Західноєвропейський структуралізм

Сутність – визнання пріоритетності дослідження структурних зв'язків у суспільній системі як у певному цілому. Представники – А.Редкліфф-Браун, Е.Еванс-Прітчард, К.Леві-Строс.

Альфред Радкліффа-Браун створив теорію (метод) струк­турного функціоналізму.

Він вважав, що система соціальних відносин подібна до органічної структури; соціальне життя – це функціонування соціальної структури; кожен фрагмент культури як частина є функцією стосовно цілого. Таким чином, взаємовідносини і функціональна взаємозалежність є ключовими поняттями аналізу культури в межах структурного функціоналізму, який також передбачає вивчення еволюції структурних змін.

Вчений взагалі замінив поняття “культура” на категорію “соціальна структура”.

Едуард Еванс-Прітчард (1902—1973 рр.) Основна праця – “Нуери”.

Під “соціальною структурою” він розумів відносини між групами, яким властивий “високий ступінь стійкості та постійності”.

Головну увагу зосередив на вивченні “політичної системи” соціальної структури, під якою розумів усю сукуп­ність племінних і міжплемінних стосунків, за винятком сімейно-шлюбних стосунків.

Вчений показав своєрідність розуміння простору і часу. Вів поняття “структурний час”. Міжплемінні зіткнення він трактував як “струк­турні відносини”, що передбачають обопільне розуміння звичок і почувань.

Клод Леві-Строс (нар. 1908 р.) Основні праці – чотиритомна “Міфологіка”, “Структурна антропологія”, “Тотемізм сьогодні”, “Дикунська [відлюдна] думка”, “Сумні тропіки”.

Все розмаїття світових явищ є лише модифікацією певної вихідної моделі. Культура – система знань, втілених у символічній формі. Тому всі явища культури повинні бути систематизовані та класифіковані у відповідному співвідно­шенні одне до одного.

Прихильник ідеї цілеспрямованості (логічності) людської діяльності та єдності людського розуму на всіх стадіях історичного розвитку.

Представ­ники структуралізму культурну єдність пояснювали спільністю форм людського духу (мислення). Все розмаїття етнокультурної картини світу трактували лише як варіативність проявів первісних культур­них моделей, втілених у символічній формі.

Етнопсихологічний напрям

Офіційна назва – “психоло­гічна антропологія”. Основне – розкриття змісту понять “культура” та “особистість”, вивчення етнічного та національного характеру. Значний вплив вчення Фройда.

Зіґмунд Фройд (1856—1939 рр.). Він створив теорію особистості – психоаналіз. Великий вплив на становлення психологічної антропології мала книга “Тлумачення сновидінь”. Наріжні ідеї – наявність між свідомим і підсвідомим захисного бар'єру, який виконує функції цензури і придушує підсвідомі імпульси, що може привести до конфлікту особи з оточуючим середовищем. Цьому можна запобігти через психосимволічний механізм, який підсвідоме (бажання, спогади, фантазії тощо) може трансформувати таким чином, щоб воно ввійшло до свідомості людини.

Головною метою використання психоаналізу в психоло­гічній антропології стало з'ясування мотивів поведінки та вчинків членів тієї чи іншої спільноти. Головні акценти – у дослідження психологічних особливостей етнічних спільнот.

Абрам Кардінер (1891–1981 рр.). Основні праці – “Індивід і його суспільство”, “Психологічні межі суспільства”.

Наріжним каменем його концепції стало поняття “базової особистої структури” — це свого роду середній психологічний тип, який становить основу і є показником певної культури, тому результати його вивчення можна правомірно поширити на відповідне сус­пільство загалом.

“Базова особиста структура” формується на основі 2 головних складників.

1.   “первісні суспільні інституції” (родина, традиції догляду за дітьми, способи життєзабезпечення тощо), які відповідають за формування рис характеру, знань і навичок, характерних для певного суспільства, а також визначають властиві йому ступені нервових розладів і способи психічного захисту.

2. “вторинні суспільні інституції” (релігія, фольклор, міфологія, політична й економічна структури тощо), які виника­ють і діють унаслідок намагань індивіда компенсувати отримані в дитинстві травми.

Рут Бенедікт (1887–1948 рр.). Основні праці – “Моделі культури”, “Конфігурації культур Північної Америки”, “Хризантема і меч”.

Вихідним і центральним в її теорії стало поняття “етос культури” – унікальність внутрішньої конфігурації кожної культури, всі елементи якої з'єднані культурною темою, що визначає внутрішнє співвідношення та зміст елементів культури.

Релігія, сім'я, економіка, соціальні та інші разом узяті інститути створюють єдину і неповторну в своєму роді культурну структуру. В кожній з них присутні лише ті варіації елементів, що відповідають етосу культури.

Р.Бенедікт виокремила кілька типів культурних конфігурацій, які відрізняються між собою передусім завдяки наборові домінуючих рис психологічного характеру.

Маргарет Мід (1901–1978 рр.).

Створила еталон польового дослідження. Визначила пріоритети дослідження проблеми дитинства. Виокремила питання вікових циклів розвитку підлітків, а також показала умовність сучасних уявлень про відмінності між чоловічими й жіночими рисами характеру та пануючих нині стереотипів про рольові функції батька і матері у вихованні дітей.

Кожна етнічна група має ряд особливостей, які притаманні лише їй.