Вопрос Структура норми права. Класифікація структурних елементів норми права.

Однією з характерних ознак норми права є наявність особливої внутрішньої будови (структури).Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми.

Структура норми: — це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми;

— це модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку;— це засіб пізнання та використання правової дійсності;— це об'єктивований результат відображення у правовій нормі певного суспільного відношення з точки зору особливостей його типу, виду, суб'єктів, об'єктів, поширеності і повторюваності;

— це єдність ідеальної (відображає набір логічно взаємодіючих елементів) та реальної (як результат правового опосередкування суспільних відносин) структури;— це система взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою;

— це категорія, що залежить від законодавця з точки зору формування структурних елементів та їх залежності від системи юридичних фактів;— це динамічна категорія, що забезпечує прояв різноманітних властивостей структурних елементів залежно від зміни фактичних обставин, різновиду суб'єктів та мети регулювання;— це категорія, що забезпечує стійкість правових норм як єдиного державно-владного засобу упорядкування відносин у межах суспільства.

Традиційно вважається, що правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза — це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.Даний структурний елемент має наступне значення:— він визначає коло відносин, які регулюються правом;— встановлює умови дії норми;— вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин;

— конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта;— визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.

Диспозиція — це частина норми, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою. Її значення у структурі права полягає у наступному:— вона визначає вид відносин, що регулюються правом;— визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права;

— характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права;— визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони;— характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).

Як правило, диспозиції класифікують за:І. Ступенем визначеності прав і обов'язків суб'єктів:

а) визначені, що чітко визначають права та обов'язки учасників правових відносин, точно називаючи варіант поведінки.

б) відносно-визначені, що містять загальні ознаки поведінки, у межах якої можуть діяти суб'єкти.

в) альтернативні, що вказують на декілька правових наслідків, припускаючи настання одного з них.

II. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на:

а) уповноважуючі, що надають суб'єктам можливість на вчинення передбачених у них позитивних дій, вказуючи на варіант їх можливої, дозволеної поведінки. б) зобов'язуючі, що вміщають наказ на вчинення певних позитивних дій, встановлюючи для суб'єктів певний варіант необхідної поведінки. в) забороняючі диспозиції вміщають заборону вчинення певних протиправних дій. Їх змістом є вимога утриматися від вчинення негативної поведінки, що визнається правопорушенням.

III. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на:а) прості, що передбачають лише один варіант поведінки.б) складні, що передбачають декілька варіантів поведінки.

IV. За наявністю зв'язку з іншими елементами норми можуть бути:а) умовні, які настають за наявності певних життєвих обставин, що відображаються у гіпотезі;б) безумовні, що не передбачають залежності прав та обов'язків суб'єктів від настання певних життєвих обставин.в) захищені диспозиції, права та обов'язки в яких гарантовані негативними наслідками, передбаченими санкцією норми;г) незахищені, що не мають безпосереднього зв'язку із санкцією норми, яка, як правило, відсутня.

Санкція — це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.Санкція:— забезпечує реалізацію диспозиції;— визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення;

— забезпечує повноваження порушених прав;— забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм;

— має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права.

Існуючі санкції класифікують за наступними критеріями:I. За призначенням:а) охоронні, націлені на покарання винних у скоєнні правопорушення (позбавлення волі, штраф);б) відновлювальні, націлені на поновлення порушеного права в) попереджувальні, що забезпечують запобігання правопорушенню та сприяють перевихованню (затримання підозрюваного, арешт майна). II. За ступенем визначеності:а) абсолютно-визначені, у яких точно зазначені вид та міра юридичної відповідальності за порушення норми права.б) відносно-визначені, де межі юридичної відповідальності зазначені від мінімальної до максимальної.в) альтернативні, у яких названі або перелічені кілька видів юридичної відповідальності, з яких правозастосовчий орган обирає найдоцільніший до випадку, що розглядається.

III. За сферою застосування розрізняють конституційно-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові, дисциплінарні, кримінальні санкції.

IV. За складом санкції поділяють на:а) прості, що визначають одну міру державного стягнення до порушника норми.

б) складні, що визначають одночасно декілька заходів державного впливу до порушника припису (позбавлення волі з конфіскацією майна). V. За спрямованістю негативних наслідків:а) особисті, які націлені на позбавлення певних прав.

б) майнові, що передбачають втрати матеріального (грошового) характеру.