Основні показники продуктивності праці

Залежно від того, як і в яких показниках (натуральних чи вартісних) визначається обсяг виготовлюваної підприємством продукції та витрати праці, розрізняють три осноснві методи вимірювання і обчислення продуктивності праці:

Натуральний.

Вартісний.

Трудовий.

При натуральному методі розрахунку продуктивності праці обсяг виготовленої підприємством продукції обчислюють в натуральних вимірниках (в одиницях ваги, об'єму, кількості, довжини). А сам показник має два прояви: часовий і персоніфікований. Часовий прояв продуктивності праці (ПТ_нат1) відтворює кількість виготовленої підприємством продукції (робіт, послуг) в натуральному вимірі (Q) за одиницю часу, витраченого на її виробництво (Т_еф) і визначається за формулою:

                              (13.1)

Персоніфікований прояв (ПТ_нат2) продуктивності праці відтворює кількість виготовленої підприємством продукції (здійснених робіт, наданих послуг) в натуральному вимірі (Q) одним працівником підприємства (Чпвп) і визначається за формулою:

                              (13.2)

Переваги методу:

- зрозумілий і наочний розрахунок продуктивності праці;

- можливість визначення продуктивності за кількістю виготовленої продукції;

Недоліки методу:

- не враховується якість продукції;

- неможливо порівняти продуктивність праці, якщо в цеху (на підприємстві) виробляється неоднорідна продукція.

Для усунення останнього недоліку застосовують умовно-натуральний метод, в основі якого лежить визначення продуктивності праці (ПТум-нат) з урахуванням коефіцієнтів якості (перевідних коефіцієнтів) (к_і).

Продуктивність праці за умовно-натуральним методом визначається за формулою:

                           (13.3)

Сфера застосування методу: в однономенклатурних виробництвах, коли підприємство (цех) виготовляє однорідну чи порівнювану продукцію.

В цехах (на підприємствах), де виробляється декілька (багато) видів продукції, яку неможливо порівняти за допомогою коефіцієнтів якості (перевідних коефіцієнтів), застосовують вартісний метод обчислення продуктивності праці.

При вартісному методі розрахунку продуктивності праці обсяг виготовленої підприємством продукції обчислюють у вартісних вимірниках. Показник має також два прояви: часовий і персоніфікований. Часовий прояв продуктивності праці (ПТварт₁) відтворює обсяг виготовленої підприємством продукції (здійснених робіт, наданих послуг) у вартісному вимірі у вигляді валової (ВП) чи товарної (ТП) продукції за одиницю часу, витраченого на її виробництво (Т_еф) і визначається за формулою:

                           (13.4.)

Персоніфікований прояв (ПТварт₂) продуктивності праці відтворює обсяг виготовленої підприємством продукції (здійснених робіт, наданих послуг) у вартісному вимірі у вигляді валової (ВП) чи товарної (ТП) продукції одним працівником підприємства (Чпвп) і визначається за формулою:

                            (13.5.)

Переваги методу:

- можливість застосування за умов багатономенклатурного виробництва з широким асортиментом виготовлюваної продукції;

- можливість визначення і характеристики динаміки і рівня продуктивності за асортиментом виготовленої продукції по підприємству і в цілому по галузі промисловості з обчисленням темпів зростання за будь-які проміжки часу.

Недоліки методу:

- за умови зміни асортименту вироблюваної продукції, а також в умовах спеціалізації і кооперування підприємств спотворюється дійсний показник продуктивності праці;

- запропонований показник продуктивності праці залежить від встановлених на продукцію цін, тобто якщо в плановому періоді в порівнянні зі звітним зростає частка продукції, на яку встановлено високі ціни, обсяг валової (товарної) продукції, а відтак і виробіток на одного працівника теж зростають, навіть коли обсяги продукції в натуральному відтворенні та її трудомісткість залишились незмінними;

При трудовому методі обчислення продуктивності праці трудомісткість одиниці продукції (Т_м) визначається як відношення фонду витраченого робочого часу (Т_еф) до кількості виготовленої продукції в натуральному відтворенні (Q). Отже, фактична трудомісткість (Тм), або витрати робочого часу на одиницю продукції, визначається за формулою:

                                     (13.6)

Трудомісткість (Тм) також може бути визначена як кількість праці, витраченої працівниками для виробництва визначеної продукції, шляхом ділення кількості відпрацьованих ними людино-годин (Чпвп х Теф) на.кількість виробленої продукції в натуральному відтворенні (Q) за формулою:

                            (13.7)

Переваги методу:

- можливість вимірювання будь-яких витрат праці за умов багатономенклатур-ного виробництва з широким асортиментом виготовлюваної продукції;

- об'єктивне і точне визначення динаміки і рівня продуктивності праці;

- зміна асортименту продукції чи організаційної структури підприємства не спотворює показників продуктивності праці.

Недоліки методу:

- запропонований показник продуктивності праці не залежить від встановлених на продукцію цін, він не орієнтований на цінові детермінанти. Сфера застосування методу: в будь-яких виробництвах.

Зростання продуктивності праці при заданих обсягах виробництва має наслідком економію чисельності промислово-виробничого персоналу.

рівень зростання продуктивності праці (Іпт) за формулою:

                             (13.8)

Динаміка продуктивності праці визначається шляхом співставлення рівнів продуктивності праці за різні періоди. При її оцінці обчислюють такі показники:

- індекс зростання продуктивності праці (Іпт) визначається як відношення значення продуктивності праці планового періоду (ПТплан) до значення продуктивності праці базового періоду (ПТбаз) за формулою:

                         (13.9)

- відсоток зростання продуктивності праці (Іпт) показує, як змінилась продуктивність праці в порівнянні з базовим періодом, або, іншими словами, скільки відсотків складає сьогоднішня продуктивність праці.

                                (13.10)

- абсолютний приріст продуктивності праці (ΔПТ) розраховується як різниця між плановим (ПТплан) та базовим (ПТ_БАЗ) показниками продуктивності праці за формулою:

                    (13.11)

- темп приросту продуктивності праці (Δпт) показує, на скільки відсотків зросла (зменшилась) продуктивність праці в плановому періоді порівняно з базовим періодом, і визначається за формулою:

                                 (13.12)

Планування потреби в робочій силі

Метою внутрішньозаводського планування є визначення планової чисельності працівників підприємства. Воно спрямоване на забезпечення пропорційного і динамічного розвитку персоналу та передбачає визначення загальної й додаткової потреби працівників у плановому періоді, а також розрахунок їх кваліфікаційної структури.

Планування чисельності персоналу охоплює:

— прогнозування перспективних потреб підприємства в персоналі;

— вивчення ринку праці (ринку кваліфікованої робочої сили);

— аналіз стану робочих місць підприємства;

— розроблення програм та заходів щодо розвитку персоналу.

Планування чисельності працівників усіх категорій має важливе значення для раціонального використання ресурсів праці, підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва. Найважливішим завданням планування чисельності працівників є визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення ритмічного виробничого процесу та виконання виробничих завдань.

Чисельність працівників планується за окремими категоріями персоналу. Для розрахунку планової чисельності основних робітників застосовують такі методи:

За трудомісткістю виробничої програми:

,                                              (14.1)

Тм _сум – сумарна трудомісткість виробничої програми, нормо- годин.

ФРЧ_д – Фонд робочого часу (дійсний).

К _в.н. – Коефіцієнт виконання норм.

За нормами обслуговування:

,                                           (14.2)

 

n – загальна кількість одиниць устаткування.

К _я/о – коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову.

З_{м –} добова кількість змін роботи устаткування.

Н_обсл – норма обслуговування устаткування.

Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову можна розрахувати так:

,                                         (14.3)

f – відсоток невиходів на роботу.

За нормами виробітку

,                                    (14.4)

Н_вир – норма виробітку на одного працівника в натур одн.

Планову чисельність працівників допоміжного виробництва можна розрахувати за такими методами:

— структурних співвідношень;

— нормативним.

Загальна потреба в керівниках, спеціалістах і службовцях може визначатися відповідно до трудомісткості закріплених функцій, норм керованості, рівня механізації праці управлінського персоналу з урахуванням типових штатних розписів.

Для планування чисельності працівників загалом для підприємства можна використовувати також традиційні методи:

— факторно-аналітичний:

,                                       (14.5)

де ВП — обсяг виробництва;

Виробіток — запланований виробіток на одного працюючого;

— дослідно-статистичний:

Ч_пл =Ч_звіт+Ч;                                            (14.6)

 

— балансовий (баланс трудового персоналу):

Чпоч + Пр = 3 + Чкін.,                                 (14.7)

де Пр — чисельність працівників, прийнятих на роботу;

3 — чисельність звільнених працівників.

Рух кадрів на підприємстві характеризується за допомо­гою коефіцієнтів:

 

Коефіцієнт плинності персоналу:

,                                               (14.8)

Чзв – чисельність працівників звільнених протягом періоду.

Чсер – середньоспискова чисельність працівників.

Коефіцієнт оновлення персоналу:

,                                               (14.9)

Чпр – чисельність прийнятих на роботу працівників протягом періоду.

 

Коефіцієнт стабільності персоналу:

 ,                               (14.10)

Коефіцієнт обороту:

,                                  (14.11)

Ч зв-в\зд –пр – чисельність звільнених з виробничих або загальнодержавних причин.

Коефіцієнт прийому кадрів:

,                                    (14.12)

Планування і аналіз продуктивності праці.

Інформаційною базою планування продуктивності праці є:

— баланс робочого часу підприємства;

— виробнича програма;

— план організаційно-технічних засобів;

— план капітального будівництва;

— інформація оперативного обліку витрат робочого часу в звітному періоді (табель обліку робочого часу, фотографія, самофотографія).

Метою планування зростання продуктивності є:

- розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

- аналіз динаміки зростання продуктивності праці. Найпоширенішим методом планування показника підвищення

продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;

2) підвищення технічного рівня виробництва;

3) удосконалення управління організації виробництва і праці;

4) зміна обсягу виробництва продукції;

5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;

6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

Планове зростання продуктивності праці обчислюють, порівнюючи середній виробіток на одного працівника в плановому періоді з аналогічними показниками базисного періоду.

Існують такі методи планування продуктивності праці:

- метод прямого рахунку – передбачає визначення планового рівня продуктивностіпраці (ППпл) виходячи із запланованого випуску продукції (Qпл) та планової чисельності промислово-виробничого персоналу (Чпл):

                                             (15.1)

— по факторний метод — полягає у розрахунку приросту продуктивності праці за факторами її зростання. Це є найпоширеніший метод планування продуктивності праці.

Планування продуктивності праці передбачає здійснення таких процесів:

— обчислення економії робочої сили під впливом факторів (Езаг);

— визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (Чвих);

— визначення планової чисельності працюючих (Чпл);

— розрахунок приросту продуктивності праці (ΔППпл) у плановому періоді.

На першому етапі планування продуктивності праці варто визначити фактори, що впливають на економію робочої сили, і підсумувати їх. До основних факторів належать:

· Економія робочої сили за рахунок запровадження технічного заходу.

,                                             (15.2)

Тм₁, Тм₂, - трудомісткість виготовлення одиниці продукції до і після запровадження технічного заходу, нормо-годин.

· Зміни обсягу виробництва продукції

Відносна зміна чисельності працівників призбільшенні обсягу виробництва визначається за формулою:

Ч_Q=                                    (15.3)

Ч_{ум-пост} – базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП – основні робітники), осіб.

ΔQ- приріст обсягу виробництва, %.

ΔЧ_{ум-пост}- приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %.

· Удосконалення управління організації виробництва і праці.

Зміна чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом (Ч_упр) визначається за формулою.

                                      (15.4.)

Де ∑Чсб — сумарна чисельність керівників, спеціалістів і службовців у базовому періоді, осіб;∑Чс норм— те саме за прогресивних норм, прийнятих у плановому періоді, осіб.

· Зміну чисельності робітників у результаті покращення використання робочого часу (ЧФРЧ) можна обчислити:

                              (15.5)

де Дб, Дпл — кількість робочих днів, відпрацьованих у середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах; Чпвп — вихідна чисельність ПВП, скоректована з урахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, осіб; Проб — питома вага робітників у базовій чисельності ПВП, %.

• Підвищення технічного рівня виробництва. Економія робочої сили за рахунок зростання технічного рівня виробництва (ЧТ) розраховується за формулою:

                                (15.6.)

Де t1, t2 — трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, нормо-годин; Nпл — плановий обсяг випуску продукції, натур, од.; Кч — коефіцієнт часу, який визначається діленням кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

•Введення в дію та освоєння нових об'єктів.

Зміна чисельності робітників (Чосв) визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів), і тією чисельністю, яка була б необхідна при базовій продуктивності праці по галузі загалом.

Загальну економію чисельності працівників (Езаг) вираховують як суму економії чисельності (Ч) по кожному з перерахованих факторів.

Езаг = Чстр + Чq + Ч упр + Чфрг + Ч т.р + Чосв,            (15.7)

На другому етапі планування продуктивності праці вихідну чисельність промислово-виробничого персоналу в плановому періоді розраховують за формулою:

                                            (15.8)

де Ко — темпи зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %.

Третій етап планування продуктивності праці передбачає здійснення такого розрахунку:

Чпл = Чвих — Езаг,                                     (15.9.)

На завершальному четвертому етапі планування продуктивності праці приріст продуктивності праці (ΔППпл) у плановому періоді обчислюють за формулами:

                              (15.10)

Якщо по підприємству відома зміна трудомісткості виробничої програми загалом, тоді:

                      (15.11)

де ΔТпрогр — процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому році.

                             (15.12)

де Е_{роб. ч} — економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому році, нормо-годин;

Т_{прогр.б} — трудомісткість виробничої програми в базовому році, нормо-годин.