Екологічний підхід та екологічний метод дослідження. Ландшафтний підхід. Геоекологічний підхід у дослідженні

 

Ернста Геккель у 1866 році ввів поняття «екологія» та визначив її як науку про взаємовідношення організму із оточуючим середовищем.

Під екологічним підходом розуміють декілька різних підходів, які відрізняються в залежності від уявлення про екологію, як науку та її предмет.

До 70-х років минулого століття під екологією розуміли – науку про взаємовідношення живих організмів із оточуючим середовищем, предметом її вивчення – є екосистеми. Більшість вчених під екологічним підходом розуміє – прийняття рішень комплексу питань пов’язаних із взаємодією та взаємовпливом людини і оточуючого середовища (етнічні, правові, природоохоронні та ін.) У такій трактовці екологія замінюється терміном «раціональне природокористування та охорона природи» - це еколого-природоохоронний підхід.

Розглянемо концептуальні положення екопідходу. Екологічний поглядна природні системи – це центрований погляд. Концепція екосистеми, ключова для екологічної парадигми, була запропонована А.Тенслі (1935 р.). Екологічний підхід базується на цій концепції. Як і концепція геоекосистеми, екосистема складена тими ж компонентами, але розглядається вона інакше. Екосистема розглядається, як різновид центрованої системи, де один із компонентів відіграє роль центру «хазяїна» (найчастіше це біота), інші – розглядають як периферію (оточення, дім, середовище), тобто вивчається, яким чином інші компоненти впливають на центральний компонент, визначають його стан та можливість існування. Вона моноцентрична.

Основним з точки зору екологічного підходу є уявлення про те, що в сучасному світі проблема збереження життєвого середовища має глобальне значення. Загальний принцип екологічного підходу – відносини між “хазяїном” (об’єктом) та “середовищем”. Систему впливу хазяїна на середовище називають природокористуванням, а зворотний вплив – екологічною реакцією. Класична біологічна екологія вважає хазяїном живий організм, а середовищем – абіогенну природу і людське суспільство. При цьому охорона природи полягає у охороні живої природи за допомогою обмеження впливу суспільства на природні системи.

З точки зору класичної екології, головним акцентом в дослідженнях завжди виступає функціонування (процеси) екосистеми, особливості впливів в екосистемі. (не взаємодія а вплив).

Ландшафтний підхід, займається вивченням генезису, структури (територіальної-просторової), динаміки, функціонування ландшафту у рамках самого ландшафту, без особливого акценту на оточуюче середовище. Предметом вивчення – є ландшафт (природничий ландшафтний підхід), під яким розуміють ПТК - ділянки географічної оболонки, які якісно відрізняються від інших ділянок, відділяються від сусідніх комплексів природними межами та являють собою цілісне і закономірне поєднання природних компонентів або комплексів нижчого рангу.

Термін "ландшафт" походить від німецького "die Landschaft" ідослівно означає: 1) "краєвид", "пейзаж" або 2) "край", "країна", "провінція", в географічній науці поняття про ландшафт не зводитьсядо пейзажу, тобто картини природи, і використовується для відзначення цілісності та неповторності (своєрідності) окремих ділянок території. Географи використовують термін "ландшафт" як певний географічний регіон. Саме в такому розумінні слово ландшафт як науковий термін впершевикористав Г.Гоммейєр в 1805 р. [33]. Ландшафтний підхід був сформований в географії завдяки дослідженням О.Опель в 1884 р. і І.Віммер в 1885 р., німця З.Пассарге і росіянина Л.С. Берга на поч. ХХ ст..

Ландшафтно-екологічний підхід (геоекологічний) є інтеграцією ландшафтного та екологічного підходів. Даний підхід увібрав від ландшафтного підходу територіальність, поліструктурність, модель геоекосистеми, генезис, від екологічного – моноцентричність екосистеми, чітке визначення об’єкту та його середовища, функціональні зв’язки та екологічні принципи.

Оформлення геоекологічного підходу було зроблене німецьким біогеографом Карлом Тролем у статті, яка побачила світ у 1939 році. Цю статтю можна вважати етапною в розвитку ландшафтної екології, тому, що тези цієї статті були схвально сприйняті у науковому середовищі. Вона стала поштовхом до формування вихідних ідей ландшафтної екології й її оформлення як наукового напряму.

Стаття Карла Троля, в якій вперше з’явився термін “ландшафтна екологія”, мала назву “ Luftbildplan und ökologische Bodenforschung” (“План аерофотокартки та екологічне дослідження ґрунтів”) й була великою – понад 50 сторінок. Досліджуючи ландшафти савани Східної Африки за допомогою аерофтозображень, Троль звернув увагу на обмеженість суто просторового підходу географів до вивчення земель та суто функціонального підходу екологів до вивчення взаємозв’язків між біоценозом, ґрунтом та іншими абіотичними компонентами ландшафту. На прикладі цих обмежень та демонстрації потенційних можливостей об’єднання двох цих підходів Троль і висунув тезу щодо необхідності інтегрованої науки – ландшафтної екології. У статті він дав наступне її визначення: ландшафтна екологія – це “дослідження цілісного комплексу взаємозв’язків між угрупованнями живих організмів (біоценозів) та їх екологічними умовами, наявних у певних одинцях ландшафту. У просторі цей взаємозв’язок відображається в певних просторових структурах чи природних територіальних одиницях різних масштабів”.

Різниця в уявленнях про ландшафт представленана рис. 1.

 

 

Рис. 1. Три уявлення про ландшафт в геоекології а) Солнцевське”, б) – “мильковське”, в) – “шмитхюзенське”.

Специфіка ландшафтно-екологічного (геоекологічного) підходу:

· Розуміння того, що реальність неможливо звести до однієї моделі (екосистема, геоекосистема);

· Розуміння поліцентричності геосистеми – центральна методологічна установка геоекологічного підходу (в центр можна поставити не тільки біологічні, але й інші компоненти, навіть цілі ландшафти);

· Акцент на функціональному аналізі геосистем, на просторовість та генезис геосистем;

· Вивчення параметрів функціонування різних типів ландшафтів (врахування впливів середовища);

· Адаптивність компонентів ландшафту, в тому числі антропогенних;

· Акцент на центрованість системи людина – оточуюче середовище;

· Прикладні аспекти геоекологічного підходу полягають у вивченні стійкості ландшафту, нормування навантажень на ландшафт.

Специфікою геоекології є те, що вона досліджує взаємостосунки об’єктів земної поверхні та їх середовища. Усе різноманіття земних об’єктів можна звести до 3 основних: природна система, людина, техніка.

Для людини середовищем буде виступати як природний ландшафт, так і штучно створені середовища: елементи природних ландшафтів, техніки, соціальна інфраструктура.

Для ландшафта середовищем будуть просторово зовнішні до земної поверхні явища (атмосфера, Луна, Сонце, Космос) та земні об’єкти: інші ландшафти, людина, технічні та штучні системи.