Виразно прочитайте усмішку Остапа Вишні. У чому гумор твору? Доберіть, враховуючи специфіку жанру, відповідні інтонації. Намагайтесь донести до слухачів підтекст усмішки, втілюючи авторський задум.

ПЕРШИЙ ДИКТАНТ (Скорочено)

Вже третю зиму ходив я до школи... 1 от одного дня увіходить до класу Марія Андріївна та й звертається до нас, що ходили до школи третю зиму, були, значить, уже в третій групі:

— От що, діти! Почнемо ми з вами тепер щотижня диктовку писати. Я проказуватиму, диктуватиму, а ви пильненько вслухайтеся і пишіть у своїх зошитах те, що я вам диктуватиму! Вийміть зошити!

—І в книжечку не дивитися?—залунало з усіх парт.

—Не дивитися! На те й диктант! От і дізнаємося, як ви вивчилися писати! Ви ж із книжок списували? Пригадуйте, як у книзі слова надруковані, бо траплятиметься багацько таких слів, що ви їх із книг списували... Не спішіть, думайте... Ну, починаю... Майте на увазі, що навесні будуть для вас випускні іспити (як ми називали—«здаменти»), а на іспитах обов'язково буде диктовка, диктант.

Почала Марія Андріївна диктувати. Всього першого диктанту я вже не пригадую, але пам'ятаю одну його фразу дуже добре. Диктувалося російською мовою, бо шкіл на рідній українській мові за царя на Україні не було.

Ось проказала Марія Андріївна:

— «По полю ехала с господами коляска, запряженная четвериком великолепньгх лошадей. За коляской бежала и лаяла собачка испанской породьі».

Прочитала Марія Андріївна це саме і вдруге... Ми зашелестіли зошитами, зашаруділи перами.

На другий день Марія Андріївна принесла перевірені наші зошити з диктантом.

Почала вона говорити проте, що написали ми перший диктант не дуже, сказать, удало, помилок багатенько, а коли згадала про ту коляску з господами та з собачкою «испанской породьі...» не витримала, зайшлася веселим сміхом, сміх перейшов у кашель, з очей полилися сльози, і вона вже просто впала в крісло, витирала сльози, реготалася й кашляла... —Ну що ви понаписували?! О господи! І де ви таке чули.

Ми понаїжачувалися... —Вас шістнадцять учнів, і п'ятнадцять із вас понаписували: «...За коляской бежала й лаялася собачка из панской породьі...» Де ви чули, що є на світі собаки панської породи і щоб вони лаялися? Порода «испанская», єсть таке государство - Іспанія, а собаки не лаються, а «лают», по-нашому «гавкають». Зрозумів?—запитала вона мене.

—Та не дуже, Маріє Андріївно! Я собі думав: пани їдуть, той й собака в них панської породи, батько часто говорять, що їх пан та бариня лають, я й думав, що коли пани лаються, то й собаки їхні не кращі за них і теж лаються...

—А воно, бач, і не так!—засміялася Марія Андріївна.—Та в тебе ще й без того багато помилок. Поставила я тобі двійку! Підтягтись треба! Сідай! Я сів і ледве не заплакав: —Здохла б вона йому, та собачка, разом із панами!

Остап Вишня

Виразно прочитайте легенди. Перекажіть їх. У чому полягає різниця міх казкою і легендою? Чим відрізняється читання легенд від читання казок?

МОРСЬКЕ СЕРЦЕ

(Медуза)

Раз у морі купалося двоє братів. От старший скупався, на берег пливе, а менший все далі та далі. І хвиля морська закохалась у відважному браті: взяла, обняла його міцно і тягне до себе на дно, в чудове підводне царство. А хлопець пручається, хлопець кричить, гукає на рідного брата, щоб швидше йшов рятувати. А старший боїться плисти. «Глибина,—дума,—згину ще й я з ним укупі!» —Ой братику милий! Ой братику любий, рятуй!—3 сльозами ще раз виринув хлопець, од жаху волосся рвучи.

 

—Нехай тебе Бог порятує!—несміливо старший сказав, а сам не насмів і зирнути, як брат потопає,—гребеться до берега хутко, на камінь вилазить. Розсердилась хвиля, погналась за страхополохом, нагнала, знесла його в море, втопила.

І меншого брата сховала морськая цариця на дно, і сльози його повернулися в чистії перли, а кучері—в пишні коралі, а старшого брата риби й раки ущент рознесли, лиш серця ніхто не схотів і торкнути: таке було гидке оте полохливеє серце!

І досі в морі те серце: несміливо, крадучись, плава, слизьке та холодне, жалке, наче та кропива, ворушиться мляво та труситься, тіні од себе не має— прозоре. А море гидує тим серцем: на берег його викидає, а там воно гине без сліду.

Дніпрова Чайка

ХРЕЩЕННЯ ОЛЬГИ

В 955 році поїхала Ольга в Грецію і прибула до Царгороду. А був тоді царем Костянтин, син Лева. Побачивши, що вона гарна з обличчя і дуже розумна, цар подивляв її розум, розмовляв із нею і сказав їй:

—Ти гідна царювати в цьому городі з нами.—А вона зрозуміла та сказала до царя:

—Я поганка; так, якщо хочеш охристи ти мене, то охристи мене сам; а якщо ні, то я не охрищуся. І охристив її цар із патріярхом. А будучи охрищена, зраділа душею і тілом, а патріярх навчив її віри та сказав їй:

—Благословенна ти серед руських князів, що полюбила світло, а зоставила тьму; благословитимуть тебе руські сини до останнього покоління твоїх унуків.

І навчив її церковного правила, і про молитву, і про піст, і про милостиню, і про збереження чистоти тіла. А вона, схиливши голову, стояла і, як напоювана губка, слухала науки й, поклонившися патріярхові, сказала:

— За твоїми молитвами, владико, нехай заховаюсь від ворожих тенет.

І надали їй в хрещенні ім'я Олена, як називалась і давня цариця, мати великого Костянтина. І поблагословив її патріярх, і відпустив її. І по хрещенні закликав її цар і сказав їй:

— Хочу взяти тебе за жінку. І вона відповіла:

— Як ти хочеш мене взяти за жінку, а ти сам охристив мене й назвав мене донькою? А в християн нема такого закону, як сам знаєш. І сказав цар: —Перехитрила ти мене, Ольго.

І дав їй багато дарунків: золота, срібла, дорогоцінних тканин, різнородного посуду, і відпустив її, назвавши її своєю дочкою.

Народна творчість

 

 

Практичне заняття № 9