Основи суїцидальної інтервенції

 

Висловлювання антівітальних переживань, суїцидальних фантазій, думок, намірів в умовах актуальної психотравмуючої ситуації та суїцидогенного конфлікту означає початок пресуїцидального періоду.

У цей час необхідна суїцидальна інтервенція – психіатричне або психотерапевтичне втручання (психологічна корекція), що спрямовані на купіровання аутоагресивних проявів та запобігання самознищення. Суїцидальна інтервенція в поєднанні з психофармакологічними засобами (згідно з клінічними показаннями) проводиться також і в найближчому постсуїциді, коли психологічна значущість суїцидального конфлікту ще зберігає свою актуальність.

Після купірування гострих психопатологічних проявів, що асоційовані зі станом суїцидогенної кризи, необхідно забезпечити тривалу психотерапевтичну підтримку клієнта (пацієнта), спрямовану на розв’язання проблем, які лежать в основі його саморуйнівної поведінки.

Психологічна основа для суїцидальної інтервенції полягає:

В амбівалентності аутоагрессивних мотивів, одночасне існування й агресивних, й антисуїцидальних мотивів.

Суїцидальна інтервенція спрямована на особистісні якості, що зумовлюють схильність до патологічних форм аутоагресії.

Емпатичний супровід суїциду в умовах неефективності механізмів психологічного захисту може дезактуалізовати суїцидальний конфлікт, та направити його в конструктивне русло.

Під час суїцидальної інтервенції необхідно брати до уваги такі аспекти суїцидогенезу, що забезпечують ефективність психокорекційної роботи із суїцидентом як: право на смерть, внутрішня логіка суїцидальної поведінки, оцінка ступеня ризику самогубства, оцінка наявності й вираженості психопатологічної симптоматики. Зазвичай, особливо сильно суїциденти страждають від самотності, відчуження, тому необхідно використовувати активне слухання, співчуття.

Кризовий стаціонар – найважливіша ланка в системі екстреної та невідкладної допомоги особам у стані психологічної кризи. Його відмінні риси – загальнодоступність, максимальна наближеність до населення, робота в умовах вільного режиму, що організована поза структурою психіатричних установ.

Істотна роль у психотерапії надається психологічному клімату кризового стаціонару, основою якого служить чинник людського спілкування, його лікувальне значення, тобто «лікування середовищем».

Організація роботи кризового стаціонару передбачає спільну участь різних фахівців щодо вирішення психологічної кризи пацієнтів. Купіровання кризових станів може бути успішним тільки в разі комплексного використання психотерапевтичних методів разом з адекватною психофармакотерапією

Кризова психотерапія – психотерапевтична допомога людям, що перебувають у кризовому стані. Для кризової психотерапії (КП) характерна чітко виражена проблемна орієнтація й невідкладний характер. Надається значення не тільки емоційної підтримки пацієнта, а й активному керівництву його поведінкою. КП здійснюється в індивідуальній, сімейній та груповій формах. За будь-якій із цих форм КП реалізується поетапно.

- за високого суїцидального ризику КП полягає в кризовій підтримці.

- щодо пацієнтів, які вже вийшли з гострої кризи, здійснюється кризове втручання.

- посткризові пацієнти без суїцидальних тенденцій включаються в заняття з тренінгів навичок адаптації.

Кризова підтримка в процесі індивідуальної КП вимагає безумовного прийняття пацієнта. Співчутливе слухання полегшує відреагування пригнічених емоцій. Одночасно проводиться пряма діагностика вираженості суїцидальних тенденцій, оскільки на цьому етапі пацієнти готові відкрито їх обговорювати.

Осіб, які вчинили суїцидальну спробу, поміщають у реанімаційне відділення психіатричної лікарні, де їм надають необхідну медичну допомогу, цілодобово спостерігаючи за їхнім психічним станом.

Постсуїцидальний стан визначається сукупністю конфліктної ситуації, що спричинила спробу самогубства, особливостей його переривання й реанімації, соматичних наслідків суїциду, нової соціальної ситуації та особистісного ставлення до неї суїцидента. Після скоєння спроби самогубства велике значення мають такі компоненти, як:

- актуальність конфлікту (збереження, підвищення або зменшення важливості причин самогубства);

- ступінь фіксованості суїцидальних тенденцій;

- особливості ставлення до скоєної суїцидальної спроби є найбільш важливими компонентами антисуїцидального бар'єру.

Термін поственція (Е. Шнейдман) використовується для означення процесу допомоги сім'ї та друзям після смерті від суїциду близької людини. Дослідження показують, що в осіб, що пережили самогубство ближнього, підвищується захворюваність і смертність протягом року після смерті коханої людини в порівнянні з людьми аналогічного віку, які не зазнали цієї втрати.

Таким чином, медики та психологи вважають, що будь-яка спроба або думка про суїцид чи самоушкодження повинна сприйматися серйозно. Слід зробити все для того, щоб особам, які здійснюють суїцидальні дії, а так само їхнім родичам була надана професійна допомога.

 

Контрольні питання

1. Які заходи проводяться з метою профілактики та корекції суїцидальної поведінки особистості?

2. За якими ознаками можна визначити небезпеку реалізації суїцидальних дій?

3. Коли необхідно починати суїцидальну інтервенцію в роботі з клієнтом?

4. Які аспекти суїцидогенезу можуть допомогти ефективної психокорекційної роботи із суїцидентом?

5. У чому відмінність кризової психотерапії від традиційних видів психотерапевтичної допомоги?