Розділ 1. Захоплення українських земель литвою та польщею. Геополітична ситуація у Східній Європі у 1 пол.14 ст.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Захоплення українських земель литвою та польщею. Геополітична ситуація у Східній Європі у 1 пол.14 ст.

1.1 Боротьба за Галицько-Волинську спадщину у 1340-1390 рр.

Розділ 2. Поширення Литви на українські землі

2.1 Польсько-Литовське суперництво за українські землі

2.2 Поширення впливу Литви на Наддніпрянську Україну

Розділ ІІІ. Кревська унія та її значення для українських земель

3.1 Передумови укладення унії та її зміст

3.2 Боротьба Вітовта за автономізацію Великого князівства Литовського та її наслідки

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Актуальність роботи полягає в тому, що тема боротьби Литовського князівства і Королівства Польського мало висвітлена у вітчизняній історії. Досліджуючи даний період, більшість науковців лише поверхнево розглядає процес втрати українськими землями незалежності, їх підкорення іноземними державами.

Сьогодні можливий доступ до вітчизняних і зарубіжних джерел цього періоду, що дає можливість глибше вивчити цю тему. Занепад Галицько-Волинського князівства призвів до епохальних змін. У XIV ст. історичні події розвивалися не на користь України. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися сусіди - Литва, Польща та Московія. Вони дуже стрімко розросталися, і їх, цілком природно, приваблював вакуум влади, що виник на півдні.

У 1340 р. помер останній князь Галицько-Волинської держави Юрій II. Після його смерті західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для ворога. Польський король Казимир III, скориставшись цим, захопив м. Львів, пограбував його, заволодів клейнодами, в тому числі короною Данила Галицького.

На початку XIV ст. Литва була сильною державою. її територія сягала далеко за межі етнічного регіону - басейнів Вісли, Німану й Двіни - за рахунок приєднання білоруських і частини руських земель.

Колишня київська Русь могла сплачувати щедру данину, мала розгалужені торговельні шляхи була спроможна надати Литві матеріальні ресурси і поповнення до війська. Не останню роль відігравав і династичний чинник - правляча литовська династія мала численних нащадків, що потребували власних уділів.

Інтенсивне зростання Литовської держави почалося за часів правління великого князя Гедиміна (1316-1341). За період його князювання до Литовської держави були приєднані білоруські землі. Після його смерті син Ольгерд (1345 - 1377), який посів батьківський престол, рішуче проголосив, що "вся Русь просто повинна належати литовцям". Під керівництвом Ольгерда в 40 - 50-х роках XIV ст. почалася литовська експансія в Україну. Його зусиллями до Литовської держави на початку другої половини XIV ст. була приєднана вся західна частина Сіверщини по річках Сожі, Снову та Десні. Щоб продовжити свої походи на південь від Чернігівщини, Ольгерду довелося побороти татар, які не хотіли уступати литовцям своїх володінь.

Під впливом Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ) опинилася Волинська, Подільська, Київська (разом з Переяславщиною) та Чернігово-Сіверська землі.

Наслідком просування ВКЛ на руські території стало "зрущення" литовської держави, що знайшло своє відображення у її повній назві: Велике князівство Литовське, Руське та Жомоїтське. Литва проводила досить лояльну політику щодо місцевого населення, зберігши, по-суті, автономність руських князів. ВКЛ стало федерацією земель-князівств, в тому числі і руських: Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині, Поділля. Тут сиділи князі з литовської династії Гедеміновичів. В руських землях збереглася стара система управління. Лишилися в силі руські закони і звичаї, за боярами-воїнам и закріплювалися родові землі.

У 1385 р, у замку Крево (нині на території Білорусі) було укладено угоду (Кревська унія) між Польщею і Великим князівством Литовським, яка передбачала об'єднання Литви і Польщі в одну державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла, На литовських землях запроваджувалося католицтво як державна релігія.

Водночас Кревська унія відіграла важливу роль у припиненні експансії Тевтонського ордену на схід. 15 липня 1410 p. під час "великої війни" поблизу с. Грюнвальд відбулася вирішальна битва між польсько-литовською армією під командуванням Ягайла та Вітовта і військами Тевтонського ордену.

кревська унія українська земля

Метою курсової роботи - є детальний розгляд питання українських земель у складі Литви та Польщі у період 1340-1380 14 століття.

Виходячи з мети було поставлено наступні завдання:

З’ясувати причини успішної експансії Литви і Польщі на українські землі;

Розглянути захоплення українських земель Польщею;

Проаналізувати поширення впливу Литви на українські землі;

Дослідити значення Кревської унії для українських земель

Охарактеризувати становище українських земель у складі Литви та Польщі у зазначений період

Об’єкт дослідження - українські землі у період 1340-1390 роках.

Предмет дослідження - боротьба Литви та Польщі за Українські землі у 40-на початку 80-х роках 14 століття

Практичне значення. Результати дослідження можуть використовуватися як матеріальна база для написання курсових робіт студентами історичних спеціальностей спеціальностей, в фаховій роботі педагога історичних дисциплін, а також в навчальному процесі студентами історичних спеціальностей.

Джерельна база. Оскільки більшість українських (як і білоруських) земель у XIV - першій половині XVI ст. входила до складу Литви, то й багато історичних джерел є спільними для України, Литви, Білорусі. Це насамперед Литовська метрика - книги державної канцелярії Великого князівства Литовського, де зосереджені різноманітні державні акти. Важливими джерелами є привілеї (жалувані грамоти) великого князя місцевим князям, шляхті і т.д., щоденники сеймів і сеймиків, книги земських і магістратських судів, устави на волоки, інвентарі, Литовські статути та ін. Серед літописів до XV - XVI ст. найбільше значення для історії України мають: так званий "Короткий Київський літопис" [39], (закінчений у XVI ст.), що є частиною Супрасльського рукопису (знайдений у Супрасльському монастирі біля Білостоку) - в ньому охоплюються події за 862-1515 pp. і Густинський літопис (знайдений у Густинському монастирі біля Прилук на Полтавщині), який розповідь починає з давніх часів, але має й самостійну частину про події в Україні за 1300-1597 рр.

Основні джерела, використані для написання дипломної роботи можна згрупувати за їх характером і змістом.

В окрему групу можна виділити опубліковані збірники документів та матеріалів. Особливо потрібно відмітити збірник документів І Крип’якевича [40] та збірник "Грамоти ХІV ст. ” [41], а також у збірнику "Луцьку - 900 р.1085-1985" [42] подані цікаві першоджерела для досліджуваної теми.

Як історичні джерела використані також матеріали наукових конференцій. Зокрема, це збірник матеріалів "Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність" [43]. Ряд матеріалів цього збірника, зокрема, стаття Л. Войтовича, характеризує удільні князівства другої половини ХП-ХV ст. У збірнику "Велика Волинь: минуле і сучасне" [44] є праця В.І. Ількова, де прослідковуються головні етапи розвитку Галицько-Волинського князівства. Матеріали Х наукової конференції подані у збірнику "Минуле і сучасне Волині” [45], де також висвітлено ряд аспектів досліджуваної теми.

У процесі дослідження даної теми використовувались окремі довідкові видання, у тому числі "Довідник з історії України" [46]. Крім того для більш детального вивчення окремих епізодів вдалося залучити зарубіжні писемні першоджерела, зокрема польські хроніки Я. Длугоша [47] та М. Кромера [48], що вносить елемент новизни у роботу.

Історіографія проблеми дослідження. Дослідженням цієї доби займаються українські, польські, литовські і білоруські дослідники. Взагалі, коли мова йде про Литву, то в історичній літературі не прийнято використовувати такі терміни як "захоплення", "завоювання" (не враховуючи радянської історіографії). Процес збирання українських земель Литвою дослідники частіше називають "проникнення", "включення", "приєднання" з огляду на те, що дії литовців на теренах України ніколи не мали характеру експансії, схожої, наприклад, на завоювання монголів. Збройне протистояння у боротьбі за українські землі відбувалося переважно між Литвою та іншими претендентами на спадщину Київської Русі. Місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або підтримувало литовців. Причини такої підтримки полягали в тому, що, з одного боку, політика Литви була м'якішою в порівнянні з Польщею, а з іншого - вона допомагала Руським князівствам у боротьбі проти Золотої Орди. Як джерелами, так і історіографічним надбанням є і інші літописи княжої доби. Українські літописи свідчать про відповідну тим часам високу культуру і ерудицію їхніх авторів, про патріотизм і вболівання їх за батьківщину. Незважаючи на загарбання українських земель, літописна традиція в Україні продовжувала існувати. Літописи даного періоду написані в основному сучасниками або очевидцями описуваних подій. Для висвітлення більш ранніх подій літописці користувалися описами та переказами своїх попередників.

досліджуваної теми умовно можна поділити на такі групи:

узагальнюючі праці з історії України. До цієї групи можна віднести багатотомну "Історію Української РСР" [38]. Оскільки ця праця є узагальнюючою і характеризує в загальному історичний процес в Україні, то слід зауважити, що дана тема в ній висвітлена частково та фрагментарно. І тому вона не дає повної картини боротьби за галицько-волинські землі у 40-х - 80-х рр. ХІV ст.

Така ж часткова і неповна інформація є і у інших загальних працях з історії України. Зокрема, це "Історія України. Курс лекцій у 2 т. ” [23], "Історія України: нове бачення" [24], "Історія України" під редакцією Ю. Зайцева [22]. Більш детально досліджувана проблема висвітлена у працях видатного українського історика М.С. Грушевського. Він мав можливість ознайомитись, в процесі своєї роботи, з джерелами нині нам не доступними. У своїх працях М.С. Грушевський використовував кореспонденцію римських пап, німецькі і польські джерела та хроніки. На основі порівняння змісту і аналізу першоджерел він зумів дати порівняно точну характеристику цього досить складного в історії періоду - боротьби Литви та Польщі за галицько-волинську спадщину. Зокрема, "Історія України-Руси” [9], а також "Ілюстрована історія України" [10] дає досить ґрунтовний аналіз подій середини ХІV ст. Користуючись лише фактами і аналізуючи події пов'язані з ними, Грушевський дає можливість прослідкувати процес боротьби за галицько-волинські землі найбільш повно і точно.

Певний інтерес викликають праці діаспорних істориків, наприклад, це "Історія України" О. Субтельного [43] та "Історія України" Н. Полонської-Василенко [38]. Але ці праці є загальними і їх автори не приділяють спеціально увагу історії боротьби Литви та Польщі за галицько-волинську спадщину у середині ХІV ст.

Що стосується досліджень з історії Волині, то їх також можна виділити в окрему групу. В першу чергу, на мою думку, слід назвати працю М. Киричука "Волинь - земля українська” [26]. Книга написана на багатій реальній основі і містить цікавий та важливий фактичний матеріал. До узагальнюючих праць з історії краю також слід віднести "Історію Волині” [20]. Проте у ній тема висвітлюється частково.

З сучасних праць варто також відзначити книгу П. Троневича "Волинь у сутінках української історії ХІV - ХVІ ст." [45]. У ній автор констатує увагу на провідній ролі Волинської землі та Луцька в історії Русі-України ХІV - ХVІ ст." [45, 6]. Праця насичена цікавим фактичним матеріалом краєзнавчого характеру. У контексті теми дипломної роботи книга цікава тим, що у ній досить детально поданий історичний портрет князя Любарта на тлі боротьби за галицько-волинську спадщину.

Ґрунтовні дослідження з історії Волині проводив В. Антонович - відома постать в українській історичній науці. Він був перший з українських істориків, хто виділив історію Волині як частину загальної української історії, у своїй праці "Коротенька історія Волині”.В. Антонович також подає цікавий матеріал, що стосується боротьби Литви і Польщі за галицько-волинські землі.

Серед дослідників української діаспори, які займались дослідженням історії краю насамперед варто виділити Левковича. У своїй праці "Нарис історії Волинської землі" [34] автор в окремому розділі характеризує відносини Литви і Польщі щодо галицько-волинської спадщини на даному етапі. "Нарис" будується на багатому фактичному матеріалі. Автор чітко визначає характер відносин між Литвою та Польщею, показує основні етапи їх боротьби за галицько-волинські землі.

Що стосується спеціальних праць, то слід зазначити наступне: спеціальних праць, які безпосередньо стосувалися б досліджуваної теми немає, але є праці у яких висвітлені окремі аспекти даної проблематики. Особливо слід відзначити працю 0. Русини "Україна під татарами та Литвою” [40], яка написана на ґрунтовній джерельній основі. У праці є багато даних з литовських та білоруських літописів, польських хронік. Поєднавши їх з джерелами, які подає М. Грушевський, можна побачити більш цілісну картину політичного життя галицько-волинських земель у 40-80-х рр. ХІV ст.

До цієї ж групи слід віднести працю Ф.М. Шабульдо "Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского”. Автор досліджує головні тенденції політичного розвитку і основні риси суспільно-політичного устрою Південно-Західної Русі у ХІV ст.

У контексті політичного розвитку країн Європи автор розглядає проблему боротьби Литви і Польщі за галицько-волинську спадщину у 40-80-х рр. ХІУ ст., у праці Ю. Терещенка "Україна і європейський світ” [44].

У монографії російського історика П. Батюшкова "Волинь. Исторические судьбы юго-западного края” [4], історія Волині розглядається як частина загальної історії Російської імперії. Тому тема польсько-литовської експансії на галицько-волинські землі висвітлена частково, проте у праці подано цікавий фактичний матеріал, щодо суспільно-політичного життя цього реґіону.

Таким чином, проаналізувавши історіографію обраної для дослідження теми, можна зробити висновок, що дана проблема недостатньо висвітлена в історичній літературі, що також зумовлює її актуальність.

Структура курсової роботи - складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел

Висновки

 

Занепад Галицько-Волинського князівства призвів до епохальних змін. У XIV ст. історичні події розвивалися не на користь України. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися сусіди - Литва, Польща та Московія. Вони дуже стрімко розросталися, і їх, цілком природно, приваблював вакуум влади, що виник на півдні.

У 1340 р. помер останній князь Галицько-Волинської держави Юрій II. Після його смерті західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для ворога. Польський король Казимир III, скориставшись цим, захопив м. Львів, пограбував його, заволодів клейнодами, в тому числі короною Данила Галицького.

На початку XIV ст. Литва була сильною державою. її територія сягала далеко за межі етнічного регіону - басейнів Вісли, Німану й Двіни - за рахунок приєднання білоруських і частини руських земель.

Колишня київська Русь могла сплачувати щедру данину, мала розгалужені торговельні шляхи була спроможна надати Литві матеріальні ресурси і поповнення до війська. Не останню роль відігравав і династичний чинник - правляча литовська династія мала численних нащадків, що потребували власних уділів.

Інтенсивне зростання Литовської держави почалося за часів правління великого князя Гедиміна (1316-1341). За період його князювання до Литовської держави були приєднані білоруські землі. Після його смерті син Ольгерд (1345 - 1377), який посів батьківський престол, рішуче проголосив, що "вся Русь просто повинна належати литовцям". Під керівництвом Ольгерда в 40 - 50-х роках XIV ст. почалася литовська експансія в Україну. Його зусиллями до Литовської держави на початку другої половини XIV ст. була приєднана вся західна частина Сіверщини по річках Сожі, Снову та Десні. Щоб продовжити свої походи на південь від Чернігівщини, Ольгерду довелося побороти татар, які не хотіли уступати литовцям своїх володінь.

Під впливом Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ) опинилася Волинська, Подільська, Київська (разом з Переяславщиною) та Чернігово-Сіверська землі.

Наслідком просування ВКЛ на руські території стало "зрущення" литовської держави, що знайшло своє відображення у її повній назві: Велике князівство Литовське, Руське та Жомоїтське. Литва проводила досить лояльну політику щодо місцевого населення, зберігши, по-суті, автономність руських князів. ВКЛ стало федерацією земель-князівств, в тому числі і руських: Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині, Поділля. Тут сиділи князі з литовської династії Гедеміновичів. В руських землях збереглася стара система управління. Лишилися в силі руські закони і звичаї, за боярами-воїнам и закріплювалися родові землі.

Однак в силу політичних причин литовський князь Ягайло погодився на шлюб з польською королівною Ядвігою. 1385 р. між Польщею і Литвою була підписана Кревська унія. За її умовами ВКЛ мало інкорпоруватися (від лат. inkorporatio - приєднання, включення до складу) до Польської держави.

Князь Ягайло проводив відкриту пропольську політику щодо навічного приєднання всіх своїх земель литовських та руських до Корони Польської. Відбувався, також, активний наступ на інтереси литовсько-руських феодалів. Все це призвело до формування політичної опозиції, яку очолив литовський князь Вітовт. Намагаючись подолати місцевий сепаратизм та зміцнитися на троні, Вітовт розпочав політику централізації, ліквідовуючи удільний, автономний статус Волинського, Київського, Новгород-Сіверського та Подільського князівств.

Експансія Литви припинилась із смертю Вітовта в 1430 р. Після вітовта великим князем литовським став молодший Ольгердович - Свидригайло", який відразу розпочав боротьбу з Польщею за Західне Поділля. Однак справу не було доведено до кінця. З 1440 р. престол перейшов до Казимира, який згодом став також і королем польським. Для того, щоб запобігти місцевому сепаратизму, Казимир поновлює обласні привілеї, в результаті чого встановлюється федеративний принцип територіального устрою ВКЛ.

Казимир на початку 40-х рр. XIV ст. поновив статус удільного князівства на Київщині, відновив удільне князівство і на Волині. Однак по смерті князів, незважаючи на супротив місцевої шляхти, удільний статус Київщини (1471 р.) і Волині (1452 р.) був ліквідований. Руські землі на кінець XV ст. стають звичайними провінціями Литви, які адміністративно поділялися на землі-воєводства - повіти - волості.

Прагнення Литви і Польщі об'єднати зусилля перед небезпекою з боку могутнього Тевтонського ордену, який панував на Балтійському узбережжі, з боку Московського князівства, авторитет якого зростав після перемоги над татарами в Куликовській битві 1380 р., з боку Кримського ханства (яке виділилося у 1443 р. зі складу Золотої Орди, у 1475 р. визнало залежність від Османської імперії).

Пошуки великим князем литовським Ягайлом (1377-1392 рр.) союзника для зміцнення свого становища. Ягайло, молодший син Ольгерда, зайнявши великокнязівський престол усупереч принципам родового старшинства, опинився у скрутній ситуації. Проти нього виступили старші Ольгердовичі і кузен Вітовт.

Це була шлюбна унія - литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським королем; унаслідок цього сутички між Польщею і Великим князівством Литовським припинялися, а їхні збройні сили об'єднувалися. Унією передбачалося приєднання Великого князівства Литовського до Польщі. Проте, у результаті прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишилася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала кузену Ягайла - князю Вітовту (1392-1430 рр.).

За умовами унії Литва, яка була останньою язичницькою країною в Європі, прийняла католицизм.

Позитивні наслідки - об'єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден і зупинити просування німців у слов'янські землі (битва при Грюнвальді 1410 р.).

Негативні - посилювався вплив поляків в Україні, почалося насильне насадження католицизму. Польща прагнула повністю підкорити Велике князівство Литовське.

Втрати київської князівської вотчини спонукала нащадків Володимира Ольгердовича до боротьби. 1481 р. спалахує так звана "змова князів", яка була придушена. У 1508 р. розгорнулося повстання Михайла Глинського. Повстанці зазнали поразки, а сам М. Глинський утік до Москви. Однак, Київ продовжував бути сакрально-харизматичним містом "як найпершого з - поміж усіх інших".

 

Список використаних джерел

 

1. Алексєєв С. Історія України: Короткий курс лекцій: [для студ. вузів усіх спец. та усіх форм навчання] / Донбаська держ. машинобудівна академія. - Краматорськ: ДДМА, 2007. - 228c.

. Баран В. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп. ред.). - 4. вид. - Л.: Світ, 2003. - 520с.

. Україна і Литва в XIV-XVI століттях. Політико-правові та соціально-економічні аспекти / Відп. ред. Смолій В. А.; авт. кол.: Берковський В.Г., Блануца А.В., Ващук Д.П., Гурбик А.О., Черкас Б.В. - Луцьк: ПрАТ "Волинська обласна друкарня", 2011. - 256 с.

. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. - К.: Видавничий центр "Академія", 2009. - С.9 - 140.

. Боплан Г.Л. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. - К.: Наук. думка; Кембрідж (Мас.): Укр. наук. ін-т, 1990. - С.31 - 113.

. Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. - К., 1994.

. Борисенко В. Курс української історії. - К., 1997.

. Брайчевський М. Конспект історії України. - К., 1993.

. Британ В.Т., Висоцький О.Ю. Історія України з давнини до початку XXI століття. - Дніпропетровськ: НМетАУ, 2007. - 170 с.

. Білецька О.В. Поділля на зламі XIV-XV ст.: до витоків формування історичної області. - Одеса, 2004. - 416 с.

. Гудавичюс Э. История Литвы. Т.1. С древнейших времен до 1569 года. Пер. с литовского Г.И. Ефремова. М.: Фонд им. И.Д. Сытина. Baltrus, 2005. - 680 с.

. Кромм М.М. Меж Русью и Литвой: пограничные земли в системе русско-литовских отношений конца XIV - первой трети XVI. - Изд.2-е, испр. и доп. - М.: Квадрига, 2010. - 318 с.

. Горобець В.М., Чухліб Т.В. Незнайома Кліо. Таємниці, казуси, і курйози української історії. Козацька доба. - К. 2004.

. Історія України: нове бачення. О.І. Гуржий, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр Киів.: МАУП, 1994р.

. Нарис Історії України.Д. Дорошенко. Київ.: Алерта, 1992.

. Дворниченко А.Ю. Русские земли Великого княжества Литовского (до начала XVI века): Очерки истории общины, сословий, государственности. СПб., 1993.

. Історія України. Литовсько-польська доба.О. Дзюба, М. Довбищенко, О. Русіна. Київ 1997р.

. Заруба В.М. Історія держави і права України: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2006.

. Зайцев Ю. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп. ред.). - 3. вид., перероб. і доп. - Л.: Світ, 2002. - 520с.

. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів до 21 століття - Харків: Одіссей, 2008. - С.28-83.

. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

. Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Історія України. - К.: Знання, 2006. - С.10-126.

. Історія України. Курс лекцій: у 2-х кн.: Навч. посібник / Мельник Л. Г, Верстюк В.Ф., Демченко Н.В. та ін. - К.: Либідь, 2008. - Кн.1. - С.5 - 64.

. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3 - вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.

. Русина О.В. Україна під татарами і Литвою.К., 1998.

. Русина О.В. Велике князівство литовське (ВКЛ) // Енциклопедія історії України (ЕІУ). - Т.1. - К., 2003. - С.460-463.

. Давня історія України: Навч. посібник: У 2 кн. / Толочко П.П. - К.: Либідь, 2009. - Кн.1. - С.100-240.

. Уривалкін О.М. Історія України (середина ХІІІ - середина XVII ст.): Навчальний посібник. - К., 2005;

. Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского.К., 1987.

. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2006. - 345 с.

. Щербак, В.О. Дашкевич (Дашкович) Остафій [Текст] /В.О. Щербак // Енциклопедія історії України. - К., 2004. - Т.2. - С.295.

. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. - К.: Кондор, 2007. - 249 с.

. Яковенко, Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: (Волинь і Центр. Україна). - К.: Наук. думка, 1993. - 411, [3] с. (2-ге вид. - К.: Критика, 2005).

. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХIV до середини ХVII ст. (Волинь і Центральна Україна). - К., 1994. - C.25 - 109.

. История Литовской ССР. Т.1. Отв. ред. К.Я. Страздинь. Риг. Вильнюс., 1978. - 427 с.

39. Мицик Ю.А. СУПРАСЛЬСЬКИЙ ЛІТОПИС [Електронний ресурс] // - Режим доступу: http://www.history.org.ua/? termin=Supraslskyj_litopys <http://www.history.org.ua/?termin=Supraslskyj_litopys>

. Крип’якевич І. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму /до 1772 р. /. Огляд публікацій. К.: Видавництво АН УРСР, І962, - 81 с.

. Грамоти ХІV ст. // Упорядник М.М. Пещак. - К.: 1974. - 255 с.

. Луцьку - 900 р.1085-1985. Збірник документів та матеріалів. - К.: Наукова думка, 1985, - 302 с.

. Войтович Л. Удільні князівства на українських землях у другій половині ХП-ХV ст. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: збірник наукових праць. Львів, 1995. - Випуск 2. - С.33-43.

. Ільков В.І., Олашин М.В. Головні етапи розвитку Галицько-Волинського князівства в 1199-1349 рр. // Велика Волинь: минуле й сучасне. Тези міжнародної наукової краєзнавчої конференції. - Житомир, 1993, - 139 с.

Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край. Матеріали Х наукової конференції 20-23 січня 1992 р. /Відповідальний редактор Бондаренко. - Луцьк: Надстир’я, І998. - 297 с.

. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. - К.: Україна, 1996. - 463 с.

. Dlugosz J. Roczniki czuli kroniki slawnego Krolewstwa Polskiego. - Ks.9. - Warszawa, 1975. - 485 s.

. Kromer M. Kronika Polska. - Sanok, 1857. - 1500 s

. Антонович В. Коротенька історія Волині. - Луцьк: Волинське обласне редакційно-видавниче підприємство "Надстир’я”, 1992, - 48с.

. Історія України: нове бачення; у 2-х Т.о.І. Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр та ін.: під заг. редакцією В.А. Смолія т.І. - К.: Україна, І996, - 350 С.

. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Зб. докум. і матеріалів / За заг. ред. Н.П. Коцура, Н.В. Терес. - Київ - Чернівці: Книги-ХХІ, 2008. - 1100 с.

. Грушевський М.С. Історія України-Руси в 11-ти томах, 12 книгах.Т. ІV: ХІV-ХVІ віки - відносини політичні. - К.: Наукова думка, 1993, - 544 с.

. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К.: Наукова думка, 1992, - 644 с.

. Субтельний О. Україна. Історія. - К.: Либідь, І993. - 7І7 с.

. Полонська-Василенко Н. Історія України у 2-х т. Т.І. - К.: Либідь, І992, - 640 с.

. Історія Волині: з найдавніших часів до наших днів. - Львів: Вища школа, 1988. - 236 С.

. Троневич П. Волинь в сутінках української історії ХІV-ХVІ століть. - Луцьк: Місійна книжкова фабрика "Християнське життя”, 2003. - 112 с.

. Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ. Нарис історії від утворення старокиївської держави до кінця ХVІ ст. - К.: Перун, 1996. - 496 с.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Захоплення українських земель литвою та польщею. Геополітична ситуація у Східній Європі у 1 пол.14 ст.

1.1 Боротьба за Галицько-Волинську спадщину у 1340-1390 рр.

Розділ 2. Поширення Литви на українські землі

2.1 Польсько-Литовське суперництво за українські землі

2.2 Поширення впливу Литви на Наддніпрянську Україну

Розділ ІІІ. Кревська унія та її значення для українських земель

3.1 Передумови укладення унії та її зміст

3.2 Боротьба Вітовта за автономізацію Великого князівства Литовського та її наслідки

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Актуальність роботи полягає в тому, що тема боротьби Литовського князівства і Королівства Польського мало висвітлена у вітчизняній історії. Досліджуючи даний період, більшість науковців лише поверхнево розглядає процес втрати українськими землями незалежності, їх підкорення іноземними державами.

Сьогодні можливий доступ до вітчизняних і зарубіжних джерел цього періоду, що дає можливість глибше вивчити цю тему. Занепад Галицько-Волинського князівства призвів до епохальних змін. У XIV ст. історичні події розвивалися не на користь України. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися сусіди - Литва, Польща та Московія. Вони дуже стрімко розросталися, і їх, цілком природно, приваблював вакуум влади, що виник на півдні.

У 1340 р. помер останній князь Галицько-Волинської держави Юрій II. Після його смерті західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для ворога. Польський король Казимир III, скориставшись цим, захопив м. Львів, пограбував його, заволодів клейнодами, в тому числі короною Данила Галицького.

На початку XIV ст. Литва була сильною державою. її територія сягала далеко за межі етнічного регіону - басейнів Вісли, Німану й Двіни - за рахунок приєднання білоруських і частини руських земель.

Колишня київська Русь могла сплачувати щедру данину, мала розгалужені торговельні шляхи була спроможна надати Литві матеріальні ресурси і поповнення до війська. Не останню роль відігравав і династичний чинник - правляча литовська династія мала численних нащадків, що потребували власних уділів.

Інтенсивне зростання Литовської держави почалося за часів правління великого князя Гедиміна (1316-1341). За період його князювання до Литовської держави були приєднані білоруські землі. Після його смерті син Ольгерд (1345 - 1377), який посів батьківський престол, рішуче проголосив, що "вся Русь просто повинна належати литовцям". Під керівництвом Ольгерда в 40 - 50-х роках XIV ст. почалася литовська експансія в Україну. Його зусиллями до Литовської держави на початку другої половини XIV ст. була приєднана вся західна частина Сіверщини по річках Сожі, Снову та Десні. Щоб продовжити свої походи на південь від Чернігівщини, Ольгерду довелося побороти татар, які не хотіли уступати литовцям своїх володінь.

Під впливом Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ) опинилася Волинська, Подільська, Київська (разом з Переяславщиною) та Чернігово-Сіверська землі.

Наслідком просування ВКЛ на руські території стало "зрущення" литовської держави, що знайшло своє відображення у її повній назві: Велике князівство Литовське, Руське та Жомоїтське. Литва проводила досить лояльну політику щодо місцевого населення, зберігши, по-суті, автономність руських князів. ВКЛ стало федерацією земель-князівств, в тому числі і руських: Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині, Поділля. Тут сиділи князі з литовської династії Гедеміновичів. В руських землях збереглася стара система управління. Лишилися в силі руські закони і звичаї, за боярами-воїнам и закріплювалися родові землі.

У 1385 р, у замку Крево (нині на території Білорусі) було укладено угоду (Кревська унія) між Польщею і Великим князівством Литовським, яка передбачала об'єднання Литви і Польщі в одну державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла, На литовських землях запроваджувалося католицтво як державна релігія.

Водночас Кревська унія відіграла важливу роль у припиненні експансії Тевтонського ордену на схід. 15 липня 1410 p. під час "великої війни" поблизу с. Грюнвальд відбулася вирішальна битва між польсько-литовською армією під командуванням Ягайла та Вітовта і військами Тевтонського ордену.

кревська унія українська земля

Метою курсової роботи - є детальний розгляд питання українських земель у складі Литви та Польщі у період 1340-1380 14 століття.

Виходячи з мети було поставлено наступні завдання:

З’ясувати причини успішної експансії Литви і Польщі на українські землі;

Розглянути захоплення українських земель Польщею;

Проаналізувати поширення впливу Литви на українські землі;

Дослідити значення Кревської унії для українських земель

Охарактеризувати становище українських земель у складі Литви та Польщі у зазначений період

Об’єкт дослідження - українські землі у період 1340-1390 роках.

Предмет дослідження - боротьба Литви та Польщі за Українські землі у 40-на початку 80-х роках 14 століття

Практичне значення. Результати дослідження можуть використовуватися як матеріальна база для написання курсових робіт студентами історичних спеціальностей спеціальностей, в фаховій роботі педагога історичних дисциплін, а також в навчальному процесі студентами історичних спеціальностей.

Джерельна база. Оскільки більшість українських (як і білоруських) земель у XIV - першій половині XVI ст. входила до складу Литви, то й багато історичних джерел є спільними для України, Литви, Білорусі. Це насамперед Литовська метрика - книги державної канцелярії Великого князівства Литовського, де зосереджені різноманітні державні акти. Важливими джерелами є привілеї (жалувані грамоти) великого князя місцевим князям, шляхті і т.д., щоденники сеймів і сеймиків, книги земських і магістратських судів, устави на волоки, інвентарі, Литовські статути та ін. Серед літописів до XV - XVI ст. найбільше значення для історії України мають: так званий "Короткий Київський літопис" [39], (закінчений у XVI ст.), що є частиною Супрасльського рукопису (знайдений у Супрасльському монастирі біля Білостоку) - в ньому охоплюються події за 862-1515 pp. і Густинський літопис (знайдений у Густинському монастирі біля Прилук на Полтавщині), який розповідь починає з давніх часів, але має й самостійну частину про події в Україні за 1300-1597 рр.

Основні джерела, використані для написання дипломної роботи можна згрупувати за їх характером і змістом.

В окрему групу можна виділити опубліковані збірники документів та матеріалів. Особливо потрібно відмітити збірник документів І Крип’якевича [40] та збірник "Грамоти ХІV ст. ” [41], а також у збірнику "Луцьку - 900 р.1085-1985" [42] подані цікаві першоджерела для досліджуваної теми.

Як історичні джерела використані також матеріали наукових конференцій. Зокрема, це збірник матеріалів "Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність" [43]. Ряд матеріалів цього збірника, зокрема, стаття Л. Войтовича, характеризує удільні князівства другої половини ХП-ХV ст. У збірнику "Велика Волинь: минуле і сучасне" [44] є праця В.І. Ількова, де прослідковуються головні етапи розвитку Галицько-Волинського князівства. Матеріали Х наукової конференції подані у збірнику "Минуле і сучасне Волині” [45], де також висвітлено ряд аспектів досліджуваної теми.

У процесі дослідження даної теми використовувались окремі довідкові вида