Проблема страхів у дітей дошкільного віку в психолого-педагогічній літературі

 

В історії становлення розуміння феномену страху та його сучасних трактувань зустрічаються спроби визначення страху як почуття, емоції, афекту, пристрасті, фрустрації. Але разом с тим узагальненої теорії страху ще не створено.

У розумінні феномену страху дослідники зустрічаються з різноманітними визначеннями цього складного емоційно стану. Багатогранність та семантична невизначеність поняття страху в психологічних дослідженнях є наслідком використання його в різних значеннях. Наприклад, С.П. Бочарова, О.В. Землянська, С.С. Занюк, О.І.Захаров вважають страх емоцією, почуттям.

Тобто, оскільки у структурі особистості емоції належать до психічних процесів, то існує підстава страх відносити до цієї особистісної підструктури. Проте, більшість авторів визначають страх як психічний стан. Зокрема С.Ю.Головін визначає його як афективний психічний стан очікування небезпеки, при якому реальна небезпека загрожує від зовнішнього об’єкта, а невротична - від вимог потягу. Кожне визначення ґрунтується на значній експериментальній базі, яка зумовила певну систему вивчення страху у сучасній психології. Вона включає в себе наукові підходи, напрямки, теорії, концепції, що визначають сутність поняття, виокремлюють різні види, фізіологічні зміни в організмі, внаслідок дії цієї емоції, причини виникнення, рівні прояву за інтенсивністю переживання та функції, які вона виконує.

В історії психології можна виділити дві полярних точки зору на механізм виникнення страху. Одна з них представлена у біхевіоризмі, друга - в психоаналізі та гуманістичній психології. З точки зору біхевіоризму, страх є слідством одноразового чи багаторазового травматичного досвіту суб’єкта (чи, в соціобіхевіоризмі, спостерігаючого чужий травматичний досвід) у взаємодії з певними об’єктами. Інший підхід демонструє представники психоаналізу. В класичному психоаналізі першою причиною виникнення страхів вважається первина травма, яка пов’язана з відсутністю матері чи розлукою з матір’ю. Для А.Адлера джерелом страху служить переживання власної меншовартості, яке пов’язане з очікуванням загрози з боку зовнішнього світу; воно перед усім формується у сім’ї протягом перших п’яти років життя.

Серед причин виникнення страху у дітей, з одного боку, виділяють біологічні, пов’язані з інстинктом самозбереження. Такі страхи дитини як страх самотності, темряви, тварин, болі, на думку О. Захарова, мають наслідувальний характер, особливо якщо вони властиві матері. Виділяють також соціально культурні і психологічні: урбанізація життя; кількісний склад сім’ї; наявність єдиної дитини в сім’ї; вік батьків; недостатня рухова та ігрова активність; ранній вихід матері на роботу з декретної відпустки; особистісні особливості матері; конфлікти в сім’ї. Дослідник дає таке визначення страху: “Страх - це умовно рефлекторне, емоційно загострене відображення людиною конкретної загрози для життя, самопочуття та власного благополуччя” [7, c. 15].

О. І.Захаров виділив ще декілька причин виникнення страху у дітей:

тривожність у відношеннях з дитиною. Надмірне запобігання її від небезпеки та ізоляція від спілкування з однолітками;

велика кількість заборон з боку батьків тієї ж статі чи повна свобода дитини, дарована батьками іншої статі;

психічні травми типу переляку, які загострюють вікову чутливість дітей к тим чи іншим страхам;

психологічне зараження страхами в процесі безпосереднього спілкування з однолітками та дорослими [7, c. 158].

Д.Карнегі класифікує страх як: ситуативно та особистісно обумовлений; гострий та хронічний; інстинктивний та соціально опосередкований; реальний (при наявності конкретної загрози) та уявний (на рівні уявлень). Хвилювання та тривожність визначають як стани, що відповідають страху та почуттю тривоги. За ступенем прояву він поділяє страх на жах, переляк, власне страх, тривогу, побоювання, занепокоєння та хвилювання.

Життя дошкільника розширює сприйняття оточуючого світу, збільшує досвіт, який дитина набуває поза домівкою, розширяє сферу її спілкування. Все це відбивається на емоційному розвитку дошкільника. Найбільше значними для цього віку є емоції страху, цікавості і радості. Провідний страх цього віку - страх «бути не тим», страх не відповідати загальноприйнятим нормам поводження, вимогам близького оточення. Конкретними формами цього страху є страхи зробити не те, неправильно, не так, як слід.

Причиною страху можуть бути конфлікти та психотравматичні переживання, які порушують відчуття впевненості і часто негативно впливають на здатність оцінювати ситуації. У більшості випадків страх смерті, наприклад, носить перманентний, непомітний зовні характер і проявляється в окремих випадках, в особливих, драматично загострених життєвих ситуаціях, наприклад при захворюванні, розлуці з близькими, конфліктах.

Довготривала самотність викликає зміни в психічній діяльності. Відомий російський психіатр П. Б. Ганнушкін відзначав, що реактивні психічні стани можуть розвиватися у дітей, які по тим чи іншим причинам опинилися в умовах соціальної ізоляції [4, c. 13].

В. І. Лебєдєв дійшов висновку, що в основі невротизації в умовах групової ізоляції лежать не тільки характерні особливості опонентів по спілкуванню, але й саме перебування в цих умовах. Іншими словами, довготривала групова ізоляція при певних умовах може виявлятися як психогенний фактор екстремальних умов [6]. Д. Г. Скотт з’ясував, що відчуття гніву і страху можуть створити конфліктну ситуацію, вони можуть виникнути в будь-якому конфлікті і в подальшому бути для нього життєвим середовищем.

Одним зі страхів дошкільників є страх розлучення батьків. Якщо розлучення неминуче, необхідно дати можливість дитині продовжувати спілкування з обома батьками. Під впливом психотравмуючої ситуації частіше всього страждає емоційна сфера. Хлопці гостріше, ніж дівчата, сприймають відсутність у сім`ї батька; без батька вони часто бувають проблемні і знервовані.

А. І. Захаров виділяє такі види страхів: страх самотності, скупчення людей (футбол, похорон і т. ін.), перехід через міст, пустий простір, закритий простір, страх при спогляданні безпечних тварин - жуків, павуків, мишей; розрив звичайної системи взаємин, втрата значущих цінностей, неможливість досягнення поставлених цілей, втрата близької людини, розумові кризи, порушення старого стереотипу і складності у встановленні нового [7, c. 25].

С. Г. Файнберг виділяє наступні страхи: страх темряви; лишитись у кімнаті з зачиненими дверима, перейти відкриту галявину, якої-небудь речі домашнього вжитку, нічні страхи.

Р. А. Рассел акцентує увагу на таких страхах як: страх падіння; страх голосних звуків. Ю. М. Орлов звертає увагу на домінуючий: страх смерті. І. С. Кон з’ясував, що є страх перед життям, страх перед інтелектуальними проблемами. Д.Карнегі підкреслює страх ненависті, крах надії, страх перед хворобою, страх перед майбутнім, страх блискавки, що після смерті попадеш в пекло, що дівчата будуть сміятися. О. Кондаш описав страх перед випробовуванням, страх інстинкту уникнення небезпеки, страх перед навчанням, природжений страх, страх перед іспитом, страх очікування добрих результатів, страх можливої невдачі, страх перед вихователем, страх, як риса особистості. В.І. Лебєдєв довів, що існує страх соціальної ізоляції, страх групової ізоляції, страх перед обмеженням інформації, монотонність, страх зміни сприймання просторової структури, порушення ритму сну і активності. І.В. Дубровіна виділяє страх перед реальністю, страх перед розлученням батьків, страх втратити кохання, страх, який уберігає людину.

Отже, результати аналізу літературних джерел свідчать про те, що однією з найпоширеніших детермінант виникнення страхів у дітей є вплив тієї реальної ситуації, в яку потрапляє дитина, отримуючи життєвий досвід.