Техніка «біологічної» обтурації

У останні 100 років були зроблені численні спроби створення так званих методів «біологічної» обтурації, тобто техніки, що дозволяє добитися закриття просвіту кореневого каналу твердими тканинами або сполучною тканиною, яка вростає в канал з боку періодонту. В цьому відношенні слід зазначити експериментальні дослідження, виконані в першій половині минулого століття, засновані на постійному пломбуванні каналів гідроокисом кальцію. Деякі дослідники припускали, що використання гідроокису кальцію приведе до преципітації іонів кальцію, які можуть сприяти повній облітерації каналу.

Проте, оскільки гідроокис кальцію досить швидко розчиняється в тканинній рідині, обтурації кореневого каналу не відбувається. Але результати цих експериментів довели ефективність гідроокису кальцію відносно стимуляції формування твердих тканин. На сьогоднішній день цей ефект широко використовується в ендодонтії при прямому покритті пульпи, пульпотомії, апексогенезі, апексофіксації зубів з незавершеним формуванням верхівки кореня, а також при лікуванні перфорацій і резорбції кореня.

Не так давно були виконані цікаві експерименти на тваринах, в яких кореневі канали заповнювалися коллегановым гелем і біологічно активними речовинами. У цих експериментах вдалося добитися як вростання в канал періодонтальної тканини, так і мінералізації тканин в кореневому каналі. Найцікавішими в цьому відношенні булиексперименти, присвячені спробі стимуляції утворення сполучної тканини на основі кров'яного згустку.

У цих експериментах інструментальна обробка кореневих каналів проводилася з розкриттям апікального отвору, в іншому ж препарування виконувалося традиційним методом. Потім стимулювалася апікальна кровотеча, внаслідок чого канал заповнювався кров'ю. На певній відстані від апікального отвору виконуваласягерметична обтурація каналу. При цьому в зубах з життєздатною пульпою відбувалося формування сполучної тканини або, інакше кажучи, «нової пульпи» на відстані 12—13 мм від апікального отвору (див. мал. 5.23). У зубах з нежиттєздатною пульпою утворення сполучної тканини спостерігалося украй рідко, що може бути пов'язане з відсутністю адекватної боротьби з інфекцією в експериментальних умовах. Результати цих досліджень вже знайшли клінічне застосування Так, після пульпектомії канали пломбуються не доходячи 1—3 мм до апікального отвору, навіть у разі видалення всієї пульпи. Простір апікальніше пломбувального матеріалу автоматично заповнюється кров'ю і тканинною рідиною, з яких утворюється нова сполучна тканина.

Цікаві результати отримані в експериментах з гідроокисом кальцію і кров'яним згустком. Була проведена; нова серія експериментів, присвячених «біологічним методам» пломбування. Таким чином, є всі підстави припускати, що найближчим часом в ендодонтії можуть з'явитися нові методики. Проте до цього метою пломбування залишається герметична ізоляції кореневих каналів від мікробної інвазії, їх обтурація матеріалами, прийнятними з біологічної точки зору.

Пластичні пломбувальні матеріали, що тверднуть — це резорцин-формалінова суміш, фосфат-цемент, цемент-парзцин, ендодонт.

Пломбування кореневого каналу резорцин-формаліновою сумішшю. Пломбують цим матеріалом за допомогою каналонаповнювача. Резорцин-формалінову суміш готують із свїжоприготованої резорцнн-формалїпової рідини (послідовно змішані дві частини формаліну, дві частини резорцину й одна частина їдкого натру), окису цинку (дві частини) і вісмуту (одна частина); ці інгредієнти змішують для одержання рідкої маси, що легко стікає із зонда чи шпателя.

Кореневий канал перед пломбуванням зволожують за допомогою кореневої голки резорцин-формаліновою рідиною, потім вносять пломбувальну масу і кореневою голкою просувають вздовж усього каналу. Для щільного заповнення каналу наступні порції резорцин-формалінової суміші повинні бути густими — до суміші додають окис цинку, одержану пасту конденсують у каналі до повного заповнення каналу. Пломбування завершують накладанням на устя каналу пломбувальної маси густої консистенції, яку ущільнюють давленням ватяною кулькою у напрямі кореневого каналу. Таким чином маса проникає в заапікальнуділянку. 103

Пломбування кореневого каналу фосфат-це ментом. Спочатку кореневий канал висушують, потім змочують рідиною цементу і за допомогою кореневої голки вводять порцію пломбувальної маси напіврідкої консистенції; голку коловими рухами просувають у верхівкову частину каналу. Перші кілька порцій пломбувально.ї маси просувають по стінці каналу, щоб не утворилась повітряна пробка. Пломбування завершують густим фосфат-цемен-том. При пломбуванні частини каналу біля устя доцільнокористуватись зондом — досягається краще ущільнення пломбувальтюго матеріалу.

Імпрегнаційнпн метод застосовують для блокування інфекції у мікроканалах при обробленні важкопрохідних і викривлених кореневих каналів жувальних зубів; для стерилізації кореневих каналів зубів, що не витримали (через біль) герметичного закриття; при лікуванні всіх форм періодонтитів молочних і постійних зубів у дітей.

Властивості резорцин-фоомалінової рідини. Діяння цієї рідини (суміші) базується на знищенні мікроорганізмів парами формальдегіду і припікальній властивості резорцину. Рідина легко заповнює кореневі канали, глибоко дифундує у дентинові канальці й після полімеризації блокує їх, ізолює кореневий канал від періодонтиту. Проникаючи в періодонт, рідина руйнує епітеліальні клітини і грануляційну тканину. Реактивне запалення, що виникає, закінчується рубцюванням та утворенням кісткової тканини.. Негативного властивістю резорцин-формалінозої рідини Е зафарбування зуба у рожевий колір. Щоб запобігти зафарбуванню, ізолюють коронки зуба — до лікування коронку змащують вазеліном або заливають воском, гіпсом, дентином, залишаючи отвір для проникнення в кореневий канал; перед ізолюванням коронки зуба в кореневий канал вводять і залишають кореневу голку з турундою, яку потім витягають. Після оброблення кореневих каналів імпрегнаційним методом їх пломбують настою, цементами.

Техніка приготування резорцин-формалінової рідини. Рідину готують безпосередньо перед застосуванням: послідовно змішують дві частини формаліну, дві частини резорцину, одну частину їдкого натру; утворюється тепла рідина (суміш) темно-вишневого кольору. Через кілька годин ця рідина набуває в'язкої, маслянистої консистенції, потім твердне й робиться склоподібною.

Методика застосування резорцин-формалінової рідини. Зуб ізолюють ватяними валиками, кореневі канали очищують від продуктів розпаду, обробляють спиртом, ефіром і сухими ватяними турундами. Якщо необхідно (при апроксимальному розташуванні порожнини), створюють стінку з гіпсу, воску, дентину. Стінки кореневого каналу зволожують рідиною, яку вводять на ватяній турунді з китичками, піпеткою чи браншами пінцета. Рідину слід вводити по стінці каріозної порожнини — вона добре стікає в кореневий канал, не створюючи в ньому повітряних пробок. Після заповнення каналу рідиною над устями залишають ватяну кульку, просякнуту цим же розчином, для: того щоб рідина не відсмоктувалася з кореневого каналу. Зверху кладуть суху ватяну кульку і порожнину закривають герметичною пов'язкою із штучного дентину.

Через 3—5 днів (у наступне відвідання хворим стоматологічного кабінету) з кореневого каналу пульпоекстрактором видаляють полімеризовану резорцин-формалінову суміш, а канал пломбують пастою.

Властивості розчинів для сріблення. Стерилізація кореневих каналів методом сріблення грунтується на властивості азотнокислого срібла глибоко дифундувати в дектииові канальні, виявляти досить виражену бактерицидну дію (олігодинамія), обтурувати дентинові канальці шляхом утворення плівки (реакція срібного дзеркала).

Застосування методу сріблення. Вадою методу є зміна забарвлення (потемніння) зуба, кореневі канали якого оброблені цим методом. Запобігають потемнінню зуба покриттям стінок порожнини розтопленим воском або парафіном. Розчини солей срібла можуть викликати опіки слизової оболонки рота, тому зуби, кореневі канали яких мають бути оброблені розчинами для сріблення, ізолюють ватяними тампонами.

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Базикян Э.А., Волчкова Л.В., Лукина Г.И. Практическое руководство по эндодонтии. – М.: Практическая медицина, 2007. – 112с.: ил.

2. Боровский Е.В. Терапевтическая стоматология: Учебник для студентов медицинских вузов /Под ред. Е.В.Боровского. М. «Медицинское информационное агентство», 2003. – 840с. ил.

3. Грудянов А.И., Москалев К.Е. Инструментальная обработка поверхностей корней зубов.- М.: ООО «Медицинское информационное агентство», – 2005. – 72с.: ил.

4. Максимовский Ю.М., Максимовская Л.Н., Орехова Л.Ю. «Терапевтическая стоматология». Учебник/ Под ред. Ю.М.Максимовского. – М. Медицина, 2002. – 640с. ил.

5. Николаев А.И. Цепов Л.М. Практическая терапевтическая стоматология. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: МЕДпресс-информ, 2003. – 560с.

6. Николаев А.И., Цепов Л.М. Практическая терапевтическая стоматология: Учебное пособие – 6-е изд., перепаб. и доп. – М. МЕДпресс-информ, 2007. – 928с.

7. Хоменко Л.А., Биденко Н.В. Практическая эндодонтия. Инструменты, материалы и методы. – К.:Книга плюс, – 2002. – 216с.