Історія світової етнологічної думки.

Лекція №3-5.

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ЕТНОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ.

(6 год.)

Зародження етнологічних ідей в античності, середньовіччі та епосі Просвітництва.

Еволюціонізм.

Дифузіонізм.

Соціологізм.

Функціоналізм.

Американська школа історичної етнології.

Структуралізм.

Етнопсихологічна школа.

Новітні теоретичні розробки в етнології.

Зародження етнологічних ідей в античності, середньовіччі та епосі Просвітництва.

Самостійно.

2. Еволюціонізм.

Еволюціонізм претендував на теорію, що відкриває універсальні закони розвитку природи і людства. Основна ідея – безперервний, прямолінійний та від самого початку визначений прогрес. Прогрес – це перехід від простого до складного.

Засновниками еволюціонізму в етнології були австрійський юрист і етнолог І.Унгер та німецький історик і філософ Т.Вайц. Вони намагалися визначити загальні стадії культурного розвитку людства.

Визначними представниками еволюціонізму були Дж.Макленнан, Дж.Леббок, Е.Тайлор, А.Бастіан, Л.Морган.

Дж. Макленнан (1827–1881 рр.). За фахом - юрист Основні праці – “Студії з давньої історії”, “Первісний шлюб”, “Дослідження давньої історії”.

Розробив і ввів такі поняття як “екзогамія”, “ендогамія”, “матрілокальність”, “патрілокальність”. Проаналізував сімейно-шлюбних стосунки і звичаї архаїчних суспільств, а також сучасних народів. Встановив, що вони залишалися на такому ж рівні розвитку. Займався питаннями первісної релігії. Досліджував сутність тотемізму.

Англійський археолог і етнограф Джон Леббок (1834–1913 рр.). Основні праці – “Доісторичні часи”, “Початок цивілізації”.

Він простежив історію розвитку шлюбу та сім'ї. Дав визначення основних форм вірувань первісних етнічних спільнот – “фетишизму”, “тотемізму”, “шаманізму”. Теоретично обгрунтував методи систематизації і порівняння. Він також доводив, що відтворення поступу людської цивілізації та культури можливе лише на основі широкого застосування археологічних і етнографічних матеріалів.

Едуард Тайлор (1832–1917 рр.). Основні праці – “Дослідження в галузі давньої історії людства”, “Первісна культура”, “Антропологія”.

Основне місце в них займають питання духовної культури, передусім вірувань. Культурні відмінності не є результатом расових відмінностей, а лише відображають досягнутий рівень культурного розвитку; кожен елемент культури в різних народів з'явився в результаті власного тривалого розвитку або ж був запозичений у сусідів.

Він сформулював положення про іманентну еволюцію культурних явищ. Заперечував регрес. Запровадив метод пережитків. Розробив анімістичну теорію.

Адольф Бастіан (1826–1905 рр.) Основні праці – “Людина в історії”, “Загальні основи етнології”.

Бастіан є автором клітинної теорії та концепції географічних провінцій. Під “клітинами” розумілися “елементарні думки” або “первинні культурні елементи”, які в однакових умовах життєдіяль­ності схожі скрізь на Землі.

“Клітина” в його розумінні проявлялася у вигляді “етнічних ідей”, що були видозміненими “елементарними думками” в різних географічних провінціях. З цього робився головний висновок: кожен народ, що існує у своєму окремому середовищі, сам формує свої культурні ідеї, але при контактах з іншими народами ця самобутність руйнується, що водночас сприяє загальному розвит­кові культури.

Льюїс Морґан (1818–1881 рр.) Основні праці – “Первісне суспільство”, “Давнє суспільство”.

Розробив універсальну періодизацію історії людства. Поділив історію на 3 основні “етнічні періоди”:

1. дикунство,

2. варварство,

3. цивілізація.

Критеріями переходу від одного до іншого етапів людського розвитку були взяті “винаходи та відкриття” – вогонь, лук і стріли, гончарство, землеробство, скотарство.

Вчення про виникнення, розвиток і універсальність родової організації, яка згідно з його думкою є основною “первинною клітиною” тради­ційного суспільства. В історії людства виокремлю­валися 2 великих періоди:

1. ранній – соціальна організація (роди, фратрії, племена),

2. пізній – політична організація (ставленні людей до території та власності).

В еволюції родової організації значне місце відвів дослідженню матрілінійноого роду.

Визначив 5 стадій розвитку сімейно-шлюбних стосунків:

1) кровноспоріднена сім'я з відносинами проміскуїтету;

2) пунуальна сім'я з різними варіантами групового шлюбу;

3) парна сім'я;

4) патріархальна (полігамна) сім'я;

5) моногамна сім'я.

Еволюціоністи намагалися відкрити універсальне джерело та обгрунтувати загальні закони розвитку людських культур. Вони створили цілісну типову модель первісного суспільства – через ототожнення характеру життєдіяльності сучасних неписьменних народів і давніх традиційних суспільств.

Дифузіонізм

На межі XIX – XX ст. в еволюціонізмі відбулась методологічна криза, основою якої стали заперечення теоретичних схем. Внаслідок цього виникли ряд наукових напрямів.

Дифузіонізм (лат. дифузіо — розпов­сюдження, розтікання) – прагнув обгрунтувати тезу, що історія людства розвивається через різні форми контактів між народами, внаслідок яких відбувається запозичення та поширення культурних явищ.

У дифузіонізмі виділяють кілька наукових шкіл, основними з яких є 2:

· Антропогеографічна школа;

· Морфологія культури.

Антропогеографічна школа.

Фрідріх Ратцель (1844–1904 рр.). Основні праці – “Антропогеографія”, “Народознавство”, “Земля і життя”.

Розробив та науково обгрунтував теорію географічного детермінізму – вплив природного середовища на формування етнічної культури. Він визначив наслідки для її розвитку міжетнічних зв'язків у вигляді переселень, завоювань, міжрасових змішувань, обміну тощо.

Ратцель розробив теорію “ аккультурації ” – перенесення етнокультурного комплексу з одного місця на інше.

Морфологія культури.

Лео Фробеніус (1873–1928 рр.). Основна праця – “Походження африканських культур”, “Пайдеума”.

Розробив теорію морфології культури. Її сутність полягає в біологізації культурних явищ. Культура (“пайдеума” (від грец. – виховання) – живий організм потребує харчування у вигляді продуктів людської діяльності (мисливство, рибальство, скотарство тощо). Нова культура народжується лише через стикання зі старою культурою; вона не створюється народом, але не може обійтися без людини, бо культура “не має ніг” і не може пересуватися самостійно.

Отже, основний акцент на дослідженні культурного явища – з'ясування його географічного та етнічного походження. Звідси вивчалися шляхи поширення матеріальної і духовної культур на земній кулі, що уявлялося як переміщення, запозичення та змішування 'їх окремих елементів чи цілих комплексів.

 

Етнопсихологічний напрям

Офіційна назва – “психоло­гічна антропологія”. Основне – розкриття змісту понять “культура” та “особистість”, вивчення етнічного та національного характеру. Значний вплив вчення Фройда.

Зіґмунд Фройд (1856—1939 рр.). Він створив теорію особистості – психоаналіз. Великий вплив на становлення психологічної антропології мала книга “Тлумачення сновидінь”. Наріжні ідеї – наявність між свідомим і підсвідомим захисного бар'єру, який виконує функції цензури і придушує підсвідомі імпульси, що може привести до конфлікту особи з оточуючим середовищем. Цьому можна запобігти через психосимволічний механізм, який підсвідоме (бажання, спогади, фантазії тощо) може трансформувати таким чином, щоб воно ввійшло до свідомості людини.

Головною метою використання психоаналізу в психоло­гічній антропології стало з'ясування мотивів поведінки та вчинків членів тієї чи іншої спільноти. Головні акценти – у дослідження психологічних особливостей етнічних спільнот.

Абрам Кардінер (1891–1981 рр.). Основні праці – “Індивід і його суспільство”, “Психологічні межі суспільства”.

Наріжним каменем його концепції стало поняття “базової особистої структури” — це свого роду середній психологічний тип, який становить основу і є показником певної культури, тому результати його вивчення можна правомірно поширити на відповідне сус­пільство загалом.

“Базова особиста структура” формується на основі 2 головних складників.

1.   “первісні суспільні інституції” (родина, традиції догляду за дітьми, способи життєзабезпечення тощо), які відповідають за формування рис характеру, знань і навичок, характерних для певного суспільства, а також визначають властиві йому ступені нервових розладів і способи психічного захисту.

2. “вторинні суспільні інституції” (релігія, фольклор, міфологія, політична й економічна структури тощо), які виника­ють і діють унаслідок намагань індивіда компенсувати отримані в дитинстві травми.

Рут Бенедікт (1887–1948 рр.). Основні праці – “Моделі культури”, “Конфігурації культур Північної Америки”, “Хризантема і меч”.

Вихідним і центральним в її теорії стало поняття “етос культури” – унікальність внутрішньої конфігурації кожної культури, всі елементи якої з'єднані культурною темою, що визначає внутрішнє співвідношення та зміст елементів культури.

Релігія, сім'я, економіка, соціальні та інші разом узяті інститути створюють єдину і неповторну в своєму роді культурну структуру. В кожній з них присутні лише ті варіації елементів, що відповідають етосу культури.

Р.Бенедікт виокремила кілька типів культурних конфігурацій, які відрізняються між собою передусім завдяки наборові домінуючих рис психологічного характеру.

Маргарет Мід (1901–1978 рр.).

Створила еталон польового дослідження. Визначила пріоритети дослідження проблеми дитинства. Виокремила питання вікових циклів розвитку підлітків, а також показала умовність сучасних уявлень про відмінності між чоловічими й жіночими рисами характеру та пануючих нині стереотипів про рольові функції батька і матері у вихованні дітей.

Кожна етнічна група має ряд особливостей, які притаманні лише їй.

Лекція №3-5.

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ЕТНОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ.

(6 год.)