Постравматичні стресові розлади

Посттравматичний стресовий розлад - це затяжна реакція на стресогенну ситуацію виняткового загрозливого або катастрофічного характеру, яка може зумовити дистрес у будь-якої людини.

Термін ввели у 1980 р. M. Hozowitz з співавторами, згодом його введено в діагностичну категорію МКХ-10. Синдром було визначено на основі аналізу переживань у вояків після війни у В’єтнамі, аналогічні спостереження описувались на основі обстеження вояків 1-ої світової війни, атомного бомбардування в Хіросімі (O.I.Liston 1967).

Симптоми посттравматичного стресового розладу:

 спалахи яскравих спогадів, ніби людина заново переживає ситуацію;

кошмарні сни, що виникають на фоні хронічного “заціпеніння” й емоційного притуплення;

 здригання від голосного звуку або коли хтось несподівано підходить із-за спини;

почуття пригнічення, коли щось своїм виглядом нагадує психотравму;

 відсутність реакції на оточення, нездатність виявити любов, чи мати будь-які сильні почуття (радості, насолоди - ангедонія);

 труднощі в зосередженні уваги, мислення;

занепокоєність, настороженість, тривога або страх: враження ніби людина знову перебуває в небезпеці;

труднощі контролю емоцій - при спогадах виникають тривога і смуток;

 страх і уникнення того, що нагадує про психотравму;

гострі спалахи страху, паніки або агресії, що провокуються стимулами, які навіюють несподівані спогади і супроводжуються посиленням вегетативної збудливості (тремтіння, гіпергідроз, тахікардія, тощо);

 суїцидальні тенденції та зловживання психоактивними речовинами.

Посттравматичний стресовий розлад виникає після латентного періоду на третьому етапі від кількох тижнів до шести місяців. Перебіг хвилеподібний до кількох років після психотравми. У більшості випадків хворі одужують або хвороба переходить в розлад особистості з ознаками дезадаптації, що призводить до порушення міжособистісного, соціального і професійного функціонування та зниження якості життя.[17]

Діагностичні критерії:

 ворожість або недовіра до оточуючого світу;

соціальна відгородженість, уникаюча поведінка, відчуження;

 відчуття спустошення і безнадії;

 хронічний стан тривоги, хвилювання від постійної загрози існування “на межі”.

Постравматичний синдром, це наслідок тривалої дії стресогенного фактора, чи низки таких факторів. Також посттравматичний синдром може розвинутися після інтенсивної. Але не тривалої дії психогенного фактора. З такими випадками працівники правоохоронних органів зустрічаються по роду своєї діяльності. Для того щоб запобігти ускладнень перебігу посттравматичного синдрому і покращити стан людини необхідна кваліфікована допомога спеціаліста.[15]

Професійна діяльність працівників правоохоронних органів пов’язана з впливом стресових ситуацій. Вони можуть мати як ситуативний так і тривалий характер. Саме тому значущою складовою особистості працівника є його стресостійкість.

Стресостійкість особистості на соціально-психологічному рівні розглядають як: збереження здатності до соціальної адаптації; збереження значущих міжособистісних зв’язків; забезпечення успішної самореалізації, досягнення життєвих цілей; збереження працездатності; збереження здоров’я.

Збереження або підвищення стресостійкості особистості пов’язано з пошуком ресурсів, що допомагають їй в подоланні негативних наслідків стресових ситуацій. Під ресурсами мають на увазі внутрішні і зовнішні зміни, що сприяють психологічній стійкості в стресогенних ситуаціях.

Стресогенні ситуації, їх вплив на психіку людини залежить від ряду факторів: інтенсивність впливу, тривалість, особливості психіки, наявність ресурсів, умови посттравматичного періоду. Одним з типів стресогенних ситуацій є екстремальні умови.

Екстремальна ситуація - стан життєдіяльності людини, суб'єктивно усвідомлюваний нею як такий, що загрожує її фізичному та психічному здоров'ю. Викликає психічне напруження. Чинниками, що зумовлюють екстремальну ситуацію є час, інформація, зміст діяльності та ін. Існують такі різновиди екстремальної ситуації: швидкоплинна - породжується гострим дефіцитом часу для прийняття і здійснення ефективних рішень та дій; тривала - визначається поступовим нарощуванням напруженості, сталою дією певних подразників; з елементами невизначеності - зумовлюється дефіцитом інформації, динамічних стереотипів прийняття рішень в умовах дії різнозначних спонук тощо; з елементами очікуваності розвитку подій - характеризується станом пост, готовності до вирішення складної ситуації, яка передбачається (передстартова лихоманка, очікування надмірних навантажень і впливів); «домінантного стану» - з'являється через неадекватність сприйняття дійсності та усвідомлення необхідності певних дій внаслідок поперед, впливу надпорогових подразників (ілюзії сприймання, неадекватність реакцій, прийняття помилкових рішень); критична - виникає від усвідомлення небезпечності для фіз. і псих, здоров'я або життя людини.

На екстремальну ситуацію спостерігають різні типи реагування - деструктивний і конструктивний.

Патогенність ситуацій-стресорів визначається: раптовістю виникнення, інтенсивністю, тривалістю, значущістю для конкретної особи. Мають значення також конституційно-типологічні властивості особистості (інфантильність, акцентуйованість, психопатичність), соматоневрологічне обтяження та неадекватність механізмів психологічного захисту в ситуації.

Екстремальні ситуації можуть негативно впливаюти на стан психічного здоров’я. Як наслідок виникають психогенні захворювання.

У виникненні психогенних захворювань провідну роль відіграють два основних компоненти: психотравмівний чинник (сила і тривалість) та особистість, яка зазнає його впливу (індивідуальний бар’єр адаптації). Саме ці чинники визначають здоров’я чи хворобливий стан. Серед основних психогенних чинників є: 1) психічна травма; 2) емоційна напруга; 3) емоційний стрес.

Деструктивний варіант реагування на стресову ситуацію полягає у розвитку стресових розладів.

Посттравматичний стресовий розлад - це затяжна реакція на стресогенну ситуацію виняткового загрозливого або катастрофічного характеру, яка може зумовити дистрес у будь-якої людини.

Для запобігання перебігу подій в деструктивному фазу необхідно вчасно виявити відхилення у психічному і психічному здоров’ї працівника за допомогою психолого-медичних обстежень.

психологічний екстремальний стрес вигорання