Які причини бездомності ви можете назвати. Чи можливе, на вашу думку, остаточне розв’язання проблем бездомності.

Бездомність – це соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї жилого приміщення (будинку, квартири, кімнати тощо), яке б вона могла використовувати для проживання/перебування і в якому могла бути зареєстрованою.

Більшість громадян, схильних до бродяжництва, ведуть протиправний, здебільшого злочинний спосіб життя. Серед них і ті, які були раніше засуджені, хворі на різні інфекційні захворювання (СНІД, туберкульоз, гепатит тощо), зловживають наркотичними засобами, хронічні алкоголіки. Одними з основних причин бездомності — в'язниця, проблеми у сім’ї, втрата роботи, махінації з нерухомістю, алкогольна залежність, ошуканість шахраями.

Більшість українських бездомних втратили свої домівки через тюремне ув’язнення. Деякі бездомні продали житло чи його незаконно відібрали шахраї. Інші безхатьки потрапляють на вулицю через сімейні негаразди. Найбільше це стосується дітей. Також, бездомні опиняються на вулиці через втрату роботи. В основному, це люди з провінційної місцевості, які шукають кращої долі в місті.

Причинами такої ситуації стало різке зниження доходів та рівня життя населення внаслідок структурних змін у галузях економіки, збитковості багатьох підприємств виробничої сфери, недосконалості фінансово-кредитних механізмів, різкого збільшення наявного та прихованого безробіття, неготовність навчальних та соціальних закладів, правоохоронних органів проводити роботу з такими категоріями населення в ринкових умовах.

Розгляньте сирітство та бездоглядність як соціальні явища.

Дитина-сирота, за Законом України «Про охорону ди-тинства», – це дитина, в якої померли чи загинули батьки. Проте останнім часом в Україні набуло поширення явище соціального сирітства, яке зумовлене ухилянням або усуненням батьків від своїх обов'язків щодо неповнолітньої дитини.

Соціальні сироти в Україні – це діти, батьки яких за рішенням суду позбавлені батьківських прав, перебувають на лікуванні або в установах відбуття покарання, а також діти, які при живих батьках, не позбавлених батьківських прав, страждають через відсутність батьківського виховання та піклування.

Українське законодавство також визначає дану групу дітей як діти, позбавлені батьківського піклування.

Ще одна вразлива група дітей – це безпритульні діти, тобто діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання. Таких дітей часто називають «дітьми вулиці».

У науковій літературі до причин залишення дітей без батьківського піклування відносять: соціально-економічні (економічна криза, безробіття, голод, міграція) та соціально-психологічні причини (збільшення чисельності розлучень,

втрата одного з батьків, погіршення клімату в родині через брутальне ставлення батьків до дітей, фізичне покарання).

Конвенція про права дитини проголошує право кожної дитини на проживання в родині.

Становлення незалежної України вимагає нових підходів до розвитку системи опіки та піклування на засадах гуманізму, в якій кожна дитина є особистістю й потребує індивідуального підходу до виховання. Це неможливо зробити в дитячих будинках та інтернатних закладах, оскільки тут не передбачено залучення дитини до соціальних процесів, які відбуваються в реальності. Важливим є і запобігання соціальному сирітству та дитячій бездоглядності, що передбачає роботу не тільки з дитиною, а й з її оточенням заради майбутнього цієї дитини. Отже, метою соціальної роботи з цією групою, дітей є створення турботливого середовища, яке допомагає дитині розвиватися, сприяння соціалізації дитини, що перебуває в державному закладі, запобігання появи бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації.