Тема: мова і мовлення, функції, форми існування.

Тема: Мова і мовлення, функції, форми існування.

П Л А Н

1.Поняття «мова» і «мовлення».

2. Поняття про літературну норму.

3. Структура літературного мовлення: усна та писемна форми.

4. Риторика – наука і мистецтво переконуючої комунікації.

5. Концепція освіти: проблема формування мовної особистості (3: 45-46, 110-112).

Література

1.Бабич Н. Основи культури мовлення.-Львів: Світ, 1990.

2.Пентилюк М. Культура мови і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуман. профілю.— К.: Вежа, 1994.

3.Сагач Г. Золотослів: Навч. Посібник для середніх і виших навчальних закладів.- К.: Райдуга, 1993.

4.Шевчук С. Українське ділове мовлення: Навч. посібник- К.: Літера, 2000.

Самостійна робота

1.Прочитайте виразно дібрані вами прислів'я про слово та вислови відомих людей про велич і красу української мови.

2.Дайте свій заголовок до тексту і перекажіть його за скла­деним письмово планом.

ВАВИЛОНСЬКА БАШТА (біблійна легенда)

Це було так давно, що вже ніхто й не пам'ятає, коли це було. Розповідають одначе, буцімто в ті часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли.

І закортіло людям лишити пам'ять про себе довічну.

—А нумо зберемося разом та й побудуємо башту високу!— мовив один. Зраділи всі та й загукали:

—Ми збудуємо башту, ми збудуємо башту аж до самого неба!

Обрали гору високу—та й почалася робота! Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпалює, хто на гору підвозить. А на горі вже люди ждуть, цеглини приймають та з них башту складають.

Всі працюють, усі співають, весело всім. Будувалася башта не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п'ять мільйонів! Та й собі довелося будинки побудувати, аби було де після трудів одпочивати, а побіля будинків насаджати дерев та кущів, аби птицям було де співати. Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася башта. Місто Вавилон. А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася башта-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча, І кожен уступ цієї башти фарбували в інший колір: у чорний, в жовтий, в чер­воний, в зелений, у білий, у жовтогарячий. Верх придумали зробити синім, щоб був наче небо, а покрівлю—золотою, щоб, як сонце, виблискувала!

І ось башта майже готова. Ковалі вже золото кують для покрівлі, маляри пензлі занурюють у відра із синьою фарбою. Та ранком. звідки не візьмись, поміж людей з'являється сам бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір—башту до самого неба звести. Не захотів він, щоб люди дісталися неба.

«Це тому примудрилися вони свою башту вибудувати,— подумав він, - що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!»

І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс

 усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити. Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони  ще не знали, яка біда їх спіткала. Покрівельники пішли до ковалів сказати, щоб ті швидше кували тонкі золоті листи для покрівлі. А ковалі не розуміють ані слова.

В усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти одне одного.

Маляр кричить:

—Фарба скінчилась! А в нього виходить: — Номорпент!

— Нічого не розумію!—кричить йому знизу інший.

А виходить:—Женком пренепа!

І по всьому Вавилону лунають слова, зрозумілі одним і незрозумілі іншим. —Віндадори!

—Маракірі!

—Бобеобі!

—Дзин!

Покидали всі роботу, блукають, наче у воду опушені, та шукають: хто б міг їх розуміти? І почали люди збиратися купка­ми — хто з ким однаково говорить, то і намагається триматися того. І замість одного народу вийшла сила-силенна різних народів. І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста. А башта почала потроху розвалюватися.

Але подейкують, що досі у кожному місті можна знайти
уламки цегли від Вавилонської башти. Тому що багато хто носив їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі мир панував і
люди розуміли одне одного. І до сьогодні всіма мовами світу
люди розповідають оцю казку про недобудовану Вавилонську
башту.

 

3. Назвіть Ваших улюблених українських письменників та
поетів. Обґрунтуйте (зв’язна відповідь).

 

4. Виправте ненормативні вислови:

пропозицію одобрили шарикова ручка, виключити телевізор, закрити двері, підніміть руку, учні краще взнали історію краю, зацвіли георгіни, відкрий очі— вже ранок, гарна земляника, пишіть з красної стрічки.

 

5.Запишіть українською мовою уривок:

«Очень важно вовремя понять, что в жизни не будет никаких репетиций. Некоторые по молодости полагают, что все это черновик,а вот потом начнется настоящая жизнь. Ерунда! Хуже всего,корда ты живешь, испытывая колоссальное отвращение к самому себе. У каждого человека есть амбиции и есть возможности, здесь очень важно соблюсти баланс. Я пытался все время соизмерять одно с другим. Мне не нужно сидеть на Крещатике, чтобы ощущать себя украинцем» (В.Коротич).

 

 

Практичне заняття № 2

П Л А Н

1. Роль мовлення вчителя у гуманітарному розвитку школярів.

2. Класифікація мовних помилок.

3. Мовленнєві труднощі у процесі комунікації.

4.Мовний стиль та етикет учителя.

Література

1.Бабич Н. Основи культури мовлення.- Львів: Світ, 1990.

2.Бортняк А. Ну що б, здавалося, слова.... — Вінниця: Ре­дакція газети «Південний Буг», 1992.

3.Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За заг. редакцією О.Сербенської: Посібник. — Львів: Світ, 1994.

4.Станіславський К. Робота актора над собою.-К.: Мистецтво, 1953.

 

Самостійна робота

1. Прочитайте виразно текст. Як автор пояснює значення слів «учитель», «викладач», «педагог», «дата», «число», «жур­нал», «диктант»? Розкажіть про історію слів «олівець», «цир­куль». Чому цей текст є повчальним не тільки для учнів, а й для учителів?

 

УРОК РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ

Та ось у клас входить учитель. Він досвідчений педагог, вик­ладає багато років свій улюблений предмет — географію. А поки вчитель іде до столу, кладе журнал і сідає, ми з вами спробуємо розв'язати одну «задачку».

Того, хто вас учить, можна назвати кількома словами (ми щойно так зробили). Це вчитель, викладач, педагог. Як думаєте, чи ці слова зовсім однакові за значенням? Виявляється, що не зовсім.

Учитель—від «учити»: він навчає, викладає якийсь предмет у школі.

Викладач—від «викладати», він викладає свої знання перед іншими. Ці «інші» — студенти, бо викладачами звичайно звуть учителів вищих шкіл — інститутів, університетів.

Ну, а педагог? По-грецьки — це «дітовод», «вихователь». Значить, це людина, яка і навчає, і виховує. От ми вашого вчи­теля географії й назвали педагогом — за його вміння і досвід.

Та ось учитель каже: «Пишіть: «Класна робота». Поставте число». А коли кажуть: «Поставте дату»? А як треба сказати: «Яка сьогодні дата?» чи «Яке сьогодні число?»?

Число — це день місяця серед інших його днів: двадцяте грудня, дев'яте березня. Можна сказати: «Яке сьогодні число?» Тоді відповідь буде: «Сьогодні перше квітня».

Дата — це точний календарний час певної події. До неї вхо­дять: число, місяць і рік. Тому кажуть: «Дата народження Тара­са Григоровича Шевченка — 9 березня 1814 року»; «Поставте дату під цією заявою».

А звідки взялася дата? Слово датум взяли з латинської мови італійські рахівники. Означало воно «дане». Цим словом вони позначати строк сплати боргу. Пізніше ним називали будь-який строк. Ми називаємо цим словом час, коли відбувалася певна подія. На столі у вчителя журнал. Не шукайте родичів цього сло­ва серед наших слів, бо воно запозичене. Утворене воно від французького слова жур — «день». Виходить, що журнал—це щоденник, в якому  щодня записуються ваші добрі й не дуже добрі діла. За хорошу оцінку вдома похвалять, за погану — пере­паде «на горіхи», як-то кажуть, та все ж не так, як, скажімо, у Голландії. Там нещодавно ввели спеціальний податок, який му­сять сплачувати батьки, якщо учень погано вчиться. А самого учня не пускають у школу, якщо він не принесе квитанції про сплату податку. А поки ми з вами подумки розмовляємо, учи­тель водить своїм олівцем по списку учнів, шукаючи того, хто сьогодні має вийти до дошки. Своїм олівцем він користується часом і як указкою. Це його улюблена річ — тонкий, довгий, блискучий чорний олівець.

…Олівець. А він теж чужинець? Слово олівець бере свій початок з давніх часів. Пов'язане воно зі словом «олово», яке є майже в усіх слов'ян, а «починалося» воно, мабуть, від латинсь­кого альбум — «білий». Правда, пізнати в слові олівець латинське альбум дуже важко, але вчені довели, що це саме так.

Ось як розповідають історію олівця. У давнину писали на пергаменті —добре обробленій телячій шкурі — тонкій, білій, приємній на дотик. Це був дуже дорогий «папір», тому писати на ньому було справою дуже відповідальною. Щоб рядки виходили рівними і красивими, олов'яними кружечками проводили на пергаменті лінії, а вже потім по них рівненько й акуратно писали. Згодом з'явилися олов'яні палички у дерев'яній оправі—щоб не бруднити руки. В Італії серединки олівців робили зі сплаву двох частин олова та однієї частини цинку.

Та ось у XVI столітті на землях Англії було знайдено чорне каміння — графіт. Виявилося, що ним добре писати на папері. Королівським указом було суворо заборонено вивозити графіт за межі Англії. Спеціально відібрані майстри виготовляли тоненькі стрижні з графіту і вставляли їх в оправу з червоного дерева. Ці олівці були дорогі. Ними англійські купці торгували по всій Європі.

Минуло сто років. Одного разу чеський фабрикант, власник фабрики, яка виготовляла тиглі (форми для розливання металу), випустив з рук один тигель. Падаючи, тигель залишив чітку лінію на папері. Значить, тим, з чого роблять тиглі, можна було писати. А робили їх з суміші глини і місцевого графіту. Фабрикант почав робити стрижні для олівців, які швидко розійшлися по всій Європі. Так секрет англійських олівців було розкрито. Сьогодні в Європі виробляють 350 різних видів олівців, а кольорів і відтінків у них понад сімдесят.

А що там блищить на парті? Ага, циркуль. А він чий родич і скільки йому років? Старенький він, наш циркуль, хоч на вигляд новенький, недавно куплений. Йому добрих дві тисячі років. А родич у нього — ви б таке подумали? — цирк! Латинське слово ціркус — «коло» має правнука цирк (адже циркова арена кругла), а ціркулюс — «кільце» має правнука циркуль, яким можна накреслити і коло, і кільце. Бачите, як далеко можуть розійтися дві фор­ми того самого слова — звичайна і зменшена. Давайте познайоми­мося ще з одним «римлянином». Це диктант. У латинській мові діктаре означало «говорити для записування». От і стало слово діктаре означати «розпоряджатися, наказувати». Серед нащадків цього слова можна зустріти і нашого доброго знайомого — шкі­льний диктант, і страшного диктатора — людину, яка має необме­жену владу.

А тепер оглянься ще раз навкруги. Усе, що тебе оточує,— парти, дошка, карти, таблиці — давні добрі друзі, не лише твої. Довжелезний ряд поколінь учнів у різних країнах користувався такими ж або схожими речами під час навчання. Вони так, як і ви всі, сиділи за партами, виходили до дошки, писали диктан­ти. Тому все, що оточує тебе в школі, заслуговує особливого ставлення — шанобливого і дружнього водночас.

Алла Коваль

 

2. Продовжіть письмово вислів К.Станіславського із книги «Робота актора над собою». Аргументуйте своє розуміння призначення справжнього вчителя у суспільстві.

«Справжній священнослужитель у всяку хвилину свого пе­ребування в храмі почуває в ньому наявність вівтаря. Справжній актор повинен завжди почувати в театрі близькість сцени».

Справжній учитель, на мою думку,...

 

Практичне заняття № 3

П Л А Н

1. Сутність понять «правильність мовлення», «чистота мовлення».

2. Структурно-мовні типи норм.

3. Правила вимови звуків, звукосполучень, наголошення і орфоепічні помилки.

4.Лексичні і граматичні норми літературної мови.

5.Стилістичні норми і мова засобів масової інформації.

Література

1.Бабич Н. Основи культури мовлення.-Львів: Світ, 1990.

2.Ганич Д., Олейник И. Русско-украинский и украинско-русский словарь,—К.,1990.

3.Глушик С.   та ін. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед, спец. навч. закладів.-К.: А.С.К., 2000.

4.Головашук С. Складні випадки наголошення: Словник-довідник.-К.: Либідь, 1995.

5.Орфографічний словник української мови.-К., 1994.

6.Пономарів О. Стилістика сучасної української мови: Підручник.-К.: Либідь, 1993.

7.Сагач Г. Золотослів: Навч. посібник для середніх і вищих навчальних закладів.-К.: Райдуга, 1993.

8.Український орфографічний словник / За ред. проф. А.Свашенко.-Харків, 1997.

9. Ющук І. Практикум з правопису української мови.—К.: Освіта, 1994.

Самостійна робота

1. Прочитайте виразно вірш. Визначте основну думку тек­сту, перекажіть своїми словами. Спишіть, розкриваючи дужки. Поясніть написання не  з різними частинами мови.

 

Недо—вічний (не)дороба,

(не)доводько до кінця.

Все йому (не) (до)вподоби,

все йому (не) (до)лиця.

«(Не)займай»—(не)дочуває,

«поможи»—(не)добачає.

(Не)доївши хліба-страв,

(не)довзувшись,—геть подався...

Ох, і в кого він удався—

я і сам ще (не)добрав.

З ним і в школі теж морока:

(Не)додума, (не)довтне,

(не)довисидить уроку...

(Не)додому йде по зміні,

(не)до книжки—на пусте...

(Не)доходить до хлопчини,

що (не)доуком росте.

Д. Куровський

 

2. У поданих реченнях знайдіть мовленнєві помилки, пов'язані з неправильним вживанням слів. Доберіть необхідні слова, обґрунтувавши свою відповідь (користуйтесь книгою: Чак Є.Д.Чи правильно ми говоримо? К.: Освіта, 1997). Які лексичні явища (паронімія, синонімія, омоніми тощо) пояснюють причини зазначених помилок?

Творче завдання: поясніть будь-який вислів (5-6 речень), обравши нестандартну ситуацію.

• Справжній рицар ніколи не робить добро заради вигоди.

• Серед подвижників видатних полководців багато імен за ­ лишилося невідомими.

• Моє уявлення змальовує вулиці стародавнього міста.

• Загамувавши подих, ми слухали незвичайний голос співця.

• У старих знайомих нарешті з ' явився привид для зустрічі.

• Він пересувався скоро, опираючисьна міцну парасольку.

3. Прочитайте виразно вірш «РІДН А МОВА». Які фонетичні
особливості української мови описує автор? Яку роль у цьому
відіграють виражальні засоби художнього мовлення? Визначте всі художні засоби.

РІДНА МОВА

0 мово рідна! В рідній хаті,

як джерело із глибини,

в голодні дні, у дні багаті,

і на вогнях, і при багатті –

ти від колиски до труни!..

Хоч не чужою чужиною

чужі були і є мені,

немов луною голосною

твої лунають голосні!..

Озвуться чистими тонами

їм приголосних сто рядів—

басами і напівбасами

м’які, сонорні і тверді!..

Не посоромить ні на йоту

йотованих співзвуччя плин

пісень великого народу

з країни сонця і калин!..

Лише у пору листопаду

Шумлять шумні та й у журбі...

Моя заступнице й порадо,

безсмертя суджене тобі,

бо ти—як мати в рідній хаті,

як джерело із глибини,

в голодні дні, у дні багаті

і на вогні і при багатті,

ти— від колиски до труни!..

В. Підпалий

 

4.Спишіть текст, вставте пропущені розділові знаки. Доведіть учневі Кіндратику, що без знання граматичних норм неможливо висловити будь-яку думку.

ГРАМАТИКА

На братика Кіндратика розгнівалась граматика.

Погані в нього справи (не)знав Кіндратик правил.

Та ще й сказав усім товаришам своїм

Люблю я математику і (не) люблю граматику!

І ось Кіндрат ледачий рішати став задачу.

Він розв'язати вміє і першу й другу дію.

Та як же інтересно це написать словесно?..

(Не)вміє він писати ні речень будувати

і зовсім (не)відомо куди поставить коми?..

(Не)знаючи граматики (не)втнеш і математики!

Г. Бойко

 

Практичне заняття № 4

П Л А Н

1. Багатство мовлення – важлива комунікативна ознака.

2. Склад лексики української мови з погляду походження.

3. Роль діалектної лексики у розширенні словникового складу української мови.

4.Місце діалектних словників у лексикографії.

5. «Жаргон – суперечливе мовне явище». Доведіть або спростуйте.

Література

1.     Бабич Н. Основи культури мовлення.—Львів: Світ, 1990.

2.Бортняк А. Ну що б, здавалося, слова…—Вінниця: Редак­ція газети «Південний Буг», 1992.

3.Ганич Д., Олейник И. Русско-украинский и украинско-русский словарь.—К., 1990.

4.Головин Б. Основи культури речи: Учеб. для вузов по спец. «Рус. яз. и лит.».-М.: Высш. шк., 1988.

5.Демиденко Л. Речевые ошибки: Учеб. пособие для филологических факультетов пединститутов.-Мн.: Выш. школа, 1986.

6.Пентилюк М. Культура мови і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуман. профілю.-К.: Вежа, 1994.

7.Словник української мови. В 11-ти томах / За ред. Ільїна В., Зайцевої Т., Паламарчука Л. та ін.-К.: Наук, думка, 1970-1980.

8.Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.Г­рищенко, Л.Мацько, М.Плющ та ін.; За ред. А.Грищенка.-К.: Вища шк., 1993.

Самостійна робота

   1.Перекладітьтекст із підручника Б.Головіна про багатство та різноманітність поетичного стилю О.Пушкіна. Ознайомтесь
з перекладом однієї з пушкінських поезій, виконаним видатним майстром українського перекладу Борисом Теном. Як за
допомогою барв українського слова перекладач передав настрій
геніального поета? Які виражальні засоби художнього мовлення (тропи) при цьому використав перекладач?

Художественная речь Пушкина богата и разнообразна. «Словарь языка А.Пушкина» включает 21290 разных слов—с де­сятками тысяч неодинаковых значений. Активний запас слов современного образованного человека примерно вдвое меньше пушкинского. Разве только одно это сопоставление не показательно? Но оно только начинает, а не завершает об ъ ективную оценку богатства и разнообразия речи Пушкина.

Вспомним: «Разум неистощим в соображении понятий, как язык неистощим в соединении слов». Соединения слов и связанные с ними значення и их варианты, найденные, созданные Пушкиным, оказались настолько живыми, точными, яркими, многоликими, так обогатили художественную речь первой по­ловины XIX в., что даже современники поэта признали за ним совершенно особое место в поэтическом речетворчестве, а потомки поэта назвали его основоположником современного русского литературного языка.

 

На холмах Грузни лежит ночная мгла

Шумит Арагва предо мною.

Мне грустно и легко; печаль моя светла;

Печаль моя полна тобою,

Тобой, одной тобой... Унынья моего

Ничто не мучит, не тревожит,

И сердце вновь горит и любит—оттого,

Что не любить оно не может.

А.Пушкин

На гори Грузії лягає ночі мла,

Шумить Арагва бистрохвила.

І сумно й легко так,—мій смуток облягла

Мій світлий смуток полонила

Лиш ти, лиш ти одна... І ту журбу мені

Ніщо не владне зворушити.

І любить серце знов, палаючи в огні,—

Воно не може не любити.

Борис Тен

2. Прочитайте текст. Уважно проаналізуйте, взявши за основу фактори, за якими визначають багатство мовлення носія, особливості стилю одного з Ваших улюблених письменників. Чи погоджуєтеся Ви з показником читабельності, яким корис­туються в США?

 

Вчені встановили фактори, що характеризують стиль ок­ремих авторів чи промовців. Передусім це обсяг словникового запасу. Адже відомо, що мова людини, яка має більший слов­никовий запас, розмаїтіша й багатша, ніж мова того, хто оперує меншою кількістю слів.

Для підрахунку словесної розмаїтості були складені спе­ціальні формули. За допомогою однієї з них виявляється найчас­тіше вживане слово і вимірюється віддаленість між першим і другим випадками його використання. Дану відстань виражають кількістю слів, що знаходяться між першим і другим випадками. За другою формулою кількість ужитих слів ділиться на кількість слів мови. Наприклад, у газетній мові було нараховано всього 44000 слів, а в одному з газетних текстів—6000. Отже, індекс становить 0,136(6000:44000).

Ще одним фактором, який характеризує мову окремої лю­дини, є довжина речень, що виражається загальною кількістю складів у них. Зрозуміло, що цей фактор має значення насам­перед у письмовій мові. Вчені США провели такий дослід. Вони підрахували, що в одному американському журналі, наприклад, кількість складів у реченні становить пересічно 13. У діалогах театральних вистав на один прикметник припадає дев'ять інших частин мови. Натомість у науковому тексті цей показник ста­новить лише 1:3. У романах на один прикметник припадають три дієслова.

На основі цих показників деякі психологи роблять виснов­ки про емоційну врівноваженість дітей. Емоційно неврівноважені діти вживають, як правило, більше дієслів (за допомогою яких завжди виражається дія або діяльність), ніж прикметників (які частіше вживаються при описуванні).

В англійській мові, аналізуючи стиль, до уваги беруть не тільки кількість слів у реченні, а й кількість довгих слів, що ма­ють більше трьох складів. Показник читабельності, яким кори­стуються, наприклад, у США, оснований на двох факторах: чим довші речення і чим більше довгих слів вони мають у своєму складі, тим важче читати текст. Інший ПОКА3НИК читабельності (показник Флеша) включає ще й третій фактор—кількість осо­бових займенників.

Люди найбільше люблять читати або слухати про інших людей. Тому газетна стаття, в якій подаються спогади очевидця або «інтерв'ю з визначною особою», викличе, звичайно, більшу зацікавленість, ніж та сама і нформація, викладена безособово. В показнику Флеша до уваги береться кількість особових за­йменників на сто слів тексту і середня кількість особових ре­ чень на сто речень тексту. Під особовими реченнями розумі­ють речення, що вводяться за допомогою лапок, запитання чи­тачів, відгуки тощо.

Важливо запам'ятати, що мова стає цікавішою, якщо наво­дити приклади зі свого власного життя або з життя інших людей. Менш цікавими є зображення та описи неживих предметів, де немає ніякої дії. Так само мало зацікавлять слухача теоре­тичні міркування та зауваження, виражені абстрактними понят­тями, без зв'язку з практикою життя.

І. Томан

3. Прочитайте текст, визначте його основну думку. Ви­пишіть ті народні вислови, які Вам найбільше припали до впо­доби. Допишіть почуті Вами від рідних, знайомих, земляків на­родні фразеологізми.

 

З ФОЛЬКЛОРНИХ ДЖЕРЕЛ

Відомий білоруський письменник Василь Биков писав: «Чи тільки для спілкування служить людству мова? Чи тільки для комунікації? А для того, щоб думати й відчувати? Найповніше і найщиріше?.. Коли давним-давно увечері поверталася з поля жниця, вона співала зовсім не для спілкування з іншими—для себе і для своєї душі. Яка ж має бути мова, щоб висловлювати душу!»

До цих авторитетних слів додамо, що, спілкуючись, людина відчуває потребу розкриватися, висловлювати найпотаємніше. Голими, сухими словами досягти задушевності неможливо.

Говорити гарно, задушевно повинен уміти кожен. Для цьо­го до ваших послуг, добрі люди, величезна кількість образних засобів, оволодіння якими зробить вашу мову багатшою, яскра­вішою, виразнішою.

Українська мова особливо щедро наділена прислів'ями, приказками, крилатими висловами, пісенними примовками. Вони — то філософсько-роздумливі, то бадьоро-жартівливі, то святково-урочисті, то ліричні, поетично-таємничі... У них — спо­стережливість, досвід, життєві поняття та уявлення багатьох по­колінь. «Котові жарти — мишці сльози»; «Забув, що оженився, та й пішов у солому спати»; «Поки сонце зійде, роса очі виїсть»; «Своя рука—владика»; «Як не вмер Данило, то болячка задавила»; «Ус­кочив, як курка в борщ»; «Були на масниці вареники, та в пісні на вербу повтікали»; «За добрим мужем жінка, як ружа»... Кожний з таких виразів — ніби мініатюрна поема з мудрим житейським сю­жетом. А їх же сотні тисяч! На всякі теми, з різного приводу. Якщо вдало добирати їх до своєї мови (розповіді, суперечки, лекції, бесіди, статті), то можна значно її урізноманітнити, пожвавити, зро­бити соковитішою і барвистішою.

А звідки їх добирати? Насамперед з живої народної мови. А також зі словників, з художньої літератури, з висловлювань видатних людей.

Справжній письменник ніколи не залишить поза увагою вдалий вираз, почутий ним. Олесь Гончар про це пише: «Не пригадую жодної поїздки по Україні, яка не принесла б радості якоїсь мовної знахідки. Ось перша-ліпша сторінка дорожнього блокнота:

— Гляньте, як гостро мчить степом кінь!..

— Земля така—цвяхи посій, і ті зійдуть...

— Вітерець воду на озері вівсюжить.

Ось про того, хто відає розподілом житла: «Замість квартир роздає усмішки».

...Квітникарка стоїть серед своїх троянд, милується виплеканим:

— Таке ж воно гарне, чисте... Ну як святе!..» Як бачите, до­рогі читачі, влучні вирази не обов'язково вишукуються десь, добираються звідкись, а й безпосередньо творяться самими мовлянами. Кожна людина (не лише письменник, журналіст, лектор, учитель-мовник,— хоч вони — в першу чергу) може бра­ти постійну енергійну участь у великому та безперервному про­цесі явлення слова, народження живої мови, вкладаючи силу свого духу, свою уяву, страждання і сподівання, любов і нена­висть. Свіжою думкою, несподіваним образом, придуманими вами чи запозиченими в інших, але вміло, доречно поставле­ними в контекст своєї розповіді, ви можете засвідчити високий рівень вашої мовної культури.

Анатолій Бортняк

 

4. Напишіть твір-опис природи, намагаючись зробити його лексично і семантично багатим. Виразно прочитайте свій текст, пам'ятаючи про інтонаційну оформленість речень. Користуй­тесь для довідок словниками [3,7].

Практичне заняття № 5-6

П Л А Н

1. Різноманітність визначень поняття «точність мовлення» у посібниках та підручниках.

2. Умови точності і стислості мовлення.

3. Логічність мовлення.

4.Стислість і доступність мовлення.

5. Впливовість мовлення.

Література

1.Бабич Н. Основи культури мовлення.-Львів: Світ, 1990.

2.Ганич Д., Олейник И. Русско-украинский и украинско-русский словарь.-К.,1990.

3.Головин Б. Основи культуры речи: Учеб. для вузов по спец. «Рус. яз. и лит.».-М.: Высш. шк., 1988.

4.Одинцов В. Лингвистические парадоксы: Кн.для учащихся ст. классов. —3-е изд., исп.-М.: Просвещение, 1988.

5.Пентилюк М. Культура мови і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуман. профілю.—К.: Вежа, 1994.

6.Сагач Г. Золотослів: Навч. посібник для середніх і вищих навчальних закладів.—К.: Райдуга, 1993.

7.Словник української мови. В 11-ти томах/За ред. Ільїна В., Зайцевої Т., Паламарчука Л. та ін.-К.: Наук, думка, 1970-1980.

 

Самостійна робота

1.Ознайомтеся зі статтею Віталія Дончика «Мова невинна». Чому автор

дав матеріалам такий заголовок? У чому актуальність статті? Висловте свою думку про мову телеба­чення і радіо і вимоги до її точності. Як пов'язана точність мовлення носіїв з правильністю, чистотою і лексичним багат­ством? Чи зустрічаються у Вашому мовленні описані автором «перли»?

З усіх ЗМІ телебачення вирізняється найбільшою мовною неохайністю: тут і неправильне вживання слів, і русизми (най­більше!), і слова-покручі, і жахлива вимова, і граматичні по­милки, і абсурдні наголоси. Справді, на українському радіо, в українській пресі такого, на щастя, менше: прийняти участь, на слідуючий рік, згідно указу Президента, на протязі багатьох років, рік назад, підняти налоги, нарядні діти, чередуючись, не стали виключенням, заборгованість по пенсіям, до Дніпропет­ровську, осень, мост, поважних особ, ризниця, теннисисти, удар Кличко, відношенням до них, як і годиться, люб'язно, взяли, по­зіханням на життя людини—наводжу тільки дещицю з того, що просилося на олівець і що я записав з уст самих телевізійників. Взагалі тут і далі я наводжу, за зовсім поодинокими винятками, «перли», підслухані саме у ведучих, кореспондентів, оглядачів, дикторів, коментаторів політичних подій, погоди і спортивних змагань, тобто тележурналістів, для яких припус­катися помилок не просто не личить, для них — це свідчення професійної непридатності. Особливо слід сказати про спортивних коментаторів (як правило, футбольних), україномовних в ефірі й російськомовних поза ним (що відчувається з перших фраз), в їхніх коментарях почуємо: площадь воріт, ударив по воротам, від цього неуйде, залик, шестя і т. ін., а ще ота зворуш­лива прихильність до звуку ґ (вимагає, багато, змагання і навіть гарно). Втім, про це, про «зачинений футбол» уже писалося, зок­рема і в журналі «Урок української» (див.: УУ.—1999.-№ I - С. 22 та УУ.-2000.-№ З.-С. 32).

Далі йтиметься про помилки, що виникають здебільшого під впливом російської мови і тепер особливо поширені—їх можна зустріти і в пресі, і в деяких солідних виданнях (зрідка). Не скажу, що я відкриваю Америку: на частину таких помилок-русизмів уже звертали увагу вимогливі мовознавці, тим прикріше, що на мовленнєвій практиці наших телестудій це і ніяк не позначилося.

Певне, не перебільшу, якщо скажу, що на першому місці за поширеністю слово знаходитися: «Ми знаходимося в студії», «Де­легація знаходиться в столиці Чилі», «Питання знаходилося в центрі уваги», «Ти знаходишся так далеко», «Проблема довго буде знахо­диться в стадії розв'язання», «Радіаційні відходи знаходяться у сховищі» і т. ін., або перебувати, бути  тощо («Делегація перебуває в столиці Чилі», «Питання перебувало(було)...», «Проблема довго залишатиметься (буде)...»), або міститися, зберігатися (радіаційні відходи, рукописи, архіви містяться, зберігаються), або: розта­шований («Будинок розташований на вулиці Мазепи», «Музей розташований на Печорську», «Чернігів розташований на півночі України» та ін.)—вживання в цих випадках дієслова знаходитися неправомірне. На місці воно буде в таких, наприклад, реченнях: «Знайшлися кошти для видання журналу» або «Знаходяться ще люди, які вірять у повернення минулих порядків», тобто там, де є семантична близькість до основного значення лексеми знаходи­ти (щось, когось).

Дуже багато прикладів невідповідного слововживання по­в'язано зі словом відноситися  та похідними від нього. Зрозуміло, що ми не відносимося (сумлінно чи несумлінно) до роботи, до обо­в'язків, а ставимося. Щоправда, диктори й ведучі майже не при­пускаються в цьому разі помилок, більше грішать тут запрошені до студії співрозмовники. А ось в іншому значенні, замість нале­жати, слово відноситись («До цієї категорії відносяться...») вжи­вається часто, що є, звичайно, помилкою. Бо правильно: «Ячмінь належить до родини злакових», «Вона належала до партії УНР», «Ця подія належить до початку 20-х років». Значно вужча сфера вживання лексеми відношення, ніж це спостерігаємо на практиці. Скрізь чуємо: в усіх відношеннях, у цьому відношенні, він має відно­шення... По-українськи ж, тобто правильно, буде: з усіх боків, з усіх поглядів, з цього боку, в цьому плані, він має стосунок та інше, залежно від контексту.

До поширених помилок належать (а не відносяться): вірний—треба: правильний, слушний (правильний висновок, слуш­на думка); вірніше—треба: точніше, правильніше, радше (це сло­во забувається); терпіти поразку-зазнавати поразки; носить характер—має характер («Дії посла носять характер втручан­ня», треба: «... мають характер втручання»); нанести удар—зав­дати удару, вчинити злочин—скоїти злочин; кидається в очі— впадає в очі; відмінити—скасувати; як прийнято—як заведено; область—галузь (або ще царина); прослідковувати — простежу­вати (це відмінні значення); направлений—спрямований (у дея­ких випадках—відряджений); об'явити—оголосити; багаточисельний—численний; свідоцтво—свідчення (зовсім різні значен­ня, перше—документ, напр., свідоцтво про освіту, друге—«свідчення на суді», «свідчення наших великих успіхів» тощо). Нерідко кажуть: образити («образили дитину») замість скривдити (порівн.: рос. оскорбить і обидеть). Плутають уяву (рос. воображение) і уявлення (рос. представлений). Постійно звучить: «Уряд прийняв рішення», а поряд такий простий і точний варіант: «Уряд ухвалив рішення (чи постанову)», або вже кра­ще «прийняв ухвалу». Кажуть: почувати себе, значно краще по­чуватися... Або вести себе, треба-поводитися...

У відомій пісні Таїсії Повалій стократно лунає: «Там, де ти, там одні сніги», треба ж казати і писати (і співати!): «...там самі сніги». У пустелі—самі піски, у зошиті—самі помилки, у слухачів— самі питання і т.ін. Також: «Вийшов з хати в самій сорочці» (бо гаки ж не в двох). А в котрійсь нав'язливій рекламі повторю­ють: «...Потрібна одна олія», слід же—тільки олія (тільки, лише, лиш вживаються саме в таких випадках), а ось далі в тій же ре­кламі замість однією олією треба самою олією. З недавно почуто­го: «Одного бажання замало». Тут взагалі виникає двозначність: одного бажання замало, а кількох досить? Чи самого (тільки) бажання замало, потрібні ще й зусилля?..

Зафіксовано мною в українських телепередачах не лише лексичні помилки, а й порушення граматичних форм і норм. Відомо, що наша мова має порівняльні ступені прикметників: сильний, сильніший, найсильніший; є й форми, утворювані за допомогою більш, найбільш, що їх використовуємо, як прави­ло, тоді, коли суфіксальний спосіб з тих чи тих причин менш прийнятний. Однак на практиці поширенішою стала друга, не така економна, ніж перша, форма (більш сильний, найбільш вдалий). Забуваються форми з частками що- і як-: щонайсильні­ший, якнайкорисніший. Під впливом російської продукуються й набувають поширення взагалі покалічені витвори: самий перспек­тивний, самий сильний, або й ще гірше: самий найкращий, самий найбільший...

Або ось незрідка чуємо: «А все останнє хай вас не турбує...» Слід же— «А решта хай вас не турбує». Іноді ще кажуть: не дивлячись на труднощі, замість незважаючи, або такого ощадливого, як попри. Все доречне на своєму місці: не дивлячись в очі, не дивлячись на неї тощо.

Цікаво, як користуються наші телемовці формою майбут­нього часу. Знову ж таки, на жаль, перша форма, притаманна тільки українській мові {працюватиме, бігатимуть, змагати­муться, голосуватимемо), дуже істотно потіснена другою, влас­тивою як українській, так і російській мовам, менш ощадною і, я б сказав, менш вишуканою (буде працювати, будуть бігати, бу­дуть змагатися, будемо голосувати).

Набуває поширення така не властива українській мові фор­ма, як складний дієслівний присудок з дієсловом-зв'язкою про­довжувати. На кожному кроці, може, навіть не рідше, ніж зна­ходитися, зустрічаємо: «Кияни продовжують атакувати», «Ук­раїна продовжує розвивати свою економіку», «У шахтах продовжують гинути люди», «Оболонь» продовжує дивувати», «Міністр продовжує заявляти», «Нас продовжують мати за неофітів»...По-канцелярськи, незграбно, неоковирно звучать ці речення. А проте в українській мові є чудові відповідники, починаючи від пропуску цієї зв'язки («Україна розвиває свою економіку») до використання прислівників далі, знов, і досі, ще тощо: «Кияни і далі атакують», «У шахтах  досі гинуть люди», «Оболонь» знов дивує», «Міністр ще раз заявляє», «Нас і далі мають за неофітів» та ін.

Ще два звороти, на які неодмінно слід звернути увагу, бо вони рідко коли вживаються правильно. «Уряд ліквідував за­боргованість не тільки по пенсіях, а й по зарплатах». У пере­важній більшості випадків кажуть (часто пишуть!) неправиль­но: але й...

І зворот другий. Безліч разів не в одній передачі лунає: «Як би не намагалися супротивники...», «Як би не прагнули ми...». Або навіть так: «Як би не ненавиділи люди...». Проте в українській мові ц