Класична модель загальної економічної рівноваги

Відповідно до принципу класичної дихотомії економіка поділена на два незалежних один від одного сектори: реальний і грошовий.

У реальній економіці відбувається рух реальних потоків товарів і послуг.

У грошовій економіці відбувається обіг грошей, що тільки обслуговує рух цих потоків, не впливаючи на них безпосередньо.

У класичній моделі розглядаються три ринки: праці, капіталу (цінних паперів) і благ. На цих ринках взаємодіють два макроекономічних суб'єкти: домашні господарства і підприємці.

Формування рівноваги в реальному секторі економіки.

1.У формуванні умов рівноваги головна роль належить ринку праці. Оскільки на ринку праці рівновага досягається під впливом гнучких цін і ставок заробітної плати, то:

(11.1),

де N* - рівноважне значення зайнятості;

 - рівноважне значення ставки реальної заробітної плати.

Пропозиція на ринку благ визначається виробничою функцією, що у короткостроковому періоді залежить тільки від праці.

Оскільки кількість грошей впливає на показники, обумовлені в реальному секторі економіки, то рівень цін не визначає величини заробітної плати, тобто:

(11.2)

Якщо рівновага досягнута на ринках праці й капіталу відповідно до закону Л.Вальраса, то вона буде досягнута і на ринку благ.

Закон Вальраса – у народному господарстві, що складається з n взаємозалежних ринків, на n-ому ринку завжди буде рівновага, якщо вона буде досягнута на всіх інших

(n - 1) ринках.

Формування рівноваги в грошовому секторі економіки.

У грошовому секторі економіки визначають:

- величину сукупного попиту на товари та послуги як функцію ціни;

- рівноважне значення рівня цін і величини номінальної заробітної плати.

Попит на товари й послуги як функція ціни виводиться з класичної концепції кількісної теорії грошей:

(11.3), отже

. (11.4)

Графічна інтерпретація загальної макроекономічної рівноваги в класичній моделі представлена на рис. 11.1.

На ринку праці встановлюється рівноважне значення ставки реальної заробітної плати (w*) і зайнятості (N*).

На ринку благ визначається рівноважне значення національного доходу (Y*) по виробничій функції Y(N).

                                               W₁ P                      AS   

                                                      W₀ 

 

                                                                      

                                                                                                     AD₁

                                                               P₁

                                                                                                     AD₀

   W                                                   P₀                                                Y                          

                                  W*                                            Y*    

 

 

                                                               N*

                    NS

                                                                                   Y(N)

                                                      ND

                                                               N

11.1. Загальна економічна рівновага в класичній концепції

 

Зміна кількості грошей, що знаходяться в обігу, не впливає на рівноважні значення реальних параметрів економіки, а змінюється тільки їх номінальне значення, змінюється поточний рівень цін (Р). Тому графіки АD і W зрушуються від початку координат при зростанні грошової маси. Причому номінальна заробітна плата визначається як добуток реальної заробітної плати на рівень цін.

Кейнсіанська теорія

Теорія одержала свою назву від всесвітньо відомого англійського економіста Джона Кейнса (1883 - 1946). У 1936 р. він написав книгу „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей“, яка змінила економічне мислення XX ст. Значну роль у формуванні поглядів Кейнса відіграла світова економічна криза 1929 – 1933 рр., що довела необхідність державного втручання в регулювання економіки. Вихідним пунктом аналізу Кейнс обрав проблему зайнятості. На відміну від класиків, прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що завдяки ринковим регуляторам економіка може бути врівноважена, тобто в ній може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Повна зайнятість за рахунок лише ринкових регуляторів – це не закономірність, а випадковість. Для підтвердження цього положення кейнсіанці наводять кілька аргументів, які заперечують здатність ринкового механізму самозабезпечувати повну зайнятість.

Перший аргумент – кейнсіанською теорією відкидається положення про те, що відсоткова ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Її прихильники вважають, що власники заощаджень та інвестори – це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення в інвестиції керуються неоднаковими мотивами. При цьому відсоткова ставка не відіграє ролі єдиного чинника. Крім неї, на рівень заощаджень впливають також інші фактори, які не відображають прагнення людей одержувати доходи від заощаджень. Досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем: 1) з метою накопичення грошей для здійснення великих закупок, вартість яких перевищує розмір поточних доходів; 2) для створення резерву грошових засобів з метою здійснення непередбачених витрат, пов'язаних з лікуванням, безробіттям тощо; 3) з метою нагромадження грошей, щоб задовольнити майбутні потреби, наприклад, для сплати витрат за навчання.

Відсоткова ставка не є єдиним чинником і при вирішенні питання про необхідність інвестування. На думку кейнсіанців, важливим фактором, який визначає величину інвестицій, є також норма чистого прибутку, очікуваного від інвестування. В процесі економічних коливань опти­мізм інвесторів стосовно отримування чистого прибутку може бути різним. Так, під час спаду виробництва перспективи отримання чистого прибутку можуть бути непереконливими і тому рівень інвестування буде падати, незважаючи на зниження відсоткової ставки. І навпаки, під час зростання виробництва, коли потреба в інвестиціях збільшується, зміна відсоткової ставки не справить на цей процес вирішального впливу.

Кейнсіанці вважають уявлення класиків про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій надмірно спрощеними, оскільки вони не враховують інші джерела. На їхню думку, крім поточних заощаджень на грошовому ринку існують два інші джерела інвестицій: 1) готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, а й у готівковій формі на руках; 2) кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити заощадження.

Другий аргумент – кейнсіанці ставлять під сумнів класичне погодження про високий рівень цін і заробітної плати, та особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Це пояснюється двома обставинами. По-перше, наявність монополій, які стримують зниження цін, і профспілок, які стримують зменшення  зниженню цін і заробітної плати в короткостроковому періоді і протидіє відновленню сукупної пропозиції на рівні потенційного ВВП. По-друге, якщо навіть припустити можливість зниження заробітної плати внаслідок падіння сукупного попиту і попиту на ринку праці, то це не викличе зростання сукупного доходу працюючих і тому не забезпечить відновлення їхнього попиту на рівні потенційного ВВП.

Спираючись на перелічені аргументи, кейнсіанці доходять висновку, що ринковий механізм не здатний самостійно відновлювати повну зайнятість і тому повинен доповнюватися державним регулюванням економіки. При визначенні об'єктів державного впливу на економіку кейнсіанці виходять із того, що головною причиною падіння виробництва є недостатність сукупного попиту. На їхню думку, відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції породжують два головних фактори.

Перший – психологія споживачів, тобто домогосподарств. Зі збільшенням їхнього доходу зменшується та його частка, яка йде на споживання, і збільшується та, яка спрямовується на заощадження. Така тенденція в розподілі зростаючого доходу дістала назву основний психологічний закон Кейнса, згідно з яким зі збільшенням доходу домогосподарств їхня гранична схильність до споживання зменшується, а гранична схильність до заощаджень збільшується. Внаслідок цього споживання відстає від виробництва, що викликає падіння виробництва.

Другий – зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної продуктивності капіталу. Ця тенденція обумовлюється зниженням можливостей реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок зменшення граничної схильності до споживання. Отже, зменшення граничної схильності до споживання знижує інвестиційний попит як компонент сукупного попиту.

Таким чином, згідно з кейнсіанською теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. Тому головним об'єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який в кейнсіанській теорії дістав назву „ефективний попит“. Це означає, що збільшуючи сукупний попит, держава може ефективно впливати на рівень виробництва. Спираючись на концепцію „ефективного попиту“, кейнсіанці пропонують два методи активізації і стимулювання сукупного попиту:

- зниження податків;

- за рахунок зниження відсоткових ставок за кредит, що підніме „граничну ефективність капіталу“ і збільшить інвестиції приватного сектора економіки.

Розглядаючи роль фіскальних і грошово-кредитних інструментів в стимулюванні сукупного попиту, кейнсіанці віддають перевагу першим. Це пояснюється тим, що під час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження відсоткової ставки. Отже, за цих умов грошово-кредитна політика є неефективною. Тому головну увагу слід приділяти не зниженню відсоткової ставки, а фіскальній політиці на основі збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів тощо.

Звичайно, використання державного бюджету для стимулювання сукупного попиту може породжувати бюджетний дефіцит. За цих умов кейнсіанці пропонують використовувати державні займи, податки і в певних межах грошову емісію.

Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Але ефект мультиплікатора за різних умов може бути різним. Найбільшу величину він має за умов наявності в економіці невикористаних потужностей і вільної робочої сили. При наявності резервних потужностей досягається „дешеве“ нарощування випуску продукції за рахунок незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатності сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікативний ефект.