txt

7. Приходько І.Ф. Українські класики без фальсифікацій / І.Ф. Приходько. – Харків, 1997.

8. Сиваченко М.Є. Студії над гуморесками Степана Руданського / М.Є. Сиваченко. – К., 1979.

9. Рильський М.Т. Про поезію Степана Руданського / М.Т. Рильський // Рильський М. Т. Статті про літературу. – К., 1980.

10. Цеков Ю.І. Степан Руданський / Ю.І. Цеков. – К., 1983.

 

Амвросій Метлинський

На одному з перших засідань ялтинського товариства “Просвіта” напри­кі­н­ці 80-х років ХХ століття було запропоновано присвоїти міській організації ім’я Амвросія Лук’яновича Метлинського. З історією цього міста пов’язані долі і більш визначних українських письменників та діячів культури. Чому ж саме це ім’я стало прапором, корогвою, яка згуртувала ялтинських українців у часи пе­ре­будови? Мабуть, тому, що Метлинський був з числа перших невтомних ора­чів на цілині української культури, що працювали не покладаючи рук задля во­скресіння слави України.

Його життєва дорога переплелась з Ялтою, та, на жаль, переплелась так трагічно. Поет, видавець, фольклорист, науковець Амвросій Метлинський по­мер і похований в цьому місті. Але, як це не прикро, його могила не знайдена. І нині ми не можемо поклонитися праху людини, перед якою схиляв голову Тарас Шевченко. В листі до Корольова від 18 листопада 1842 року Кобзар пи­сав: “Поклоніться, будьте ласкаві, Метлинському. Спасє його Бог за його “Дум­ки і ще дещо”; тільки і полегкості, що вони”. Ці слова не можуть промайнути легко і просто повз нашу свідомість, через віки вони пронесли незбагненну ауру, що змушує сучасників знову і знову вклонятися пам’яті Метлинського з шевченківським пієтетом.

Амвросій Лук’янович Метлинський народився 1814 року в селі Сари Га­дяцького повіту на Полтавщині, в родині здрібнілого поміщика. Сучасні дослід­ники віднайшли родинні узи між родом Драгоманових, що дав українському письменству Лесю Українку, і родом Метлинських. Початкову освіту майбут­ній поет отримав у Гадяцькому повітовому училищі, у якому знайшов свого “батька по книжках” в учителі Михайлові Макаровському. Потяг до знань спо­нукав Метлинського продовжити навчання у Харківський гімназії, а згодом – у Харківському університеті, найбільшому на той час в Україні освітньо-куль­тур­ному центрі, що служив інтелектуальним джерелом наукового, журналіст­сь­ко­го, театрального і літературно-критичного життя. До лектури Амвросія входили вершини європейської літератури – твори В. Шекспіра, Дж. Байрона, А. Міцке­вича, які пробуджували у майбутнього поета потяг до ідеалу свободи, рівності, справедливості. Під впливом авторитетного харківського професора Ізмаїла Срезневського Метлинський вивчив польську і чеську мови, студіював слов’ян­ський фольклор.

Закінчивши університет (1835), Амвросій Метлинський займає посаду по­мічника бібліотекаря і працює над магістерською дисертацією, після захисту якої він отримав посаду ад’юнкт-професора кафедри російської словесності Хар­ків­сько­го університету (що дорівнює молодшій науковій посаді). Після захисту докторської дисертації на тему “Взгляд на историческое развитие прозы и поэ­зии” він отримує посаду ординарного (штатного) професора кафедри російської словесності в Київському університеті.

Педагогічна діяльність давала можливість підтримувати студентів мораль­но й матеріально, прищеплювати їм любов до рідного слова, народної поезії, спонукати до збирання, записування й видання фольклорного матеріалу. Та й сам він зробив чимало в царині фольклористики. Разом з І. Срезневським, М. Кос­томаровим Метлинський започаткував видання “Южнорусского сборника” (1848), у якому публікувались народні перекази, легенди, прислів’я, приказки, пісні. У 1852 році А. Метлинський опублікував у Києві “Байки та прибаутки Левка Боровиковського” зі своєю передмовою, а у 1854 році – велику і надзви­чайно цінну збірку “Народныя южнорусские песни”.

Художня спадщина Метлинського складається з однієї збірки “Думи і пісні та ще дещо”, до якої увійшло 30 оригінальних поезій і перекладів із чеської, словацької, сербської, польської та німецької літератур. Книжка вийшла 1839 р. під псевдонімом Амвросія Могили.

Львівський професор К. Студинський у своїй книзі “Кілька слів про ґенезу творів Амвросія Метлинського” підкреслював книжний характер лірики поета. Ван також визначає чотири джерела впливу на поезію Могили-Метлинського, а саме – російської, польської, німецької літератур, і, безперечно, українських на­родних пісень, дум, повір’їв. Оцінки творчого доробку А. Метлинського до­сить суперечливі, але в цілому не можна не погодитись з думкою Степана Крижа­нів­ського, який називав творчість поета “професорською лірикою”.

Свої кращі поетичні твори Амвросій Лук’янович написав на схилі літ, ба­гато з них не публікувалися за життя автора. Світогляд Метлинського, його при­ст­расна любов до України, уболівання за розвиток української культури червоною ниткою проходить крізь епістолярну спадщину письменника. Україна постійно асоціювалася у роздумах поета з щедрим сонячним промінням, теп­лим леготом. “Пишу к вам, – читаємо в одному з його листів до Срезневського, – из Украины, которая в это время смотрит совсем не Украиной: бытие моё мрач­но, сумрачно, и дождь на дворе холодный…” Майже в кожному своєму пос­лан­ні до друзів А. Метлинський з захопленням розповідає про нових талановитих літераторів, міркує над ментальністю українського народу.

Свою роботу Метлинський оцінював завжди вельми скромно, шкодував, що недуга забирає його останні сили, які б він хотів віддати на благо Україні. “У меня довольно материалов и много мыслей и предположений об разных трудах, но мало сил и здоровья, и потому с горем смотрю на то, что мог бы сделать – и не могу! Лекции утомляют неимоверно, писание тоже, и потом грудная боль и кровохарк