Природно-техногенні небезпеки та їх загальна характеристика.

До природно-техногенних небезпек належать і екологічні небезпеки. У багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природного середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального характеру: порушення озонового шару, посилення парникового ефекту, кислотні дощі, забруднення Світового океану, зниження родючості грунтів, деградація лісів та ландшафтів, зменшення біологічного різноманіття.

Порівнюючи природні та техногенні небезпеки, необхідно відзначити важливу обставину. Природні стихійні явища — це відхилення від звичайних природних процесів. Вони можуть порушити діяльність локальних або регіональних екосистем. Природне середовище в цілому, наприклад, у масштабі всієї біосфери, може впоратися з наслідками природних стихій за рахунок саморегулювання за досить невеликий термін. Але для людини вони становлять небезпеку, через те що загрожують здоров'ю та призводять до економічних збитків.
Техногенна небезпека - стан, внутрішньо притаманний технічній системі, промислового або транспортному об'єкту, що реалізовується у вигляді вражаючих впливів джерела техногенної надзвичайної ситуації на людину і навколишнє середовище при його виникненні, або у вигляді прямого або непрямого збитку для людини і навколишнього середовища в процесі нормальної експлуатації цих об'єктів Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспорті тощо) в багатьох випадках викликають процеси, не притаманні природним системам, формують стійкі за часом відхилення від нормального стану екосистем. Особливо небезпечні процеси, які призводять до накопичення забруднень у кінцевих ланках ланцюгів живлення.
До природно-техногенних небезпек належать і екологічні небезпеки. У багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природного середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального характеру: порушення озонового шару, посилення парникового ефекту, забруднення Світового океану, зниження родючості ґрунтів, деградація лісів та ландшафтів, зменшення біологічного різноманіття.
До техногенних відносяться надзвичайні ситуації, походження яких пов'язане з виробничо-господарською діяльністю людини на об'єктах техносфери. Як правило, техногенні НС виникають внаслідок аварій, що супроводжуються мимовільним виходом в навколишній простір речовини і (або) енергії.
Базова класифікація НС техногенного характеру будується за типами та видами надзвичайних подій, ініціюючих НС:
· Транспортні аварії (катастрофи);
· Пожежі, вибухи, загроза вибухів;
· Аварії з викидом (загрозою викиду) Хов;
· Аварії з викидом (загрозою викиду) РВ;
· Аварії з викидом (загрозою викиду) біологічно небезпечних речовин;
· Раптове обвалення будівель, споруд;
· Аварії на електроенергетичних системах;
· Аварії в комунальних системах життєзабезпечення;
· Аварії на очисних спорудах;
· Гідродинамічні аварії.

43.   Вторинні небезпечні та шкідливі фактори: руйнування озонового шару та поява «озонових дір». Шляхи вирішення даної проблеми.
Вторинними проявами небезпечних факторів пожежі вважаються:

- уламки, частини зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій;

- радіоактивні та токсичні речовини і матеріали, викинуті із зруйнованих апаратів та установок;

- електричний струм, що виник внаслідок переходу напруги на струмопровідні елементи будівельних конструкцій, апаратів, агрегатів під дією високих температур;

- небезпечні фактори вибухів, пов’язаних з пожежами;

- вогнегасні речовини

Озоновий прошарок захищає нас і всю біосферу від згубної дії короткохвильового ультрафіолетового опромінення Сонця.
Основною причиною руйнування озонового шару є потрапляння в стратосферу фреонів і оксиду азоту в результаті промислової діяльності людини. Фреони — цілком заміщені фтор - хлорпохідними вуглеводнів, широко використовуються в якості холодоагентів, розпилювачів в аерозольних упакуваннях, а також з'являються як побічні продукти.
Руйнують озоновий шар і польоти висотних літаків, вихлопні гази яких містять окис азоту, а також запуски космічних кораблів, що працюють на твердому паливі.
Озонові діри виникають унаслідок того, що процес руйнування захисного шару протікає набагато інтенсивніше, ніж його генерація. Це пояснюється тим, що в процесі людської життєдіяльності атмосфера забруднюється різними озоноруйнуючими сполуками.
Озонова діра — локальне падіння концентрації озону в стратосфері на 10—40%. Пов'язано це з дією фреонів, зменшенням кількості кисню при запусках космічних кораблів та польотами реактивних літаків. Чітко виявляється при надмірно низьких температурах. Згідно з іншою гіпотезою, процес утворення «озонових дір» значною мірою є природнім і не пов'язаний винятково з шкідливою дією людської цивілізації.
Генеральна асамблея ООН спеціальною в 1994 році оголосила 16вересня щорічним Міжнародним днем охорони озонового шару.
Усвідомлення небезпеки призводить до того, що міжнародною громадськістю вживаються всі нові й нові кроки на захист озонового шару.
1) Створення різних організацій з охорони озонового шару (ЮНЕП, КОСПАР, МАГА)
2) Проведення конференцій. Наприклад, Віденська конференція (вересень 1987р.). На ній було обговорено та підписано Монреальський протокол: Необхідність постійного контролю за виготовленням, продажем, і застосуванням найбільш небезпечних для озону речовин
Проблема збереження озонового шару відноситься до глобальних проблем людства. Тому вона обговорюється на багатьох форумах самого різного рівня аж до російсько-американських зустрічей на вищому рівні.
Залишається лише вірити в те, що глибоке усвідомлення загрожує людству небезпеки сподвигне уряд всіх країн на прийняття необхідних заходів щодо зменшення викидів шкідливих для озону речовин.

44.  Глобальне потепління та «парниковий ефект»: причини і наслідки. Шляхи вирішення даної проблеми.
Згідно оцінкам Міжурядової комісії з кліматичних змін, протягом останнього століття температура на Землі може підвищитися на 3,5 градуса за Цельсієм. Таке різке потепління може викликати зникнення деяких видів тварин і рослин. По даним досліджень, підвищення температури води – одна з причин загибелі коралових рифів, які слугують середовищем життя багатьох морських організмів.
Деякі вчені вважають, що глобальне потепління викличе танення льодового покрову Гренландії та Антарктиди. А це загрожує екологічною катастрофою.
Щодо парникового ефекту, то він відноситься до числа проявів глобальної екологічної кризи. Ця тенденція намітилася у зв'язку зі збільшенням в атмосфері концентрацій вуглекислого газу, метану та деяких інших парникових газів.
 В останні десятиліття і, особливо в останні роки, парниковий ефект став крупною науковою проблемою, від вирішення якої істотно залежить можливість переходу цивілізації на шлях сталого розвитку. Як відгук на заклопотаність тенденціями глобальної зміни клімату, ця проблема знайшла достатньо широке висвітлення у наукових публікаціях, оцінках експертів ООН та програмах проведення досліджень.
 Найважливішою причиною змін кліматичної системи є накопичення в атмосфері антропогенних парникових газів і викликаного ними порушення радіаційного балансу атмосфери.
 Крім того, існують й інші причини, зокрема, накопичення аерозолів в атмосфері, руйнування озонового шару, забруднення атмосфери та гідросфери та ін.
Шляхи вирішення проблем(парниковий ефект):
*Зменшення викидів і збільшення поглиначів парникових газів.
* Зменшення вирубки і додаткове насадження лісів можуть у значній мірі знизити антропогенний тиск на клімат Землі.
Шляхи вирішення проблем глобального потепління:
*Лідери країн-членів ЄС домовились узгодити свою політику щодо боротьби з глобальним потеплінням шляхом переходу на нові види енергії.

 

45. Смоги: види, причини виникнення та вплив на організм людини.
Смог – атмосферне явище, яке настає при збігу відповідних метеороло-гічних умов і високому ступені забрудненості повітряного басейну. Розрізняють такі види смогів: фотохімічний (лос-анджелеський), димовий (лондонський) і крижаний (аляскінський).
Смоги виникають за таких умов: по-перше, великої кількості пилу і газів, які міста викидають у повітря, по-друге, довгого існування антициклонів, коли забруднювачі нагромаджуються в приземному шарі атмосфери. Смоги бувають декількох типів. Найбільш вивчений вологий смог. Він характерний для країн з морським кліматом, де дуже часто спостерігаються тумани і висока вологість повітря. Смог може утворюватися практично при будь-яких природних і кліматичних умовах у великих містах та індустріальних центрах з сильним забрудненням повітря. Найбільш шкідливий зміг в теплі періоди року, в сонячну безвітряну погоду, коли верхні шари повітря досить теплі, щоб зупиняти вертикальну циркуляцію повітряних мас. Це явище часто зустрічається в містах, захищених від вітрів природними перешкодами, наприклад, пагорбами або горами.
Причини виникнення:
Лондонський (чорний)смог: низька температура (біля 0?С); висока вологість (до 100%); підвищений вміст сажі, оксидів карбону, нітрогену, сульфуру, що утворюються при спалюванні палива
Лос-анжелеський (білий)смог: висока температура (більше 30?С); відсутність перемішування шарів повітря у вертикальному напрямі; значна концентрація викидів автотранспорту; утворення пероксицетилнітрату
Аляскінський (льодяний) смогвиникає в північних широтах:температура нижче -30?С; висока вологість; забруднене повітря
Інтенсивний смог викликає алергічні реакції, подразнення слизової оболонки, приступи бронхіальної астми, пошкодження рослинності, будівель, споруд. Фотохімічний смог характерний для таких міст, як Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя.
Тривалі смоги призводять до: подразнення очей. Слизових оболонок, органів дихання; задухи; бронхіальної астми; збільшення смертності; пригнічення рослинності; руйнування будівель; прискорення корозії металів
Смог є великою проблемою в багатьох мегаполісах світу. Він особливо небезпечний для дітей, літніх людей та людей з вадами серця і легенів, хворихбронхітом, астмою, емфіземою. Смог може стати причиною задишки, утруднення і зупинки дихання, безсоння, головних болів, кашлю. Також він викликає запалення слизових оболонок очей, носа і гортані, зниження імунітету. Під час смогу часто підвищується кількість госпіталізацій, рецидивів і смертей від респіраторних та серцевих захворювань.

46. Кислотні опади (дощі, туман, сніг): причини появи та негативний вплив на життєдіяльність організмів. Заходи попередження та боротьби з кислотними опадами.

Основна причина виникнення кислотних опадів – це утворення дрібних крапельок сірчаної та азотної кислоти, внаслідок сполучення окисів сірки та азоту з атмосферною вологою. Причому, окиси сірки та азоту потрапляють в атмосферу через викиди автомобільних двигунів та ТЕС. Вони переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на землю кислотними дощами та кислотним снігом.
Негативні наслідки проявляються на всій екосистемі. Руйнується ґрунт, у водоймах гинуть цінні види промислових риб, зникає унікальна рослинність, наявна інтенсивна міграція багатьох хімічних елементів, жовтіють і гинуть хвойні дерева і т. д. Сильно руйнуються цінні історичні пам’ятки. Якщо людина потрапляє під кислотний дощ, подразнюється її шкіра і слизові оболонки, порушується дихальна діяльність, з’являється біль у грудях. Через забруднену воду люди можуть одержувати дуже важкі отруєння.
 Засоби по запобіганню негативного впливу кислотних опадів – це боротьба із забрудненістю атмосфери, яка має проводитися комплексними заходами об’єднанням країн. Так як сірка та азот потрапляють в атмосферу через ТЕС та двигуни автомобілів, то і способи боротьби із забрудненням атмосфери ґрунтуються на очищенні та утилізацію газів та пилу від ТЕС, і регулюванні двигунів внутрішнього згорання та встановленні на них спеціальних каталізаторів.
 Кислотні опади – глобальна екологічна проблема людства, причиною якої і стала сама людина. Будь-хто має нести відповідальність за наслідки своїх дій, тому люди просто зобов’язані зробити все можливе, щоб зменшити негативні наслідки кислотних опадів і запобігти їм.
Шкідлива дія на фактори навколишнього середовища:

– врожайність багатьох сільськогосподарських культур знижується на 3–8% внаслідок ушкодження листя кислотами;

– кислі опади спричиняють вимивання з ґрунту кальцію, калію й магнію, що викликає деградацію фауни та флори;

– деградують і гинуть ліси (особливо вразливі кедр, бук і тис);

– отруюється вода озер і ставків, у яких гине риба (в першу чергу цінні види – лосось, форель тощо) і численні види комах;

– зникнення комах у водоймах призводить до щезнення птахів і тварин, які ними живляться;

– зникнення лісів у гірських районах (Карпати) зумовлює збільшення кількості гірських зсувів і селів;

– різко прискорюється руйнування пам’ятників архітектури, житлових будинків, особливо тих, що оздоблені мармуром, вапняком;

– вдихання людьми повітря, забрудненого кислотним туманом, спричиняє захворювання дихальних шляхів, подразнення очей.

 

47. Забруднення вод Світового океану: джерела, масштаби, наслідки та методи боротьби.
Забруднення вод  – серйозна екологічна проблема, яка відноситься не тільки до надземних рік, озер та морів, але також і грунтових вод. У міській місцевості каналізації, стоки промислових відходів, водоотвід при горнорудних роботах та інші джерела забруднення можуть зробити грунтові води непридатними для використання. Також і в сельській місцевості від добрива та пестецидів якість води може значно погіршитися. Масштаби забруднення продуктів морів і океанів настільки великі, шо в багатьох країнах визначені санітарні норми на вміст у них тих або інших шкідливих речовин.

Джерел забруднення Світового океану багато, основними з них є:
– безпосередні викиди забруднюючих речовин в океан, наприклад, нафтопродуктів при перевезенні;

- Забруднення водним транспортом
– безпосереднє надходження забруднюючих речовин при підводних розробках та видобуванні мінеральних ресурсів;
– річковий стік;

- Побутове забруднення
– прямий стік з суші (теригенний стік);
– перенесення забруднюючих речовин через атмосферу;
- Атмосферне забруднення,яке є наслідком забруднення самої атмосфери,
– підводні викиди нафти та газу;
– аварійні викиди із суден або підводних трубопроводів;
– випробовування атомної зброї.

 Методи очищення вод Світового океану від нафти:

· Локалізація ділянки (за допомогою плаваючих огорож - бонів)
· Спалювання на локалізованих ділянках
· Видалення за допомогою піску, обробленого особливим складом
в результаті чого нафту прилипає до зернам піску і опускається на дно.
· Поглинання нафти соломою, тирсою, емульсіями, диспергатора, за допомогою гіпсу
· Препарат "ДН- 75 " за кілька хвилин очищає поверхню моря від нафтових забруднень.
· Ряд біологічних методів. Застосування мікроорганізмів, які здатні розкладати вуглеводні аж до вуглекислоти і води.
· Використання спеціальних судів, оснащених установками для збору нафти з поверхні моря.
Створено спеціальні судна малих розмірів, які доставляються літаками до місця аварії танкерів.
· Передбачені норми безпеки при будівництві танкерів, при організації систем транспортування, пересування в бухтах.
Очищенням стічних вод називається їх обробка з метою руйнування або видалення з них шкідливих речовин. Методи очищення можна розділити на механічні, хімічні, фізико-хімічні та біологічні. Суть механічного методу - із стічних вод шляхом відстоювання і фільтрації видаляються наявні домішки.   Хімічний метод полягає в тому, що в стічні води додають різні хімічні реагенти, які вступають в реакцію із забруднювачами й облягають їх у вигляді нерозчинних опадів. При фізико-хімічному методі обробки із стічних вод видаляються тонко дисперсні і розчинені неорганічні домішки і руйнуються органічні і погано окислюються речовини.

48. Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунті та продуктах харчування.
ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні виробництва, АЕС, шахти, кар'єри, ливарні цехи). В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймають найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах.
Гранично допустима концентрація у воді водойм, що використовуються для рибної промисловості (ГДК), — концентрація шкідливих речовин, яка не повинна мати шкідливого впливу (безпосередньо або опосередковано) на популяції риб, в першу чергу промислових, або інших водних організмів.
У практичній діяльності можна використовувати різні методи оцінки екологічної якості водних ресурсів. За сукупністю наявних домішок та іншими показниками стану забруднення водного об’єкта застосовують інтегральний показник, який враховує перевищення ГДК.
Для ґрунтів встановлено лише норму, яка визначає допустимий рівень забруднення ґрунтів шкідливими речовинами ріллі. Гранично допустима концентрація у ріллі (ГДК) — це концентрація шкідливих речовин у поверхневому шарі ґрунту, яка не повинна (безпосередньо або опосередковано) впливати на здоров’я людей, а також на здатність ґрунту до самоочищення. Ці норми розроблені для речовин, які можуть мігрувати в атмосфері, ґрунтових водах і негативно впливають на якість сільгосппродукції. Проте існує потреба обґрунтування і встановлення індивідуальних норм ГДК для ґрунтів різної якості і різного типу з урахуванням особливостей міграції та трансформації шкідливих речовин.
Оцінка рівня забруднення хімічними речовинами ґрунту може бути здійснена за показниками коефіцієнта концентрації хімічного елемента та сумарним показником забруднення.
Для контролю за якістю продуктів харчування встановлюються ГДК (залишкова кількість) шкідливих речовин. Це така кількість шкідливої речовини, яка при щоденному вживанні продуктів харчування не викликає захворювань або відхилень у стані здоров’я людини. Санітарно-гігієнічні норми вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування стосуються, перш за все, пестицидів та залишків агрохімікатів, а також вмісту важких металів.
Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речовин є:

· гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах;

· різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).

49. Ознаки гострого нікотинового отруєння та перша допомога при ньому
Непомірне куріння веде до отруєння організму. У цих випадках мова йде про звичку до подразнення і гальмування нервової системи і всього організму, званою наркоманією.
Отруєння нікотином буває не тільки у початківців, а й у тих, хто вже звик до паління значної кількості цигарок. Нікотин — отрута, що міститься у листках тютюну і впливає на центральну нервову систему, зокрема головний мозок. Смертельною дозою є 0,05 г. Серед симптомів отруєння нікотином — блідість, слабкість, головний біль, сухість у роті, слиновиділення, нудота, блювання. Зіниці в отруєного звужені, пульс уповільнений..
Також ознаками нікотинового отруєння є  прискорений пульс, шум у вухах, запаморочення, почуття страху; тремтін­ня рук, спазми гортані, стравоходу, шлунка; порушення свідомості, посилена пітливість. Може настати параліч дихального центру.
Під час подання допомоги треба забезпечити циркуляцію свіжого повітря, потерпілого на сві­же повітря, дати понюхати нашатирний спирт, про­мити шлунок, при необхід­ності провести штучну вентиляцію легенів. Рекомендується напоїти людину гарячою кавою, дати серцеві засоби. У тяжких випадках потрібна госпіталізація.

50. Ознаки алкогольного отруєння та перша допомога при ньому.
Під час отруєнь алкоголем середньої тяжкості виникає стан сп'яніння, який супроводжується порушенням нормальної діяльності нервової системи, що проявляється порушенням мови і рухів, відсутністю критичної оцінки. У більш тяжких випадках виникають загальне зниження функцій організму, байдужість до навколишнього, втрата больової чутливості, слухові та зорові галюцинації. Гостре тяжке отруєння супроводжується непритомністю, порушенням діяльності серцево-судинної і дихальної систем.
Серед отруєнь алкоголем 40% припадає на отруєння напоями, виготовленими у домашніх умовах (самогон, пиво, брага). У таких напоях міститься велика кількість побічних продуктів бродіння, які можуть спричинити гостре отруєння і смерть.
30% випадків припадає на отруєння метиловим спиртом. Вони трапляються через вживання цієї рідини тому, що її часто плутають з етиловим спиртом. 10 мл метанолу можуть інколи призвести до смерті. Також небезпечне вдихання пари метанолу. Через 10—12 год після отруєння виникають розширення зіниць, головний біль, запаморочення, зростаючий біль в очах, животі. Далі спостерігається порушення зору, втрата реакції зіниць на світло, послаблення серцевої діяльності. Якщо вчасно не подати допомогу, відбувається зупинка дихання і настає смерть. У разі легких отруєнь біль може не з'явитися, але через кілька годин порушується зір, а протягом 1—2 діб настає повна сліпота, що, як правило, не виліковується. Якщо вжито одну склянку метилового спирту, прихованого періоду майже немає. Смерть настає в найближчі 2 год.
Коли виникли симптоми алкогольного отруєння, допомога полягає у видаленні спирту з організму. Для цього потрібно натискуванням пальцями на корінь язика штучно викликати блювання, дати випити велику кількість води чи молока і процес повторити. Необхідне також свіже повітря, вдихання нашатирного спирту і грілка до ніг. Під час гострого отруєння, що супроводжується непритомністю, потрібно стежити за тим, аби людина не задихнулася від блювотних мас (асфіксія), тому потерпілого треба вкладати так, щоб голова була повернута набік.

 

51. Харчові отруєння. Отруєння грибами. Типові причини отруєнь. Перша допомога при харчових отруєннях.
У побуті найчастіше зустрічаються харчові отруєння, причина яких полягає у споживанні зіпсованих продуктів. У разі недодержання правил зберігання, приготування їжі в антисанітарних умовах можливе потрапляння в продукти стафілококів, кишкової палички, сальмонели та інших мікроорганізмів, що починають швидко розмножуватися і в процесі життєдіяльності виділяти токсини, отруйні для людини. Найпоширеніша бактерія — кишкова паличка — є всюди: у повітрі, на предметах. Вона наявна у кишечнику людини і тварин. Перші ознаки хвороби виникають раптово — загальна слабкість, нудота, багаторазове блювання, спазми у животі, пронос, блідість, спрага, підвищення температури до 38—40 °С, частий пульс, судоми. Блювання та пронос зневоднюють організм, що призводить до втрати солей і порушення водно-сольового балансу. Кінцівки стають холодними, риси обличчя загострюються, спостерігаються судоми гомілкових м'язів.
У таких випадках негайно викликають швидку допомогу, а отруєному кілька разів промивають шлунок. Для цього його примушують випити близько двох літрів води, а потім викликають блювання подразненням кореня язика. Процедуру повторюють доти, доки не з'являться чисті промивні води. Після промивання рекомендується пити багато чаю, соків, але їсти забороняється. Для зігрівання хворого обкладають грілками. З лікарських препаратів можна давати тільки протипроносні та знеболювальні засоби.
Отруєння грибами відбувається не тільки через вживання власне отруйних грибів, а й таких, що вважаються умовно їстівними (методика їх приготування інша), або їстівних, що зіпсувалися під час зберігання.
Багато грибів мають своїх отруйних «двійників». Особливо небезпечні двійники опеньок, печериць, підберезників. Смертельно отруйний гриб — бліда поганка — широко відомий як тонкий білий гриб з характерною «спідничкою» на ніжці біля шляпки. Але це не найпоширеніший її різновид. Дуже легко сплутати молоду бліду поганку і молоду печерицю. Є різновиди, що вміло маскуються під сироїжку.
Отруйні речовини, які містяться всередині гриба, не руйнуються під час термічної обробки, засолення чи висушування. Достатньо невеликого шматочка, щоб смертельно отруїтися. Клінічна картина отруєння блідою поганкою нагадує картину захворювання на холеру. Небезпечним є те, що отруєння блідою поганкою має свій прихований період. Тільки через 6—8 год починаються блювання, сильний біль у животі, пронос, виділяється холодний піт. Далі спостерігаються уповільнення пульсу, судоми, послаблення серцевої діяльності. Через деякий час стан потерпілого поліпшується, але не надовго. Напади повторюються впродовж кількох днів і через 5—10 діб настає смерть.
Якщо є підозра на отруєння, слід негайно промити шлунок блідо-рожевим розчином перманганату калію, що сприяє швидкому окисненню отрут. Категорично забороняється вживати молоко, оскільки воно прискорює всмоктування токсичних речовин крізь стінки кишечника в кров. Хворого терміново кладуть у лікарню.
Неприпустимо збирати гриби, яких не знаєш. Краще принести менше грибів, ніж поставити під загрозу власне життя і життя близьких.

52. Правила поведінки при виникненні пожежі у будинку.
Якщо у квартирі або будинку почалася пожежа, найголовніше - не панікувати! Необхідно негайно повідомити про це пожежну частину: телефонуй за номером 101 – чітко і ясно назви адресу і місце виникнення пожежі. Повідом сусідів.

Якщо є можливість, то спробуй погасити вогонь засобами, що є під рукою:

· невеликі джерела пожежі можна гасити мокрою ганчіркою (ударами зверху) або мокрим віником (розмазуючи воду по палаючій поверхні);

· якщо вогонь розростається, необхідно відкрутити усі крани з водою на повну потужність. Нехай вода переливається у ванну: зачерпувати воду відром з ванни швидше, ніж чекати, поки відро наповниться з крану;

· якщо у кімнаті є вазони з квітами, то землю з них можна використати для гасіння вогню;

· не витягай з вогню предмети, що горять – це сприяє поширенню пожежі. Гаси вогонь (водою або піском) із країв до центру;

· при гасінні пожежі намагайся не відчиняти вікна і двері, бо доступ повітря підсилить вогонь.

Якщо погасити пожежу до прибуття пожежників неможливо, необхідно з іншими мешканцями будинку, не створюючи паніки, вийти на вулицю, використовуючи для цього сходові марші або пожежні драбини між балконами.

· Покидай приміщення, пригнувшись якнайнижче, адже дим направляється вгору.

· При пожежі не спускайся у ліфті, бо може відключитися електрика.

· По можливості змочи якусь тканину, прикрий нею ніс і рот.

· Під час переходів через задимлені ділянки затримуй дихання. Варто 2-3 рази вдихнути дим - і можна знепритомніти через отруєння чадним газом, що призведе до загибелі.
Протипожежний захист об'єкта здійснюється за такими чотирма напрямками.

1. Обмеження розмірів та поширення пожежі:

2. Обмеження розвитку пожежі:

3. Забезпечення безпечної евакуації людей та майна:

4. Створення умов для успішного гасіння пожежі.

53. Перша допомога при утопленні.
Утоплення — заповнення дихальних шляхів рідиною або рідкими масами. Коли людина тоне, вода або якась інша рідина перекриває надходження в легені повітря. Задуха в більшості ви-падків, хоча і не завжди, викликана попаданням води в легені. Це веде до втрати свідомості від браку кисню в крові, що забезпечує мозок. Мозок гине, якщо більше 4-5 хвилин позбавлений кисню.
Ознаками утоплення є виділення піни з рота, зупинка дихання і серцевої діяльності, посиніння шкірних покровів, розширення зіниць.
Схема надання першої допомоги:
— витягніть потерпілого з води (не забувайте про власну безпеку);
— очистіть порожнину рота;
— укладіть потерпілого животом на стегно рятувальника таким чином, щоб голова потерпілого звисала до землі, енергійно натискаючи на груди і спину, видаліть воду з шлунку і легенів;
— приступіть до виконання штучного дихання;
— для відновлення серцевої діяльності одночасно з штучним диханням робіть непрямий масаж серця;
— викличте швидку допомогу;
— продовжуйте реанімаційні заходи до прибуття лікарів або появи ознак смерті (трупні плями);
— при появі ознак життя – зігрійте потерпілого.
Неприпустимо:
— припиняти реанімаційні заходи, поки не з’являться достовірні ознаки смерті (при пра-вильному проведенні масажу серця і штучної вентиляції легенів вдається повернути потерпілого до життя навіть через 20 хвилин після витягання його з води);
— не викликати швидку допомогу, навіть, якщо ознаки життя відновилися.

 

54. Умови безпечного перебування на льоду. Способи допомоги людині, що потрапила в ополонку чи провалилася під лід.
Узимку улюбленим видом відпочинку багатьох є катання на ковзанах. Однак при порушенні правил руху на ковзанці можуть статися серйозні травми: забої голови, ліктьового і колінного суглобів, вивихи і переломи кінцівок, поранення ковзанами ахіллесового сухожилля, стегна. З метою попередження травматизму необхідно навчитися способам безпечного падіння. Техніку падіння краще розучувати на снігу без ковзанів. Падати слід уперед і трохи вбік, присідаючи і групуючись. Групування полягає в тому, щоби притиснути руки до тіла і захистити голову і спину від ударів.
Ковзатись на річках і озерах небезпечно. Якщо людина провалилась під кригу, їй потрібно широко розкинути руки по краях ополонки й утримуватись від занурення з головою. Намагаючись не обламати краї ополонки, без різких рухів слід вибратись на кригу, наповзаючи грудьми, і по черзі витягаючи на поверхню ноги. Вибравшись із води, потрібно відкотитися, а відтак повзти в той бік, звідки прийшов, тобто туди, де міцна крига. Після того як потерпілий устав, не потрібно бігти, а обережно йти до берега. Тільки після виходу з льоду, необхідно чимдуж бігти до теплого місця.
Якщо ж потрібно перейти замерзлу річку чи озеро, краще це зробити на лижах. При цьому ризик провалитися значно зменшується. Перед тим як іти, слід пошукати протоптану стежку. Знайти міцну палку-плішню, щоб перевірити нею міцність криги перед собою. Не можна перевіряти міцність криги ногою. Слід пам'ятати, що лід може бути крихким біля стоку вод, тонким біля кущів, очерету, під кучугурами, там, де є вмерзлі водорості. Слід обходити ділянки, які вкриті товстим шаром снігу: під ним лід завжди тонший. Особливо обережно треба спускатися з берега - крига може нещільно з'єднуватися із сушею, можливі тріщини або повітряні міхурі під льодом.
Любителям зимової рибалки потрібно знати, що не можна пробивати поруч багато ополонок, не збиратися великими групами в одному місці, не пробивати ополонок на переправах, не ловити рибу біля вимоїн, завжди мати біля себе міцну мотузку завдовжки 10-15 м.
Якщо людина опинилась на крижині чи біля ополонки, надавати допомогу потерпілому слід лежачи на льоду. Можна подати потерпілому предмет, за який він може ухопитися, навіть свій одяг. Якщо хтось провалився, слід покликати на допомогу. Якщо ж людина, яка стала свідком такого випадку, сама в змозі надати потерпілому допомогу, то потрібно повідомити про це потерпілому. Наближатись до ополонки можна лише повзучи, широко розкинувши руки. Якщо дозволяють обставини, під себе підкласти лижі, дошку, фанеру, тобто потрібно збільшити площу опори. До самого краю підповзати не можна, бо у воді опиняться двоє. Кидати зв'язані пояси чи шарфи потерпілому треба з відстані 3-4 м до нього, можна подати жердину, гілку, лижу. Якщо поблизу немає нічого і навіть відповідних деталей одягу, рятування можуть організувати кілька людей, утворивши ланцюжок із тіл, тримаючи один одного за ноги. Треба діяти рішуче, бо людина в холодній воді швидко переохолоджується.

 

55. Перша допомога при відмороженні.
Відмороження — ушкодження тканин організму під дією холоду. Нерідко супроводжується загальнимпереохолодженням організму і особливо часто вражає такі частини тіла як вушні раковини, ніс, недостатньо захищені кінцівки, в першу чергупальці рук і ніг.

Перша допомога при відмороженні:

1.) Припинити подальшу дію холоду.

2.) Зняти тісне взуття, одяг.

3.) Зігріти хворого, дати випити гарячий чай чи каву як і при переохолодженні, тому що ці два патологічні стани майже завжди розвиваються одночасно.

4.) Зігріти відмороженні ділянки тіла шляхом розтирання спиртом чи горілкою, але лише у випадку відсутності міхурів із рідиною. Накласти зігріваючий компрес із м’якої тканини.

Слід нагадати, що зігрівати вражену кінцівку чи частину необхідно поступово у воді кімнатної температури, тобто близько 20 С, поступово підвищуючи температуру до 40 С.!! Відразу зігрівати кінцівку у гарячій воді чи біля багаття, обігрівача, батареї тощо – не можна, тому що це призведе до порушення кровообігу і поглибленню некрозу. Розтирати відморожені частини тіла снігом – не можна, оскільки при цьому виникають пошкодження шкіри через які потрапляє інфекція. Не слід також використовувати різні масла та жири.

5.) Прийняти 1-2 таблетки но-шпи, аспірину, при вираженому больовому синдромі – знеболюючий засіб, наприклад, анальгін, спазмалгон, баралгін чи будь який інший.

6.) Звернутись за медичною допомогою до хірурга чи викликати швидку медичну допомогу.

56. Перша допомога при переохолодженні.
Переохолодження організму - це загальний стан людини, коли на всю його поверхню тіла впливає холод, а температура тіла при цьому падає нижче 35 ° C. Тривалий вплив низьких температур призводить до замерзання, функції організму пригнічуються, а при тривалому впливові холоду і зовсім згасають. Переохолодження та обмороження - схожі поняття, але мають деякі відмінності.

Перша допомога при переохолодженні повинна надаватись якомога раніше, ще до прибуття бригади швидкої медичної допомоги.

1. Перенести хворого в тепле приміщення.

2. Зняти холодне взуття, одяг, рукавички. Замінити мокрий та холодний одяг на сухий і теплий.

3. Розтерти обережно вражені кінцівки горілкою чи спиртом, м'якою теплою тканиною.

4. Зігріти хворого шляхом накривання теплими ковдрами у ліжку.

5. Напоїти гарячим чаєм або кавою.

6. Прийняти 1-2 таблетки но-шпи, аспірину.

6. При необхідності – викликати швидку допомогу або сімейного лікаря.

Якщо стан хворого важкий – без лікарської допомоги та госпіталізації до лікувального закладу не обійтись.