Середній вік хворих 1 та 2 групи

	чоловіки	вік	жінки	вік	середній вік
1 група	51	50,25±2,27	117	50,33±1,49	50,31±1,24
2 група	41	53,40±1,41	107	50,76±2,33	52,52±1,21

Жінок у віці від 18 до 79 років у 1 групі було – 117 (67.86%), чоловіків у віці від 20 до 79 років було – 51. В другій групі хворих жінок у віці від 18 до 77 років було – 107 (72.30%). Чоловіків у віці від 26 до 79 років було – 41(27.70%). За статтю та віком обидві групи були репрезентативні, що дозволило порівняти результати лікування.

 

Таблиця 2

Розподіл поширеності злоякісного процесу основної пухлини

Групи	Т2	Т3	Т4а	Т4в	Всього
1 група	27\16.07%	99\58.93%	29\17.26%	13\7.74%	168\100%
2 група	10\ 6.76%	89\60.14%	32\21.62%	17\11.49%	148\100%

 

Віддалені метастази у хворих 1 групи були виявлені у 21 хворого (12.50%), у хворих 2 групи – у 14 (9.46%).

Патоморфологічне дослідження вилучених щитоподібних залоз та лімфатичних вузлів було комплексне та включало гістологічне та імуногістохімічне дослідження. Застосовувались загальновідомі методи фарбування гематоксиліном з еозином, а також фарбування пікрофуксином за ван Гізоном. Як критерій стадії пухлинної прогресії визначався так званий морфологічний бал злоякісності (МБЗ), який є сумою 7 параметрів, що оцінені у балах.

 

Таблиця 3

Розподіл поширеності метастатично уражених регіональних лімфатичних вузлів

Групи	N1a	N1b	Всього
1 група	58 \ 34.52%	65 \ 38.69%	123 \ 73.21%
2 група	54 \ 36.49%	43 \ 29.05%	97 \ 65.54%

 

Розподіл хворих у залежності від морфологічних форм представлено в таблиці 4.

Таблиця 4

Співвідношення гістологічних форм злоякісних пухлин ЩЗ

Та 2 групи

Гістологічна форма	1 група	%	2 група	%
Папілярний рак	108	64.29	94	63,51
Фолікулярний	23	13.69	14	9.46
Медулярний	9	5.36	12	8.11
Недиференційований	19	11.31	16	10.81
Лімфома	7	4.17	11	7.43
Струма Ланганса	2	1,19	1	0,68
Всього	168	100	148	100

 

З гістохімічних методів застосовували метод Браше для визначення РНК, Фельгена–Росенбека – для визначення ДНК, PAS-реакцію з дофарбуванням ядер гематоксиліном, метод Перлса для визначення гемосидерина в осередках крововиливів. Для вивчення аргірофільних білків, що асоційовані з областю ядерцевих організаторів, застосовували фарбування нітратом срібла.

Вивчення мікропрепаратів проводилося на мікроскопі Olympus BX – 41 із наступним відео мікроскопічним фотографуванням (збільшення від 100 до 900).

Імуногістохімічне дослідження проводили прямим та непрямим методом Кунса за методикою Brosman. Непрямим методом Кунса диференціювали імунні клітини за допомогою моноклональних антитіл до різних типів клітин.

Вміст продуктів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) визначали спектрофотометрично: диєнові кон'югати – за специфічним поглинанням в УФ області спектра при 233 нм; ТБК-активні продукти ПОЛ за методом Т. Asakawa; малоновий діальдегід – в реакції з 2-тіобарбитуровою кислотою, при цьому спектр поглинання зафарбованого продукту записували на спектрофотометрі при 532нм (e=1,56^*105М^-1см^-1). Загальну антиоксидантну активність (АОА) гомогенатів щитоподібної залози і плазми крові визначали за їх здатністю гальмувати накопичення ТБК-активних продуктів ПОЛ в суспензії ліпопротеїдів жовтка і відображали у відсотках інгібування окислення ліпопротеїдів жовтка.

Активність антиоксидантних ферментів вимірювали в гомогенатах щитоподібної залози, крові та в сироватці крові хворих.

Глутатіонпероксидазну активність визначали спектрофотометрично при λ=340 нм в 50 мМ К, Nа-фосфатному буфері (рН 7,4), що містить 1 мМ ЕДТА, 0,15 мМ NADРН, 0,5 од. глутатіонредуктази з дріжджів, 3 мМ азид Nа. Гідроперекис кумола додавали в концентрації 1,2 мМ, перекис водню – 0,8 мМ, гомогенат, кров або сироватку крові додавали до концентрації 0,06 мг білка на 1 мл аналізованої проби. Активність ферменту обчислювали в нмоль NADPH на 1 мг білка за 1 хв, приймаючи коефіцієнт екстинкції рівним 6,22•10³ М^-1•см^-1.

Глутатіонредуктазну активність визначали флуориметрично за спадом NADPH в 50 мМ К-фосфатному буфері (рН 7,4), що містить 1 мМ ЕДТА, 0,16 мМ NADPH, 1 мМ GSSG. Гомогенат, кров або сироватку крові додавали до концентрації 0,5 мг на 1 мл аналізованої проби. Активність обчислювали в нмоль NADPH на 1 мг білка за 1 хв, приймаючи коефіцієнт екстинкції рівним 6,22•10³ М^-1•см^-1.

Каталазну активність визначали спектрофотометрично при 240 нм за методом Devi. Реакційне середовище містило 50 мМ фосфатний буфер, рН 7,0; 0,1 мМ ЕДТА, 10 мМ Н₂О₂, 0,1 % тритон Х-100. Каталазну активність очислювали в мкмоль Н₂О₂ на 1 мг білка за 1 хв, приймаючи коефіцієнт екстинкції рівним 39,4 М^-1•см^-1.

Всі вимірювання ферментативних активностей проводили на спектрофотометрі "Sреkord UV-VIS" при постійному перемішуванні суміші і температурі 37єС.

Зміст білка в гомогенатах, крові і сироватці визначали за методом Lowry в модифікації G.L.Miller.

Концентрацію загальних ліпідів в плазмі крові визначали за кольоровою реакцією з сульфофосфованіліновим реактивом.

Морфо-функціональні особливості еритроцитів – середній об'єм еритроцита MCV, відносну ширину розподілу еритроцитів за об'ємом RDW, електричний струм пробою мембрани еритроцита I_m, середню кількість гемоглобіну в клітині еритроцита CHb – вивчали за допомогою гемоцитометру типу Coulter. Щоб уникнути ефекту деформації, всі вимірювання були виконані при малій швидкості потоку – 0,002 мл/с, що відповідає тиску в отворі 1,5 см рт. ст. Всі дослідження були виконані при кімнатній температурі 22±1єС.

Для вивчення ліпідного спектра мембран еритроцити відокремлювали від плазми, екстракцію ліпідів проводили за методикою Блайя і Дайера в модифікації Кейтса. Розділення ліпідів на фракції проводилося методом тонкошарової хроматографії, з використанням пластинок розміром 8х12 см з силікагелем. Хроматографію проводили в системах гексан-ефір-крижана оцтова кислота (73:25:2) – для нейтральних ліпідів і хлороформ-метанол-вода (40:10:1) – для фосфоліпідів. Після закінчення хроматографії ліпідні фракції очищували від силікагелю за допомогою центрифугування в суміші хлороформ-метанол-аміак (56:42:2) при 3000 об/хв протягом 10 хвилин для осадження сорбенту.

Кількість загальних ліпідів визначали за методом Марча і Вейнстейна.

Обробку даних проводили з обчисленням показників описової статистики. Подальша статистична обробка здійснювалася з використанням критерію Ст'юдента і Н'юмена –Кейсла.

Результати досліджень. Харківська область за рівнем захворюваності на рак щитоподібної залози серед чоловіків стоїть на 16 місці, а серед жінок – на 12 місці в Україні. Найвищі показники захворюваності регіону для чоловіків і жінок спостерігалися в 1997-1998 роки. За період 1989-2004 років для чоловіків показник захворюваності збільшився з 0,97% до 1,53%, а для жінок з 3,94% до 6,24%, тобто в 1,58 рази для обох груп. Середньорічний темп приросту показника за цей період для чоловіків склав 2,2%, для жінок – 2,4%. Найбільший внесок у захворюваність чоловічої популяції складають хворі у віці (60+) років, а жіночої – (40-59) років. Найвища швидкість росту захворювання на рак щитоподібної залози спостерігається у віковій групі (0-19) років. Для чоловіків за період з 1989 по 2004 роки показник змінився на 158,33%, для жінок – на 184,7%. Середньорічний приріст у цій віковій групі склав 9,0% для чоловіків і 11,5% – для жінок. У віковій групі старіше ніж 60 років темпи приросту показника найнижчі. Середньорічні темпи приросту для чоловіків склали 2,6%, а для жінок – 2,5%.

Особливістю Харківської області відзначається стабільне зростання місцево-поширеного раку щитоподібної залози з 4,4% в 2001 році до 11,1% в 2005 році у порівнянні з показниками України, які зменшуються з 5,1% до 4,6% за цей же час.

Показник охоплення спеціальним лікуванням збільшився з 83,3% в 1999 році до 92.9% в 2005 році, контингенти пацієнтів зросли з 39,4 до 52,4, кількість тих, що прожили більше 5 років після лікування, збільшилася з 57,7 до 76,6 за цей же період.

Показник смертності серед хворих на РЩЗ у Харківській області зменшився на 54,55% за період 1999 – 2005 рр. і складає - 0,5, у порівнянні з республіканським показником – 0,8 (при найменшому – 0,4 у Волинській та Одеській областях та найбільшому – 1,7 у Кіровоградській області). Індекс накопичення контингентів за п'ять останніх років збільшився на 30 %.

Показник п'ятирічного виживання пацієнтів був розрахований кумулятивним методом Каплан–Мейєра з урахуванням загальної смертності у популяції регіону та досліджений у динаміці за даними республіканського канцер-реєстру (рисунок 2). В результаті цей показник у 2005 році був вищий, ніж показник 1999 року, у 1,33 рази.

Вивчені особливості клінічної картини МПРЩЗ у 316 хворих. Результати пальпаторного обстеження, лабораторні методи, а також гормональні й імунні дослідження не виявили патогномонічних ознак. Проте, такі клінічні ознаки, як щільний горбистий характер пухлини щитоподібної залози, швидке зростання новоутворення, обмеження рухливості при ковтанні, осиплість голосу і обмеження рухливості голосових зв'язок, наявність метастатично змінених лімфатичних вузлів шиї і позитивний пальпаторний прийом підведення протилежної частки щитоподібної залози у 87% пацієнтів 2 групи дозволили запідозрити злоякісний поширений характер пухлини і провести у них додаткові методи обстеження. Чутливість клінічного методу обстеження відповідає – 64%, специфічність – 37 % і точність – 43 %.

Базовим методом діагностики раку щитоподібної залози є ультразвукове дослідження. Найважливішими перевагами цього методу є висока інформативність і відтворюваність результатів, простота виконання, нешкідливість для пацієнта і відносно низькі економічні витрати. Рак щитоподібної залози не має патогномонічних ехографічних симптомів і часто перебігає під маскою вузлового, багатовузлового і дифузного зобу.

Як видно з таблиці 5, поєднання таких ознак, як гіпоехогенність змін, неправильна форма, бугристість контуру, наявність кальцинатів (або дорзальне послаблення), відсутність по периферії обмежувального обода, гіпо- або аваскулярність вказує на достатньо високу вірогідність МПРЩЗ і складає 75.95%. На можливість раку щитоподібної залози вказує також локальне збільшення одного з відділів, зникнення капсули, наявність бугристої деформації, перебудова ехоструктури, інфільтрація, відтиснення навколишніх тканин та нервово-судинного пучка. Межа між зоною змін і навколишніми тканинами стерта. Гіпоехогенна пухлинна тканина інфільтрує довколишні структури. Виявлення гіпоехогенних, іноді з включеннями підвищеної ехогенності, збільшених регіонарних лімфовузлів в поєднанні із змінами ЩЗ, що особливо часто зустрічаються при раку ЩЗ, дає можливість запідозрити злоякісний характер новоутворення і настійно вимагає морфологічної верифікації за допомогою біопсії.

Будь-якої закономірності, взаємозв'язку між ехоструктурою і морфологією раку щитоподібної залози нами не виявлено. Чутливість УЗД при МПРЩЗ складає 89,05%, специфічність – 71,01% і точність – 72,61%.

 

Таблиця 5